Постанова Київський апеляційний суд № 372/3400/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 квітня 2024року м. Київ справа №372/3400/23 провадження №22-ц/824/2033/2024 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Судді-доповідача Гуля В.В. суддів: Мельника Я.С., Матвієнко Ю.О., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника позивача Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» - Ніколаєнко Олени Миколаївни на заочне рішення Обухівського районного суду Київської області від 27 жовтня 2023 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,- ВСТАНОВИВ: У липні 2021 року АТ КБ «Приват Банк» звернулось до суду з позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приват Банк» заборгованість за кредитним договором про надання банківських послуг б/н від 23 квітня 2018 року у розмірі 59 788,69 грн, станом на 22 травня 2023 року, яка складається з наступного: 48 668,69 грн - заборгованість за кредитом; 11 120 грн - заборгованість за відсотками за користування кредитом. Стягнути судові витрати у розмірі 2 684 грн судовий збір. Свої позовні вимоги мотивувало тим, що ОСОБА_1 звернулась до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала заяву № б/н від 23.04.2018 року. Відповідачу було відкрито кредитний рахунок та встановлено початковий кредитний ліміт. У подальшому кредитний ліміт було збільшено до 48 000 грн, що підтверджується Довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування карткового рахунку. Позивачем було виконано в повному обсязі зобов`язання по Договору, проте відповідачка не надавала своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов`язаннями. У зв`язку з зазначеними порушеннями зобов`язань за кредитним договором та з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості відповідачка, станом на 22 травня 2023 року, має заборгованість59 788,69 грн, з яких: 48668,69 грн - заборгованість за тілом кредиту; 11120,00 грн. заборгованість за відсотками. На підставі викладеного та посилаючись на норми статей 4, 5, 19, 184, 28 ЦПК України та статей 509, 525, 526, 527, 530, ч.1 ст. 598, 599, 610, ч.2 ст. 615, 629, 1050, 1054 ЦК України просила позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Заочним рішенням Обухівського районного суду Київської області від 27 жовтня 2023 рокуу задоволені позову відмовлено. Не погоджуючись із указаним рішенням суду, представник позивача 23 листопада 2023 року подала до суду апеляційну скаргу, в якій просить заочне рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнитив повному обсязі, стягнути заборгованість в сумі 59 788,69 грн. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що рішення суду є безпідставним і необґрунтованим, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вказує, що відповідно до висновків Верховного суду, викладених у постанові від 08 липня 2019 року в справі № 923/760/18, твердження місцевого суду про те, що укладений між позивачем та відповідачем договір не містить підписів відповідача (позичальника) під Умовами та правилами надання банківських послуг - є нікчемним і безпідставним, оскільки такий договір є договором приєднання і жодного підпису відповідача під публічно розміщеними Умовами та правилами закон не вимагає. Зазначає, що аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 11 вересня 2019 року у справі № 642/5533/15-ц, від 19 вересня 2019 року у справі № 127/7543/17, від 23 грудня 2019 року у справі № 375/250/18. Зазначає, що відповідач після отримання картки за умовами укладеного з Банком договору здійснив дії щодо проведення її активації, користувався карткою, а також отримував кредитні кошти з власної ініціативи. Разом з тим вказує, що відповідач звертався до Банку з метою перевипуску карти, отримав перевипущені картки з новими номерами та продовженим строком дії. Посилаючись на висновки Верховного Суду, викладених у постанові від 11 вересня 2019 року по справі № 153/1334/16 та постанову Верховного суду від 04 грудня 2019 року у справі № 750/6058/17-ц, зазначає, що суд першої інстанції дійшов передчасних висновків про відмову в задоволенні позову, не врахував вищевказані обставини. Вважає помилковим посилання суду першої інстанції на висновки Верховного Суду, викладених у постанові від 03.07.2019 року у справі № 342/180/17-ц, оскільки позивач надав витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в редакції, що діяла на момент підписання анкети-заяви та копію наказу банку щодо затвердження «Умов та Правил надання банківських послуг» у редакції, що діяла на момент підписання анкети-заяви. Зазначає, що відповідачем не оспорювався факт погодження умов кредитування, у тому числі щодо погашення заборгованості. Відповідач не надав суду жодних належних та допустимих доказів того, що надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг , а також тарифи викладені не в тій редакції, яка діяла на підписання ним анкети-заяви, а також що він не знав про умови кредитування. Розмір наявної заборгованості відповідачем не спростовано. Зауважив, що відповідач прийняв і погодився з умовами кредитного договору, у тому числі щодо сплати відсотків. Посилаючись на висновки Верховного Суду у постанові від 29 липня 2020 року по справі № 753/10779/16-ц, вказує, що відповідач прийняв та погодився з умовами кредитного договору, у тому числі щодо сплати відсотків. Посилаючись на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 18 грудня 2019 року у справі №205/2825/18 та від 20 травня 2020 року по справі № 588/62/18, вказує, що якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Зазначає, що процесуальний обов`язок суду - провести власний розрахунок у випадку незгоди з розрахунком, який був наданий стороною. Інші учасники справи не скористалися своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, заперечень щодо змісту та вимог апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції не направили. Згідно частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до пункту 1 частини першої статті 274 ЦПК України. Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Частиною першою статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом установлено, що 23 квітня 2018 між позивачем та відповідачкою було укладено кредитний договір б/н, шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку. У анкеті-заяві зазначено, що відповідачка згодна з тим, що ця заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами, становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг у Приватбанку і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді. На підтвердження факту укладення кредитного договору банк надав Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку та Витяг з Тарифів. Згідно з наданим банком розрахунком, у відповідачки за вказаним кредитним договором станом на 22 травня 2023 виникла заборгованість за кредитом на загальну суму 59 788,69 грн, яка складається з: 48668,69 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 11120,00 грн. - заборгованість за відсотками. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що надані позивачем витяги з Умов та Правил надання банківських послуг та тарифів, паспорт споживчого кредиту не можуть бути складовою частиною кредитного договору, оскільки не містять підпису відповідача, позивачем не погоджено умови кредитування з відповідачем. При цьому суд послався на правову позицію Великої Палати Верховного Суду викладену у постанові від 03 липня 2019 року по справі № 342/180/17. Відмовляючи в стягненні заборгованості, суд вважав, що заборгованість за договором у відповідача відсутня, оскільки сума внесених на погашення коштів перевищує суму фактично використаних коштів. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з таких підстав. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Позивач, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, надав розрахунок заборгованості. з якого слідує. що направленні позивачем кошти на погашення кредиту, кредитор спрямовувана погашення відсотків, щодо розміру яких між сторонами не було досягнуто домовленості кредитом, пеню та штрафи за несвоєчасну сплату заборгованості. Позивач, обґрунтовуючи правомірність спрямування коштів на погашення відсотків, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором , посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: http://privatbank.ua як невід`ємні частини спірного договору. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що відповідач розумів, ознайомився і погодився саме з цими Витягом з Тарифів та Витягом з Умов, підписуючи анкету-заяву про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг позивача, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати процентів, неустойки (пені, штрафів), та, зокрема, у зазначених розмірах і порядках нарахування, що містяться у доданих банком до позовної заяви документах. Подана позивачем роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено також у Постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим позивачем, тобто, кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. Так, подана позивачем редакція датується 06.03.2010 року, тоді як Анкета-заява була підписана 20.10.2010 року. Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Відповідна правова позиція викладена в Постанові Великої Палати Верховного суду від 03 липня 2019 року №342/180/17. Також у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 квітня 2020 року у справі № 583/3343/19 (провадження № 61-22778св19), від 21 жовтня 2020 року у справі № 194/1387/19 (провадження № 61-7416св20) у спорах між фізичною особою та банком, суди виходили з того, що матеріали справи містять паспорт споживчого кредиту, тобто інформацію, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит (стандартизована форма). Вказаний документ підписано позичальником, при цьому вказано, що він підтверджує отримання та ознайомлення з інформацією про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту, надані виходячи із обраних ним умов кредитування. Тобто суди виходили з того, що паспорт споживчого кредиту є пропозицією укласти кредитний договір, коли особа, ознайомившись із паспортом споживчого кредиту, власним підписом підтверджує отримання та ознайомлення з інформацією про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту, наданою виходячи із обраних ним умов кредитування. Отже, потрібно розмежовувати форму правочину та спосіб підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавцем по наданню споживачу інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця. Способом підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавця є паспорт споживчого кредиту. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту. Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеної в постанові від 23 травня 2022 року у справі № 393/126/20 (провадження № 61-14545сво20). Як убачається з матеріалів справи, паспорт споживчого кредиту містить відомості щодо процентної ставки, що застосовується в разі невиконання зобов`язання щодо повернення кредиту. Однак, дана інформація має загальний характер та є пропозицією до укладення кредитного договору (офертою). Отже, підписання відповідачем паспорту споживчого кредиту не свідчить, що відповідачем погоджено та встановлено Банком відсотки саме у такому розмірі, який позивач просить стягнути як заборгованість за відсотками. Також для забезпечення можливості оцінити, чи адаптовано договір до потреб та фінансової ситуації споживача, зокрема шляхом роз`яснення наведеної інформації, в тому числі суттєвих характеристик запропонованих послуг та певних наслідків, які вони можуть мати для споживача, у тому числі в разі невиконання останнім зобов`язань за таким договором. За таких обставин та без надання підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов, паспорт споживчого кредиту не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Посилання на постанову Верховного суду від 08 липня 2019 року у справі № 923/760/18 колегія суддів не приймає, оскільки обставини у цих справах не є тотожними. Відповідно до вказаної постанови спір відбувся між юридичними особами, тоді як спір у даній справі відбувається між юридичною та фізичною особою. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено упункті 6 частини першої статті 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-XII). Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 рокуу справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно- правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору із ОСОБА_1 , АТ КБ «ПриватБанк» дотрималося вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII, про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі№ 342/180/17, провадження № 14-131 цс

19. Крім того, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Доводи позивача щодо безпідставної відмови у стягненні тіла кредиту, колегія суду відхиляє, з огляду на наступне. Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. У пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 зазначено, що виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором. До аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 17 грудня 2020 року у справі № 278/2177/15-ц (провадження № 61-22158св19). Як зазначив сам позивач у апеляційній скарзі, у випадку незгоди з наданим розрахунком повністю чи частково суд повинен зазначити правові аргументи на його спростування та навести у рішенні свій розрахунок. Суд першої інстанції, встановивши, що нарахування непогоджених з відповідачем відсотків кредиту та пені є незаконним та проаналізувавши надані позивачем виписки з рахунків відповідача, провів свій розрахунок, відповідно до якого відповідачем повернуто грошові кошти на загальну суму 221 522,69 грн. Судом першої інстанції також встановлено, що відповідачем було взято у користування на умовах договору позики у позивача грошові кошти в загальному розмірі 184 122,74 грн. А тому суд обґрунтовано дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про відсутність підстав для стягнення тіла кредиту. Інші доводи скарги висновків суду не спростовують та є фактично повторенням доводів позову, яким суд у своєму рішенні надав належну правову оцінку. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Апеляційним судом встановлено, що рішення постановлено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Керуючись статтями 367, 374, 379, 381, 382, 384, 389 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника Акціонерного Товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» - Ніколаєнко Олени Миколаївни - залишити без задоволення. Заочне рішення Обухівського районного суду Київської області від 27 жовтня 2023 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Головуючий: Гуль В.В. Судді: Матвієнко Ю.О. Мельник Я.С.