Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 140/18744/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 квітня 2024 рокуЛьвівСправа № 140/18744/23 пров. № А/857/23511/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Пліша М.А., суддів Курильця А.Р., Мікули О.І., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (В/ч НОМЕР_1 ) на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2023 року (головуючий суддя Каленюк Ж.В., м. Луцьк) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (В/ч НОМЕР_1 ) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,- В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ), в якому просив визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із 23 березня 2023 року по 30 травня 2023 року; зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із 23 березня 2023 року до дня фактичного розрахунку 30 травня 2023 року. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2023 року позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) щодо непроведення з ОСОБА_1 23 березня 2023 року остаточного розрахунку при звільненні з військової служби, виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. Стягнуто з ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 47090,28 грн (сорок сім тисяч дев`яносто грн 28 коп.). Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) оскаржив його в апеляційному порядку, просить рішення суду скасувати і у задоволенні позову відмовити повністю. В апеляційній скарзі зазначає, що основні фонди, обігові кошти Військової частини НОМЕР_1 є державною власністю, перебувають у сфері управління Адміністрації Державної прикордонної служби України і закріплені за ІНФОРМАЦІЯ_3 на праві повного господарського відання. Відповідно до статті 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом. Відповідно до пунктів 1, 2 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення військовослужбовців входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25.06.2018 №558, (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 23.07.2018 за №854/32306), затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України (яка діє по даний час з кінця 2018 року, далі Інструкція № 558), відповідно до п. 2 розділу І якої грошове забезпечення - це гарантоване державою грошове забезпечення в обсязі, що відповідає умовам проходження військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Під час проходження військової служби позивачу виплачувалось належне грошове забезпечення, яке обчислювалось та нараховувалось у межах виділених Військовій частині НОМЕР_1 коштів, у відповідності до ст. 17 Конституції України, ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 року №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», Постанови Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій», Інструкції №

558. Крім того, апелянт зазначає, що з аналізу положень статті 117 КЗпП України вбачається, що обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України. В свою чергу, стаття 117 КЗпП України не розповсюджуються на правовідносини, що виникають у випадку наявності судового рішення про присудження виплати заробітної плати, право на отримання якої було спірним. Така позиція суду узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини, зокрема, з рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Меньшакова проти України» від 08 квітня 2010 року, яким встановлено, що компенсація за затримку виплати заробітної плати, відповідно до статті 117 КЗпП України, може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати. З прийняттям судових рішень статті 116, 117 КЗпП України більше не застосовуються, а зобов`язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов`язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Таким чином, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом. Посилання позивача на положення КЗпП відповідач вважає безпідставними, з причин того, що порядок проходження військової служби, права і обов`язки всіх військовослужбовців, статус військовослужбовців і порядок звільнення військовослужбовців встановлено (регулюється) не нормами КЗпП. Крім того, апелянт зазначає, що Міністерство соціальної політики України в межах компетенції, своїм листом від 24.07.2013 року за № 774\13\84-13 «щодо поширення КЗпП на військовослужбовців» повідомляє про те, що у відповідності до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці - це громадяни України, які проходять військову службу у складі Збройних Сил України та інших військових формувань. При цьому згідно зі статтею 2 вищезазначеного Закону України військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаній із захистом Вітчизни. Стаття 3 КЗпП визначає, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організацій усіх форм власності та господарювання, а проходять військову службу. Порядок проходження служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях урегульовано спеціальними нормативно-правовими актами, які покладають на громадян, котрі перебувають на такій службі, додаткові обов`язки і відповідальність. Виходячи з цього Міністерство соціальної політики України повідомляє, що на військовослужбовців, які проходять військову службу у військових формувань, утворених відповідно до законів України, Кодекс законів про працю України не по поширюється. Окрім іншого, аналогічної думки притримується і Пленум Верховного Суду України, який в своїй Постанові «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1999 №13, в абзаці 2, пункту 2 вказаної постанови, прямо зазначає: «Передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ тощо)». Також, апелянт зазначає, що в позовній заяві не вказано в чому саме полягає протиправна затримка розрахунку з боку Відповідача. Розрахунок з позивачем відбувся в межах надходжень бюджетних асигнувань у відповідності до вимог чинного законодавства. Військова частина НОМЕР_1 є бюджетною установою, без власного прибутку, розпорядником коштів III класу, тобто кошти використовуються лише за призначенням і в конкретно встановлених рамках, які виділяються з Адміністрації Державної прикордонної служби України. Враховуючи додатки 3 до Законів України «Про Державний бюджет України на 2014 рік», «Про Державний бюджет України на 2015 рік», «Про Державний бюджет України на 2016 рік», «Про Державний бюджет України на 2017 рік», «Про Державний бюджет України на 2018 рік» апелянт зазначає, що головним розпорядником коштів є Міністерство внутрішніх справ України. Щомісяця, у відповідності до керівних документів (зокрема наказ Адміністрації Державної прикордонної служби України № 155 від 28.02.2006 та щорічного наказу Адміністрації Державної прикордонної служби України під № 1), Військова частина НОМЕР_1 , як структурна одиниця Державної прикордонної служби, подає Потребу у коштах на ті, чи інші асигнування. Тому, Військова частина НОМЕР_1 , від себе здійснила усі необхідні дії, які передбачені чинним законодавством та не суперечать йому, і як наслідок, такі дії не є протиправними. Також, в позовній заяві наведено позивачем розрахунок суми середнього заробітку, який, на думку відповідача, не відповідає дійсності. Позивач зазначив, що згідно вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100), для обрахунку необхідно брати грошове забезпечення особи, яке нараховувалось за останні два місяці перед звільненням. Разом з тим, згідно п. 4 Порядку № 100 передбачено, що при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються: а) виплати за виконання окремих доручень (одноразового характеру), що не входять в обов`язки працівника (за винятком доплат за суміщення професії! і посад, розширення зон обслуговування або виконання додаткових обсягів робіт та виконання обов`язків тимчасово відсутніх працівників, а також різниці в посадових окладах, що виплачується працівникам, які виконують обов`язки тимчасово відсутнього керівника підприємства або його структурного підрозділу і не є штатними заступниками); б) одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсіїо, вихідна допомога тощо); в) компенсаційні виплати на відрядження і переведення (добові, оплата за проїзд, витрати на наймання житла, підйомні, надбавки, що виплачуються замість добових); г) премії за результатами щорічного оцінювання службової діяльності, за винаходи та раціоналізаторські пропозиції, за сприяння впровадженню винаходів і раціоналізаторських пропозиції!, за впровадження нової техніки і технології, за збирання і здавання брухту чорних, кольорових і дорогоцінних металів, збирання і здавання на відновлення відпрацьованих деталей матчин, автомобільних шин, введення в діїо виробничих потужностей та об`єктів будівництва (за винятком цих премій працівникам будівельних організацій, що виплачуються у складі премії! за результати господарської діяльності); д) грошові і речові винагороди за призові місця на змаганнях, оглядах, конкурсах тощо; е) пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні виплати; є) літературний гонорар штатним працівникам газет і журналів, що сплачується за авторським договором; ж) вартість безплатно виданого спецодягу, спецвзуття та інших засобів індивідуального захисту, мила, змивних і знешкоджувальних засобів, молока та лікувально-профілактичного харчування; з) дотації на обіди, проїзд, вартість оплачених підприємством путівок до санаторіїв і будинків відпочинку; и) виплати, пов`язані з святковими та ювілейними датами, днем народження, за довголітню і бездоганну трудову діяльність, активну громадську роботу тощо; і) вартість безплатно наданих деяким категоріям працівників комунальних послуг, житла, палива та сума коштів на їх відшкодування; ї) заробітна плата на роботі за сумісництвом (за винятком працівників, для яких включення її до середнього заробітку передбачено чинним законодавством); й) суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; к) доходи (дивіденди, проценти), нараховані за акціями трудового колективу і вкладами членів трудового колективу в майно підприємства; л) компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати; м) заробітна плата, яка нарахована за час роботи у виборчих комісіях, комісіях всеукраїнського референдуму; н) винагороди державним виконавцям; о) грошова винагорода за сумлінну працю та зразкове виконання службових обов`язків. Відтак апелянт вважає, що діяв правомірно. Згідно п. 3 ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Згідно ч.1 та ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи, та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних міркувань. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 від 21 березня 2023 року №254-ОС позивача звільнено з військової служби на підстав підпункту «г» пункту 3 часини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», а наказом від 23 вересня 2022 року №260-ОС виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 23 березня 2023 року. Згідно наказу від 23 березня 2023 року №260-ОС слідує, що ОСОБА_1 при звільненні належить виплатити, зокрема, компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за 2022 рік за 40 календарних днів та за 2023 рік за 6 календарних днів. Також виплаті підлягає компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2019-2023 роки загальною тривалістю 70 календарних днів. З довідки-розрахунку відповідача видно, що сума заборгованої індексації під час проходження військової служби в Військовій частині НОМЕР_1 становить 47133,33 грн. В особистій картці грошового забезпечення з січня по червень 2023 року вказано, що суми грошового забезпечення та одноразових виплат, які були нараховані ОСОБА_2 при звільненні, було виплачено 30 березня 2023 року. Серед одноразових виплат - грошова компенсація за невикористані дні щорічної основної відпустки в сумі 45054,75 грн та компенсація за невикористані дні додаткової щорічної відпустки як учаснику бойових дій в сумі 68561,50 грн Також з особистої картки грошового забезпечення встановлено, що позивачу нараховано додаткову винагороду, передбачену Постановою №168, у сумі 22258,00 грн, яку виплачено фактично 25 квітня 2023 року (сума з відрахуванням податків і зборів становить 21924,15 грн), що підтверджується банківською випискою із карткового рахунку позивача. Крім того, на адвокатський запит в інтересах позивача відповідач у листі від 29 квітня 2023 року №11/3253-23-вих підтвердив, що розрахунок виплат при звільненні (компенсації за невикористану щорічну відпустку, компенсації за відпустку як учаснику бойових дій та перерахунок грошового забезпечення у зв`язку із звільненням 23 березня 2023 року) проведено 30 березня 2023 року; додаткову винагороду за 23 дні березня 2023 року перераховано 25 квітня 2023 року. Банківською випискою за карткою позивача підтверджено виплату 30 травня 2023 року коштів у сумі 46426,33 грн, що згідно з довідкою-розрахунком (а.с.21-22), особистою карткою грошового забезпечення є сумою індексації (нараховано 47133,33 грн). Постановляючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до статті 1-2 цього Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII) військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. Згідно з пунктами 2, 3 статті 9 Закону №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Пунктом 293 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі, затвердженого Указом Президента України від 29 грудня 2009 року №1115/2009, особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням. У разі спору про розмір сум, належних військовослужбовцю при звільненні, йому в день виключення із списків особового складу виплачується сума, не оспорювана керівництвом органу Держприкордонслужби, у якому проходив службу цей військовослужбовець. З огляду на це, суд вірно вважав, що при звільненні з військової служби та виключенні зі списків особового складу військової частини з військовослужбовцем повинен бути повністю проведений розрахунок. При цьому, судом слушно враховано, що Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, визначено , що під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Задовольняючи вимоги позивача, суд першої інстанції правильно зазначив, що Законом №2011-XII та іншими нормативно-правовими актами, які регулюють питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби, не встановлено відповідальність за невчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті. Водночас такі питання врегульовані КЗпП України. Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України (у редакції, чинній на момент звільнення позивача зі служби) роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника. Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. Статтею 117 КЗпП України передбачено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Так у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Також, правильним є твердження суду першої інстанції, що нерозповсюдження на військовослужбовців норм КЗпП України стосується лише врегулювання оплати праці (грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, як-от щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати. А у даній спірній ситуації, з метою забезпечення рівності прав та дотримання принципу недискримінації у трудових відносинах підлягають застосуванню до спірних правовідносин приписи КЗпП України. Тому, твердження апелянта, що у даних правовідносинах застосуванню не підлягають норми КЗпП України не заслуговують на увагу. Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної, зокрема, у постанові від 21 березня 2017 року у справі №826/5111/15, установивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. Такого підходу дотримувався Верховний Суд й у інших постановах (від 21 жовтня 2021 року в справі №640/14764/20, від 18 листопада 2021 року в справі №600/1071/20-а, від 02 лютого 2023 року у справі №826/1575/17 та ін. Судом першої інстанції зґясовано, що на дату звільнення з військової служби, виключення зі списку особового складу та всіх видів забезпечення (23 березня 2023 року) відповідач не провів з позивачем остаточний розрахунок та не виплатив йому безспірних сум. Виплата усіх сум (грошового забезпечення, компенсації за невикористану щорічну основну відпустку, додаткову відпустку та індексацію грошового забезпечення) проведено вже після виключення позивача зі списків частини. Остання сума (індексація грошового забезпечення) на картковий рахунок перерахована 30 травня 2023 року (а.с.20). З огляду на це, підставним є висновок суду першої інстанції, що непроведення своєчасного та повного розрахунку при звільненні позивача з військової служби у встановлені строки є протиправним; відповідач не надав доказів того, що ним вживалися заходи для своєчасного розрахунку з позивачем на момент звільнення, тому відповідно до статті 117 КЗпП України відповідач зобов`язаний нарахувати та виплатити позивачу середній розмір заробітку за час затримки розрахунку при його звільненні, починаючи з 24 березня 2023 року (наступного дня після виключення із списків з особового складу) по день фактичного розрахунку 30 травня 2023 року. Фактично затримка у розрахунку становить 67 днів, оскільки саме в цей період у відповідача існує заборгованість перед позивачем у зв`язку із його звільненням. Судом правильно враховано, що обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу проводиться згідно з вимогами постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі Порядок №100). Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Порядку №100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Як встановлено пунктом 8 розділу VI Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Відповідно до довідки Військової частини НОМЕР_1 за два останні місяці перед звільненням (січень-лютий 2023 року) ОСОБА_1 нараховано грошове забезпечення у січні 2023 року у сумі 16454,40 грн, у лютому 2023 року у сумі 25013,40 грн, а всього 41467,80 грн. Виходячи з цього, середньоденна заробітна плата становить 702,84 грн (41467,80 грн/59, де 59 кількість календарних днів у січні-лютому 2023 року). Отже, середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні становить 47090,28 грн. У порівнянні із несвоєчасно виплаченими відповідачем ОСОБА_1 сумами після звільнення (нарахована сума компенсації за невикористані щорічну основну відпустку 45054,70 грн, додаткову відпустку 68561,50 грн, додаткової винагороди згідно з Постановою №168 22258,02 грн, індексації грошового забезпечення 47133,33 грн становить загалом 183007,55 грн), сума середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні 47090,28 грн суд підставно вважав співмірною. З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, суд першої інстанції вірно встановив обставини справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, відтак, рішення суду першої інстанції слід залишити без змін. Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (В/ч НОМЕР_1 ) залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2023 року у справі №140/18744/23 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя М. А. Пліш судді А. Р. Курилець О. І. Мікула