Постанова Київський апеляційний суд № 490/661/23-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД апеляційне провадження №22-ц/824/2299/2024 справа №490/661/23-ц ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 березня 2024 року м.Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Поліщук Н.В. суддів Оніщука М.І., Таргоній Д.О., за участю секретаря судового засідання Крисіної В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2023 року, постановлену під головуванням судді Хайнацького Є.С., у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Міністерства юстиції України про стягнення збитків та моральної шкоди, - встановив: У січні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про стягнення збитків та моральної шкоди, у якому просить суд визнати протиправною бездіяльність Держави Україна під час розгляду Центральним районним судом міста Миколаєва скарги ОСОБА_1 на постанову Центрального Відділу ДВС м. Миколаєва від 29 вересня 2017 року ВП НОМЕР_1 "Про повернення виконавчого документу стягувачу" та на безвідповідальність Центрального Відділу ДВМ м. Миколаєва під час виконання Виконавчого листа №1423/19804/12, виданого Центральним районним судом міста Миколаєва; стягнути з державного бюджету України на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 186 697,20 гривень, в тому числі: 68 626,20 гривень - компенсацію матеріального збитку у розмірі не стягнутої на користь позивача суми за рішенням суду; 118 071,00 гривень - на відшкодування моральної шкоди. Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2023 року провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини 1 статті 255 ЦПК України. Не погодившись з постановленою ухвалою, ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на порушення норм процесуального та матеріального права. Вказує, що позивачем подано позов до Держави Україна, а не до судді, відтак суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про те, що провадження у справі підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини 1 статті 255 ЦПК України. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені у справах №521/18287/15ц від 08 травня 2018 року, №489/5045/18 від 29 травня 2019 року, №757/4355/16-ц від 21 листопада 2018 року. Мотивуючи наведеним, просить суд ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2023 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. 21 лютого 2024 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив Міністерства юстиції України на апеляційну скаргу. З обґрунтування відзиву вказує, що предметом цього спору є фактично оскарження процесуальних дій судді. Зазначає, що закони України не передбачають розгляду в суді позовних вимог про визнання незаконними дій/бездіяльності іншого суду після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду чи про зобов`язання іншого суду до вчинення процесуальних дій, оскільки такі дії/бездіяльність є пов`язаними з розглядом судової справи навіть після його завершення. Вирішення у суді спору за такими позовними вимогами буде втручанням у здійснення правосуддя іншим судом. Вказує, що оскарження діяльності суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов`язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій. Звертає увагу, що приписи пункту 1 частини 1 статті 186 ЦПК України стосуються як позовів, які не можуть розглядатися за правилами відповідно цивільного судочинства, так і тих позовів, які взагалі не можуть розглядатися судами. Звертає увагу, що у разі надходження позовної заяви з вимогами про визнання незаконними пов`язаних з розглядом судової справи дій/бездіяльності суду (судді чи посадових осіб суду), про зобов`язання суду (судді) до вчинення певних процесуальних дій або про відшкодування завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду (судді) шкоди з підстав, не передбачених статтею 1176 ЦК України, суд відмовляє у відкритті провадження у справі. Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 454/3208/16-ц. Вказує, що погоджується із висновками суду першої інстанції, а доводи апеляційної скарги ґрунтуються на власному тлумаченні і розумінні позивачем спірних правовідносин та положень законодавства. Окрім цього вказує, що Міністерство юстиції України не той державний орган, який наділений повноваженнями та компетенцією представляти інтереси Держави Україна в даній категорії справ, оскільки Міністерство юстиції України в силу своїх повноважень, принципу розподілу влади, жодним чином не впливає і не може впливати на хід і спосіб судового процесу. З посиланням на Положення про Міністерство юстиції України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 02 липня 2014 року №228 вказує, що Міністерство юстиції України має повноваження здійснювати представництво держави виключно під час урегулювання спорів, які розглядаються в закордонних юрисдикційних органах справ за участю іноземного суб`єкта та України, в Європейському суді з прав людини під час розгляду справ про порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також в судах України у спорах про відшкодування збитків, завданих Державному бюджету України внаслідок виплати відшкодування за рішеннями Європейського суду з прав людини. Уважає, що Міністерство юстиції України як орган, до компетенції якого не віднесені питання, пов`язані з урегулюванням діяльності судової системи України, судів і суддів, є неналежним суб`єктом владних повноважень, що має діяти від імені держави як відповідача у даній справі, а відтак у цій справі позивач пред`явив позов до неналежного відповідача. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін. В судовому засіданні представник Міністерства юстиції України - Євглевська О.В. проти задоволення апеляційної скарги заперечувала, пославшись на її необґрунтованість. Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Причини неявки не повідомляв. Відповідно до статті 372 ЦПК України суд ухвалив розглянути справу за відсутності позивача, оскільки його неявка не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представниці Міністерства юстиції України, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі судового рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до частин 1 та 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Закривши провадження у справі, суд першої інстанції вказав, що закони України не передбачають розгляду в суді позовних вимог про визнання незаконними дій/бездіяльності іншого суду після отримання останнім позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду чи про зобов`язання іншого суду до вчинення процесуальних дій, оскільки такі дії/бездіяльність є пов`язаними з розглядом судової справи навіть після його завершення. Вирішення у суді спору за такими позовними вимогами буде втручанням у здійснення правосуддя іншим судом. Суд вказав, що з огляду на підстави та зміст позову після відкриття провадження у справі судом встановлено, що позов ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Міністерства юстиції України про стягнення збитків та моральної шкоди не може розглядатися за правилами будь-якого судочинства, оскільки оскарження дій (бездіяльності) суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається, при цьому, позовні вимоги про відшкодування завданих незаконними діями та бездіяльністю судді збитків та моральної шкоди заявлено з підстав, не передбачених статтею 1176 ЦК України. Відтак, суд зробив висновок про наявність підстав для закриття провадження у справі на підстав пункту 1 частини 1 статті 255 ЦПК України. Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції та зазначає про таке. З матеріалів справи установлено, що позивач звернувся до суду з позовом про стягнення збитків та моральної шкоди. Вимоги позову мотивує тим, що рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва від 21 березня 2013 року з Кредитної спілки "Флагман" на користь ОСОБА_1 стягнуто грошові кошти в сумі 68 626,00 гривень. На виконання вказаного рішення позивачем отримано виконавчий лист №1423/19804/12 від 12 червня 2013 року. 12 червня 2013 року ОСОБА_1 звернувся до Центрального відділу Державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції із заявою про відкриття виконавчого провадження. Постановою від 19 червня 2013 року відкрито виконавче провадження ВП №38510955. Постановою від 29 вересня 2017 року виконавчий документ повернуто стягувачу без виконання. 29 листопада 2017 року ОСОБА_1 як стягувачем у виконавчому провадженні згідно частини 1 статті 447 ЦПК України подано скаргу на постанову Центрального відділу ДВС м. Миколаєва від 29 вересня 2017 року. Зазначає, що скарга тривалий час не розглядалась та була розглянута лише 08 липня 2020 року. Ухвалою Центрального районного суду міста Миколаєва від 08 липня 2020 року, яка отримана позивачем 27 вересня 2020 року скаргу ОСОБА_1 задоволено. Визнано неправомірну бездіяльність державного виконавця Центрального відділу ДВС м. Миколаєва ГТУЮ у Миколаївській області під час здійснення виконавчого провадження ВП НОМЕР_1 по примусовому виконанню Виконавчого листа №1423/19804/2012, виданого 12 червня 2018 року Центральним районним судом міста Миколаєва за період з 19 червня 2013 року по 29 вересня 2017 року; постанову Державного виконавця Центрального відділу ДВС м. Миколаєва "Про повернення виконавчого документу стягувачу" від 29 вересня 2017 року скасовано та зобов`язано державного виконавця Центрального відділу ДВС м. Миколаєва Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) відновити виконавче провадження з примусового виконання Виконавчого листа у справі №1423/19804/2012 виданого 12 червня 2013 року Центральним районним судом міста Миколаєва. Вказує, що вказана ухвала в Єдиному державному реєстрі судових рішень зареєстрована лише 14 серпня 2020 року та оприлюднена 17 серпня 2020 року. Оскільки ухвала оприлюднена лише через 40 днів, за цей час виконавче провадження відновлено не було, та стягнення не проводилось саме з вини судді ОСОБА_2 , оскільки саме на нього покладено обов`язок щодо своєчасного надсилання електронних примірників судового рішення. Вказує, що у зв`язку із тривалим розглядом Центральним районним судом міста Миколаєва скарги ОСОБА_1 на постанову Відділу ДВС від 29 вересня 2017 року та протиправні дії Центрального відділу ДВС м. Миколаєва та, як наслідок, невиконання ухвали суду від 08 липня 2020 року протягом 2,5 років та судового рішення від 21 березня 2013 року протягом 9,5 років позивачу завдано матеріального збитку в розмірі не стягнутої на його користь суми в розмірі 68 626,00 гривень. Відтак, вказує, що має право на стягнення з відповідача грошових коштів в рахунок компенсації матеріального збитку в розмірі 68 626,00 гривень. Окрім цього вказує, що внаслідок протиправних дій у позивача погіршився сон, підвищився тиск чим завдано моральну шкоду, розмір якої оцінює у три тисяч Євро, що на день звернення до суду із позовом становить 118 071,00 гривень. Мотивуючи наведеним, просив суд визнати протиправною бездіяльність Держави Україна під час розгляду Центральним районним судом міста Миколаєва скарги ОСОБА_1 на постанову Центрального Відділу ДВС м. Миколаєва від 29 вересня 2017 року ВП НОМЕР_1 "Про повернення виконавчого документу стягувачу" та на безвідповідальність Центрального Відділу ДВМ м. Миколаєва під час виконання Виконавчого листа №1423/19804/12 виданого Центральним районним судом міста Миколаєва; стягнути з державного бюджету України на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 186 697,20 гривень, в тому числі: 68 626,20 гривень - компенсацію матеріального збитку у розмірі не стягнутої на користь позивача суми за рішенням суду; 118 071,00 гривень - моральна шкода. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Статтею 124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу. За вимогами частини 1 статті 18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. Частиною 1 статті 19 ЦПК України визначено наступне: Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами. Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою як компетенцію різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського й адміністративного. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб`єктний склад. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції. Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частини 1 та 3 статті 3 ЦПК України). З матеріалів справи установлено, що позивач звернувся до суду із позовом до Держави Україна в особі Міністерства юстиції про стягнення збитків та моральної шкоди, мотивуючи вимоги порушеннями, на його думку, з боку Держави в особі Міністерства юстиції України Європейської Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини. Вказавши на правові висновки, наведені у постанові Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі №454/3208/16, районний суд не врахував, що у цій постанові Верховним Судом вказано: «Європейський суд з прав людини зауважив, що питання імунітету суддів вже зустрічалося при розгляді однієї зі справ, і в ній Суд дійшов висновку, що такий імунітет мав законну мету, оскільки був засобом забезпечення належного здійснення правосуддя. Суд також постановив, що з огляду на обставини тієї справи таке обмеження було пропорційним (Плахтєєв та Плахтєєва проти України (Plakhteyev and Plakhteyeva v. Ukraine), № 20347/03, § 36, від 12 березня 2009 року). Висновок про недопустимість суду бути відповідачем у цивільній справі дозволяє зробити і тлумачення статей 1174 і 1176 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-IV (далі - ЦК України). Відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю суду, покладається на державу, а не на суд. Схожий висновок було зроблено і Верховним Судом України. Зокрема, у постанові Верховного Суду України від 1 березня 2017 року у справі № 6-3139цс16 вказано, що законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Належним відповідачем у спорах про відшкодування шкоди, заподіяної судом, може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя… Позовні вимоги про визнання незаконними пов`язаних з розглядом судової справи дій/бездіяльності суду (судді чи посадових осіб суду), а також вимоги про зобов`язання суду (судді) до вчинення певних процесуальних дій не можуть розглядатися за правилами будь-якого судочинства. Позовні вимоги про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду, можуть бути предметом розгляду у випадках, передбачених статтею 1176 ЦК України». У справі, що переглядається апеляційним судом, пред`явлено позов не до суду, а до Держави Україна в особі Міністерства юстиції про відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди, на що суд належної уваги не звернув та зробив помилковий висновок про закриття провадження у справі. Відповідно до статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, є порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Керуючись статтями 259, 268, 367, 374, 379, 381-384, 390 ЦПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2023 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на постанову може бути подана протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Верховного Суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повну постанову складено 02 квітня 2024 року. Суддя-доповідач Н.В. Поліщук Судді М.І. Оніщук Д.О. Таргоній