Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 280/3185/22

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 12 квітня 2024 року м. Дніпросправа № 280/3185/22 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Ясенової Т.І. (доповідач), суддів: Головко О.В., Суховарова А.В., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 26 квітня 2023 року (суддя Стрельнікова Н.В.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійною фонду України в Запорізькій області, в якому позивач просить суд: визнати дії та рішення відповідача, повідомлені в листі №0800-0202-8/9709 від 03.02.2022, стосовно відмови у призначенні пенсії позивачу та бездіяльність відповідача, щодо не призначення пенсії позивача - протиправними, скасувати їх; зобов`язати відповідача призначити позивачу пенсію за віком з 30 жовтня 2020 (з дати першого звернення за призначенням пенсії) та здійснювати виплату пенсії на вказаний ним банківський рахунок, з урахуванням індексації та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, відповідно до норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»; стягнути з відповідача коштів в сумі 100000 (сто тисяч) гривень на відшкодування моральної шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією та бездіяльністю, в результаті яких відповідач відмовив у призначенні пенсії позивачу. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що перед виїздом за кордон ОСОБА_1 мешкав на території України. Для оформлення постійного проживання за кордоном позивач оформив зняття з реєстрації з останнього місця проживання та здав паспорт громадянина України, як це визначено «Порядком розгляду в дипломатичних представництвах або консульських установах України за кордоном клопотань громадян України, які виїхали за її межі тимчасово, про залишення на постійне проживання за кордоном», затвердженим Наказом Міністра закордонних справ України №201 від 22 листопада 1999 року та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 22 грудня 1999 року за №903/4196. Замість паспорту громадянина України позивач отримав паспорт громадянина України для виїзду за кордон. 24 вересня 1994 року позивач виїхав з України до Ізраїлю на постійне місце проживання, де був прийнятий на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль. Отже, при віці 67 років і страховому стажі орієнтовно 25 років, позивач досяг усіх необхідних умов призначення пенсії за віком, встановлених частиною першою статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Ані до виїзду, ані станом на сьогоднішній день, пенсія позивачу не призначалась, відповідно, пенсійних виплат він не отримує. 30 жовтня 2020 року представник позивача, діючи на підставі нотаріальної довіреності, подав через електронний кабінет Порталу електронних послуг Пенсійного фонду України до відповідача з особистою відповідною заявою позивача про призначення пенсії. Листом від 28 грудня 2020 року №0800-0202-8/70472 позивачу було відмовлено у призначені пенсії. Не погодившись з даною відмовою позивач звернувся до суду. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 05 серпня 2021 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком з підстав, викладених в листі №0800-0202-8/70472 від 28 грудня 2020 року. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 30 жовтня 2020 року, з урахуванням висновків, викладених в даному рішенні суду. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 23.11.2021 рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 05 серпня 2021 року в адміністративній справі №280/5357/21 скасовано та прийняти нову постанову. Відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні адміністративного позову. 28.01.2022 представник позивача звернувся до відповідача із особистою заявою ОСОБА_1 про призначення пенсії. Листом №0800-0202-8/9709 від 03.02.2022 позивачу було відмовлено у призначені пенсії. Не погодившись з даною відмовою позивач звернувся до суду. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 26 квітня 2023 року позов задоволено частково. Визнано протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області у розгляді заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 28.01.2022, викладене у листі № 0800-0202-8/9709 від 03.02.2022. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області розглянути заяву ОСОБА_1 від 28.01.2022 про призначення пенсії за віком та заяву від 27.06.2022, відповідно до вимог Закону № 1058-ІV та Порядку № 22-1 з урахуванням зроблених судом висновків. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області витрати зі сплати судового збору у розмірі 992,40 грн. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове судове, яким відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування вимог скарги посилається на те, що відповідно до вимог Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік), проте, представником позивача до Управління не надано документу, який підтверджує, що позивач є громадянином України. Крім того, позивачем в порушення вимог Порядку № 22-1, не надано відповідачу документу про своє місце проживання або реєстрації. Зазначає, що Ізраїльське посвідчення, копія якого надана до заяви про призначення пенсії, не є документом, що підтверджує громадянство України. У відзиві позивач просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, відмовивши у задоволенні апеляційної скарги. Відповідно до вимог статті 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження. Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів дійшла таких висновків. Судом встановлено, що 30 жовтня 2020 року представник позивача, ОСОБА_1 , адвокат Вадим Меламед, який діє на підставі ордеру та виданої йому довіреності звернувся через електронний кабінет Порталу електронних послуг Пенсійного фонду України до Відповідача з особистою відповідною заявою позивача про призначення пенсії. 10 листопада 2020 року представники позивача звернулися до відповідача з приводу надання додаткових документів для призначення пенсії до заяви, поданої 30 жовтня 2020 року, були надані наступні документи: - супровідний лист № 01/95 від 07 жовтня 2020 року ПрАТ Кременчуцька трикотажна фабрика (оригінал); - довідка про заробітну плату №02/98 від 28 жовтня 2020 року за період роботи з 1991-1994 роки ПрАТ «Кременчуцька трикотажна фабрика» (оригінал); - довідка про перейменування №02/98 від 28 жовтня 2020 року ПрАТ «Кременчуцька трикотажна фабрика» (оригінал). 07 грудня 2020 року представники позивача звернулися до відповідача з приводу надання додаткових документів для призначення пенсії до заяви, поданої 30 жовтня 2020 року , були надані наступні документи: - супровідний лист №02-04/32028-Р від 02 листопада 2020 року про стаж роботи Виконавчий комітет Кременчуцької міської ради Полтавської області (оригінал); - архівна довідка №02-04/3/2029-Р від 02 листопада 2020 року про заробітну плату за період роботи з 1969 по 1974 роки Виконавчий комітет Кременчуцької міської ради Полтавської області (оригінал); - архівна довідка №02-04/3/2030-Р від 02 листопада 2020 року про заробітну плату за період роботи з 1975 по 1981 роки Виконавчий комітет Кременчуцької міської ради Полтавської області (оригінал); - архівна довідка №02-04/3/2031-Р від 02 листопада 2020 року про заробітну плату за період роботи з 1969 по 1974 роки Виконавчий комітет Кременчуцької міської ради Полтавської області (оригінал); - архівна довідка №02-04/3/2032-Р від 02 листопада 2020 року Виконавчий комітет Кременчуцької міської ради Полтавської області (оригінал); - архівна довідка №02-04/3/2033-Р від 02 листопада 2020 року про заробітну плату Виконавчий комітет Кременчуцької міської ради Полтавської області (оригінал); - архівна довідка №02-04/3/2034-Р від 02 листопада 2020 року Виконавчий комітет Кременчуцької міської ради Полтавської області (оригінал); 18 грудня 2020 року уповноважений представник позивача Алексєєв Максим Сергійович, який діє на підставі належним чином оформленої довіреності, з`явився особисто до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області з оригіналами документів наведених вище, надав їх для огляду та засвідчення копій та подав оригінал апостильованої заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії: - особиста заява про призначення пенсії (оригінал); - довіреність на представників (оригінал); - посвідчення особи (оригінал для ознайомлення та копія); - РНОКПП (оригінал для ознайомлення та копія); - трудова книжка (оригінал для ознайомлення та копія); - довідка №01/95 від 27 жовтня 2020 року, видана ПрАТ «АТ «Трикотажна фабрика» (оригінал); - довідка про заробітну плату №02/98 від 28 жовтня 2020 року, видана ПрАТ «АТ «Трикотажна фабрика» (оригінал); - довідка 02/98 від 28 жовтня 2020 року, видана ПрАТ «АТ «Трикотажна фабрика»(оригінал); - докази подачі довідок про стаж та заробітну плату від 07 грудня 2020 року. Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №0800-0202-8/70472 від 28 грудня 2020 року позивачу відмовлено у призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Позивач, не погодившись з відмовою відповідача, звернувся з адміністративним позовом до суду. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 05 серпня 2021 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком з підстав, викладених в листі №0800-0202-8/70472 від 28 грудня 2020 року. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 30 жовтня 2020 року, з урахуванням висновків, викладених в даному рішенні суду. В задоволенні решти позовних вимог - відмовити. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 23.11.2021 рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 05 серпня 2021 року в адміністративній справі №280/5357/21 скасовано та прийняти нову постанову. Відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні адміністративного позову. Відповідно до положень статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Таким чином, суд дійшов висновку, що обставини встановлені Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 23.11.2021, яке набрало законної сили 23.11.2022, не доказуються при розгляді даної справи в силу положень статті 78 КАС України. 28.01.2022 представник позивача Жартовська Альона, яка діє на підставі звернулась до відповідача з особистої заявою ОСОБА_1 про призначення пенсії. До азяви додано: -особиста заява про призначення пенсії (оригінал); -довіреність на представників (оригінал для ознайомлення та копія); - паспорт громадянина України для виїзду за кордон (оригінал для ознайомлення та копія); -ІПН (оригінал для ознайомлення та копія); -трудова книжка (оригінал для ознайомлення та копія): -заява про виплату пенсії або грошової допомоги (оригінал). Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області № 0800-0202-8/9709 від 03.02.2022 повідомлено представника, що заява розглянута в рамках Закону України «Про звернення громадян» та рекомендовано з урахуванням ст. 44 Закону № 1058, після особистого звернення позивача до будь-якого діючого відділу обслуговування громадян (сервісного центру) з заявою відповідного зразка, паспортом громадянина України та надання оригіналів необхідних документів, визначених Порядком № 22-1 та Постановою №1279, можливо буде повернутися до питання призначення пенсії. Зазначив, що відповідач не виносив рішення по відмову позивачу у призначенні пенсії. Крім того, користувачу, який авторизувався на вебпорталі за допомогою КЕП, надається можливість заповнити звернення на призначення пенсії, підписати його КЕП та надіслати його до підсистеми «Звернення». Для цього призначено пункт меню особистого кабінету користувача «Заява на призначення пенсії» (для користувачів, які не є пенсіонерами). Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом. Вирішуючи спірні правовідносини, суд зазначає наступе. Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Крім того, пенсія відповідає ознакам такої категорії як власність, а тому не залежить від місця проживання особи пенсіонера, а її протиправне позбавлення буде порушенням гарантій, передбачених ч. 4 ст. 41 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним. Поряд з цим, відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення. Порядок нарахування та виплати пенсії регламентовано Законом України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон № 1058) та іншими нормативно-правовими актами. Згідно з п. 1 ч. 1 та ч. 4 ст. 8 Закону № 1058 право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб члени їхніх сімей, зазначені у ст. 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом. Отже, за загальним правилом, право на призначення (перерахунок, поновлення) пенсії мають громадяни України незалежно від місця проживання та іноземці і особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, на умовах та порядку, передбачених законодавством або міждержавними угодами. Зазначений підхід узгоджується з позицією Верховного Суду, висловленою в постановах від 30 січня 2020 року у справі № 489/5194/16-а та від 30 вересня 2021 року у справі № 540/4060/20 та інших. За визначенням, наведеним у ст. 1 Закону № 1058, пенсія це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом. Статтею 5 Закону № 1058 передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону № 1058 виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом. Згідно зі ст. 51 Закону № 1058 у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 п. 2 ч. 1 ст. 49, друге речення ст. 51 Закону № 1058 щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058 втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України від 11 грудня 2003 року № 1382-ІV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Відповідно до ст. 24 Конституції України не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Отже, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав. Відтак позивач, незалежно від його проживання в Державі Ізраїль, вправі користуватися всіма своїми конституційними правами, в тому числі правом на пенсійне забезпечення, а тому за відсутності законодавчих перешкод відповідач зобов`язаний призначити виплату пенсії. Таке правозастосування відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним в низці його постанов, зокрема в постанові від 18 травня 2022 року у справі № 160/5259/20. В п. 3.3. Рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009 зазначено, що оспорюваними нормами Закону № 1058 держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами. Тобто, виходячи із чинного пенсійного законодавства, особа має право на отримання заробленої та призначеної пенсії незалежно від місця її проживання. Імперативність заборони обмежувати чи позбавляти можливості реалізації громадянами України їх конституційного права на соціальне забезпечення у взаємозв`язку з дійсним місцем проживання особи також кореспондується з правовою позицією Європейського Суду з прав людини, викладеною в п. 52 рішення у справі № 10441/06 «Пічкур проти України» від 07 лютого 2014 року. Також в п. 3 Рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07 жовтня 2009 року зазначено, що п. 2 ч. 1 ст. 49 Закону № 1058 створено правову ситуацію, у якій громадяни, які працювали на території України, сплачували страхові внески і отримали право на пенсію, але обрали постійним місцем проживання державу, з якою Україна не уклала міжнародний договір щодо виплати громадянам України пенсій, зароблених в Україні, позбавлені можливості їх одержувати. При цьому наголошується, що вказані положення Закону суперечать приписам Конституції України щодо неможливості скасування конституційних прав і свобод, рівності конституційних прав і свобод громадян незалежно від місця проживання, гарантування піклування та захисту громадянам України, які перебувають за її межами, права громадян на соціальний захист у старості. Отже, виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні або відсутність міжнародного договору, ратифікованого Верховною Радою України; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія в Україні чи за її межами, що також передбачено в ст. 46 Конституції України. Зазначена позиція неодноразово була висловлена Верховним Судом за подібних обставин, зокрема, в постанові від 14 лютого 2019 року у справі № 766/15025/16-а. У вказаній справі Верховний Суд сформулював наступні висновки: 1) право на соціальний захист належить до основоположних прав і свобод, які гарантуються державою, і за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України; 2) іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими ж правами та свободами, а також несуть такі ж обов`язки, як і громадяни України за винятками, установленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України; 3) держава гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами; 4) громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом; 5) право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, застраховані згідно із Законом № 1058 та які досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку, мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб члени їхніх сімей, зазначені в ст. 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом; 6) іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг із системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування нарівні з громадянами України на умовах та в порядку, передбачених цим Законом, якщо інше не передбачене міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; 7) реєстрація місця проживання чи місця перебування особи за межами України або її відсутність (спірність) не може бути умовою для обмеження реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження (перегляду, відтермінування тощо); 8) не може бути привілеїв чи обмежень у механізмі реалізації конституційного права на соціальний захист, зокрема, за ознаками етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання або іншими ознаками. В подальшому, Верховний Суд підтверджував вказану позицію в постановах від 13 червня 2019 року у справі № 204/1134/17 (2а/204/91/17), від 30 вересня 2019 року у справі № 475/164/17, від 01 жовтня 2019 року у справі № 804/3646/18 та від 30 вересня 2021 року у справі № 540/4060/20 та інших. 28.01.2022 представник позивача Жартовська Альона, яка діє на підставі звернулась до відповідача з особистої заявою ОСОБА_1 про призначення пенсії. До азяви додано: -особиста заява про призначення пенсії (оригінал); -довіреність на представників (оригінал для ознайомлення та копія); - паспорт громадянина України для виїзду за кордон (оригінал для ознайомлення та копія); -ІПН (оригінал для ознайомлення та копія); -трудова книжка (оригінал для ознайомлення та копія): -заява про виплату пенсії або грошової допомоги (оригінал). Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області № 0800-0202-8/9709 від 03.02.2022 повідомлено представника, що заява розглянута в рамках Закону України «Про звернення громадян» та рекомендовано з урахуванням ст. 44 Закону № 1058, після особистого звернення позивача до будь-якого діючого відділу обслуговування громадян (сервісного центру) з заявою відповідного зразка, паспортом громадянина України та надання оригіналів необхідних документів, визначених Порядком № 22-1 та Постановою №1279, можливо буде повернутися до питання призначення пенсії. Зазначив, що відповідач не виносив рішення по відмову позивачу у призначенні пенсії. Крім того, користувачу, який авторизувався на вебпорталі за допомогою КЕП, надається можливість заповнити звернення на призначення пенсії, підписати його КЕП та надіслати його до підсистеми «Звернення». Для цього призначено пункт меню особистого кабінету користувача «Заява на призначення пенсії» (для користувачів, які не є пенсіонерами). Надаючи оцінку правомірності цієї підстави відмови в поновленні пенсії, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч. 2 ст. 49 Закону № 1058 поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 35 та ст. 46 цього Закону. Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (у редакції постанови правленні Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року № 13-1), зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846, (далі Порядок № 22-1). Відповідно до абз. 1 п. 1.1 розділу І Порядку № 22-1 заява про […] поновлення, […] (Заява про призначення/перерахунок пенсії додаток 1); […] подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі сервісний центр). Згідно з п. 1.3 розділу І Порядку № 22-1 заява про призначення, перерахунок пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший, припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання, працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов`язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, виплату недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера може бути подана представником заявника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально. П. 1.5 Порядку № 22-1 в редакції, чинній до 30 березня 2021 року, передбачав, що заява про […], поновлення виплати пенсії, […], подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, […]. Верховний Суд в своїх постановах, зокрема від 31 березня 2021 року у справі № 0440/7137/18, від 17 березня 2021 року у справі № 454/2238/16-а, від 21 грудня 2020 року у справі № 229/4165/17, від 11 травня 2022 року у справі № 540/1429/21 тощо, наводив висновок про те, що п. 1.5 Порядку № 22-1 передбачена можливість подачі заяви як особисто пенсіонером, так і його уповноваженим представником. При цьому, відсутні вказівки на те, що останній повинен звертатися до органу Пенсійного фонду України особисто та позбавлений можливості надіслати заяву та належні документи поштою. Матеріалами справи встановлено, що 28.01.2022 позивач через свого представника звернувся до відповідача з особистою заявою позивача про призначення пенсії за віком з додатками. Колегія суддів зауважує, що ні Закон № 1058, ні Порядок № 22-1 не передбачають такої підстави для відмови в призначенні (поновленні, перерахунку) пенсії, як надання заяви про її призначення через уповноваженого представника. Верховний Суд неодноразово зазначав, що виходячи з правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні або відсутність міжнародного договору, ратифікованого Верховною Радою України; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія в Україні чи за її межами, що також передбачено в ст. 46 Конституції України. Відповідно до п. 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 Верховній Раді України необхідно було привести у відповідність до Конституції України положення інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, а також прийняти закон про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними. Проте, відповідні зміни до законодавства до цього часу не внесені. Відсутність чіткого законодавчого механізму щодо відновлення виплати пенсій особам, які виїхали на постійне проживання за межі України, призвела до ситуації, за якої громадяни України були позбавлені можливості отримувати належні їм пенсійні виплати, або створювалися умови за яких пенсіонерам, які проживають за межами України, для отримання належних їм пенсійних виплат необхідно було докласти значних зусиль, зокрема, звертатись до суду. Крім того, жоден з пунктів Порядку № 22-1 не містить обов`язку пенсіонера звертатись з заявою про поновлення виплати пенсії особисто. Вжитий в п. 1.1 Порядку № 22-1 термін «заявник», на переконання суду, дає підстави стверджувати, що таким заявником може бути і представник за довіреністю. Відсутність в п. 1.3 Порядку № 22-1 згадки заяви про поновлення виплати пенсії не можна тлумачити як заборону подання таких заяв представниками пенсіонерів, що виїхали на постійне місце проживання за кордон. Те, що заява ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком до ГУ ПФУ в Запорізькій області була подана через свого представника до відповідача з особистою заявою позивача про призначення пенсії за віком з додатками, а не самим позивачем, по суті не змінює того факту, що із заявою про призначення пенсії за віком ОСОБА_1 звернувся особисто, про що свідчить його власний підпис в цій заяві, посвідчений нотаріально. Також необхідно зауважити, що, вносячи зміни до Порядку № 22-1, зокрема ті, що набрали чинності 30 березня 2021 року, Пенсійний фонд України, будучи обізнаним про існування рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009, а також про необхідність правового врегулювання низки питань, пов`язаних з виплатою пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за межі України, об`єктивно міг їх врегулювати в Порядку № 22-1, однак цього не зробив. З огляду на викладене покликання ГУ ПФУ в Запорізькій області на п. 1.1 Порядку № 22-1 і його твердження про те, що заява про призначення пенсії подається заявником особисто до територіального органу Пенсійного фонду України, не могли слугувати правомірною підставою для не розгляду заяви позивача поданої 28.01.2022. Колегія суддів враховує, що відповідно до частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. На підставі вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки відповідачем не досліджувалось питання щодо наявності та/або відсутності у позивача права на призначення пенсії за віком, передбаченого статтею 26 Закону №1058-ІV, а надано лише відповідь на заяву позивача в порядку Законну України «Про звернення громадян», а отже з метою відновлення прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся ефективним способом захисту порушеного права позивача буде зобов`язання відповідача розглянути заяву Роштавця від 28.01.2022 про призначення пенсії за віком, відповідно до вимог Закону № 1058-ІV та Порядку № 22-1. На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та надано їм належну юридичну оцінку, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області залишити без задоволення. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 26 квітня 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України. Головуючий - суддя Т.І. Ясенова суддя О.В. Головко суддя А.В. Суховаров