Постанова 4824 № 757/5422/23-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua Єдиний унікальний номер справи № 757/5422/23 Головуючий у суді першої інстанції - Бусик О.Л. Номер провадження № 22-ц/824/4944/2024 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 квітня 2024 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді: Яворського М.А., суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О., за участю секретаря - Сукач О.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 вересня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Голови Комітету з питань фінансів, податкової та митної політики Верховної Ради України - ОСОБА_3 про захист честі, гідності та спростування недостовірної інформації,- ВСТАНОВИВ: У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Голови Комітету з питань фінансів, податкової та митної політики Верховної Ради України - ОСОБА_3 про захист честі, гідності та спростування недостовірної інформації, який мотивував тим, що відповідач ОСОБА_3 є Головою Комітету з питань фінансів, податкової та митної політики Верховної Ради України та веде телеграм-канал в мережі Інтернет за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2. В позові вказано, що на зазначеному інтернет ресурсі за вказаним посиланням ІНФОРМАЦІЯ_1 о 08 годині 04 хвилин було розміщено інформацію наступного змісту: «Дякую СБ Дніпропетровської області за допомогу новому керівництву ДПС області у зачищенні служби від старих кадрів команди сумнозвісного ОСОБА_1. Пів року тому перезавантажили керівництво. Вчора зловили на хабарі хабарницю із старої «професійної» команди. Переконаний, що керівництву області слід діяти більш рішуче у кадровій політиці. Часу на розкачування немає!». ОСОБА_1 вказував, що внаслідок поширення в телеграм-каналі в мережі Інтернет за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 широкому колу осіб даної недостовірної та образливої інформації, яка по факту зводиться до того, що відповідач фактично звинуватив позивача у непрофесіоналізмі, порушенні законодавства та норм моралі, пов`язав позивача з особою, яка зі слів відповідача є такою, що отримала хабар. Посилаючись на те, що поширена інформація щодо позивача має негативний характер, оскільки повідомляє третім особам про порушення позивачем вимог чинного законодавства України та прийнятих у суспільстві принципів моралі, етики тощо, та є такою, що порушує немайнові права позивача, не є оціночним судженням, порушує немайнові права позивача на честі, гідність та ділову репутацію просив визнати недостовірною інформацію та такою, що порушує особисті немайнові права, принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 , поширену ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 о 08 годині 04 хвилини в телеграм-каналі в мережі Інтернет за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 наступного змісту: «Дякую СБ Дніпропетровської області за допомогу новому керівництву ДПС області у зачищенні служби від старих кадрів команди сумнозвісного ОСОБА_1. Вчора зловили на хабарі хабарницю із старої «професійної» команди» та зобов`язати ОСОБА_3 протягом 10 днів з дня набрання судовим рішенням у цій справі законної сили спростувати недостовірну інформацію шляхом розміщення в телеграм-каналі в мережі Інтернет за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 резолютивної частини рішення у цій справі, витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 13 вересня 2023 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій вказує, що відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскаржувана інформація є оціночним судженням, не містить фактичних даних, проте, на думку апелянта, поширена недостовірна інформація щодо «зачищення служби від старих кадрів команди сумнозвісного ОСОБА_1» та «Вчора зловили на хабарі хабарницю із старої «професійної» команди», здійснена відповідачем у спосіб категоричного та стверджувального висловлювання у формі повідомлення про існування конкретних обставин (фактів), тобто є фактичним твердженням, а не оціночним судженням. Апелянт вказує, що у висловлюваннях відповідача йдеться про фактичні обставини, достовірність яких може бути перевірена. Крім того, відповідачем використані мовні засоби, які репрезентують чітке, однозначне, точне позначення фактів, які можна довести або спростувати, що неможливо зробити з оціночним судженням. Оспорювана інформація сформульована ним способом категоричного висловлювання у формі існування конкретних обставин (фактів). У його висловлюваннях відсутні спеціальні вставні конструкції, прислівники, інші мовностилістичні способи, що мали б виражати невпевненість або сумніви щодо вірогідності висловлюваного. Також відсутні будь-які стилістичні конструкції або інші способи, які б вказували на те, що повідомлена інформація є суб`єктивною думкою та особистим поглядом на певні події і відображає особисту точку зору відповідача, тобто відсутні ті мовні засоби, які є характерними для оціночних суджень. Наголошує, що відповідач жодним чином не довів достовірність поширеної в публікації інформації, зокрема, факт фіксації отримання хабаря особою, яку він називає « хабарниця », факт наявності обвинувального вироку суду відносно цієї особи та головне - існування зв`язку між особою, яку відповідач називає « хабарниця », із ОСОБА_1 . Крім того, суд першої інстанції помилково дійшов висновку, що відповідач є лише коментатором інформації, а не є автором поширеної ним недостовірної інформації, що поширена в його телеграм-каналі. Разом з тим, позивач не погоджується із висновком суду, що поширений допис є допустимою критикою його, як публічної особи, оскільки вказаний допис носить обвинувальний характер, не містить оціночних суджень, викладений у формі стверджувального висловлювання з повідомленням про існування конкретних обставин. Враховуючи викладене, представник апелянта ОСОБА_2 просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та постановити нове, яким повністю задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 14 грудня 2023 року на адресу апеляційного суду надійшов відзив від представника ОСОБА_3 - Неманіхіної К.І. , відповідно до якого вказує, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що поширена інформація є оціночним судженням, оскільки публікація містить метафори та фактичних даних в ній не повідомлялось. Думка в дописі викладена таким чином, що не може викликати сумнівів, що це суб`єктивна думка відповідача, його коментар якихось подій, а відтак оціночне судження. Натомість слова «хабар» та «хабарниця» не стосуються позивача, а повноважень на представлення інших осіб ним не надано, а відтак, право позивача не порушено, поширена інформація не завдає йому шкоди, не створює негативних наслідків, а представляти інтереси інших осіб в даній справі позивач не наділений відповідними повноваженнями. Разом з тим, вказує, що поширена інформація є допустимою критикою з огляду на те, що ОСОБА_1 є публічною особою й межа допустимої критики для нього є ширшою, що також вірно встановлено судом першої інстанції. Враховуючи викладене у відзиві на апеляційну скаргу, представник ОСОБА_3 - адвокат Неманіхіна К.І. просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. При апеляційному розгляді справи представник ОСОБА_6 - ОСОБА_2 підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, та просив її задовольнити, рішення суду скасувати та ухвалити у вказаній справі нове судове рішення про задоволення позову з підстав, зазначених в позовній заяві та мотивів, викладених в апеляційній скарзі. Інші належним чином повідомлені учасники справи на розгляд справи до суду апеляційної інстанції не з`явились. У відповідності до вимог ст. 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у їх відсутності. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Суд першої інстанції при розгляді справи встановив, що відповідач ОСОБА_3 є Головою Комітету з питань фінансів, податкової та митної політики Верховної Ради України та в телеграм-каналі в мережі Інтернет за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 о 08 год. 04 хв. розмістив інформацію наступного змісту: «Дякую СБ Дніпропетровської області за допомогу новому керівництву ДПС області у зачищенні служби від старих кадрів команди сумнозвісного ОСОБА_1. Півроку тому перезавантажили керівництво. Вчора зловили на хабарі хабарницю із старої «професійної» команди. Переконаний, що керівництву області слід діяти більш рішуче у кадровій політиці. Часу на розкачування немає!». Звертаючись до суду з вказаним позовом позивач вказував, що оскаржувана поширена інформація щодо позивача має негативний характер, оскільки повідомляє третім особам про порушення позивачем вимог чинного законодавства України та прийнятих у суспільстві принципів моралі, етики тощо, та є такою, що порушує немайнові права позивача на честі, гідність та ділову репутацію, не є оціночними судженням. Вирішуючи вказаний спір та відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що позивачем у справі не доведено, що поширена інформація відповідачем є недостовірною, а оціночні судження не підлягають спростуванню, а тому дійшов висновку про недоведеність позовних вимог. Обґрунтовуючи свій висновок суд першої інстанції зазначив, що межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати. Оскільки позивач, є публічною особою, а тому свідомо відкритий для прискіпливого контролю за його особою, як з боку активістів так і пересічних громадян. Крім того, враховуючи публічний статус позивача та те, що поширена інформація стосувалася його, як публічної особи, та мала суспільний інтерес, позивач повинен бути терпимим до публічної критики, межа якої є ширшою від критики пересічних осіб. Також суд виснував, що висловлені позивачем доводи у позовній заяві про те, що весною 2021 року він брав участь у конкурсі на зайняття посади Голови Державної податкової служби України, що був оголошений розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17 березня 2021 року №203-р та претендує на зайняття зазначеної посади у майбутньому не заслуговують на увагу, оскільки позивачем не доведено належними та достовірними доказами про те, що внаслідок поширення оскаржуваної інформації для позивача настали негативні наслідки для його участі у вказаному конкурсі. Також не наведено доказів того, що у суспільстві змінилось ставлення стосовно нього, що оскаржувана інформація породила сумніви щодо дотримання ним норм законодавства чи моральних засад. Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції виходячи з наступного. Згідно ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову відповідає з огляду на наступне. Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. У відповідності до приписів статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації. Згідно з частинами другою та третьою статті 34 Конституції України і статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві, зокрема, для захисту репутації чи прав інших осіб. Статтею 201 ЦК України передбачено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація. Відповідно до статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі. Згідно зі статтею 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації. При цьому під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. А під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Під поширенням інформації слід розуміти, зокрема, опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (частина перша статті 277 ЦК України). Якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано майнової та (або) моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню, крім випадку неумисного повідомлення викривачем недостовірної інформації про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції» в порядку, передбаченому зазначеним Законом, яка підлягає спростуванню (стаття 280 ЦК України). У разі якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, враховує положення Декларації Комітету Міністрів Ради Європи про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року (далі - Декларація), а також рекомендації, що містяться у Резолюції № 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя (далі - Резолюція). У Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі). У статтях 3, 4, 6 Декларації вказано, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. Таким чином, межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкривають свої слова і вчинки для ретельної уваги всього суспільства, повинні це усвідомлювати і мають виявляти більшу терпимість. У цій категорії справ суду необхідно надати оцінку балансу права особи, на свободу вираження поглядів, а також права особи на повагу до його гідності та честі, на недоторканність своєї ділової репутації. Підставою для втручання у право на свободу вираження поглядів, для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, ділової репутації фізичної чи юридичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Одним із основних питань, яке підлягає вирішенню у цій категорії справ, є визначення характеру поширеної інформації та з`ясування, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. При цьому підлягає врахуванню зміст поширеної інформації, її значення для суспільної дискусії, важливість посади, яку обіймає особа, відносно якої поширена інформація, достовірність інформації, наслідки її поширення. Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та їх правдивість не доводиться. Предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов`язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо (частина друга статті 29 Закону України «Про інформацію»). З огляду на необхідність громадського контролю за діяльністю державних органів та посадових осіб інформація, яка розповсюджується щодо державних посадовців, публічних осіб, їхньої діяльності є суспільно важливою інформацією, а обмеження щодо розповсюдження цієї інформації та межі критики та оцінки поведінки є більш ширшими, ніж межі критики та оцінки поведінки пересічного громадянина. Спростованою може бути інформація, яка містить відомості про події та явища (факти), яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). В будь-якому випадку це має бути інформація, істинність якої можливо перевірити, існування таких фактів не залежить від їх суб`єктивного сприйняття чи заперечення через думки і погляди особи. Вільне вираження поглядів є істотним чинником повноцінного розвитку особистості в суспільстві, як і здатність особи сприймати заперечення, спонукання, заохочення через думки, ідеї, висловлені іншими людьми. Згідно з частиною першою статті 10 Конвенції кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства» (рішення у справі «Карпюк та інші проти України» від 06 жовтня 2015 року). Згідно усталеної практики ЄСПЛ втручання в свободу вираження власних думок та поглядів порушує свободу висловлення думки в трьох випадках: якщо воно здійснено не на підставі закону, якщо воно не переслідує допустимої мети або якщо воно порушує баланс між метою, заради якої здійснено втручання, і свободою вираження думки. ЄСПЛ також підтвердив, що правдивість оціночних суджень не припускає можливості доказування, і оціночні судження дійсно слід відрізняти від фактів, існування яких може бути підтверджене, та виділив три можливі варіанти фундаменту, на якому можна побудувати свою оцінку: факти, що вважаються загальновідомими; підтвердження висловлювання яким-небудь джерелом; посилання на незалежне дослідження. Таким чином, фактичні твердження та оціночні судження є різними поняттями, а розмежовування цих термінів лежить в основі захисту права на честь та гідність як особистих немайнових прав. За своїм характером судження є розумовим актом, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, що пов`язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Отже, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці ЄСПЛ при тлумаченні положень статті 10 Конвенції. Чинним законодавством не передбачена можливість притягнення до відповідальності за висловлювання оціночних суджень, тому що вони, як і думки, переконання, судження, критична оцінка певних фактів і недоліків, не можуть бути предметом судового захисту, оскільки, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів, не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів), а особи, які є публічними фігурами, мають бути толерантними до різкої, навіть некоректної критики. Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 25 січня 2023 року у справі № 761/33563/20. Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 просив визнати недостовірною інформацію та такою, що порушує особисті немайнові права, принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 , поширену ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 о 08 годині 04 хвилини в телеграм-каналі в мережі Інтернет за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 наступного змісту: «Дякую СБ Дніпропетровської області за допомогу новому керівництву ДПС області у зачищенні служби від старих кадрів команди сумнозвісного ОСОБА_1. Вчора зловили на хабарі хабарницю із старої «професійної» команди», а також зобов`язати відповідача спростувати вказану недостовірну інформацію. Судом першої інстанції було встановлено, що позивач по справі ОСОБА_1 був публічною особою, зокрема, обіймав посади в державних податкових органах, що свідчить про те, що перебуваючи на посадах державної служби він мав бути відкритий для суворої критики і пильного нагляду громадськості й межа допустимої критики щодо такої особи є значно ширшою, оскільки він безпосередньо відігравав важливу роль у діяльності держави та його безпосередні дії становлять суспільний інтерес. Врахувавши зміст спірної інформації, обставини конкретної справи, зокрема належність ОСОБА_1 до публічної особи, контекст поширеної інформації, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що спірна інформація щодо ОСОБА_1 є оціночним судженням й стосується публічної діяльності позивача по справі, не містить фактичних даних. Ці судження не можуть бути витлумачені як повідомлення про вчинення ОСОБА_1 конкретних дій щодо отримання/надання хабарів чи його стосунку щодо порушення закону. Крім того, конструкція викладеної інформації : «Вчора зловили на хабарі хабарницю із старої «професійної» команди»» напряму не пов`язує позивача із вказаною подією. За таких обставин правильним є висновок суду першої інстанції про те, що позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання виконання судом обов`язку щодо надання обґрунтування, яке випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи. Отже, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Оскільки, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, а ухвалене судове рішення відповідає вимогам матеріального і процесуального права, то підстави для його скасування відсутні. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 вересня 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови викладено 04 квітня 2024 року. Головуючий суддя : М.А.Яворський Судді: Т.Ц.Кашперська В.О.Фінагеєв