Постанова Одеський апеляційний суд № 522/18633/19

Номер провадження: 22-ц/813/209/24 Справа № 522/18633/19 Головуючий у першій інстанції Бондар В. Я. Доповідач Таварткіладзе О. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05.03.2024 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Таварткіладзе О.М., суддів: Заїкіна А.П., Погорєлової С.О. за участю секретаря судового засідання: Трофименка О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Дячук Павла Миколайовича на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 липня 2020 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , за участі третьої особи: ОСОБА_12 про визнання недійсними договорів дарування, - В С Т А Н О В И В: У листопаді 2019 року позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив: - визнати недійсним договір дарування від 31.05.2007 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Пономаренко І.В., зареєстрований в реєстрі №3042; - визнати недійсним договір дарування від 31.05.2007 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Пономаренко І.В., зареєстрований в реєстрі №3047; - визнати недійсним договір дарування від 31.05.2007 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Пономаренко І.В., зареєстрований в реєстрі №3023; - визнати недійсним договір дарування від 31.05.2007 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Пономаренко І.В., зареєстрований в реєстрі за №3621. В обґрунтування позову позивач посилається на те, що в квітні 2007 року ОСОБА_1 уклав з ОСОБА_2 договір доручення, відповідно до якого ОСОБА_2 повинна була за кошти ОСОБА_1 придбати в ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 належні останнім частини квартири АДРЕСА_1 та оформити всю квартиру цілком на ім`я ОСОБА_1 . Однак, в порушення умов договору, ОСОБА_2 оформила з вказаними особами договори дарування, укладення яких від позивача приховала. У зв`язку з тим, що зміст договору дарування суттєво відрізняється від змісту договору купівлі-продажу, позивач вважає вказані договори дарування від 31.05.2007 року такими, що підлягають визнанню недійсними. Вказані обставини стали підставою звернення до суду. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 22 липня 2020 року позов залишено без задоволення. Не погоджуючись з таким рішенням суду, представник ОСОБА_1 адвокат Дячук Павло Миколайович подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 липня 2020 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права. Будучи в розумінні ст. ст. 128, 130 ЦПК України належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, сторони (крім відповідача ОСОБА_9 ) в судове засідання, призначене на 05.03.2024 року на 14-00 г. не з`явились, про причини не явки не повідомили, заяв про відкладення розгляду справи не подавали. Присутня у судовому засіданні відповідач ОСОБА_9 не заперечувала проти розгляду справи за її фактичною явкою у відсутність інших учасників справи. Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. За таких обставин, колегія суддів не знаходить підстав для відкладення розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наведених у цій постанові підстав. Відповідно до ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ч.1 п.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду зазначеним вимогам відповідає. Залишаючи позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , за участі третьої особи: ОСОБА_12 про визнання недійсними договорів дарування без задоволення, суд першої інстанції виходив з його необгрунтованості та недоведеності. Колегія суддів погоджується з такими висновками районного суду. Судом встановлено, матеріалами справи підтверджується, що: - відповідно до договору доручення, який укладено в простій письмовій формі 10.04.2007 року між ОСОБА_1 (довіритель) та ОСОБА_2 (повірений), остання зобов`язалась від імені та за рахунок довірителя придбати квартиру АДРЕСА_1 , для виконання умов якого, повірений отримала від довірителя 100 000 доларів США; - згідно з п. 2.5 вказаного Договору, належним виконанням цього Договору є набуття ОСОБА_1 права власності на квартиру АДРЕСА_1 ; - 31.05.2007 року між ОСОБА_3 (дарувальник) і ОСОБА_2 (обдарована) укладено договір дарування, відповідно до якого ОСОБА_3 подарував, а ОСОБА_2 прийняла в дарунок 164/1000 частин квартири АДРЕСА_1 . Договір посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Пономаренко І.В. 31.05.2007 року, реєстр. № 3045; - 31.05.2007 року між ОСОБА_4 (дарувальник) і ОСОБА_2 (обдарована) укладено договір дарування, відповідно до якого ОСОБА_4 подарувала, а ОСОБА_2 прийняла в дарунок 249/1000 частин квартири АДРЕСА_1 . Договір посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Пономаренко І.В. 31.05.2007 року, реєстр. № 3049; - 31.05.2007 року між ОСОБА_5 (дарувальник) і ОСОБА_2 (обдарована) укладено договір дарування, відповідно до якого ОСОБА_5 подарувала, а ОСОБА_2 прийняла в дарунок 244/1000 частин квартири АДРЕСА_1 . Договір посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Пономаренко І.В. 31.05.2007 року, реєстр. № 3040; - 21.06.2007 року між ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , а, також, ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , які діяли від свого імені та від імені малолітнього ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (продавці) і ОСОБА_2 (покупець) укладено договір купівлі-продажу, відповідно до якого продавці продали, а ОСОБА_2 купила 343/1000 частин квартири АДРЕСА_1 . Договір посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Пономаренко І.В. 21.06.2007 року, реєстр. № 3621; - згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, довідка № 115339393 від 24.10.2019 року, ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) не має у власності квартири АДРЕСА_1 ; - рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 05.11.2018 року по справі № 522/17929/16-ц, визнано недійсною довіреність на вчинення відчуження квартири АДРЕСА_1 , видану на ОСОБА_2 і ОСОБА_13 від імені ОСОБА_12 ; визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 28.03.2014 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського нотаріального округу Осінцевою В.М., укладений між ОСОБА_12 та ОСОБА_13 ; витребувано у ОСОБА_14 на користь ОСОБА_12 квартиру АДРЕСА_1 ; виселено ОСОБА_1 , ОСОБА_14 та інших осіб, що проживають у квартири АДРЕСА_1 ; визнано недійсними договір іпотеки від 22 березня 2016 року за № 117, посвідчений приватним нотаріусом Одеського нотаріального округу Саганович О.Ю. та договір про внесення змін № 1 до іпотечного договору, посвідченого приватним нотаріусом Одеського нотаріального округу Саганович О.Ю. 22.03.2016 року за реєстровим номером 117, від 09.04.2016 року, реєстровий номер 168, які укладені між ОСОБА_14 та ОСОБА_15 . Вказане рішення залишено без змін постановою Одеського апеляційного суду від 31.10.2019 року та постановою Верховного Суду від 04.11.2020 року. Під час розгляду справи № 522/17929/16-ц встановлено факт того, що квартира за адресою: АДРЕСА_2 належить ОСОБА_12 на підставі договору купівлі-продажу, засвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Пономаренко І.В. від 30.04.2008 року, про що зроблено реєстраційний запис № 2564. Цей договір зареєстрований в КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості» від 14.05.2008 року, реєстраційний номер 10710090, номер запису 459 в книзі 662пр-18. Колегія суддів виходить з наступного. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України). Згідно ст. 1000 ЦК України, за договором доручення одна сторона (повірений) зобов`язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки довірителя. Згідно ст. 1003 ЦК України, у договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними. Згідно ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Згідно частини першої - третьої, п`ятої та шостої статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Згідно ч.1 ст. 717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Встановивши, що: - необхідний обсяг цивільної дієздатності учасників спірних договорів дарування укладених у 2007 році та характер їх волевиявлення перевірений нотаріусом при реєстрації вказаних договорів, - відсутні будь-які належні докази того, що оспорювані правочини були спрямовані не на реальне настання правових наслідків, що ними обумовлені, - спірна квартира належить за договором ОСОБА_12 на підставі договору купівлі-продажу, засвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Пономаренко І.В. від 30.04.2008 року, про що зроблено реєстраційний запис № 2564. Цей договір зареєстрований в КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості» від 14.05.2008 року, реєстраційний номер 10710090, номер запису 459 в книзі 662пр-18, суд першої інстанції набув правильного висновку, що: - укладення договору дарування не суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, - само по собі існування договору доручення між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не є належним доказом відсутності реального настання правових наслідків, обумовлених договорами дарування. Даний висновок районного відповідає встановленим обставинам справи та заснований на законодавстві, оскільки позивачем не спростовано презумпцію правомірності правочину і не доведені обставини, на які позивач посилався в обґрунтування заявлених вимог про визнання договорів дарування недійсними. Крім того, позивач заявив вимоги про визнання недійсним договору дарування від 31.05.2007 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Пономаренко І.В., зареєстрований в реєстрі за № 3621. Між тим до позовної заяви позивачем додано договір купівлі-продажу від 21.06.2007 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Пономаренко І.В., зареєстрований в реєстрі за № 3621. Тому суд вірно вважав, що позивач не довів суду порушення своїх прав, укладенням між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 саме договору дарування від 31.05.2007 року. За встановлених у справі обставин, а також з обставин, які досліджені судами в іншій цивільній справі між цими ж сторонами стосовно спірної квартири, само лише по собі бажання позивача змінити власника спірної квартири не є достатнім для задоволення заявлених ним вимог про визнання недійсними договорів дарування квартири АДРЕСА_1 . Залучення судом в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору діючого власника квартири АДРЕСА_1 є виправданим і не призвело до неправильного вирішення справи по суті і не вплинуло на законність висновку районного суду. Доводи апеляційної скарги зведені лише до незгоди з висновком районного суду без наведення будь-яких обставин, які б ставили під сумнів набутий судом висновок або свідчили б про невірну оцінку судом доказів, які надані сторонами та невірне застосування законодавства, яке регулює спірні правовідносини. У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Зазначений Висновок також звертає увагу на те, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»). Таким чином, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 383 ЦПК України, Одеський апеляційний суд - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Дячук Павла Миколайовича - залишити без задоволення. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 липня 2020 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складений: 02.04.2024 року. Головуючий: О.М. Таварткіладзе Судді: А.П. Заїкін С.О. Погорєлова