Постанова КЦС ВС № 757/31765/21-ц

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 квітня 2024 року м. Київ справа № 757/31765/21-ц провадження № 61-9563св23 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Національний банк України, розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Зудінов Олег Олексійович, на постанову Київського апеляційного суду від 30 травня 2023 року у складі колегії суддів: Слюсар Т. А., Білич І. М., Коцюрби О. П., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Національного банку України про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. На обґрунтування позовних вимог зазначав, що з 29 серпня 2011 року перебував у трудових відносинах з відповідачем. Із 08 серпня 2014 року він обіймав посаду начальника відділу інтернет-технологій управління мережевих технологій Департаменту інформаційних технологій Національного банку України. Наказом Національного банку України від 18 квітня 2018 року № 1614-к його було звільнено з роботи 20 квітня 2018 року на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників. Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 28 листопада 2018 року у справі № 757/22752/18-ц, зміненим постановою Київського апеляційного суду від 10 квітня 2019 року, позов ОСОБА_1 задоволено. Скасовано наказ Національного банку України від 18 квітня 2018 року № 1414-к про звільнення ОСОБА_1 , поновлено його на посаді начальника відділу інтернет-технологій управління мережевих технологій Департаменту інформаційних технологій Національного банку України з 21 квітня 2018 року та стягнено з Національного банку України на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 224 120,96 грн. Допущено негайне виконання судового рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення заробітної плати за один місяць. Вирішено питання розподілу судових витрат. Наказом Національного банку України від 29 листопада 2018 року № 4628-к ОСОБА_1 поновлено на роботі з 21 квітня 2018 року. Однак, до фактичного виконання обов`язків за посадою він допущений не був з огляду на відсутність відповідної посади в структурі та штатному розписі відповідача, що підтверджується змістом наказу відповідача від 09 квітня 2019 року №186-но «Про заходи щодо організації роботи та повторного попередження працівників про наступне вивільнення». Надалі, ігноруючи висновки суду у справі № 757/22752/18-ц, відповідач повторно попередив позивача про наступне вивільнення з тих же підстав, з яких позивач був звільнений наказом від 18 квітня 2018 року № 1614-к. Відповідач неодноразово, з усієї кількості наявних у нього посад, що відповідали кваліфікації та досвіду роботи позивача, вибірково пропонував йому посади, які не відповідали його кваліфікації та/або працевлаштування за строковим трудовим договором та/або в іншій місцевості. Від таких пропозицій позивач відмовлявся, у зв`язку із невідповідністю таких пропозицій вимогам закону, оскільки йому не було запропоновано всієї можливої роботи, а також він просив надати йому вичерпні переліки посад, на яких він може бути працевлаштований з урахуванням кваліфікації та досвіду роботи. Проте, відповідач жодного разу відповідних переліків йому не надав. Наказом від 26 квітня 2021 року № 859-к позивача звільнено з роботи, у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Вирішуючи питання про звільнення позивача, відповідач не врахував, що він має статус учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській атомній електростанції (далі - Чорнобильська АЕС) другої категорії, а отже має переважне право на залишення на роботі. Посилаючись на те, що його звільнення відбулося з порушенням вимог трудового законодавства, позивач просив скасувати наказ Національного банку України від 26 квітня 2021 року № 859-к «Про звільнення ОСОБА_1 », поновити його на посаді начальника відділу інтернет-технологій управління мережевих технологій Департаменту інформаційних технологій Національного банку України з 27 квітня 2021 року та стягнути з Національного банку України середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня звільнення до дня ухвалення судом рішення у справі. Короткий зміст судових рішень Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 14 січня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Скасовано наказ Національного банку України від 26 квітня 2021 року № 859-к про звільнення ОСОБА_1 . Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу інтернет-технологій управління мережевих технологій Департаменту інформаційних технологій Національного банку України з 27 квітня 2021 року. Стягнено з Національного банку України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня звільнення до дня ухвалення судом рішення у справі включно. Допущено негайне виконання судового рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу інтернет-технологій управління мережевих технологій Департаменту інформаційних технологій Національного банку України та стягнення заробітної плати за один місяць. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що звільнення позивача на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України відбулося з порушенням вимог трудового законодавства, оскільки позивачу не було запропоновано всіх наявних вакантних посад (інша робота), які з`явилися в установі з часу його попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору. Відповідач не врахував кваліфікацію позивача, досвід його роботи та не взяв до уваги наявність у нього статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС другої категорії. Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 15 грудня 2022 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про виправлення описки у рішенні Печерського районного суду міста Києва від 14 січня 2022 року відмовлено. Ухвала мотивована тим, що ОСОБА_1 просив виправити описку у вступній частині рішення суду, а саме зазначити дату ухвалення судового рішення замість помилкової «14» січня 2022 року правильну дату, що відповідає даті складення повного тексту судового рішення. Водночас питання зміни дати ухвалення рішення суду не є опискою, а тому в заява про виправлення описки не підлягає задоволенню. Постановою Київського апеляційного суду від 30 травня 2023 року апеляційну скаргу Національного банку України задоволено. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 14 січня 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 15 грудня 2022 року скасовано, а заяву ОСОБА_1 про виправлення описки в рішенні суду залишено без розгляду. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про порушення відповідачем трудових прав позивача, не конкретизував та не зазначив, які саме вакантні посади йому не були запропоновані. Суд не звернув уваги на те, що відповідач пропонував позивачу вакантні посади, в тому числі з високими посадовими окладами, обійняти які він відмовлявся. Суд апеляційної інстанції врахував фактичне очевидне небажання позивача погоджуватися з будь-якими пропозиціями щодо працевлаштування на інші посади, наполягаючи на посаді відповідно до його кваліфікації, знань та досвіду роботи, що дає підстави висновку про відсутність у нього реального наміру продовжувати правовідносини з відповідачем. Натомість відповідач довів, що ОСОБА_1 , після поновлення на роботі, протягом тривалого періоду часу (майже двох років) було запропоновано численну кількість вакантних посад, наявних у Національному банку України, від яких він категорично відмовився. Зважаючи на те, що ухвала Печерського районного міста Києва від 15 грудня 2022 року про відмову у виправленні описки має похідний характер від рішення ухваленого судом по суті спору, яке судом апеляційної інстанції скасовано, апеляційний суд дійшов висновку про скасування зазначеної ухвали та залишення заяви про виправлення описки без розгляду. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи У червні 2023 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Зудінов О. О., звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 30 травня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Як на підставу касаційного оскарження ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Зудінов О. О., посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 15 листопада 2022 року у справі № 347/525/20, від 27 березня 2023 року у справі № 200/11213/19, від 17 травня 2023 року у справі № 761/12715/21, від 28 січня 2021 року справі № 825/3682/14 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)). Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував, що у справах про звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України з`ясування реальності змін в організації виробництва і праці має передувати оцінці процедури вивільнення. Суд не оцінює процедуру вивільнення, якщо буде встановлено, що фактично організаційно-штатних змін, які б потягнули скорочення штату чи чисельності працівників, не відбулося. Скасовуючи законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції, апеляційний суд проігнорував доводи заявника про те, що у Національному банку України не відбулися зміни в організації виробництва і праці, а відбулося лише перейменування відділу та посади, на якій працював позивач, без її скорочення та відразу перейшов до оцінки виконання відповідачем вимог статті 49-2 КЗпП України. Суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що відповідач виконав свій обов'язок стосовно працевлаштування позивача, запропонувавши йому всі вакантні посади. Зокрема необґрунтованим є висновок суду, що крім запропонованих позивачу посад фахівців, кухаря, прибиральника і охоронника, у Національному банку України не було інших вакантних посад, які б позивач міг обійняти відповідно до своєї кваліфікації і досвіду роботи, оскільки зазначене не підтверджується відповідними доказами. Крім того, апеляційний суд не врахував, що належним способом поновлення права позивача на працю мало б бути його поновлення на рівнозначній посаді, що не підлягає скороченню, або введення скороченої посади у штатний розклад. Повторне звільнення ОСОБА_1 з посади без реального усунення порушень трудового законодавства, встановленого судовими рішеннями у справі № 757/22752/18-ц позбавило позивача права на ефективний засіб юридичного захисту всупереч статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У касаційній скарзі заявник просить суд касаційної інстанції розглянути справу у відкритому судовому засіданні з повідомленням (викликом) осіб. У серпні 2023 року до Верховного Суду від Національного банку України надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому, посилаючись на необґрунтованість касаційної скарги, банк просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Відзив мотивовано тим, що аргументи позивача про те, що у Національному банку України не відбулися зміни в організації виробництва і праці є безпідставними. Зокрема відповідно до рішення Правління Національного банку України від 12 грудня 2017 року № 787-рш «Про внесення змін до структури Національного банку України та структури Департаменту інформаційних технологій» та наказу Національного банку України від 12 грудня 2017 року № 4209-к «Про скорочення штату працівників Центральної рахункової палати та структурних підрозділів Департаменту інформаційних технологій» з метою вдосконалення структури Національного банку України, структури Департаменту інформаційних технологій та оптимізації чисельності його працівників, виключено із структури Департаменту інформаційних технологій, зокрема управління мережевих технологій, у якому працював позивач, зі скороченням штату та чисельності працівників. Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про виконання відповідачем обов`язку щодо пропозиції позивачу всіх вакантних посад, є необґрунтованими та фактично зводяться до переоцінки доказів. Так, Національний банк України надав суду інформаційну довідку із обґрунтуванням невідповідності позивача кожній із посад, на які він посилається у касаційній скарзі, яку суд дослідив та надав їй відповідну оцінку. Рух справи у суді касаційної інстанції Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 26 червня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Зудінов О. О., на постанову Київського апеляційного суду від 30 травня 2023 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю. Ухвалою Верховного Суду від 10 липня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 ,в інтересах якого діє адвокат Зудінов О. О., з підстав, визначених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано з Печерського районного суду міста Києва матеріали цивільної справи № 757/31765/21-ц; надано учасникам справи строк для подання відзиву. У жовтні 2023 року матеріали справи № 757/31765/21-ц надійшли до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке. Фактичні обставини справи Суди попередніх інстанцій встановили, що з 29 серпня 2011 року ОСОБА_1 перебував в трудових правовідносинах з Національним банком України. З 08 серпня 2014 року він обіймав посаду начальника відділу інтернет-технологій управління мережевих технологій Департаменту інформаційних технологій Національного банку України. Рішенням Правління Національного банку України від 12 грудня 2017 року № 787-рш «Про внесення змін до структури Національного банку України та структури Департаменту інформаційних технологій» та наказу Національного банку України від 12 грудня 2017 року № 4209-к «Про скорочення штату працівників Центральної рахункової палати та структурних підрозділів Департаменту інформаційних технологій» зі структури Департаменту інформаційних технологій, виключено зокрема, управління мережевих технологій, який очолював позивач. 16 січня 2018 року ОСОБА_1 ознайомився з попередженням про звільнення у якому йому було запропоновано переведення на вакантні посади: інкасатор відділу кадрового обслуговування, приймання та видачі цінностей управління роботи з готівкою центрального сховища Національного банку України з посадовим окладом 9 710000 грн. Із зазначеною пропозицією позивач не погодився, з огляду на невідповідність посади його кваліфікації та, що йому не запропоновано всі наявні посади, в тому числі вакансії, що відповідають його досвіду та кваліфікації. Наказом від 18 квітня 2018 року № 1614-к ОСОБА_1 було звільнено з роботи 20 квітня 2018 року, у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 28 листопада 2018 року у справі № 757/22752/18-ц, зміненим постановою Київського апеляційного суду від 10 квітня 2019 року, позов ОСОБА_1 задоволено. Скасовано наказ Національного банку України від 18 квітня 2018 року № 1414-к про звільнення ОСОБА_1 , поновлено його на посаді начальника відділу інтернет-технологій управління мережевих технологій Департаменту інформаційних технологій Національного банку України з 21 квітня 2018 року та стягнено з Національного банку України на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 224 120,96 грн. Допущено негайне виконання судового рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення заробітної плати за один місяць. Вирішено питання розподілу судових витрат. Наказом Національного банку України від 29 листопада 2018 року № 4628-к ОСОБА_1 поновлено на роботі на посаді начальника відділу інтернет-технологій управління мережевих технологій Департаменту інформаційних технологій з 21 квітня 2018 року із збереженням раніше встановлених умов праці. На виконання наказу Національного банку України від 09 квітня 2019 року № 186-но «Про заходи щодо організації роботи та повторного попередження працівників про наступне вивільнення» 16 квітня 2019 року ОСОБА_1 повторно попереджено про наступне вивільнення з підстав скорочення посади, яку він обіймав. Доповненнями до попередження на наступне вивільнення від 16 квітня 2019 року від 18 червня 2019 року позивачу запропоновано переведення на посаду головного фахівця управління менеджменту проектів, процесів та активів ІТ Департаменту інформаційних технологій, за строковим трудовим договором, на період перебування основного працівника ОСОБА_2 у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Доповненнями до попередження на наступне вивільнення від 16 квітня 2019 року від 05 липня 2019 року позивачу запропоновано переведення на посаду кухонного робітника відділу організації харчування управління організаційного забезпечення Департаменту забезпечення діяльності Національного банку України; старшого касира відділу оброблення готівки та експертизи цінностей управління роботи з готівкою Центрального сховища; охоронника 6 розряду третьої команди охорони відділу відомчої охорони управління організації охорони Департаменту безпеки. 02 березня 2021 року позивачу запропоновано переведення на посаду провідного фахівця відділу платіжних систем управління підтримки банківських інформаційних систем Департаменту інформаційних технологій. 22 березня 2021 року позивачу запропоновано переведення на посади: головного фахівця управління менеджменту проектів, процесів та активів ІТ Департаменту інформаційних технологій, за строковим трудовим договором на період перебування основного працівника ОСОБА_2 у відпустці по догляду за дитиною; провідного фахівця управління менеджменту проектів, процесів та активів ІТ Департаменту інформаційних технологій, за строковим трудовим договором на період перебування основного працівника ОСОБА_3 у відпустці по догляду за дитиною; провідного фахівця відділу систем автоматизації управління підтримки банківських інформаційних систем Департаменту інформаційних технологій за строковим трудовим договором на період перебування основного працівника ОСОБА_4 у відпустці по догляду за дитиною. 05 квітня 2021 року позивачу запропоновано переведення на посади: охоронника 6 розряду відділу відомчої охорони управління організації охорони Департаменту; прибиральника службових приміщень господарського відділу управління господарського забезпечення Департаменту забезпечення діяльності Національного банку України (м. Київ); прибиральника територій господарського відділу управління господарського забезпечення Департаменту забезпечення діяльності Національного банку України (м. Київ); старшого касира відділу організації харчування управління організаційного забезпечення Департаменту забезпечення діяльності Національного банку України (м. Київ); старшого касира відділу грошового обігу в Хмельницькій області Департаменту грошового обігу за строковим трудовим договором на період знаходження основного працівника ОСОБА_5 у відпустці без збереження заробітної плати для догляду за дитиною (м. Хмельницький). 12 квітня 2021 року позивачу запропоновано переведення на посаду головного інженера-програміста управління вдосконалення та супроводження інформаційних систем Департаменту інформаційних технологій за строковим трудовим договором на період перебування основного працівника ОСОБА_6 у відпустці по догляду за дитиною. 26 квітня 2021 року позивачу запропоновано переведення на посади: охоронника 6 розряду відділу відомчої охорони управління організації охорони Департаменту безпеки (м. Київ); прибиральника територій господарського відділу управління господарського забезпечення Департаменту забезпечення діяльності Національного банку України; старшого касира відділу грошового обігу в Хмельницькій області Департаменту грошового обігу за строковим трудовим договором на період знаходження основного працівника ОСОБА_5 у відпустці без збереження заробітної плати для догляду за дитиною (м. Хмельницький); провідного фахівця відділу платіжних систем управління підтримки банківських інформаційних систем Департаменту інформаційних технологій; провідного фахівця управління менеджменту проектів, процесів та активів ІТ Департаменту інформаційних технологій, за строковим трудовим договором на період перебування основного працівника ОСОБА_3 у відпустці по догляду за дитиною (м. Київ); головного фахівця управління менеджменту проектів, процесів та активів ІТ Департаменту інформаційних технологій за строковим трудовим договором на період перебування основного працівника ОСОБА_2 у відпустці по догляду за дитиною (м. Київ); провідного фахівця відділу систем автоматизації управління підтримки банківських інформаційних систем Департаменту інформаційних технологій за строковим трудовим договором на період знаходження основного працівника ОСОБА_4 у відпустці по догляду за дитиною (м. Київ). Від запропонованих посад ОСОБА_1 відмовився у зв`язку з тим, що запропоновані посади не відповідають його досвіду та кваліфікації. Наказом Національного банку України від 26 квітня 2021 року № 859-к «Про звільнення ОСОБА_1 » позивача звільнено з роботи, у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Частиною другою статті 2 КЗпП України передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. Згідно зі статтею 22 КЗпП України відповідно до Конституції України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання не допускається. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Звільнення з підстав, зазначених у пункті 1 частини першої статті 40 КЗпП України, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (частина друга статті 40 КЗпП України). Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення. Однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника. Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 25 травня 2016 року у справі № 6-3048цс15 та Верховного Суду, викладеній у постанові від 13 травня 2020 року у справі № 755/3972/17-ц. При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Оскільки обов`язок щодо працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення. Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15. Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 суд апеляційної інстанції виходив з того, що підрозділ, у якому працював позивач, був виключений зі структури Національного банку України у зв`язку з реорганізацією. Відповідач дотримався вимог частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування позивача, запропонувавши йому посади, які відповідали його професії, кваліфікації та досвіду роботи, а тому його звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України відбулося з дотриманням вимог трудового законодавства. У касаційній скарзі заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції проігнорував його доводи про те, що у Національному банку України не відбулися зміни в організації виробництва і праці, а відбулося лише перейменування відділу та посади, на якій він працював, без її скорочення. Перевіряючи зазначені доводи касаційної скарги Верховний Суд виходить з такого. У справі, що переглядається суди встановили, що відповідно до рішення Правління Національного банку України від 12 грудня 2017 року № 787-рш «Про внесення змін до структури Національного банку України та структури Департаменту інформаційних технологій» та наказу Національного банку України від 12 грудня 2017 року № 4209-к «Про скорочення штату працівників Центральної рахункової палати та структурних підрозділів Департаменту інформаційних технологій» з метою вдосконалення структури Національного банку України, структури Департаменту інформаційних технологій та оптимізації чисельності його працівників, виключено із структури Департаменту інформаційних технологій, зокрема управління мережевих технологій, у якому працював позивач, зі скороченням штату та чисельності працівників. Надаючи оцінку зібраним у справі доказам, суд першої інстанції виходив з того, що у відповідача не відбулися зміни в організації виробництва і праці очолюваного ОСОБА_1 відділу, а відбулося лише перейменування цього відділу та посади позивача без її фактичного скорочення. Натомість, суд апеляційної інстанції зазначив, що матеріалами справи підтверджується, що підрозділ у якому працював позивач було виключено зі структури Національного банку України за наслідками реорганізації. За загальним правилом, суд не може вдаватися до обговорення та оцінки питання про доцільність скорочення штату та чисельності працівників, оскільки право визначати чисельність і штат працівників належить власнику або уповноваженому ним органу (висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 16 січня 2018 року у справі № 519/160/16-ц, від 06 лютого 2018 року у справі № 696/985/15-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 297/868/18, від 28 квітня 2021 року у справі № 373/2133/17, від 27 травня 2021 року в справі № 201/6689/19). Водночас, суд, вирішуючи відповідні трудові спори, з дотриманням принципів диспозитивності цивільного судочинства і змагальності сторін, перевіряє наявність законних підстав для звільнення, дотримання порядку (процедури) звільнення, зокрема і відсутність дискримінації при звільненні. Суд апеляційної інстанції надаючи оцінку зібраним у справі доказам урахував право відповідача самостійно визначати свою організаційну структуру, встановлювати чисельність працівників і штатний розпис, а також можливість суду при вирішенні трудових спорів перевіряти лише наявність законних підстав для звільнення та дотримання порядку (процедури) звільнення. Зазначене спростовує аргументи заявника про те, що суд апеляційної інстанції проігнорував його доводи про те, що у Національному банку України не відбулися зміни в організації виробництва і праці. У постанові Верховного Суду від 15 листопада 2022 року у справі № 347/525/20, на яку посилається позивач у касаційній скарзі, зазначено, що апеляційний суд за наслідком оцінки та порівняння штатних розписів ліквідованого стоматологічного відділення КНП «Косівська ЦРЛ» та загально-поліклінічного відділення підприємства станом на 15 лютого 2020 року встановив фактичну відсутність скорочення штату за посадою лікаря стоматолога-терапевта на день звільнення ОСОБА_1 ; позивача звільнено з посади 17 лютого 2020 року за наявності введених до штатного розпису з 14 лютого 2020 року у створене у КНП «Косівська ЦРЛ» загально-поліклінічне відділення посади лікарів стоматологів-терапевтів у кількості 2,25 штатних одиниць, які на день звільнення позивачу не запропоновано. Зважаючи на наведене, Верховний Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції про порушення відповідачем процедури звільнення позивача на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України та трудових прав позивача, що є підставою для визнання незаконним наказу про її звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. У постанові від 27 березня 2023 року у справі № 200/11213/19, на яку посилається заявник у касаційній скарзі, Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що після затвердження штату працівників № 85/74 «Навчально-методичний центр цивільного захисту та безпеки життєдіяльності Дніпропетровської області» та переведення Центру на нові штати працівників відповідно до наказу ДСНС від 01 квітня 2019 року № 203, скорочення посади завідувача курсів не відбулося, фактично було змінено лише назву курсів на Кам`янські територіальні курси цивільного захисту та безпеки життєдіяльності (II категорії), при цьому існуючі повноваження завідувача курсів фактично за змістом залишились незмінними та були доповнені відповідно до Посадової інструкції, затвердженої 20 травня 2019 року. При цьому ОСОБА_1 відповідала всім вимогам Посадової інструкції, начальником Центру, для роботи на посаді завідувача Кам`янських територіальних курсів цивільного захисту та безпеки життєдіяльності (ІІ категорії) щодо наявних у неї освіти, стажу роботи за фахом у сфері цивільного захисту та педагогічної діяльності у навчально-методичних установах сфери цивільного захисту, вільного володіння державною мовою, що не спростовано відповідачем, тому суди правильно зазначили, що звільнення позивача на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України було незаконним. Аналізуючи наведене, оскаржуване судове рішення згаданим висновкам Верховного Суду від 15 листопада 2022 року у справі № 347/525/20, від 27 березня 2023 року у справі № 200/11213/19 не суперечить, а ухвалене за інших фактичних обставин встановлених судами у кожній справі. У касаційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Зудінов О. О., посилається на те, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що відповідач виконав свій обов`язок стосовно працевлаштування позивача, запропонувавши йому всі вакантні посади. Зокрема позивачу не було запропоновано такі посади: начальника відділу в Департаменті інформаційних технологій (вакантна з 29 листопада 2018 року до 02 грудня 2018 року); начальника відділу у Департаменті забезпечення діяльності Національного банку України (вакантна з 16 січня 2019 року до 19 березня 2019 року); чергового по поверху (вакантна з 23 лютого 2019 року до 29 березня 2023 року); начальника відділу у Департаменті забезпечення діяльності Національного банку України (вакантна з 18 березня 2019 року до 19 травня 2019 року); провідника спецвагону Центрального сховища (вакантна з 04 квітня 2019 року до 23 вересня 2020 року); начальника відділу у Департаменті забезпечення діяльності Національного банку України (вакантна з 16 березня 2020 року до 01 липня 2020 року); начальника відділу у Департаменті забезпечення діяльності Національного банку України (вакантна з 18 січня 2021 року до 02 лютого 2022 року). Перевіряючи наведені доводи заявника, суд апеляційної інстанції встановив, що посада начальника відділу адміністрування відряджень та супроводу заходів управління організаційного забезпечення Департаменту забезпечення діяльності Національного банку України не була запропонована ОСОБА_1 , оскільки він не відповідає кваліфікаційним вимогам, встановленим для цієї посади. На посаду начальника відділу інтернет-технологій управління мережевих технологій Департаменту інформаційних технологій Національного банку України позивача було поновлено з 21 квітня 2018 року. Що стосується вільної у період з 16 січня 2019 року до 19 травня 2019 року посади чергового по поверху відділу адміністрування відряджень та супроводу заходів управління організаційного забезпечення Департаменту забезпечення діяльності Національного банку України, про яку позивач зазначив лише під час розгляду справи судом апеляційної інстанції, суд врахував фактичне очевидне небажання позивача погоджуватися з будь-якими пропозиціями щодо працевлаштування на інші посади, наполягаючи на посаді відповідно до його кваліфікації, знань та досвіду роботи. Апеляційний суд відхилив посилання заявника на те, що він звертався до відповідача із проханням працевлаштувати його на одній із вакантних посад, розміщених на сайті Національного банку України в мережі інтернет, які відповідають його кваліфікації та досвіду, оскільки матеріали справи не містять доказів їх наявності у штатному розписі Національного банку. Отже, встановивши, що з часу повідомлення ОСОБА_1 про наступне вивільнення до дня його звільнення (16 квітня 2019 року - 26 квітня 2021 року) йому було запропоновано наявну у відповідача роботу (вакантну посаду), яку позивач міг виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду, від працевлаштування на яку він відмовився, у відповідача відбулися зміни в організації виробництва і праці, суд апеляційної інстанції правильно застосував до спірних правовідносин пункт 1 частини першої, частину другу статті 40, частину третю статті 49-2 КЗпП України та дійшов обґрунтованого висновку, що звільнення позивача відбулося з дотриманням вимог трудового законодавства. У контексті наведеного, колегія суддів не бере до уваги посилання заявника на помилкове неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду викладених у постанові від 17 травня 2023 року у справі № 761/12715/21 щодо застосування статті 49-2 КЗпП України, оскільки оскаржуване судове рішення ухвалене з урахуванням такого висновку. Верховний Суд відхиляє як необґрунтовані доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не врахував, що ОСОБА_1 має переважне право на залишення на роботі з огляду на таке. Відповідно до частини першої статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. Правила статті 42 КЗпП України щодо врахування переважного права залишення на роботі, підлягають застосуванню, якщо відбувається часткове (не повне) скорочення рівнозначних (однотипних) посад, тобто частина посад скорочується, частина - ні, що дає можливість порівняти кваліфікацію та продуктивність праці працівників на рівнозначних (однотипних) посадах, які підлягають скороченню. У такому випадку переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається працівникам із урахування інших підстав, перелічених у частині другій статті 42 КЗпП України. (постанова Верховного Суду від 14 червня 2022 року у справі № 465/7570/18). Зазначене дає підстави для висновку про те, що норма статті 42 КЗпП України у випадку, якщо посада, яка скорочується, є єдиною, не підлягають застосуванню, а тому посилання заявника на те, що він мав переважне право на залишення на роботі, враховуючи, що посада, яку він обіймав, була єдиною є безпідставними. Згідно з пунктом 7 статті 20, частиною першою статті 21 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачено, що особи постраждалі внаслідок Чорнобильської катастрофи, мають переважне право на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці, в тому числі при ліквідації, реорганізації або перепрофілюванні підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, а також на працевлаштування. Доводи заявника про те, що вирішуючи питання про його звільнення, відповідач не врахував його переважне право на залишення на роботі, оскільки він має статус учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС другої категорії, оскільки як встановлено апеляційним судом, позивачу запропонували всі вакантні посади, які відповідали його досвіду роботи та кваліфікації, однак він згоди щодо переведення не надав. Доводи заявника про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 28 січня 2021 року справі № 825/3682/14, є необґрунтованими, оскільки у зазначеній справі предметом спірних правовідносин були накази голови Комісії з реорганізації Міністерства доходів і зборів України від 29 жовтня 2014 року № 2177-о та голови комісії з реорганізації Головного управління Міндоходів у Чернігівській області від 29 жовтня 2014 року № 164-о про звільнення позивача з публічної служби за процедурою очищення влади (люстрації) із застосуванням заборони протягом 10 років займати посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація). Зазначені висновки Верховного Суду не підлягають застосуванню до правовідносин, що склалися між сторонами у цій справі, оскільки у цих постановах та у справі, яка переглядається, інше матеріально-правове регулювання спірних відносин. Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі, що виходить за встановлені статтею 400 ЦПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції та до невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин. Такі доводи були предметом перегляду судом апеляційної інстанції та не знайшли свого підтвердження. Отже, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновку суду апеляційної інстанції та не дають підстав вважати, що суд порушив норми матеріального та процесуального права. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги За змістом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Зважаючи на те, що доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують і на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, тому Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Зважаючи на те, що судове рішення ухвалюється при попередньому розгляді справи і справа до судового розгляду не призначалася, тому відсутні підстави для вирішення клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи за участю сторін, згідно з частиною першою статті 401 ЦПК України. Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Клопотання ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Зудінов Олег Олексійович, про розгляд справи за участю сторін залишити без розгляду. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Зудінов Олег Олексійович, залишити без задоволення. Постанову Київського апеляційного суду від 30 травня 2023 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: І. Ю. Гулейков Р. А. Лідовець Д. Д. Луспеник