Постанова Одеський апеляційний суд № 947/23307/20

Номер провадження: 22-ц/813/3296/24 Справа № 947/23307/20 Головуючий у першій інстанції Калініченко Л.В. Доповідач Коновалова В. А. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА Іменем України 25.03.2024 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Коновалової В.А., суддів: Карташова О.Ю., Лозко Ю.П., за участю секретаря судового засідання Мокана В.В., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_3 , на рішення Київського районного суду м. Одеси від 30 жовтня 2023 року, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, в с т а н о в и в: Короткий зміст позовних вимог У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, в обґрунтування якого зазначив, що 03.02.2018 року надав у позику ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 54000 доларів США, на підтвердження чого останнім складено розписку про отримання вказаних коштів, з зобов`язанням повернути їх до кінця 2018 року. У 2019 році позивач звернувся до відповідача з вимогою повернути борг, однак останній відмовився. 06.12.2019 року позивач звертався до правоохоронних органів з відповідною заявою про наявність у діях відповідача ознак кримінального правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст. 190 КК України, на підставі якої 28.02.2020 року відомості про кримінальне провадження внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020160480000633. Постановою слідчого відділу Київського ВП у м. Одесі ГУНП в Одеській області 18.06.2020 року закрито кримінальне провадження № 12020160480000633 від 28.02.2020 року за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку з відсутністю в діях складу кримінального правопорушення. Позивач стверджує, що станом на момент закриття кримінального провадження, відповідачем також не було виконано взятих на себе зобов`язань за договором позики від 03.02.2018 року з повернення отриманих у позику грошових коштів. У розписці не передбачено сплату процентів за користування коштами, однак позивач вважає, що стягненню підлягають проценти виходячи з облікової ставки НБУ та 3% річних. Позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість за договором позики від 03.02.2018 року в сумі 54000 доларів США, що складає еквівалент 1474529,40 грн; відсотки за користування коштами за період з 03.02.2018 року по день ухвалення рішення суду, які станом на 18.08.2020 року складають 20806,64 доларів США, що еквівалентно 568148,20 грн; три відсотки за порушення грошового зобов`язання нараховані на суму заборгованості за період з 01.01.2019 року по день ухвалення рішення суду, які станом на день подання позову - 18.08.2020 року складають 2645,63 долара США, що складає еквівалент 72241,83 грн, а також вирішити питання розподілу судових витрат. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Київський районний суд м. Одеси рішенням від 30 жовтня 2023 року у задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості відмовив. Суд першої інстанції виходив з того, що спірна розписка від 03.02.2018 року не містить ідентифікуючих ознак її виконавця; відповідачем не визнається її складання та підписання; у відповідності до висновку судового експерта № 22-6800 від 29.05.2023 року судової почеркознавчої експертизи, достеменно та однозначно встановити, що спірна розписка від 03.02.2018 року складена та підписана саме відповідачем не є можливим, у тому числі з підстав того, що встановлені у збіжні ознаки у представлених хоч і чисельні, але більшість з них малоінформативні, тобто часто зустрічаються у почерках (підписах) різних осіб, ряд з них носить приблизний характер; а інші подані позивачем докази на підтвердження заявлених вимог не відносяться до предмету позову цієї справи; виходячи з положень ч. 6 ст. 81 ЦПК України, якою передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, суд вважав недостатніми докази для висновку, що подана до суду розписка від 03.02.2018 року складена саме від імені визначеного відповідача. Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_3 , просить оскаржуване рішення Київського районного суду м. Одеси від 30 жовтня 2023 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, що мають значення для справи, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ (1) Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_3 , зазначає, що надана розписка відповідає простій письмовій формі та містить істотні умови договору позики, наявність оригіналу розписки у позивача підтверджує укладення договору та є абсолютним доказом. Вважає, що відповідач ухилився від надання експерту матеріалів, необхідних для проведення експертизи, тому клопотання експерта виконане відповідачем частково. При цьому відповідач не міг не усвідомлювати про значення висновку експерта у цій справі та неможливість проведення експертизи без достатньої кількості зразків почерку, підпису та оплати вартості експертизи. Також посилається на те, що судом першої інстанції необґрунтовано відмовлено у задоволенні клопотання про допит позивача в якості свідка. (2) Позиція інших учасників справи Одеський апеляційний суд ухвалою від 20.12.2023 року відкрив апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою, роз`яснив відповідачу право подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідач копію ухвали про відкриття провадження та копію апеляційної скарги отримав 09.01.2024 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. Позивач копію ухвали про відкриття провадження у справі отримав 18.12.2023 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. Представник позивача копію ухвали про відкриття провадження у справі отримав 21.12.2023 року в особистому кабінеті Електронного суду, що підтверджується довідкою. Позивач та відповідач в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Позивач судову повістку отримав 29.01.2024 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. Представник позивача у судовому засіданні просила апеляційну скаргу задовольнити. Відповідач судову повістку отримав 29.01.2024 року що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. Одеський апеляційний суд ухвалою від 25.03.2024 року, яка занесена до протоколу судового засідання, залишив без розгляду письмові заперечення відповідача на апеляційну скаргу, які за своїм змістом є відзивом на апеляційну скаргу, з огляду на пропуск процесуального строку. У своїх письмових запереченнях відповідач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Зі змісту та прохальної частини заперечень вбачається, що відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, вимоги до процесуального строку на подання якого встановлені Одеським апеляційним судом в ухвали про відкриття провадження. Копія ухвали про відкриття провадження та апеляційна скарга відповідачем отримана 09.01.2024 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. Враховуючи викладене, останнім днем для подання відзиву є 19.01.2024 року. З запереченнями на апеляційну скаргу, які за своїм змістом є відзивом на апеляційну скаргу, відповідач звернувся 19.03.2024 року, отже з пропуском строку, встановленого ухвалою Одеського апеляційного суду від 20.12.2023 року. Відповідно ст. 123 ЦПК України, перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Відповідно до ч. 1 ст. 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Згідно ч. 2 ст. 127 ЦПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку. Апеляційний суд зазначає, що як прохальна частина заперечень на апеляційну скаргу, які за своїм змістом є відзивом на апеляційну скаргу, так і їх зміст не містять клопотання про поновлення строку на їх подання, тому підлягають залишенню без розгляду. У судовому засіданні, представник позивача відмовилась від заявленого клопотання про виклик та допит свідка, тому вказане клопотання колегією суддів не розглядалось. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасника процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного. Відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що спірна розписка від 03.02.2018 року не містить ідентифікуючих ознак її виконавця; відповідачем не визнається її складання та підписання; у відповідності до висновку судового експерта № 22-6800 від 29.05.2023 року судової почеркознавчої експертизи, достеменно та однозначно встановити, що спірна розписка від 03.02.2018 року складена та підписана саме відповідачем не є можливим, у тому числі з підстав того, що встановлені узбіжні ознаки у представлених хоч і чисельні, але більшість з них малоінформативні, тобто часто зустрічаються у почерках (підписах) різних осіб, ряд з них носить приблизний характер; а інші подані позивачем докази на підтвердження заявлених вимог не відносяться до предмету позову цієї справи; виходячи з положень ч. 6 ст. 81 ЦПК України, якою передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, суд вважав недостатніми докази для висновку, що подана до суду розписка від 03.02.2018 року складена саме від імені визначеного відповідача. Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини у справі апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке. Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Статтею 1047 ЦК України передбачено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) вказано, що: «за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки». Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дату отримання коштів. Таким чином, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору, зміст його умов, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 10 грудня 2018 року у справі № 319/1669/16, від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16, від 12 вересня 2019 року у справі № 604/1038/16 та від 23 квітня 2020 року у справі № 501/1773/16-ц, від 10 серпня 2022 року у справі № 504/369/18. Цивільний кодекс України не встановлює обмежень щодо використання розписки в цивільних відносинах, передбачаючи лише випадки, коли розписці надається право підтверджувальне значення в окремих видах цивільних відносин. У разі якщо складається боргова розписка, це вже є доказом факту отримання грошових коштів, тому аргументація, що договір позики не є укладеним через відсутність факту передання грошових коштів за умови недоведеності протилежного, не відповідає нормам законодавства України. В цивільному праві при аналізі правової природи розписки у позикових відносинах йдеться про сурогати або замінники письмової форми правочину, які свідчать про додержання вимоги закону про письмову форму правочину. Якщо наявний факт існування розписки, у якій позичальник чітко зазначає отримання коштів, скріплює її своїм підписом, це свідчить про реальний характер договору позики. У назві боргової розписки не обов`язково зазначати слово «позика», адже ключовим є зміст цього документа. Отже, письмове застереження, яке складено окремо чи міститься в тексті договору, про завершену дію щодо передання коштів позичальнику не тільки засвідчує факт такого передання, а і є моментом виникнення зобов`язання за реальним договором позики. Розписка є підтвердженням укладення договору позики, якщо засвідчує факт отримання позики у борг і містить умови щодо її повернення. Такий висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах висловлений Верховним Судом у постановах від 05 вересня 2018 року у справі № 756/8630/14-ц, провадження № 61-8792св18, та від 08 квітня 2021 року у справі № 500/1755/17, провадження № 61-1899св20. Звертаючись до суду із позовом позивач просив стягнути з ОСОБА_2 суму позики у розмірі 54000 доларів США, еквівалентно 1474529,40 грн, в обґрунтування зазначивши, що 03 лютого 2018 року ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 в борг гроші у розмірі 54000 доларів США, які останній прийняв та зобов`язався повернути до кінця 2018 року. При зверненні до позивача на початку 2019 року з проханням повернути кошти, останній відмовився повертати суму богу. Позивачем на підтвердження заявлених вимог надано до суду копію розписки від 03 лютого 2018 року. Під час розгляду справи судом першої інстанції досліджувався оригінал розписки від 03 лютого 2018 року, що підтверджується протоколом судового засідання від 30.06.2021 року, та оригінал розписки направлявся у розпорядження експертів під час проведення судово-почеркознавчої експертизи, призначеної ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 14.11.2022 року, про що зазначено в ухвалі Київського районного суду міста Одеси від 01.03.2023 року. Наявність оригіналу боргової розписки у кредитора свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10 серпня 2021 року у справі № 473/995/18 (провадження № 61-6674св21), від 14 липня 2021 року у справі № 266/7291/18-ц (провадження № 61-96св21), від 25 березня 2019 року у справі № 211/2672/16-ц (провадження № 61-41785св18), від 30 січня 2019 року у справі № 751/1000/16-ц (провадження № 61-586св17). З наданої позивачем розписки вбачається, що 03 лютого 2018 року ОСОБА_2 взяв у земляка ОСОБА_1 54000 доларів США та зобов`язався вказаний борг повернути до кінця 2018 року. Розписка від 03 лютого 2018 року містить прізвище ім`я по батькові позикодавця і позичальника, суму позики 54000 доларів США, дату 03.02.2018 року, строк повернення грошових коштів, підпис позичальника. Також внизу розписки зазначена адреса « АДРЕСА_1 », проте як встановлено із показів свідка ОСОБА_4 , допитаної під час розгляду справи в суді першої інстанції, вказана адреса вписана в розписку особисто свідком. Відповідно до частини першої статті 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. З наведеного випливає, що якщо договір позики укладений в письмовій формі, то факт передачі грошових коштів може бути спростований у разі оспорення договору позики. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що «у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду)». Відповідачем під час розгляду справи в суді першої інстанції заперечувалося, що розписка була написана та підписана ним власноручно та факт отримання коштів. Частиною п`ятою статті 13 ЦПК України передбачено, що суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. Якщо для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо, судом може бути призначена експертиза або відповідні висновки експертів можуть надаватися суду сторонами (стороною) у разі підготовлення їх на замовлення такого учасника справи (статті 102, 103 ЦПК України). Суд першої інстанції, сприяючи відповідачу унаданні доказів ухвалою від 14.11.2022 року призначив судово-почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено експертам Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України. У розпорядження експертів направлено матеріали цивільної справи № 947/23307/20 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, та відібрані у ОСОБА_2 експериментальні зразки підпису та почерку. Зобов`язано ОСОБА_2 на протязі п`ятнадцяти днів з дня постановлення цієї ухвали суду надати до суду вільні та умовно-вільні зразки почерку і підпису в кількості не менше п`ятнадцяти документів, якими є документи, що містять рукописні підписи, достовірно виконані ОСОБА_2 до відкриття провадження у справі (11.09.2020 року), які повинні відповідати об`єкту, який досліджується, за часом виконання (03.02.2018 року), за видом матеріалів письма (папір, кулькова ручка, тощо), за формою документа (накладні, відомості тощо), за його змістом та цільовим призначенням. Одеським науково-дослідним інститутом судових експертиз Міністерства юстиції України до суду першої інстанції направлялося клопотання про надання додаткових матеріалів для проведення судової почеркознавчої експертизи, а саме документ з оригіналами об`єктів дослідження; вільні зразки почерку ОСОБА_2 в оригіналах документів різного характеру максимально наближених за часом виконання до досліджуваного документу (2015 січень 2018 роки), де б неодноразово зустрічалися всі букви та цифри співставні з досліджуваним текстом розписки (8 - 15 документів); вільні зразки підпису ОСОБА_2 у оргиналах документів з офіційних джерел за 2016 січень 2018 роки, виконані достовірно ним самим (8-10 документів). Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 01.03.2023 року направлено до Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України матеріали цивільної справи №947/23307/20 для продовження проведення судово-почеркознавчої експертизи, призначеної ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 14.11.2022 року. У розпорядження експертів направлено: матеріали цивільної справи № 947/23307/20; відібрані у ОСОБА_2 експериментальні зразки підпису та почерку; оригінали документів, що містять вільні зразки підпису та почерку ОСОБА_2 , а саме: оригінал податкової декларації про майновий стан і доходи за 2010 рік, оригінал договору від 25.10.2021 року про припинення зобов`язань за кредитним договором № 014/79790/74/85697 від 13.11.2007 року; оригінал боргової розписки від 03.02.2018 року, складеної від імені ОСОБА_2 . У висновку експерта № 22-6800 судової почеркознавчої експертизи Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз від 29.05.2023 року зазначено, що вирішити питання, чи виконанні рукописний текст, складеній від імені ОСОБА_2 у наданому на експертизу документі («боргова розписка»), а також підпис від імені ОСОБА_2 , розміщений нижче запису «3.02.2018г.» самим ОСОБА_2 або іншою особою, не є можливим з причин, викладених у пункті 1 Дослідницької частини висновку. В дослідницької частині висновку експерта № 22-6800 судової почеркознавчої експертизи зазначено, що оцінка результатів проведеного дослідження дозволяє констатувати, що встановлені у збіжні ознаки хоч і чисельні, але більшість з них малоінформативні, тобто часто зустрічаються у почерках (підписах) різних осіб, ряд з них носить приблизний характер тому їх недостатньо для позитивного висновку про виконання досліджуваного підпису самим Сариєвим Ніязі Гарахан-Огли. В свою чергу, виявлені розбіжності не вдалося оцінити однозначно, а саме: чи вони є варіантами підписаного почерку ОСОБА_2 , які не проявилися у наданому обмеженому порівняльному матеріалів або ці ознаки можуть свідчити про виконання досліджуваного підпису іншою особою з наслідуванням його підпису. Вирішення питання ускладено відсутністю вільних зразків підпису ОСОБА_2 , наближених за часом виконання досліджуваного підпису. Відповідно до пункту 1.5. розділу 1Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень вільні зразки по змозі повинні відповідати об`єкту, який досліджується, за часом виконання, за видом матеріалів письма (папір, олівець, кулькова ручка тощо), за формою документа (накладні, відомості тощо), за його змістом та цільовим призначенням. У пункті 1.8. розділу 1 Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 року із змінами, передбачено, як вільні, так і експериментальні зразки буквеного або цифрового письма бажано надавати не менше ніж на 15 аркушах. Чим коротший досліджуваний текст (запис), тим більша потреба у вільних зразках. Вільні зразки підпису надаються по змозі не менше ніж на 15 документах, експериментальні - у кількості не менше 5 - 8 аркушів. Про необхідність надання для проведення судової почеркознавчої експертизи, а саме документ з оригіналами об`єктів дослідження; вільні зразки почерку ОСОБА_2 в оригіналах документів різного характеру максимально наближених за часом виконання до досліджуваного документу (2015 січень 2018 роки), де б неодноразово зустрічалися всі букви та цифри спів ставні з досліджуваним текстом розписки (8 - 15 документів); вільні зразки підпису ОСОБА_2 у оригіналах документів з офіційних джерел за 2016 січень 2018 роки, виконані достовірно ним самим (8-10 документів) зазначалося у клопотанні експерта та було відомо відповідачу та його представнику. Проте, відповідачем в якості вільних зразків почерку та підпису ОСОБА_2 для проведення експертизи суду першої інстанції було надано оригінал податкової декларації про майновий стан і доходи за 2010 рік, оригінал договору від 25.10.2021 року про припинення зобов`язань за кредитним договором від 13.11.2007 року. Під час розгляду справи в суді першої інстанції, призначеної на 01.03.2023 року, представник відповідача повідомив, що за період часу коли складалася розписка інших документів немає, просив суд провести дослідження на підставі наданих і наявних в матеріалах справи документів, що підтверджується фіксуванням судового засідання технічними засобами. Відповідач повинен був сприяти проведенню призначеної судом за його клопотанням експертизи та доведення факту не отримання ним коштів у вказаному позивачем розмірі. При цьому, відповідач не міг не усвідомлювати значення висновку експерта у цій справі та неможливість проведення експертизи без достатньої кількості зразків його підпису та почерку. Ураховуючи викладені обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, взявши до уваги висновок судового експерта № 22-6800 від 29.05.2023 року який не містить висновку з поставлених перед експертом питань, дійшов помилкового висновку про недостатність доказів для висновку, що подана до суду розписка від 03.02.2018 року складена саме від імені відповідача ОСОБА_2 , оскільки саме відповідач, який заперечує проти отримання коштів повинен довести, що грошові кошти ним не отримувались у позику, у висновку експерта № 22-6800 від 29.05.2023 року зазначено, що вирішити питання про те, чи виконаний підпис від імені ОСОБА_2 у наданому на експертизу документі самим ОСОБА_2 або іншою особою не виявилося можливим у зв`язку з відсутністю вільних зразків підпису та почерку ОСОБА_2 . Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Як під час розгляду справи в суді першої інстанції, так і під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів з урахуванням положень ч. 2 ст. 78 ЦПК України, які передбачають, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування, щодо не написання розписки та неотримання грошей за розпискою від 03 лютого 2018 року, що є його обов`язком згідно ст. ст. 12, 81 ЦПК України. Отже відповідач не довів, що грошові кошти ним не отримувались у позику або, що такі кошти були повернуті позивачу. Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Відповідно до вимог статті 545 ЦК України прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора. Статтею 527 ЦК України передбачено зобов`язання боржника виконати свій обов`язок, а кредитора - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту, а також право кожної із сторін у зобов`язанні вимагати доказів того, що обов`язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і ризик наслідків непред`явлення такої вимоги. Тобто доказом, підтверджуючим виконання зобов`язання є наявність боргового документу (оригіналу розписки) у боржника або розписка кредитора про отримання боргу. Оригінал розписки від 03 лютого 2018 року знаходиться у позивача, і це свідчить про невиконання відповідачем свого обов`язку щодо повернення боргу за договором позики. Ураховуючи, що 03 лютого 2018 року ОСОБА_2 взяв у ОСОБА_1 54000 доларів США, які зобов`язався повернути до кінця 2018 року, на підтвердження чого написав розписку, оригінал якої знаходиться у позивача та дійсність якої не спростована відповідачем, то колегія суддів вважає, що між сторонами виникли позикові правовідносини та у відповідача наявний обов`язок повернути отримані у позику грошові кошти у розмірі 54000 доларів США. В постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц та від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц зазначено, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити у грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів в іноземній валюті, яка отримана у позику. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. Валюта боргу - це грошові одиниці, в яких обчислена сума зобов`язання (що дозволяє визначити його ціннісне значення). У свою чергу, під валютою платежу розуміються грошові кошти, які є засобом погашення грошового зобов`язання і в яких повинне здійснюватися його фактичне виконання. За загальним правилом при наявності «валютного застереження», тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Інші правила визначення суми платежу можуть встановлюватися, зважаючи на прямий припис в частині другій статті 533 ЦК України, тільки договором, законом чи іншими нормативно-правовими актами (постанова Верховного Суду від 30 вересня 2019 року в справі № 755/9348/15-ц, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 753/8945/19). Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Оскільки сторони у розписці визначили валютою позикового зобов`язання долар США, звертаючись до суду ОСОБА_1 у позові просив суд стягнути з відповідача заборгованість за договором позики у доларах США зазначивши гривневий еквівалент станом на дату подання позову, то колегія суддів вважає, що виконання договірного зобов`язання з повернення позики має здійснюватися в іноземній валюті з визначенням гривневого еквіваленту належних до стягнення сум. Щодо стягнення відсотків У позовній заяві позивач просив стягнути з відповідача проценти у розмірі 20806 доларів США 64 цента, що еквівалентно 568148,20 грн, посилаючись на положення ч. 1 ст. 1048 ЦК України, зазначив, оскільки в розписці не встановлений розмір процентів, то їх розмір визначається на рівні облікової ставки, встановленої НБУ, навівши свій розрахунок. Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (частина 1 статті 1048 ЦК України). У постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що облікова ставка НБУ є основною процентною ставкою, одним із монетарних інструментів за допомогою якого НБУ встановлює для суб`єктів грошово-кредитного ринку України орієнтир за вартістю коштів на відповідний період, не є сталою величиною, змінюється рішенням правління НБУ та встановлюється виключно для національної валюти України - гривні. Крім того, висновок, що чинне законодавство не передбачає встановлення НБУ облікової ставки для іноземної валюти, міститься у постанові Верховного Суду України від 16 серпня 2017 року у справі № 6-2667цс16. Враховуючи, що частиною першою статті 1048 ЦК України визначено єдиний розмір процентів, якщо такі договором позики не передбачені, - на рівні облікової ставки НБУ, яка встановлюється виключно для національної валюти України, тому зазначена норма права та, як наслідок, право позикодавця вимагати сплати процентів від суми позики, може бути надане та реалізоване лише у разі, якщо позика отримана у гривні, оскільки НБУ не визначає мінімальної вартості іноземних валют, що є прерогативою відповідних органів іноземних держав. Отже, у випадку отримання позики в іноземній валюті без обумовленої сторонами у ньому умови такої складової грошового зобов`язання, як розмір і порядок сплати процентів від суми позики, положення частини першої статті 1048 ЦК України не можуть бути застосовані, з огляду на відсутність передбаченого ЦК України, іншими законодавчими актами або конкретним договором механізму (формули) їх застосування та нарахування. Конвертація суми позики в іноземній валюті для визначення розміру процентів на рівні облікової ставки НБУ в національну валюту України - гривню - буде суперечити частинам першій, третій статті 1049 ЦК України щодо обов`язку позичальника. Під час вирішення питання про можливість нарахування та стягнення процентів від суми позики у розмірі, визначеному на рівні облікової ставки НБУ, згідно із частиною першою статті 1048 ЦК України, варто мати на увазі, що такі проценти нараховуються у разі: 1) якщо у договорі позики не зазначені проценти або не вказано, що він безпроцентний; 2) предметом договору позики є грошові кошти у національній валюті України - гривні; 3) період нарахування процентів від суми позики - є період дії договору позики в межах строку, протягом якого позичальник може правомірно не сплачувати кредитору борг (що відбувається у разі повернення боргу періодичними платежами), оскільки на період після закінчення цього строку позика не надавалася. Такі висновки щодо періоду стягнення процентів Велика Палата Верховного Суду зробила у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 та у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 14-318цс18. Як вбачається з розписки від 03 лютого 2018 року, відповідач отримав позику в іноземній валюті без обумовлення розміру і порядку сплати процентів від суми позики, тому враховуючи висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц, колегія суддів вважає, що положення частини першої статті 1048 ЦК України не можуть бути застосовані до правовідносин сторін. Ураховуючи викладені обставини колегія судді вважає, що вимога позивача про стягнення з відповідача за розпискою від 03 лютого 2018 року за якою надано кошти в іноземній валюті процентів у розмірі облікової ставки Національного банку України є неправомірною та задоволенню не підлягає. Щодо стягнення 3% річних. За приписом першого речення частини першої статті 1050 ЦК України, яке визнано такими, що відповідає Конституції України (є конституційним), згідно з рішенням Конституційного Суду № 6-р(II)/2022 від 22 червня 2022 року, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Стаття 625 ЦК України визначає загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання. Тобто дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, що регулює окремі види зобов`язань (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц). Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-16гс22) зроблено такі висновки, що «компенсаторний характер процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, не свідчить про те, що вони є платою боржника за «користування кредитом» (тобто можливістю правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Такі проценти слід розглядати саме як міру відповідальності. На відміну від процентів за «користування кредитом», до процентів річних, передбачених зазначеною статтею, застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. Звертаючись до суду із позовом, позивач просив стягнути з відповідача три процента річних з простроченої суми боргу у розмірі 2645,63 доларів США, що еквівалентно 72241,83 грн за період з 01.01.2019 року по 18.08.2020 року, виклавши розрахунок у позовній заяві. При обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України. 3 % річних розраховуються з урахуванням простроченої суми, визначеної у відповідній валюті, помноженої на кількість днів прострочення, які вираховуються з дня, наступного за днем, передбаченим у договорі для його виконання до дня ухвалення рішення, помноженого на 3, поділеного на 100 та поділеного на 365 (днів у році). Такі висновки містяться, у постановах Великої Палати Верховного суду від 16 січня 2019 року № 373/2054/16 та від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц. Оскільки строк виконання зобов`язання з повернення позики у розписці від 03.02.20218 року зазначено до кінця 2018 року, відповідачем не надано доказів повернення коштів у розмірі 54000 доларів США позивачу, тому наявні підстави для стягнення з ОСОБА_2 користь ОСОБА_1 , трьох процентів річних за час прострочення виконання грошового зобов`язання у розмірі 2645 доларів США 63 цента, що еквівалентно 72241,83 грн, за період з 01.01.2019 року по 18.08.2020 року, виходячи із наступного розрахунку: 54000 доларів США х 3% / 365 х 596 днів. Щодо суті апеляційної скарги Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України). Проаналізувавши зазначені обставини по справі у їх сукупності, апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції слід скасувати та ухвалити по справі нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми позики та трьох процентів річних з простроченої суми задовольнити, а у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення процентів відмовити. Щодо судових витрат Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Частиною першою статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Як вбачається із матеріалів справи, позивачем при поданні позовної заяви сплачено судовий збір в сумі 10510 грн, що підтверджується квитанцією № 27926371 від 12.08.2020 року, за подання апеляційної скарги сплачено 6549 грн, що підтверджується квитанцією № 9360-1265-1330-7916 від 29.11.2023 року. Оскільки позовна заява підлягає задоволенню частково, то з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 7686,61 грн за подання позовної заяви та 4789,69 грн за подання апеляційної скарги, разом 12476,30 грн. У зв`язку з тим, що ухвалою Одеського апеляційного суду від 20.12.2023 року зменшено ОСОБА_1 сплату судового збору, при цьому судовий збір за подання апеляційної скарги становив 15765 грн, позовна заява та апеляційна скарга задоволені частково, то з ОСОБА_2 на користь держави підлягає стягненню судовий збір в сумі 6740,23 грн. Керуючись ст.ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 376, 384 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів, п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_3 , задовольнити частково. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 30 жовтня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми позики та три процента річних з простроченої суми задовольнити. Стягнути з ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНПП НОМЕР_1 , суму позики у розмірі 54000 доларів США, що еквівалентно 1474529,40 грн, три процента річних з простроченої суми у розмірі 2645 доларів США 63 цента, що еквівалентно 72241,83 грн, судовий збір в сумі 12476,30 грн. Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 6740,23 грн. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення процентів відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 29 березня 2024 року. Головуючий В.А. Коновалова Судді О.Ю. Карташов Ю.П. Лозко