Постанова Дніпровський апеляційний суд № 175/52/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3853/24 Справа № 175/52/21 Суддя у 1-й інстанції - Білоусова О. М. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 квітня 2024 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі: судді-доповідача Никифоряка Л.П., суддів Гапонова А.В., Новікової Г.В., за участі секретаря судового засідання Драгомерецької А.О., розглянувши відкрито в залі судових засідань Дніпровського апеляційного суду в місті Дніпро справу, що виникла з цивільних правовідносин за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в якій подана апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 15 січня 2024 року, В С Т А Н О В И В: У грудні 2020 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі АТ КБ «ПриватБанк», Банк) звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в розмірі 58 729,96 грн. Позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що відповідно до укладеного договору № б/н від 31 жовтня 2019 року Банк надав ОСОБА_1 кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом. Однак, відповідач порушила умови укладеного договору в частині своєчасного погашення платежів та відсотків, передбачених умовами кредитного договору, у зв`язку з чим, станом на 22 листопада 2020 року за договором виникла заборгованість на загальну суму 58 729,96 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту 45 060,44 грн та заборгованості за простроченими відсотками 13 669,52 грн. Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 15 січня 2024 року позовні вимоги задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 31 жовтня 2019 року станом на 22 листопада 2020 року в розмірі 58 729,96 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, виклала вимогу про скасування рішення та ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтовувалась тим, що відповідач не підписувала Анкету-заяву № б/н від 31 жовтня 2019 року про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, а подані позивачем докази не є належними в розумінні норм ЦПК України. У відзиві на апеляційну скаргу, позивач заперечив проти задоволення апеляційної скарги відповідача, просив її залишити без задоволення, а рішення без змін. Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідками про доставку електронного листа і смс-повідомлення. Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача щодо змісту рішення, яке оскаржено, доводів апеляційної скарги та меж, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з положенням частини другої статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено, що 31 жовтня 2019 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 був укладений договір № б/н, відповідно до якого позивач надав відповідачу кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом, шляхом підписання Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, отримавши платіжну картку та персональний ідентифікаційний номер для авторизації (а.с.29,30). Витяг з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», наданий Банком в підтвердження позовних вимог, не містить жодних відомостей, які би давали можливість суду переконатись в тому з приводу яких відносин така довідка була складена та хто ознайомлений з такою довідкою (а.с.33). Паспорт споживчого кредиту в розділах «3. Основні умови кредитування з урахуванням побажань споживача» та «4. Інформація щодо реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача» містить інформацію щодо суми кредиту, строку договору і строку кредитування, а також розмір процентної ставки в межах пільгового періоду на рівні 0,00001% річних, простроченої ставки за межами пільгового періоду на рівні 43,20%, 42,00% і 37,20% річних залежно від суми кредиту і процентну ставку, яка застосовується при невиконанні зобов`язання щодо повернення кредиту на рівні 86,40%, 84,00% і 74,40% річних; та вказаний документ містить дату 11 липня 2019 року і підпис ОСОБА_1 (а.с.31-32). В порушення умов вказаного кредитного договору, відповідачка допустила прострочення повернення кредиту і сплати процентів, внаслідок чого позивач нарахував заборгованість станом на 22 листопада 2020 року в розмірі 58 729,96 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту 45 060,44 грн та заборгованості за простроченими відсотками 13 669,52 грн (а.с.11-12). Довідка Банку без номеру та дати видачі, містить інформацію про те, що мала місце зміна умов кредитування та обслуговування кредитної картки оформленої на ОСОБА_1 по рахунку НОМЕР_1 …..9115, що стартував з 29 березня 2010 року, а саме 31 жовтня 2019 року встановлено кредитний ліміт 49 000,00 грн, 06 грудня 2019 року кредитний ліміт зменшено до 47 980,00 грн, востаннє 19 грудня 2019 року кредитний ліміт зменшено до 0,00 грн (а.с.27). Довідка Банку без номеру та дати видачі, містить інформацію про те, що між Банком та ОСОБА_1 підписаний кредитний договір без номеру, за яким було видано кредитні картки: № НОМЕР_1 …..9115 дата відкриття 29 березня 2010 року термін дії 12/13, № 5168…..7499 дата відкриття 03 травня 2018 року термін дії 09/21, № 5221…..1262 дата відкриття 25 вересня 2018 року термін дії 09/21 та № 5168…..4764 дата відкриття 31 жовтня 2019 року термін дії 05/23 (а.с.28). Банківська Виписка за період з 31 травня 2010 року по 01 вересня 2020 року містить інформацію про те, що ОСОБА_1 користувалася картками Банку № 4149…..9115, № 5168…..7499, № 5221…..1262, № 5168…..4764, отримувала готівку в банкоматах та відділенні банку, витрачала кошти на придбання товарів та здійснювала поповнення картки в терміналі і відділеннях Банку (а.с.13-26). Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зробив висновок про те, що Банк та відповідач уклали договір шляхом підписання заяви позичальника та суд вважав, що є підтвердженими обставини щодо отриманих позичальником кредитних коштів в розмірі згідно наданого Банком розрахунку заборгованості, які відповідачем не повернуті. Крім того, в судовому засіданні підтверджені обставини щодо існування домовленості між сторонами про розмір процентів за користування кредитними коштами. Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частина перша статті 633 ЦК України проголошує, що публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України). За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 указаного Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Визначальним у даній справі є не безпосередньо вид чи характеристика умов, які включені до заяви позичальника чи містяться в Умовах і Правилах надання банківських послуг, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов та їх погодження сторонами кредитного договору, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Для вирішення спору в даній справі обов`язковим є з`ясування обставин щодо виникнення зобов`язання боржника сплатити певну суму отриманих в кредит коштів та процентів на користь іншої сторони у строк та в порядку відповідно до цивільно-правового договору. Позовні вимоги щодо стягнення процентів Банк обґрунтовував наявністю домовленостей про процентну ставку за кредитним договором що малася в Анкеті-заяві про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в ПриватБанку та з огляду на зміст Паспорту споживчого кредиту, в якому умова щодо процентної ставки погоджена з позичальником під його розпис. Розроблені Банком умови договору приєднання повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим Банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що інша сторона договору лише приєднується до тих умов, з якими вона ознайомлена. Однак рішення суду не може обґрунтовуватись лише самими правовими підставами або аргументами на які робиться посилання в апеляційній скарзі без встановлення відповідних фактів. За недоведеності заявлених в позовній заяві фактів щодо ознайомлення позичальника ОСОБА_1 з Умовами та Правилами надання банківських послуг вірні висновки суду з приводу того, що такі Умови та Правила не були частиною договору. Зазначення в заяві позичальника про ознайомлення позичальника з умовами надання кредиту без ідентифікації самих умов, як таких, що погоджені підписом відповідача, не може бути належним доказом ознайомлення та погодження відповідача саме з тією редакцією умов, на якій наполягає Банк. Умови та Правила надання банківських послуг не містять підпису відповідача. Позивач не надав доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме ці Умови мав на увазі відповідач, підписуючи заяву позичальника. Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ ПриватБанк не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, а тому суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Виходячи з викладеного, встановивши отримання відповідачем тіла кредиту в сумі 45 060,44 грн, що не спростовано відповідачем, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення в примусовому порядку з боржника суми непогашеного тіла кредиту в розмірі 45 060,44 грн. Крім того, у даній справі підтверджені обставини та дії позичальника щодо погодження останнім з Банком умов про проценту ставку в певному розмірі та на умовах зазначених в письмовому документів. Вираження волі позичальника відбулось вчиненням певних дій, та суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що наявні докази направленості волі та погодження сторони договору умов з приводу процентної ставки за кредитом, та умов з цього приводу відображених в Паспорті споживчого кредиту. Зміст зобов`язання в наведеному Паспорті споживчого кредиту викладено досить зрозуміло, оскільки системний аналіз Анкети-заяви, наданого Банком розрахунку, банківської виписки та довідок дає підстави для висновку про те, що справжня воля сторін договору зводилась до отримання коштів, які позичальник зобов`язаний повернути, із сплатою процентів за кредитним договором в розмірі та умовах погоджених сторонами. Відповідно до вимог статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Матеріали справи містять належний та допустимий доказ, який підтверджує факт ознайомлення позичальника з умовами договору щодо розміру процентів за кредитним договором; наявні відомості про те, що саме ОСОБА_1 погодилася з умовами з приводу процентної ставки за кредитом; та Банком доведені обставини які давали можливість суду переконатись в тому з приводу яких відносин був складений Паспорт споживчого кредиту, та хто ознайомлений з викладеними в ньому умовами. Отже, в матеріалах справи наявні докази в підтвердження обставин щодо обґрунтованості нарахування процентів за кредитним договором та встановлені обставини дають підстав для висновку до якого дійшов суд першої інстанції. Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги про законність та обґрунтованість рішення суду, висновки суду здійсненні з дотриманням норм матеріального права. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що вона не підписувала Анкету-заяву № б/н від 31 жовтня 2019 року, внаслідок чого між сторонами у справі відсутні договірні правовідносини, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги як безпідставні, оскільки не підтверджені відповідними доказами. При розгляді справи за клопотанням відповідачки ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 18 травня 2022 року було призначено судову почеркознавчу експертизу, проведення якої було доручено судовим експертам Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз (а.с.113). 28 червня 2022 року до Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області надійшов лист Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз разом з рахунком на оплату експертизи № 264 від 15 червня 2022 року (а.с.115). Крім того, 30 червня 2022 року до Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області надійшло клопотання судового експерта про надання додаткових матеріалів, необхідних для проведення експертизи, а саме оригіналу досліджуваного документа та вільних зразків почерку і підпису ОСОБА_1 (а.с.117-118). Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 30 червня 2022 року поновлення провадження у справі та призначено її до судового розгляду на 05 вересня 2022 року (а.с.119). 03 листопада 2022 року до суду надійшов лист Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз про неможливість проведення експертизи у зв`язку з тим, що станом на 04 жовтня 2022 року попередня оплата судової експертизи відповідно до рахунку № 264 від 15 червня 2022 року не здійснена, клопотання судового експерта не виконано (а.с.127). В подальшому справа неодноразово призначалася до судового розгляду, відповідач повідомлялася належним чином про розгляд справи, проте в жодне судове засідання вона не з`явилася. Разом з тим, відповідач ОСОБА_1 зверталася до суду з численним клопотаннями про відкладення розгляду справи, а саме 30 вересня 2022 року (а.с.124), 08 грудня 2022 року (а.с.133), 28 вересня 2023 року (а.с.183), 07 листопада 2023 року (а.с.196), тобто відповідач, будучи обізнаною про розгляд справи, з моменту повернення цивільної справи з експертної установи разом з клопотанням судового експерта (30 червня 2022 року) не надала ні суду першої інстанції, ні судовому експерту доказів проведення оплати судової експертизи або неможливості їх надання, повторно не заявляла клопотання про призначення експертизи. У розумінні норм процесуального права України особа визначивши свої права, реалізує їх за своїм розсудом та розпорядження своїми правами являється одним із основоположних принципів судочинства. ОСОБА_1 беззаперечно мала можливість для звернення до суду першої інстанції із клопотанням про призначення експертизи та остання не довела та не підтвердила належними доказами існування жодних обставин які би об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного подання такого клопотання чи щодо неможливості виконання вимог експерта. Ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. Суд апеляційної інстанції виходить з того, що суд сприяв всебічному і повному з`ясуванню обставин справи, роз`яснив відповідачці її права та обов`язки щодо надання доказів і сприяв здійсненню її прав і отриманню доказів від експертної установи, а також попереджував про наслідки неподання доказів, встановлені цивільним процесуальним кодексом, однак відповідач жодних інших доказів в підтвердження своїх заперечень не надала. Відповідач беззаперечно мала можливість ознайомитися із змістом клопотання судового експерта і матеріалами справи в частині вимог про попередню оплату експертизи з боку ОСОБА_1 і надання останньою вільних зразків почерку та підпису на що експертом надавалось 45 календарних днів, та саме відповідачка несе ризик настання наслідків, пов`язаних із не вчиненням нею процесуальних дій. За таких умов будь-яких беззаперечних даних про недотримання процесуальних прав відповідачки при вирішенні питання про призначення судової-почеркознавчої експертизи судом першої інстанції не встановлено. На осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов`язок добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. Під добросовісністю необхідно розуміти користування правами за призначенням, здійснення обов`язків у межах визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживання процесуальними правами. Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У справі встановлено, що відповідач ОСОБА_1 користувалася кредитними коштами та частково сплачувала заборгованість за договором, що охоплюється поняттям кредитного договору та підтверджує факт його укладення і часткового виконання обома сторонами. Відповідач ОСОБА_1 не надала суду доказів, які спростовували б розрахунок заборгованості перед АТ КБ «ПриватБанк», не довела відсутність заборгованості. Суд першої інстанції у визначеному цивільним процесуальним законодавством порядку оцінив зазначені докази і встановив, що ОСОБА_1 отримала кредитну карту у АТ КБ «ПриватБанк» і тривалий час користувалася нею. За таких обставин, посилання відповідача про недоведеність факту отримання нею платіжної картки із встановленим лімітом кредитування та отримання позичальником кредитних коштів, а також про відсутність кредитних правовідносин між сторонами не може вважатись обґрунтованим. Якщо вже сам договір передбачає передання майна або інші дії, він вважається укладеним з моменту вчинення відповідної дії (частина перша-друга статті 640 ЦК України). З огляду на вказані приписи не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. А тому доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування районним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів. Згідно з частиною першою статті 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Інших доводів в обґрунтування незаконності оскаржуваного рішення та заперечення проти розрахунку заборгованості апеляційна скарга ОСОБА_1 не містить. Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції проходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін. На підставі статті 141 ЦПК України, судові витрати понесені сторонами в зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення. Керуючись статтями 259,268,374,375,381-384 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 15 січня 2024 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення складено 16 квітня 2024 року. Судді: