Постанова Перший апеляційний адміністративний суд № 360/1134/23

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 квітня 2024 року справа №360/1134/23 м. Дніпро Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сіваченка І.В., суддів: Блохіна А.А., Гаврищук Т.Г., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 та Луганського окружного адміністративного суду на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 27 грудня 2023 року (повне судове рішення складено 27 грудня 2023 року) у справі № 360/1134/23 (суддя в І інстанції Аканов О.О.) за позовом ОСОБА_1 до Луганського окружного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України, треті особи Міністерство фінансів України, Кабінет Міністрів України про визнання протиправними дій щодо нарахування та виплати суддівської винагороди судді, УСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулась до Луганського окружного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України з позовом про: визнання протиправними дій Луганського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати суддівської винагороди судді за період з 01 січня 2021 року по день ухвалення судового рішення у справі за цим позовом (включно) та допомоги на оздоровлення у 2021, 2022, 2023, обчислених, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102 грн; зобов`язання Луганського окружного адміністративного суду здійснити перерахунок та виплату належної суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року по день ухвалення судового рішення у справі за цим позовом (включно) та допомоги на оздоровлення у 2021, 2022, 2023, зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2021 2270 грн, у 2022 2481 грн, у 2023 2684 грн; визнання протиправною бездіяльності Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення фінансування виплати належної суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 по день ухвалення судового рішення у справі за цим позовом (включно) та допомоги на оздоровлення у 2021, 2022, 2023, зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2021 2270 грн, у 2022 2481 грн, у 2023 2684 грн; зобов`язання Державної судової адміністрації України здійснити фінансування виплати належної суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 по день ухвалення судового рішення у справі за цим позовом (включно) та допомоги на оздоровлення у 2021, 2022, 2023, зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2021 2270 грн, у 2022 2481 грн, у 2023 2684 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначала, що Указом Президента України «Про призначення суддів» № 767/2010 від 13 липня 2010 року її призначено на посаду судді Луганського окружного адміністративного суду. Протягом спірних періодів їй нараховувалась суддівська винагорода із використанням величини під назвою розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2021 року в сумі 2102 грн. Вказала, що відповідно до приписів спеціального законодавства, відповідач повинен нарахувати їй суддівську винагороду, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2021 року в розмірі 2270 грн, на 1 січня 2022 року в розмірі 2481 грн та на 1 січня 2023 в розмірі 2684 грн. Позивач зазначала, що внаслідок протиправних дій відповідачів розмір суддівської винагороди за спірні періоди не відповідає розміру, установленому спеціальним Законом, чим були порушені його права. Слід зазначити, що ухвалою місцевого суду від 09 листопада 2023 року залучено в якості третіх осіб: Міністерство фінансів України; Кабінет Міністрів України. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 27 грудня 2023 року позов задоволено. Визнано протиправними дії Луганського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за періоди з 1 січня 2021 року по 31 жовтня 2023 року та допомоги на оздоровлення за 2021 - 2023 роки, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102 грн. Зобов`язано Луганський окружний адміністративний суд здійснити перерахунок та виплату належних ОСОБА_1 суддівської винагороди за періоди з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року, з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року, з 1 січня 2023 року по 31 жовтня 2023 року, а також матеріальної допомоги на оздоровлення за 2021, 2022 та 2023 роки, відповідно до приписів статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи із базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого складає: на 1 січня 2021 року - 2270 грн, на 1 січня 2022 року - 2481 грн, на 1 січня 2023 року - 2684 грн - із утриманням з цих сум передбачених законодавством податків та обов`язкових платежів при їх виплаті. Визнано протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо не забезпечення фінансування виплати належної ОСОБА_1 суддівської винагороди за періоди з 1 січня 2021 року по 31 жовтня 2023 року та допомоги на оздоровлення за 2021, 2022 та 2023 роки, виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого складає: на 1 січня 2021 року - 2270 грн., на 1 січня 2022 року - 2481 грн., на 1 січня 2023 року - 2684 грн. Зобов`язано Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування Луганського окружного адміністративного суду з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів виплати належної ОСОБА_1 суддівської винагороди за періоди з 1 січня 2021 року по 31 жовтня 2023 року та допомоги на оздоровлення за 2021, 2022 та 2023 роки, виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого складає: на 1 січня 2021 року - 2270 грн., на 1 січня 2022 року - 2481 грн., на 1 січня 2023 року - 2684 грн. У іншій частині позову відмовлено. Не погодившись з таким судовим рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати рішення місцевого суду в частині обрання суддею Донецького окружного адміністративного суду способу захисту порушеного права, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Позивач вважає, що Донецьким окружним адміністративним судом не наведено належних обґрунтувань необхідності виходу за межі позовних вимог в частині зазначення конкретного рахунку, з якого Державна судова адміністрація України мала здійснити фінансування Луганського окружного адміністративного суду єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, не зазначено, яким чином обрання такого способу захист порушеного права сприятиме саме ефективному захисту моїх прав, свобод та інтересів від порушень з боку відповідачів. З огляду на наявність різної практики Верховного Суду зі спірного питання в частині обрання належного способу захисту, позивач вважає, що при розгляді цієї справи цілком застосовний висновок Великої Палати Верховного суду, і справедливим та правильним є застосування такого способу захисту, який викладено в більш нових постановах Верховного Суду. Тому, застосуванню в спірних правовідносинах підлягають висновки Верховного Суду викладені у постанові від 15.08.2023 у справі № 120/19262/21-а, в якій обрано також спосіб захисту зобов`язального характеру, але без зазначення жодних рахунків. З огляду на наявність різної практики Верховного Суду зі спірного питання, на мою думку, суд мав застосувати в частині обрання належного способу захисту порушеного права позивача останню правову позицію Верховного Суду з цього питання, викладену у постанові від 15.08.2023 у справі № 120/19262/21-а. Не погодившись з таким судовим рішенням, відповідач також подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення місцевого суду, прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Луганський окружний адміністративний суд в обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що відповідно до ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатись іншими нормативно-правовими актами. Згідно з ч.ч.1, 2 ст. 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом. Луганський окружний адміністративний суд є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня і наділений повноваженнями щодо нарахування, виплати суддівської винагороди з дотриманням бюджетного законодавства при взятті таких бюджетних зобов`язань, їх реєстрації в органах Казначейства та здійсненням платежів відповідно до взятих бюджетних зобов`язань. Відповідно до затвердженого ДСА України кошторису та щомісячного розпису видатків на 2021 2023 роки сума коштів була недостатньою для забезпечення виплати позивачу суддівської винагороди, обчисленої із урахуванням прожиткового мінімуму величиною 2270,00 грн, 2481,00 грн та 2684,00 грн. Апелянт зауважує, що Луганський окружний адміністративний суд не наділений правом самостійно без відповідного правового врегулювання збільшувати видатки з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату суддівської винагороди у вищому розмірі, ніж це передбачено законодавством України. Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102 гривні, тобто залишився на рівні 2020 року. Отже, апелянт звертає увагу суду, що дії Луганського окружного адміністративного щодо обрахування з 1 січня 2021 року розміру суддівської винагороди позивача та допомоги на оздоровлення, виходячи з розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2102,00 грн на підставі Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік»), вчинені в межах наданих повноважень та є правомірними. У відзиві на апеляційну скаргу Мінфін зазначив, що Міністерство фінансів України, як учасник бюджетного процесу не здійснює виплату суддівської винагороди, а також не несе відповідальності за її нарахування, просив врахувати відзив Мінфіну при вирішенні справи. У поясненнях Кабінет Міністрів України зазначив, що Кабмін як центральний орган виконавчої влади в Україні спрямовує діяльність на забезпечення внутрішньої політики країни, шляхом видання підзаконних нормативних актів на виконання законів України та Конституції України. Виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є Державна судова адміністрація України. Апеляційний розгляд здійснено в порядку письмового провадження. Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі позивача задовольнити, апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, з наступних підстав. Судами першої та апеляційної інстанції встановлено наступне. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України згідно паспорта НОМЕР_1 . Наказом Голови Луганського окружного адміністративного суду №162-ос від 25.08.2010 згідно з Указом Президента України від 25.10.2010 №767/2010 позивача призначено на посаду судді, що підтверджується трудовою книжкою НОМЕР_2 . Як вбачається з довідки відповідача від 12 вересня 2023 року №02-23/214/2023 штатні розписи Луганського окружного адміністративного суду станом на 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023 складені та затверджені на виконання ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з посадовим окладом судді з розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб в сумі 2102 грн. Оклад судді в 2021, 2022, 2023 складає 69 366 грн. Суддівська винагорода та допомога на оздоровлення в 2021, 2022, 2023 нараховані відповідно до штатного розпису суду. Згідно із довідками про доходи, виданими відповідачем 12 вересня 2023, №02-23/211/2023, №02-23/212/2023, №02-23/213/2023 за період з січня 2021 року по серпень 2023 року позивачу нараховувалась суддівська винагорода, а саме: - за період з 01 січня по 31 грудня 2021 року 1 236 694,98 грн., - за період з 01 січня по 31 грудня 2022 року 1 213 958,89 грн., - за період з 01 січня по 31 серпня 2023 року 824 749,39 грн. Матеріальна допомога нараховувалась позивачу: у 2021 році 69 366 грн., у 2022 році 69 366 грн., у 2023 році 69 366 грн. Відповідачем до суду надано звіти про надходження та використання коштів загального фонду (форма №2д) за 2021-2022 роки. Позивачем до позовної заяви додано довідку про доходи від 09.11.2023 №02/23/311/2023 за період вересень-жовтень 2023 з вказанням окладу судді 69 366 грн. та вислуги років 34 683 грн., за кожний місяць 104 049 грн., всього за вересень, жовтень 2023 208 098 грн. Відповідачем Луганським окружним адміністративним судом не заперечується застосування прожиткового мінімуму для визначення базового розміру посадового окладу судді позивача за 2021-2023 року в розмірі 2102 грн. Як вбачається з відзивів відповідачів та пояснень третьої особи, суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України. Позивач не погодився з нарахуванням та виплатою йому суддівської винагороди, а також матеріальної допомоги на оздоровлення, з приводу чого звернувся до суду із цим позовом. Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, апеляційний суд застосовує джерела правового регулювання у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, та зважає на наступне. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частиною 1 ст. 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Відповідно до ч. 1 ст. 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України. Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Згідно із ст. 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. Як зазначено у преамбулі Закону України Про судоустрій і статус суддів № 1402-VIII від 2 червня 2016 року (далі - Закон № 1402-VIII) цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд. Згідно із ч.ч.1,2 ст.4 Закону № 1402-VIII судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України Про судоустрій і статус суддів. Відповідно до ч. 1 ст. 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Згідно із ч. 2 ст. 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці. Відповідно до ч. 3 ст. 135 Закону №1402-VIII (яка згідно із Рішення Конституційного Суду № 4-р/2020 від 11 березня 2020року діє в редакції Закону № 1774-VIII) базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Згідно зі ст. 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі України від 15 липня 1999 року № 966-XIV «Про прожитковий мінімум» (далі - Закон № 966-XIV). Статтею 1 Закону № 966-XIV передбачено, що прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості. Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку. Статтею 4 Закону № 966-XIV встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження. Слід зауважити, що Законом № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді. При цьому, Законом № 966-XIV судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо. Разом із цим сьомими статтями Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» разом із встановленням на 1 січня відповідного року прожиткових мінімумів для різних соціальних груп громадян, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі 2270,00 грн, 2481,00 грн та 2684,00 грн (відповідно) була введена нова категорія прожиткового мінімуму прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, розмір якого визначений у сумі 2102,00 грн. Зміни до Закону № 1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірні періоди, а також до Закону № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законні підстави для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, відсутні. Слід зазначити, що для спірних правовідносин спеціальними є норми ст. 135 Закону № 1402-VIII, які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону України Про Державний бюджет України на 2021 рік. Конституційний Суд України у рішенні від 18 червня 2020 року № 5-рп(II)/2020 вказав, що до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): закон пізніший має перевагу над давнішим (lex posterior derogat priori) - закон спеціальний має перевагу над загальним (lex specialis derogat generali) - закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість. Водночас Закони України про Державний бюджет України на 2021, 2022 та 2023 роки фактично змінили складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена ч. 2 ст. 130 Конституції України і ч. 3 ст. 135 Закону № 1402-VIII. Як зазначив Верховний Суд у низці постанов, зокрема, у постановах від 12 липня 2023 року по справі № 140/5481/22, від 13 липня 2023 року по справі № 280/1233/22, від 22 червня 2023 року по справах № 400/2031/21, № 360/503/21 та № 400/4904/21, закон про Державний бюджет не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів. На такі аспекти законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у Рішеннях від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України). Отже, Законом № 1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом № 1402-VIII. Таким чином, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня відповідного року, на іншу розрахункову величину, яка Законом № 1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2 102,00 грн) на підставі абз. 5 ст. 7 Закону № 1082-IX є неправомірним. Аналогічна правова позиція щодо застосування ст. 7 Закону № 1082-IX та ст. 135 Закону № 1402-VIII у подібних правовідносинах викладена у постановах Верховного Суду від 22 червня 2023 року у справах № 400/2031/21, № 360/503/21 та № 400/4904/21, від 12 липня 2023 року у справі № 140/5481/22, від 13 липня 2023 року у справі № 280/1233/22, від 27 липня 2023 року у справі № 240/3795/22, від 15 серпня 2023 року у справі № 120/19262/21. Посилання відповідачів на приписи бюджетного законодавства судом відхиляються, оскільки бюджетне законодавство не може впливати на розмір суддівської винагороди, як гарантії незалежності суддів, передбаченої Конституцією України і спеціальним Законом № 1402-VIII. Конституційний Суд України неодноразово та послідовно вказував на те, що однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм. Так, у рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018, від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020 Конституційний Суд України висловив правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів та зазначив, що такими гарантіями є надання суддям за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та можливості набуття статусу судді у відставці. Конституційний принцип незалежності суддів означає, у тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. У рішенні від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав, що відповідно до ч. 3 ст. 22, ст. 64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк. 11 березня 2020 року Конституційний Суд України ухвалив рішення у справі № 1-304/2019(7155/19), в якому визначив, що гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя (ч. 1 ст. 124 Основного Закону України), а законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді. У рішенні від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 Конституційний Суд України наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить ст. 6, ч. 2 ст. 19, ст. 130 Конституції України. На зазначеному наголошували неодноразово і міжнародні інституції. Так, в Основних принципах щодо незалежності правосуддя, схвалених резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року, зазначено, що незалежність судових органів гарантується державою і закріплюється в конституції або законах країни. Усі державні та інші установи зобов`язані шанувати незалежність судових органів і дотримуватися її, а кожна держава-член повинна надавати відповідні засоби, які давали б змогу судовим органам належним чином виконувати свої функції. Відповідно до Європейської хартії про закон Про статус суддів від 10 липня 1998 року рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов`язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість (п. 6.1). Незалежність суддів також вимагає економічної незалежності, яка повинна бути передбачена законодавством (Рекомендація CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки). Консультативна рада Європейських судів (КРЄС) у Звіті про ситуацію стосовно судової влади та суддів в державах-членах Ради Європи (Оновлена версія № 2 (2015), прийнята в рамках 16-го пленарного засідання КРЄС (м. Лондон, 1416 жовтня 2015 року) зазначила, що навіть у часи економічної кризи законодавча та виконавча влади різних держав-членів повинні зрозуміти, що серйозне скорочення зарплат суддів є потенційною загрозою їх незалежності та належному відправленню правосуддя і може піддати небезпеці (об`єктивно і суб`єктивно) роботу суддів. Щодо посилань відповідача - Державної судової адміністрації України на постанови Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 820/1853/17, від 3 червня 2020 року у справі № 464/5990/16-а, слід зазначити, що правовідносини у зазначених справах не є подібними до правовідносин у цій справі. Так, у межах адміністративної справи № 820/1853/17 розглядався спір щодо суддівської винагороди, розрахованої виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік». Предметом спору у адміністративній справі № 464/5990/16-а була бездіяльність районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції при примусовому виконанні виконавчого документа. Як наслідок, зазначені посилання відповідача судом відхиляються. Проаналізувавши наведені вище нормативно-правові приписи, висновки Верховного Суду та Конституційного Суду України, враховуючи встановлені судом обставини, місцевий суд дійшов правильного висновку, що розрахунок суддівської винагороди позивача та допомоги на оздоровлення у періоди з 1 січня 2021 року по 30 листопада 2023 року, виходячи із прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, розмір якого визначений у сумі 2102,00 грн, був протиправним. Згідно з ч.ч.3, 4 ст.148 Закону № 1402-VIII ДСА України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів. Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України. Відповідно до ст. 149 Закону № 1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України. Частинами 1 - 2 ст. 22 Бюджетного кодексу України передбачено, що за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Одним із головних розпорядників бюджетних коштів за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України, є ДСА України. Згідно із п.п.2 та 4 ч. 5 цієї ж статті головний розпорядник бюджетних коштів організовує та забезпечує на підставі Бюджетної декларації (прогнозу місцевого бюджету) та плану діяльності на середньостроковий період складання проєкту кошторису та бюджетного запиту і подає їх Міністерству фінансів України (місцевому фінансовому органу); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджет-них коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством. Відповідно до п. 1 Положення про Державну судову адміністрацію України, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17 січня 2019 року № 141/0/15-19, ДСА України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом. Пунктом 2 цього Положення закріплено, що ДСА України здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади з метою створення належних умов функціонування судів і діяльності суддів. Згідно з приписами п. 4-1 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України перерозподіл видатків між розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня у системі Державної судової адміністрації України у межах загального обсягу бюджетних призначень за відповідною бюджетною програмою окремо за загальним та спеціальним фондами державного бюджету здійснюється Державною судовою адміністрацією України за погодженням з Вищою радою правосуддя. Відповідно до п. 2.1 розділу ІІ Порядку казначейського обслуговування державного бюджету за витратами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 грудня 2012 року № 1407 головні розпорядники до початку бюджетного періоду визначають мережу за територіями (обласний рівень) із зазначенням статусу кожної установи (розпорядник бюджетних коштів або одержувач бюджетних коштів), яка обслуговується у відповідному органі Казначейства. Відповідальні виконавці бюджетних програм визначають мережу і подають головному розпоряднику для зведення мережі по головному розпоряднику. До мережі включаються головний розпорядник, розпорядники нижчого рівня, які у своїй діяльності підпорядковані відповідному головному розпоряднику та/або діяльність яких координується через нього, та одержувачі бюджетних коштів, які уповноважені головним розпорядником на здійснення заходів, передбачених бюджетною програмою, та отримують на їх виконання кошти з державного бюджету. До мережі включаються розпорядники бюджетних коштів та одержувачі бюджетних коштів, внесені до Єдиного реєстру розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів, у встановленому законодавством порядку. Згідно із відомостями з Єдиного реєстру розпорядників бюджетних коштів (https://www.treasury.gov.ua/unifie-register-search) Луганський окружний адміністративний суд є розпорядником бюджетних коштів, вищестоящою установою якого є ДСА України. Таким чином, ДСА України є головним розпорядником коштів державного бюджету України щодо Луганського окружного адміністративного суду, відповідно, Луганський окружний адміністративний суд є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня. На зазначеному наголошують і відповідачі у справі. Оскільки позивач є суддею Луганського окружного адміністративного суду та перебуває із зазначеним судом у трудових відносинах, саме цей відповідач, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, нараховує та виплачує позивачу суддівську винагороду. Стосовно позовних вимог Луганського окружного адміністративного суду здійснити перерахунок та виплату належної суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року по день ухвалення судового рішення у справі за цим позовом (включно) та допомоги на оздоровлення у 2021, 2022, 2023 слід зазначити, що позивачем до позовної заяви додано довідку про доходи від 09.11.2023 №02/23/311/2023 за період вересень-жовтень 2023 з вказанням окладу судді 69 366 грн. та вислуги років 34 683 грн., за кожний місяць 104 049 грн., всього за вересень, жовтень 2023 208 098 грн. Отже, місцевий суд дійшов правильного висновку, що така позовна вимога підлягає задоволенню за період з 01 січня 2021 по 31 жовтня 2023 року включно. Враховуючи викладене, дії Луганського окружного адміністративного суду щодо розрахунку розміру суддівської винагороди за періоди з 1 січня 2021 року по 31 жовтня 2023 року та допомоги на оздоровлення за 2021 - 2023 роки позивачу із застосуванням при такому розрахунку замість визначених статтями сьомими законів про Державний бюджет на 2021, 2022 та 2023 роки величин (показників) прожиткового для працездатних осіб - іншої величини (показника), встановленого цими статтями, - працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, а також з виплати позивачу суддівської винагороди у зазначеному розмірі, - є такими, що порушили права позивача та гарантій незалежності судді. Висновок щодо протиправності дій розпорядника бюджетних коштів нижчого рівня щодо нарахування та виплати суддівської винагороди у неналежному розмірі узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 12 липня 2023 року по справі № 140/5481/22, від 13 липня 2023 року по справі № 280/1233/22, від 27 липня 2023 року по справі № 240/3795/22, від 25 липня 2023 року по справі № 120/2006/22-а. Як наслідок, позовні вимоги в частині визнання протиправними дій Луганського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за періоди з 1 січня 2021 року по 31 жовтня 2023 року та в частині нарахування та виплати матеріальної допомоги на оздоровлення за 2021 та 2023 роки підлягають задоволенню. Відповідно до ч. 2 ст. 245 КАС України суд може прийняти рішення про визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій (п. 3); визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (п. 4). Згідно із ч.4 наведеної статті суд може зобов`язати відповідача суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. Керуючись приписами ч. ч. 2, 4 ст. 245 КАС України суд вважає за необхідне задовольнити також і позовні вимоги позивача, спрямовані на відновлення її порушеного права, а саме: про зобов`язання Луганського окружного адміністративного суду здійснити перерахунок та виплату належних позивачу суддівської винагороди за періоди з 1 січня 2021 року по 31 жовтня 2023 року та допомоги на оздоровлення за 2021, 2022, 2023 роки - зі здійсненням передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2021 році 2270 грн, у 2022 році 2481 грн, у 2023 році 2684 грн. Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення фінансування виплати належної суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 по день ухвалення судового рішення у справі за цим позовом (включно) та допомоги на оздоровлення у 2021, 2022, 2023, зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2021 2270 грн., у 2022 2481 грн., у 2023 2684 грн. Як вже зазначалось, згідно з ч.ч.3,4 ст.148 Закону № 1402-VIII ДСА України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів. Відповідно до ст. 149 Закону № 1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України. Пунктами 2 та 4 ч. 5 ст. 22 Бюджетного кодексу України передбачено, що головний розпорядник бюджетних коштів: організовує та забезпечує на підставі Бюджетної декларації (прогнозу місцевого бюджету) та плану діяльності на середньостроковий період складання проекту кошторису та бюджетного запиту і подає їх Міністерству фінансів України (місцевому фінансовому органу); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством. Згідно з ч. 1 ст. 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Відповідно до п. 2 Положення про Державну судову адміністрацію України ДСА України здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади з метою створення належних умов функціонування судів і діяльності суддів. Зважаючи на положення ст. ст. 148, 149 Закону № 1402-VIII у зіставленні з положеннями ч.ч.1, 2, 5 ст. 22, ч. 1 ст. 23 Бюджетного кодексу України, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є Державна судова адміністрація України. Луганський окружний адміністративний суд, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які Державна судова адміністрація України затверджує у відповідному річному кошторисі. Як вбачається з наданих суду другим відповідачем Звітів про надходження та використання коштів загального фонду за 2021-2022 роки, сума коштів, визначена у даних кошторисах, була недостатньою для забезпечення виплати позивачеві суддівської винагороди у періоди з 1 січня 2021 року по 31 жовтня 2023 року та допомоги на оздоровлення у 2021, 2022, 2023 роках, обчислених із урахуванням прожиткового мінімуму у розмірі 2270 грн. (у 2021 році), 2481 грн. (у 2022 році), 2684 грн. (у 2023 році). Отже, не виплата позивачу суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення в належному обсязі пов`язана із діяльністю Державної судової адміністрації України як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності судів (крім Верховного Суду), зокрема, фінансового забезпечення Луганського окружного адміністративного суду. Враховуючи статус ДСА України як головного розпорядника бюджетних коштів та учасника бюджетного процесу у питаннях фінансування судової системи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що з боку ДСА України мала місце протиправна бездіяльність стосовно не забезпечення Луганського окружного адміністративного суду в належному обсязі бюджетними асигнуваннями на проведення видатків з виплати суддівської винагороди позивачу за період з 1 січня 2021 року по 31 жовтня 2023 року, виходячи із прожиткового мінімуму у розмірі 2270 грн. (у 2021 році), 2481 грн. (у 2022 році), 2684 грн. (у 2023 році). Крім того, апеляційний суд зазначає, що в заявах по суті справи відповідачем-судом не заперечувалось, що нарахування відповідних виплат позивачу здійснювалось із розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб у сумі 2102,00 грн, визначеного Законами України про Державний бюджет України на відповідний рік, а відповідачем-ДСА з цих же розрахунків здійснювалось фінансування оплати праці. Зазначений висновок суду узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 24 вересня 2020 року по справі № 280/788/19, від 9 грудня 2021 року по справі № 280/6910/20, від 25 липня 2023 року по справі № 120/2006/22, від 15 серпня 2023 року по справі № 120/19262/21. Як наслідок, позовні вимоги позивача і в цій частині підлягають задоволенню. Разом із тим, колегія суддів вважає помилковим висновок місцевого суду про вихід за межі позовних вимог задля належного захисту порушеного права позивача. Суд з посиланням на частину 2 статті 9 КАС України зобов`язав Державну судову адміністрації України здійснити фінансування Луганського окружного адміністративного суду з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів виплати належної позивачу суддівської винагороди за періоди з 1 січня 2021 року по 31 жовтня 2023 року та допомоги на оздоровлення за 2021, 2022 та 2023 роки, виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого складає: на 1 січня 2021 року - 2270 грн., на 1 січня 2022 року - 2481 грн., на 1 січня 2023 року - 2684 грн. З цього приводу судова колегія суду апеляційної інстанції зазначає, що визначення конкретного рахунку, за рахунок коштів на якому може бути виконано судове рішення, є виключно питанням порядку виконання такого рішення. Обрання подібного способу захисту порушеного права, на переконання колегії суддів, жодним чином не призведе до його ефективного захисту чи відновлення, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення порушеного права позивача у спірних правовідносинах, натомість може ускладнити його відновлення внаслідок відсутності коштів на відповідному рахунку. Між цим, місцевим судом не наведено належних обґрунтувань необхідності виходу за межі позовних вимог в частині зазначення конкретного рахунку, з якого Державна судова адміністрація України мала здійснити фінансування Луганського окружного адміністративного суду єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, не зазначено, яким чином обрання такого способу захист порушеного права сприятиме саме ефективному захисту моїх прав, свобод та інтересів від порушень з боку відповідачів. Тому, застосуванню в спірних правовідносинах підлягають висновки Верховного Суду викладені у постанові від 15.08.2023 у справі № 120/19262/21-а, в якій обрано також спосіб захисту зобов`язального характеру, але без зазначення жодних рахунків. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення допустив порушення норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, а рішення місцевого суду зміні. Відповідно до положень ч.1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального та процесуального права. При перегляді справи в апеляційній інстанції позивачем судові витрати не понесені, тому підстави для їх розподілу відсутні. Керуючись статями 291, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Апеляційну скаргу Луганського окружного адміністративного суду залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 27 грудня 2023 року у справі № 360/1134/23 змінити. Абзац п`ятий резолютивної частини рішення Донецького окружного адміністративного суду від 27 грудня 2023 року у справі № 360/1134/23 викласти в наступній редакції: «Зобов`язати Державну судову адміністрацію України (адреса 01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5 ЄДРПОУ 26255795) здійснити фінансування виплати належної суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 по день ухвалення судового рішення у справі за цим позовом (включно) та допомоги на оздоровлення у 2021, 2022, 2023, зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2021 2270 грн., у 2022 2481 грн., у 2023 2684 грн.». В іншій частині рішення Донецького окружного адміністративного суду від 27 грудня 2023 року у справі № 360/1134/23 залишити без змін. Повне судове рішення 11 квітня 2024 року. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Колегія суддів І. В. Сіваченко А. А. Блохін Т. Г. Гаврищук