Постанова Київський апеляційний суд № 752/9563/22

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 03 квітня 2024 року м. Київ Справа №752/9563/22 Провадження № 22-ц/824/4048/2024 Резолютивна частина постанови оголошена 03 квітня 2024 року Повний текст постанови складено 05 квітня 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Стрижеуса А.М., суддів: Євграфової Є.П., Шкоріної О.І. секретаря: Мандрики О.П. сторони: позивач ОСОБА_1 , відповідачі Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Фінвест Груп», Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , подану адвокатом Кур`ян Катериною Ігорівною, на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 11 квітня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Фінвест Груп», Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», про визнання недійсними договору факторингу та договору про відступлення права вимоги,- В С Т А Н О В И В: В серпні 2022 року позивач ОСОБА_1 через свого представника адвоката Нижник А.А. звернувся до суду із позовом до відповідачів Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Фінвест Груп», Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», в якому просив: визнати недійсним договір факторингу № 27/06/19/1 від 27.06.2019 року, визнати недійсним договір відступлення прав вимоги за договором іпотеки № PCL-301/064/2007 від 20.03.2007 р. В обгрунтування позовних вимог посилався на те, що 20.07.2011 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» було укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю, відповідно до умов якого ПАТ «ОТП Банк» відступило, а ТОВ «ОТП Факторинг Україна» прийняло право вимоги, в т.ч. за кредитним договором № CNL-301/243/2006 від 19.06.2006 року та кредитним договором № CNL-301/097/2007 від 20.03.2007 року, боржником за якими є позивач. 27.06.2019 року між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ТОВ «ФК «Фінвест Груп» було укладено договір факторингу № 27/06/19/1, за умовами якого ТОВ «ОТП Факторинг Україна» передало, а ТОВ «ФК «Фінвест Груп» прйняло право грошової вимоги, що належить клієнту, і стало кредитором за кредитними договорами в розмірі заборгованості за кредитними договорами. Крім того, між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ТОВ «ФК «Фінвест Груп» було укладено договір відступлення прав вимоги за договором іпотеки № PCL-301/064/2007 від 20.03.2007 року, відповідно до якого в іпотеку було передано нерухоме майно - житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , та на даний час ТОВ «ФК «Фінвест Груп» набуло статутсу нового іпотекодержателя вказаного вище нерухомого майна. Позивач вказує, що він не погоджується із зазначеним договором факторингу та договором про відступлення права вимоги за договором іпотеки, за яким він є боржником. Так, при укладенні договору факторингу сторонами не було дотримано, зокрема, п.п. 3.9, 6.2, 7.2 цього договору, що свідчить про наявність підстав для визнанн його недійсним. Договір відступлення прав вимоги містить в собі протиріччя щодо дати його укладення, а також в ньому відсутня вказівка на момент набуття ним чинності. Також позивач вказує на те, що ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не є фінансовою установою, та на час укладення спірних договорів не мав генеральної чи індивідуальної ліцензії на кредитування, а відтак товариство не могло набути право вимоги за кредитним договором. Посилаючись на викладене, а також з огляду на те, що оспорювані договори укладені між сторонами, які не мали належної правомочності на їх укладення, положення умов договору сторонами належним чином виконані не були, а відтак наявні підстави для визнання цих договорів недійсними, в зв`язку з чим позивач вимушений звернутись до суду із даним позовом. Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 08.08.2022 року, у справі було відкрито провадження та призначено справу до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін. У вересні 2022 року до суду від представника відповідача ТОВ «ФК «Фінвест Груп» надійшов відзив на позов, відповідно до якого сторона відповідача просила в задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на те, що станом на дату подання цього відзиву право вимоги за кредитним договором № CNL-301/243/2006 та за кредитним договором № CNL-301/097/2007 належить ТОВ «ФК «Фінвест Груп». Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 24.09.2012 року, було стягнуто солідарно із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором № CNL-301/243/2006 в сумі 1138242,70 грн., а також стягнуто із ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором № CNL-301/097/2007 в розмірі 270084,22 грн. Зазначене рішення набрало законної сили, та на його виконання судом було видано виконавчі листи, які на даний час перебувають на примусовому виконанні. Відповідач вказує, що позивачу ще у 2013 році було відомо про заміну кредитора у зобов`язанні, а відтак пред`явлені позовні вимоги заявлені із пропуском строку позовної давності. Крім того, посилання позивача на підстави недійсності оспорюваних правочинів у зв`язку із відсутністю у відповідачів ліцензії на здійснення валютних операцій є безпідставним, оскільки, у цих правовідносинах відступлення права вимоги в оспорюваних правочинах не є валютною операцією, а тому такі правочини не вимагають наявності ліцензії на здійснення валютних операцій. Крім того, відповідач вказує, що навіть якщо боржник не був повідомлений про факт зміни кредитора, це не можу бути підставою для скасування його обов`язку з належного виконання зобов`язання, а лише має право на її погашення первісному кредитору і таке виконання є належним. Інші підстави для визнання оспорюваних правочинів недійсними позивачем не доведено, а відтак відсутні підстави для визнання недійсними оспорюваних правочинів. Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 16.09.2022 року, було вирішено перейти від розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін до розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження із викликом сторін. В жовтні 2022 року до суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої сторона позивача наполягала на задоволенн позовних вимог та вказувала, що застосування в даному випадку загальної позовної давності виключається через відсутність підтвердження повідомлення позивача про існування договорів відступлення права вимоги. Крім того, наявність ліцензії на надання фінансових послуг з факторингу є обов`язковою, а відтак укладені договори були укладені сторонами, які не мали достатньої правомочності на їх укладення. В березні 2023 року від представника відповідача ТОВ «ОТП Факторинг Україна» надійшли письмові заперечення на позов, відповідно до яких сторона відповідача просила в задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на те, що право вимоги за кредитним договором, яке перейшло від ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ТОВ «ФК «Фінвест Груп» за договором факторингу не є валютною операцією, яка потребує наявності генеральної або індивідуальної ліцензії, а тому доводи позивача про відсутність у товариства права на здійснення фінансових послуг на час укладення договорів є безпідставними. Інші наведені позивачем обґрунтування позовних вимог не є такими, з яким закон пов`язує можливісить визнання спірних договорів недійсними, в зв`язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 11 квітня 2023 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Фінвест Груп», Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», про визнання недійсними договору факторингу та договору про відступлення права вимоги, - відмовити. Не погоджуючись з рішенням суду, представником позивача ОСОБА_1 адвокатом Кур`ян К.І. подано апеляційну скаргу, в якій вона просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Зазначає, що рішення суду є незаконним у зв`язку з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи. Судом при прийнятті рішення не було здійснено повного та всебічного дослідження обставин справи. Судом взагалі не досліджено обставини, що стосуються вимог законодавства до наявності ліцензій на здійснення валютних операцій для факторингу, предметом якого є право вимоги за кредитним договором в іноземній валюті. Внаслідок цього наявним обставинам не було надано належної правової оцінки. У відзиві на апеляційну скаргу представник ТОВ «Факторингова компанія «Фінвест Груп» адвокат Скороход А.О. проти доводів апеляційної скарги заперечувала, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду. Зазначила, що перехід за договором факторингу відповідного права вимоги повернення заборгованості за кредитним договором в іноземній валюті не підпадає під необхідність отримання ліцензії Національного Банку України на здійснення валютних операцій. Оспорюваний договір факторингу не є операцією з міжнародного факторингу, оскільки боржником за кредитним договором, право вимоги по якому було відступлено, є позивач - резидент України. В судовому засіданні в режимі відеоконференцзв`язку представник ТОВ ФК «Фіевест Груп» адвокат Скороход А.О. проти доводів апеляційної скарги заперечувала, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду. Позивач ОСОБА_1 , його представник адвокат Кур`ян К.І., відповідач ТОВ «ОТП Факторинг Україна» в судове засідання не з`явилися, про день та час розгляду справи повідомлялися належним чином, а тому колегія суддів вважає можливим розглянути справу за їх відсутності у відповідності до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України. Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла таких висновків. Встановлено, що 19.06.2006 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № CNL-301/243/2006. 20.03.2007 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № CNL-301/097/2007. Крім того, 20.03.2007 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки № PСL-301/064/2007, відповідно до умов якого в іпотеку було передано майно - житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . 20.07.2011 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» було укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю, відповідно до умов якого ПАТ «ОТП Банк» відступило, а ТОВ «ОТП Факторинг Україна» прийняло право вимоги, в т.ч. за кредитним договором № CNL-301/243/2006 від 19.06.2006 року та кредитним договором № CNL-301/097/2007 від 20.03.2007 року, боржником за якими є позивач. 27.06.2019 року між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ТОВ «ФК «Фінвест Груп» було укладено договір факторингу № 27/06/19/1, за умовами якого ТОВ «ОТП Факторинг Україна» передало, а ТОВ «ФК «Фінвест Груп» прйняло право грошової вимоги, що належить клієнту, і стало кредитором за кредитними договорами в розмірі заборгованості за кредитними договорами. Крім того, 27.06.2019 року між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ТОВ «ФК «Фінвест Груп» було укладено договір відступлення прав вимоги за договормо іпотеки № PCL-301/064/2007 від 20.03.2007 року, відповідно до якого в іпотеку було передано нерухоме майно - житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , та на даний час ТОВ «ФК «Фінвест Груп» набуло статутсу нового іпотекодержателя вказаного вище нерухомого майна. 04.07.2019 року ТОВ «ФК «Фінвест Груп» було надіслано позивачу вимогу про усунення порушень, та виконання боргових зобов`язань за кредитними договорами. Заочним рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 24.09.2012 року, було стягнуто солідарно із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором № CNL-301/243/2006 в сумі 1138242,70 грн., а також стягнуто із ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором № CNL-301/097/2007 в розмірі 270084,22 грн. Доказів належного виконання позивачем кредитних зобов`язань ані перед первісним кредитором, ані перед його правонаступниками, матеріали справи не містять. У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване судове рішення зазначеним вимогам закону відповідає. Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією Україниправ і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України). Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. За змістом статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. Відповідно до частини першої статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18, пункт 106) зазначила такі характеристики договору факторингу як правочину: а) йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватися у твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляд різниці між номінальної вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону № 2664-III. Крім того, у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21, пункт 48) Велика Палата Верховного Суду додатково навела ознаки договору факторингу: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов`язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом про фінансові послуги умови; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги. Як вже зазначалося, відповідно до абзацу 1 частини першої статті 1077 ЦК України договір факторингу передбачає, зокрема те, що фактор передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові свою грошову вимогу до третьої особи (боржника). Тлумачення глави 73 ЦК України свідчить, що за договором факторингу може відступатися право грошової вимоги до будь-якого боржника. Тобто, додаткових вимог щодо правового статусу боржника не закріплюється, а тому ним може бути будь-який учасник цивільних відносин. Установивши, що ОСОБА_1 не довів наявність будь-яких обставин, які відповідно до положень статей 203, 215 ЦК України є підставами для визнання оспорюваного правочину недійсним, суд першої інстанції, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову. Доводи апеляційної скарги про те, що у ТОВ ФК «Фінвест Груп» відсутня ліцензія на здійснення валютних операцій для факторингу, предметом якого є право вимоги за кредитним договором в іноземній валюті, є безпідставними, оскільки відповідно до договору факторингу №27/06/19/1 від 27 червня 2019 року, укладеного між ТОВ «ОТП Факторинг Україна та ТОВ ФК «Фінвест Груп», клієнт відступає Факторові право грошової вимоги до боржника за двома кредитними договорами, заборгованість по яких визначена в національній валюті України - гривні. Згідно з пунктом 1 частиною першою статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до частин першої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Кур`ян К.І., без задоволення, а рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 11 квітня 2023 року - без змін, оскільки підстави для скасування судового рішення відсутні. Згідно з підпунктом б), в) пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат». Тому, з урахуванням висновку щодо суті апеляційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат. Оскільки Київський апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги ОСОБА_1 , подану адвокатом Кур`ян К.І. без задоволення, а рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 11 квітня 2023 року - без змін, розподіл судових витрат Київським апеляційним судом не здійснюється. Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 369, 374, 375, 381, 382, 383 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Кур`ян Катериною Ігорівною- залишити без задоволення. Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 11 квітня 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів до Верховного Суду з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Суддя-доповідач А. М. Стрижеус Судді: Є.П. Євграфова О. І. Шкоріна