Постанова 4803 № 175/2759/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/4582/24 Справа № 175/2759/21 Суддя у 1-й інстанції - Бойко О. М. Суддя у 2-й інстанції - Новікова Г. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 квітня 2024 року Дніпровський апеляційний суд в складі колегії: головуючого судді : Новікової Г.В. суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П. за участю секретаря Драгомерецької А.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 12 лютого 2024 рокуу цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Приватний нотаріус Дніпровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Юрченко Лариса Леонідівна та Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Хрошманенко Наталія Сергіївна, про усунення від права на спадкування,- В С Т А Н О В И В: Ухвалою від 13 листопада 2023 року проведено заміну позивача ОСОБА_3 на його правонаступника - ОСОБА_1 . В уточненій позовній заяві ОСОБА_1 просила суд усунути ОСОБА_2 від права на спадкування за законом після смерті брата ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що первісний позивач - померлий ОСОБА_3 , відповідач - ОСОБА_2 та спадкодавець - померлий ОСОБА_4 були рідними братами. У померлого ОСОБА_4 не було інших родичів, окрім братів, то відповідно право на спадкування мають спадкоємці другої черги,які звернулися до нотаріуса з заявами про прийняття спадщини,яка складається з: житлового будинку та земельної ділянки, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки, кадастровий номер 1221484000:01:002:0243, площею - 6,74 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Любимівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської область. Відповідач ОСОБА_2 понад 25 років тому змінив своє місце проживання та припинив всяке спілкування із братами, не цікавився долею його хворого брата ОСОБА_4 .. ОСОБА_4 у 2018 році переніс інсульт. У 2020 році ОСОБА_4 хворів на запалення легенів, яке переніс у складній формі. Через свій стан здоров`я брат її чоловіка не міг обходитися без сторонньої допомоги. Її чоловік за життя доглядав за хворим братом, оплачував його лікування,постійно до нього приїздив та допомагав по господарству. ОСОБА_1 отримала право на спадщину після її чоловіка-первісного позивача ОСОБА_3 .. Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 12 лютого 2024 року у задоволенні позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення позовних вимог. В обґрунтування посилалася на доводи,приведені в позовній заяві, та зазначала,що судом помилково не прийнято до уваги,що відповідач не надавав допомоги і не піклувався про свого брата спадкодавця, що є підставою для усунення його від спадкування. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. В судове засідання з`явилися ОСОБА_1 та її представник адвокат Михайлова О.В..Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином ,про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення повісток. Від приватного нотаріуса надійшла заява про слухання справи у його відсутність. Відповідно до частин 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України за наявними в ній доказами в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог,суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не було надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували умисне ухилення ОСОБА_2 від надання допомоги братові. Такий висновок відповідає встановленим обставинам та нормам матеріального і процесуального права. Статями 1216-1218 ЦК України передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Відповідно до ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. Згідно статті 1262 ЦК України у другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері. Відповідно до вимог ч. 5 ст. 1224 ЦК України особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо судом буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані. Виходячи зі змісту ч.ч. 5, 6 ст. 1224 ЦК України та з урахуванням роз`яснень, наданих у п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року N 7 "Про судову практику у справах про спадкування", правило ч. 5 ст. 1224 ЦК України стосується всіх спадкоємців за законом, зокрема й тих, які відповідно до СК України не були зобов`язані утримувати спадкодавця. Факт ухилення особи від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця встановлюється судом за заявою заінтересованої особи (інших спадкоємців або територіальної громади). При цьому слід враховувати поведінку особи, розуміння нею свого обов`язку щодо надання допомоги, її необхідність для існування спадкодавця, наявність можливості для цього та свідомого невиконання такою особою встановленого законом обов`язку. Під безпорадним станом слід розуміти безпомічність особи, неспроможність її своїми силами через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво фізично чи матеріально самостійно забезпечити умови свого життя, у зв`язку з чим ця особа потребує стороннього догляду, допомоги та піклування. Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребував допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Отже, ухилення характеризується умисною формою вини. Відповідно до вимог ст. ст. 13, 81 ЦПК України кожна сторона має довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Для постановлення рішення про усунення від спадкування у справі повинні бути надані належні та допустимі докази, які б свідчили про те, що спадкодавець потребував допомоги відповідача, останній мав можливість її надати, проте ухилявся від обов`язку щодо її надання. Для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно ч. 5 ст. 1224 ЦК має значення сукупність обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання, перебування спадкодавця в безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво, потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Лише при одночасному настанні наведених обставин і доведеності зазначених фактів в їх сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є його братами та спадкоємцями другої черги після померлого їх брата ОСОБА_4 та звернулися до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини. За інформацією головного лікаря комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги» від 10.08.2021 року ОСОБА_4 перебував на «Д» обліку з приводу діагнозу: ішемічна хвороба серця,кардіосклероз постінфарктний,гіпертончн хвороба Ш ст..2ст ризик високий.Стенокардія,гіпертонія лівого шлуночку,пневмосклероз. Лежачи не був Станом здоров`я та придбанням медикаментів цікавився його брат ОСОБА_5 .. Останні два місяці потребував сторонньої допомоги через погіршення стану здоров`я. Згідно акту від 10 серпня 2021 року,складеного депутатами сільської ради ОСОБА_6 та ОСОБА_7 ,свідком ОСОБА_8 . ОСОБА_4 до своєї смерті тримав господарство:курей,кролів,обробляв город площею 0,25га.Лишки з городу саду,м`ясо курей кролів возив на базар. Лежачим ОСОБА_4 не був, навіть після перенесеного інфаркту.Обіди для нього готувала сусідка ОСОБА_8 .. Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 було відкрито спадкову справу.З заявами про прийняття спадщини звернулися ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_3 позивач ОСОБА_3 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , актовий запис №22. Спадщину після його смерті прйняла його дружина ОСОБА_1 .. В обґрунтування позовних вимог позивач посилалася на те, що через свій стан здоров`я ОСОБА_4 не міг обходитися без сторонньої допомоги. Він мешкав один та через похилий вік і стан здоров`я майже не міг обходитися без сторонньої допомоги, її чоловік був вимушений постійно до нього приїздити та допомагати по господарству, а саме: купувати харчі та ліки, готувати їжу, прибирати у будинку, прати білизну та вести господарство. Відповідач вже понад 25 років не спілкувався та не цікавився долею його хворого брата ОСОБА_4 .. Не зважаючи на це, після смерті ОСОБА_4 , відповідач звернувся до нотаріуса з метою успадкувати майно померлого брата. Суд першої інстанції правильно виходив із того, що крім того факту, що сторони не спілкувалися протягом тривалого часу, інших доказів умисного ухилення спадкоємця від надання допомоги спадкодавцю не надано. Не надано доказів того, що спадкодавець потребував допомоги від спадкоємця за умови отримання її від брата, що він звертався до ОСОБА_2 про надання допомоги, а останній ухилявся від цього,та що ОСОБА_2 мав матеріальну та фізичну змогу надавати таку допомогу. Сама позивач пояснила, що її чоловік сам за життя допомагав братові . При розгляді справи не встановлено безспірних доказів, які б свідчили про ухилення ОСОБА_2 від виконання своїх обов`язків щодо утримання брата ОСОБА_4 , доказів його винної поведінки, що була необхідність такого утримання для існування спадкодавця, а також що він свідомо та умисно нехтував своїми обов`язками та ухилявся від їх виконання. Заперечуючи проти позову, ОСОБА_2 зазначив, що він завжди підтримував родинні відносини з братом, декілька раз на рік приїздив до нього. Брат до своєї смерті самостійно пересувався та обслуговував себе. Брат за життя будь-яких прохань про допомогу або скарг не виказував. Сусідка брата готувала йому їжу. Ці обставини нічим не спростовані. Навпаки, сама позивач пояснила, що за допомогою до відповідача не зверталася, хоча і він не цікавився станом здоров`я брата. За встановлених обставин суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про те, що матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про сукупність фактів щодо ухилення відповідача від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Доводи позивача, що відповідач не підтримував родинних стосунків з померлим та за життя не спілкувався з ним,не свідчать про факт умисного ухилення від надання допомоги та не є підставою для усунення від права на спадкування в розумінні ст.1224 ЦК України, тому що не свідчитьпро ухилення їх від надання допомоги спадкодавцю. Ураховуючи недоведеність ухилення ОСОБА_2 від надання допомоги спадкодавцю, висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для усунення відповідача від права на спадкування є правильними, обгрутованими та не спростовуються доводами апеляційної скарги. Посилання на те, що судом першої інстанції не були допитані свідки, не може бути прийнятим до уваги, оскільки сама позивач підтвердила, що до відповідача спадкодавець та його родичі не зверталися за допомогою. І той факт, що ОСОБА_2 не допомагав своєму братові ніким не оспорюється, проте факт умисного ухилення від надання допомоги не доведено. З урахуванням наведеного, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, визначився з характером виниклих спірних правовідносин та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи, приведені в апеляційній скарзі, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. За встановлених обставин, постановлене судом першої інстанції судове рішення є законним і обґрунтованим, вимоги матеріального та процесуального права при розгляді справи додержані. Підстав для скасування рішення суду першої інстанції не встановлено. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Апеляційним судом не встановлено порушення або неправильне застосування судом першої інстанції при розгляді цієї справи норм матеріального чи процесуального права та невідповідності висновків суду обставинами справи, тому підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування судового рішення з ухваленням нового рішення немає. З огляду на те, що апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін, підстав для відшкодування, зміни або перерозподілу судових витрат у відповідності до ст.141 ЦПК України не має. Керуючись ст. ст. 368, 375,382,384 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 12 лютого 2024 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Судді: