Постанова 4855 № 320/32022/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/32022/23 Головуючий у І інстанції - Скрипка І.М. Суддя-доповідач - Мельничук В.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 квітня 2024 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: Головуючого-судді: Мельничука В.П., суддів: Василенка Я.М., Костюк Л.О., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И Л А: ОСОБА_1 звернулася до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просила: - визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо незарахування ОСОБА_1 до стажу роботи на посаді судді, який враховується при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, трьох років стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності) у сфері права, вимога щодо якого була визначена статтею 20 Закону України від 04.06.1991 № 1142-XII «Про арбітражний суд» в редакції, чинній на момент призначення ОСОБА_1 на посаду судді вперше, а також половини строку навчання в Харківському юридичному інституті імені Ф.Е. Дзержинського з 01.09.1987 по 30.06.1991, що складає 1 рік 11 місяців 0 днів; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи на посаді судді, який враховується при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, три роки стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності) у сфері права, вимога щодо якого була визначена статтею 20 Закону України від 04.06.1991 № 1142-XII «Про арбітражний суд» в редакції, чинній на момент призначення ОСОБА_1 на посаду судді вперше, та половину строку навчання в Харківському юридичному інституті імені Ф.Е. Дзержинського з 01.09.1987 по 30.06.1991, що складає 1 рік 11 місяців 0 днів, а також здійснити перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 12.07.2023 з виплатою недоотриманих сум. Позовні вимоги мотивовані тим, що Відповідач, призначивши їй щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці, протиправно, всупереч положенням частини другої статті 137 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі Закон № 1402-VIII) відмовив у зарахуванні до стажу роботи на посаді судді трьох років стажу роботи за спеціальністю, наявність якого передбачена вимогою до громадян України для зайняття посади судді арбітражного суду області згідно із статтею 20 Закону України від 04.06.1991 № 1142-ХІІ «Про арбітражний суд», а також половини строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі у період з 01.09.1987 по 30.06.1991 згідно положень пункту 34 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, абзацу третього статті 1 Указу Президента України від 10.07.1995 № 584/1995 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів». Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2024 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо незарахування ОСОБА_1 до стажу роботи на посаді судді, який враховується при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, трьох років стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності) у сфері права, вимога щодо якого була визначена статтею 20 Закону України від 04.06.1991 № 1142-XII «Про арбітражний суд» в редакції, чинній на момент призначення ОСОБА_1 на посаду судді вперше, а також половини строку навчання в Харківському юридичному інституті імені Ф.Е. Дзержинського з 01.09.1987 по 30.06.1991, що складає 1 рік 11 місяців 0 днів. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи на посаді судді, який враховується при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, три роки стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності) у сфері права, вимога щодо якого була визначена статтею 20 Закону України від 04.06.1991 № 1142-XII «Про арбітражний суд» в редакції, чинній на момент призначення ОСОБА_1 на посаду судді вперше, та половину строку навчання в Харківському юридичному інституті імені Ф.Е. Дзержинського з 01.09.1987 по 30.06.1991, що складає 1 рік 11 місяців 0 днів, а також здійснити перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 12.07.2023 з виплатою недоотриманих сум. Не погоджуючись з таким судовим рішенням Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. В апеляційній скарзі Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві посилається на порушення судом першої інстанції норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті. Апеляційна скарга мотивована також тим, що зарахування до суддівського стажу спірних періодів з метою обчислення відсоткового розміру щомісячного довічного грошового утримання, чинним законодавством не передбачено. Відзиву Позивачки на апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві до суду апеляційної інстанції не надходило, що не перешкоджає розгляду справи. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, яким передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що постановою Верховної Ради України «Про обрання суддів Вищого арбітражного суду України, арбітражних судів деяких областей та міста Києва» від 14 жовтня 1994 року № 211/94-ВР, зокрема ОСОБА_1 обрано суддею арбітражного суду Житомирської області. Постановою Верховної Ради України «Про обрання суддів» від 11 липня 2002 року № 106-IV, зокрема ОСОБА_1 обрано на посаду судді Житомирського апеляційного господарського суду безстроково. Постановою Верховної Ради України «Про обрання суддів» від 27 червня 2007 року № 1237-V, зокрема ОСОБА_1 обрано на посаду судді Вищого адміністративного суду України безстроково. Указом Президента України «Про переведення суддів» від 21 вересня 2018 року № 289/2018, зокрема ОСОБА_1 переведено на посаду судді Київського апеляційного адміністративного суду. Рішенням Вищої ради правосуддя від 15.10.2019 № 2731/0/15-19 переведено суддю Київського апеляційного адміністративного суду ОСОБА_1 на посаду судді Шостого апеляційного адміністративного суду. Рішенням Вищої ради правосуддя від 06.07.2023 № 686/0/15-23 (а.с. 13-17) ОСОБА_1 звільнено з посади судді Шостого апеляційного адміністративного суду у зв`язку з поданням заяви про відставку. У вказаному рішенні Вищої ради правосуддя зазначено, що загальний стаж роботи судді ОСОБА_1 , що дає їй право на відставку, станом на дату ухвалення Вищою радою правосуддя рішення становить 33 роки 6 місяців 24 дні, з яких: 28 років 7 місяців 24 дні - стаж роботи суддею, 3 роки - стаж роботи за юридичною спеціальністю, вимога щодо якого визначалася законом та який надавав право для призначення на посаду судді, 1 рік 11 місяців - половина строку навчання в Харківському юридичному інституті імені Ф.Е. Дзержинського. 17 липня 2023 року Позивачка звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, а також надала документи, передбачені пунктом 2 розділу ІІ Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці територіальними органами Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.01.2008 № 3-1. Рішенням Головного управління ПФУ в м. Києві від 24.07.2023 № 262940015061 ОСОБА_1 з 12.07.2023 призначено щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці, а згідно протоколу такого призначення для розрахунку розміру утримання враховано лише стаж роботи на посаді судді (28 років 4 місяці 25 днів). Відповідно, розмір довічного грошового утримання Позивачки визначено з розміру 66% від її суддівської винагороди. 09 серпня 2023 року Позивачка звернулася до Відповідача із заявою про здійснення перерахунку призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці із врахуванням стажу визначеного Вищою радою правосуддя, а саме: 33 роки 6 місяців 24 дні. Листом від 07.09.2023 № 30570-29782/Ч-02/8-2600/23 Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві повідомлено Позивачку, що при розрахунку щомісячного грошового утримання судді у відставці органом Пенсійного фонду врахований стаж її роботи на посаді судді (28 років 7 місяців 24 дні) та зазначено про відсутність підстав для застосування положень статті 137 Закону № 1402-VIII для обчислення її щомісячного грошового утримання судді у відставці із врахуванням роботи не на суддівських посадах. Вважаючи такі дії Відповідача протиправними, Позивачка звернулася з даним адміністративним позовом до адміністративного суду. Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до рішення Вищої ради правосуддя від 06.07.2023 № 686/0/15-23 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Шостого апеляційного адміністративного суду у зв`язку з поданням заяви про відставку» загальний стаж роботи судді ОСОБА_1 , який дає право на відставку, становить 33 роки 6 місяців 24 дні, з яких: стаж роботи на посаді судді - 28 років 7 місяців 24 дні; половина строку навчання в Харківському юридичному інституті імені Ф.Е. Дзержинського - 1 рік 11 місяців; стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) в галузі права, необхідний для призначення на посаду судді, - 3 (три) роки. Згідно з правовою позицією, яка неодноразово висловлювалась Верховним Судом, стаж роботи на посаді судді, який дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання, є єдиним, обраховується та встановлюється (з`ясовується) Вищою радою правосуддя при розгляді заяви про відставку і застосовується як для прийняття рішення про відставку, так і для встановлення щомісячного довічного грошового утримання та визначення його розміру. За вказаних обставин, відмова Відповідача у зарахуванні до стажу роботи ОСОБА_1 на посаді судді, який враховується при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, трьох років стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності) у сфері права та половини строку навчання у вищому навчальному юридичному закладі є протиправною. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 64 Конституції України передбачено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Частиною 1 статті 126 Конституції України визначено, що незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України. Конституційний Суд України у Рішенні від 11 жовтня 2005 року у справі № 8-рп/2005 зазначив, що право судді, який перебуває у відставці, на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежності працюючих суддів. Щомісячне довічне грошове утримання - це особлива форма соціального забезпечення суддів, зміст якої полягає у гарантованій державою щомісячній звільненій від сплати податків грошовій виплаті, що слугує забезпеченню їх належного матеріального утримання, в тому числі після звільнення від виконання обов`язків судді. Надання судді за рахунок держави матеріального і соціального захисту є гарантією забезпечення його незалежності. Разом з тим, будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя. У Рішенні Конституційного Суду України від 03 червня 2013 року у справі № 3-рп/2013 (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) зазначено, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці. Право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості. Щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу. Конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. На підставі вищевикладеного, конституційний статус судді зумовлює обов`язок держави гарантувати достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці - щомісячне довічне грошове утримання. Статус судді та його елементи, зокрема, матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а виступає засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя. Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 09 листопада 2018 року у справах № 713/1064/17, № 686/24597/16-а, № 686/1938/17, № 766/7021/17, №686/24597/16-а, від 11 грудня 2018 року у справі № 522/5168/17, від 22 жовтня 2020 року у справі № 420/1234/19, від 28 серпня 2023 року у справі № 360/6255/21. За приписами п. 14 ч. 1 ст. 92 Конституції України статус суддів визначається виключно законами України, матеріальне та соціально-побутове забезпечення, у тому числі й суддівська винагорода, є елементами статусу судді. Забезпечення суддів у відставці визначено Законом України «Про судоустрій і статус суддів», яким запроваджено особливий порядок обчислення розміру щомісячного довічного утримання суддів. Згідно з пунктом 4 частини 6 статті 126 Конституції України підставою для звільнення судді є, зокрема, подання заяви про відставку. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, рішенням Рішенням Вищої ради правосуддя від 06.07.2023 № 686/0/15-23 (а.с. 13-17) ОСОБА_1 звільнено з посади судді Шостого апеляційного адміністративного суду у зв`язку з поданням заяви про відставку. На час призначення Позивачці щомісячного довічного грошового утримання діяв Закон України від 02 червня 2016 року № 1402-VII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VII). Відповідно до пункту 25 Розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу. В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80% суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., № № 41-45, ст. 529; 2015 р., № № 18-20, ст. 132 із наступними змінами). За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону. Згідно з пунктом 34 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VІІ судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання). Відповідно до частини 1 статті 137 Закону № 1402-VIII до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді: 1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України, судді Конституційного Суду України; 2) члена ВРП, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 3) судді в судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу. Законом України № 2509-VIII «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», який набрав чинності з 05.08.2018, у зв`язку з прийняттям Закону України «Про Вищий антикорупційний суд» статтю 137 Закону № 1402-VIII було доповнено частиною другою наступного змісту: «До стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді». Згідно з частиною 5 статті 20 Закону України «Про арбітражний суд» від 04 червня 1991 року № 1142-XII (далі - Закон № 1142-XII, в редакції, чинній на час призначення Позивачки на посаду судді) на посаду арбітра арбітражного суду Республіки Крим, арбітражних судів областей та міст Києва і Севастополя призначається особа, яка досягла на день призначення 25 років, має вищу юридичну освіту і стаж роботи за спеціальністю, як правило, не менше трьох років. Відповідно до частини 4 статті 43 Закону України від 15 грудня 1992 року № 2862-XII «Про статус суддів» (далі - Закон № 2862-ХІІ, в редакції, чинній на час призначення Позивача на посаду судді) до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов`язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді, не менше 10 років. Аналізуючи наведені правові норми, колегія суддів дійшла висновку, що оскільки стаж роботи Позивачки на посаді судді становить більше ніж 20 років (при достатніх 10), то до стажу роботи, який дає судді право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, враховується також стаж роботи за спеціальністю 3 (три) роки. Згідно записів трудової книжки Позивачки, остання в період до прийняття Верховною радою України постанови від 14.10.1994 № 211/94-ВР про обрання ОСОБА_1. суддею арбітражного суду Житомирської області працювала: з 26.09.1991 по 27.08.1992 - на посаді спеціаліста ІІ категорії арбітражного суду Житомирської області; з 28.08.1992 по 30.10.1994 - на посаді спеціаліста І категорії арбітражного суду Житомирської області. Таким чином, невключення до відповідного стажу роботи на посаді судді, зокрема, стажу роботи за спеціальністю 3 роки і врахування органом пенсійного фонду для встановлення (визначення) розміру щомісячного довічного грошового утримання лише періоду роботи на посаді судді є неправомірним. Аналогічні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 18 червня 2020 року у справі № 498/337/17, від 20 квітня 2021 року у справі № 344/5707/19, від 30 березня 2023 року у справі № 280/2167/21. Крім того, абзацом другим статті 1 Указу Президента України «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів» від 10 липня 1995 року № 584/1995 встановлено, що до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах та період проходження строкової військової служби. Аналогічні положення викладено в пункті 3-1 постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» від 03 вересня 2005 року №

865. ОСОБА_1 вперше обрано на посаду судді в жовтні 1994 року, тобто до прийняття Указу Президента України від 10 липня 1995 року № 584/1995 та постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865, які в сукупності діяли 16 років. Ці нормативно-правові акти тривалий час давали Позивачці право на зарахування до стажу роботи на посаді судді, який дає право на відставку, половини строку навчання у вищому навчальному закладі. Судова практика Верховного Суду в частині застосування статті 1 Указу Президента України «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів» від 10 липня 1995 року № 584/1995 та пункту 3-1 постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» від 03 вересня 2005 року № 865 щодо обрахунку стажу, що дає право на відставку судді, та щодо перерахунку вже призначеного щомісячного довічного грошового утримання як до відставки суддів, які були призначені (обрані) суддями вперше до набрання чинності цими нормативно-правовими актами, так і до відставки суддів, які були призначені (обрані) суддями вперше під час дії зазначених нормативно-правових актів, є сталою (постанови Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі № 308/6953/17, від 31 жовтня 2019 року у справі № 766/17221/16-а). Відповідно до правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду, стаж роботи на посаді судді, який дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання, є єдиним, обраховується та встановлюється (з`ясовується) Вищою радою правосуддя під час розгляду заяви про відставку (прийняття рішення про звільнення). Невключення до стажу роботи на посаді судді, за умови роботи на посаді судді не менше як 10 років, половини строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та періоду проходження строкової військової служби та врахування для встановлення (визначення) розміру щомісячного довічного грошового утримання лише періоду роботи на посаді судді є неправомірним. Відповідно до копії трудової книжки Позивачки, копії Диплома серії НОМЕР_1 , ОСОБА_1 у 1991 році закінчила Харківський юридичний інститут імені Ф.Е. Дзержинського за денною формою навчання та отримала повну вищу освіту за спеціальністю «Правознавство», кваліфікація - юрист. Отже, половина строку навчання ОСОБА_1 у зазначеного вищому навчальному закладі - 1 рік 11 місяців підлягає зарахуванню до стажу роботи на посаді судді, який дає право на відставку. Вищевказане встановлено в рішенні Вищої ради правосуддя «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Шостого апеляційного адміністративного суду у зв`язку з поданням заяви про відставку» від 06 липня 2023 року № 686/0/15-23. Враховуючи наведене вище, стаж роботи Позивачки на посаді судді, який дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, складає 33 роки 6 місяців 24 дні, з яких: - половина строку навчання в Харківському юридичному інституті імені Ф.Е. Дзержинського - 1 рік 11 місяців; - стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) в галузі права, необхідний для призначення на посаду судді - 3 роки; - час роботи на посаді судді із дня призначення на посаду судді (14 жовтня 1994 року) по дату ухвалення Вищою радою правосуддя відповідного рішення (06 липня 2023 року) - 28 років 7 місяців 24 дні. Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відмова Відповідача у зарахуванні до стажу роботи ОСОБА_1 на посаді судді, який враховується при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, трьох років стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності) у сфері права та половини строку навчання у вищому навчальному юридичному закладі є протиправною, з чим погоджується і колегія суддів. Колегія суддів при розгляді апеляційної скарги вказує на імперативні приписи ч. 5 ст. 242 КАС України, якими передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві в доводах апеляційної скарги жодним чином не обґрунтовано наявність підстав для відступу від вищевказаної правової позиції Верховного Суду, яка під час розгляду справи була правомірно врахована на виконання ч. 5 ст. 242 КАС України. Згідно із ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача. В свою чергу, Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, зазначений обов`язок не виконано, та у встановленому порядку не обґрунтовано правомірність своїх доводів в межах даного адміністративного спору. Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують правомірності висновків суду першої інстанції. Оцінюючи інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Розглянувши доводи Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2024 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий-суддя: В.П. Мельничук Судді: Я.М. Василенко Л.О. Костюк