Постанова 4857 № 380/19981/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 березня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/19981/23 пров. № А/857/25534/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Ільчишин Н.В., суддів Гуляка В.В., Коваля Р.Й., розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2023 року (судді Гулкевич І.З., ухвалене у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження в м. Львів) у справі №380/20351/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 24.08.2023 звернулася в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про відмову у призначенні пенсії №134650023789 від 10.04.2023, зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати позивачу до страхового стажу період роботи з 03.10.2005 по 27.03.2023 на посаді сестри медичної відділення інтенсивної терапії в Комунальному некомерційному підприємстві Львівської обласної ради «Львівська обласна інфекційна клінічна лікарня» у подвійному розмірі, відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788- XII від 05.11.1991, зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити та виплачувати позивачу пенсію за віком з 03.04.2023 згідно з заявою від 03.04.2023 на підставі статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ (в редакції, визначеній пунктом 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 р.) у зв`язку з досягненням пенсійного віку 50 років при наявності страхового стажу більше 20 років, в тому числі пільгового стажу за Списком №2 більше 10 років, стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів сплачений нею судовий збір. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2023 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №134650023789 від 10.04.2023 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 03.04.2023 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення», в редакції до внесення змін Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», із застосуванням показника вікового цензу в 50 років. В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 - відмовлено. Не погоджуючись із вказаним рішенням в частині ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати частково в частині відмовлених позовних вимог та ухвалити нове судове рішення у відповідній частині, а саме зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період її роботи з 03.10.2005 по 27.03.2023 на посаді сестри медичної відділення інтенсивної терапії в Комунальному некомерційному підприємстві Львівської обласної ради «Львівська обласна інфекційна клінічна лікарня» у подвійному розмірі, відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05.11.1991, зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком з 03.04.2023 згідно з її заявою від 03.04.2023 на підставі статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-ХІІ (в редакції, визначеній пунктом 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020р.) у зв`язку з досягненням нею пенсійного віку 50 років при наявності страхового стажу більше 20 років, в тому числі пільгового стажу за Списком № 2 більше 10 років, стягнути сплачений судовий збір, в решті рішення залишити без змін. У відзивах на апеляційну скаргу відповідачі заперечують проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просять оскаржуване рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим. Представник позивача подала відповіді на відзиви на апеляційні скарги відповідачів. Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідно до статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Оскільки відповідачі не оскаржують рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, рішення суду першої інстанції в цій частині не є предметом перегляду судом апеляційної інстанції. Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24.01.2024 призначено апеляційний розгляд в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скаргу слід задовольнити з наступних мотивів. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та 03.04.2023 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2. До заяви позивач долучила документи, необхідні для призначення пенсії. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №134650023789 від 10.04.2023 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 з наступних підстав: за відсутності страхового стажу, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності на дату досягнення віку, встановленого цим пунктом, страхового стажу: зокрема, з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 24 років у жінок. Необхідний стаж на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, визначений абзацом першим п.2 ч.2 ст.114 Закону (Список №2), - не менше 10 років у жінок. Працівникам, які не мають стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності відповідного страхового стажу, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону: жінкам - на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи. Страховий стаж особи становить 38р. 4м, 23д. Стаж заявниці, який дає право на пільгове пенсійне становить 36р. 7р. 18м. Результати розгляду документів, долучених до звернення: За доданими документами до страхового та спеціального стажу зараховано всі періоди. Висновок: відмовити у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах у зв`язку з недосягненням пенсійного віку, визначеного ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Позивач, вважаючи зазначене рішення та дії пенсійних органів протиправними та такими, що порушують її право на належне пенсійне забезпечення, звернулася до суду з позовом. Задовольняючи частково позов суд першої інстанції дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, яким позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, не відповідає критеріям правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, однак позивач не зверталася до відповідача із заявою про зарахування до страхового стажу періоду роботи з 03.10.2005 по 27.03.2023 на посаді сестри медичної відділення інтенсивної терапії у подвійному розмірі, а тому в цій частині відмовлено. Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого. Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. За приписами пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України. Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05.11.1991 (далі Закон №1788-XII) та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (далі Закон №1058-IV) (у редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин). Згідно пункту 1 частини 1 статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом. Відповідно до частин 1-3 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв`язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок. Пунктом 3 статті 40 Закону №1058-IV передбачено, що у разі якщо застрахована особа після призначення пенсії продовжувала працювати, то провадиться перерахунок пенсії з врахуванням страхового стажу після призначення пенсії. Частиною 4 статті 24 Закону №1058-IV визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 01.01.2004 застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років. Закон №1058-IV набрав чинності 1 січня 2004 року. До цього моменту пенсійні відносини врегульовувалися Законом №1788-XII. Положеннями статті 60 Закону №1788-XII передбачено, що робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров`я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я, а також у закладах з надання психіатричної допомоги зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі. Прикінцевими положеннями Закону №1058-IV визначено, що до запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах за списками № 1 і 2, а також за вислугу років, здійснюється за названим Законом у разі досягнення пенсійного віку та за наявності трудового стажу, передбаченого Законом України «Про пенсійне забезпечення». Відповідно до пункту 16 Прикінцевих положень Закону №1058-IV, положення Закону №1788-ХІІ застосовуються у частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років. За приписами статті 7 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» лікування хворих на інфекційні хвороби може проводитися в акредитованих у встановленому законодавством порядку державних і комунальних спеціалізованих закладах (відділеннях) охорони здоров`я та клініках наукових установ, а також в акредитованих закладах охорони здоров`я, заснованих у встановленому законодавством порядку на приватній формі власності. У разі якщо перебіг інфекційної хвороби легкий, а епідемічна ситуація в осередку інфекційної хвороби благополучна, лікування такого хворого під систематичним медичним наглядом може здійснюватися амбулаторно, крім випадків, передбачених статтями 22, 27 і 31 цього Закону. Під час розгляду справи судом встановлено і не заперечується відповідачами, що протягом спірного періоду позивачка працювала у інфекційних закладах охорони здоров`я. Відтак, за правилами статті 60 Закону № 1788-ХІІ та в силу приписів пункту 16 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV період роботи у інфекційному закладі охорони здоров`я після 2004 року підлягає зарахуванню до стажу роботи на пільгових умовах у подвійному розмірі. Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 04.12.2019 у справі № 689/872/17, від 20.04.2022 у справі № 214/3705/17, від 27.04.2023 у справі №160/14078/22, у яких суд дійшов висновку про зобов`язання пенсійного органу зарахувати до страхового стажу в подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону № 1788-ХІІ періоди роботи позивачів в інфекційних закладах після 01.04.2004, тобто після дати набрання чинності Законом № 1058-IV. Також, у постанові від 03.11.2021 у справі № 360/3611/20, Велика Палата Верховного Суду, визначаючи співвідношення між Законом № 1058-IV та Закону № 1788-ХІІ вказала, що Конституція України не передбачає можливості надання певному закону вищої юридичної сили щодо інших законів, або можливості передбачити законом заборону законодавцю приймати інші закони, що регулюють однопредметні відносини. Крім того, Закон № 1788-ХІІ був прийнятий раніше за Закон № 1058-IV. Отже, робота у інфекційній лікарні на посаді сестри медичної відділення інтенсивної терапії в Комунальному некомерційному підприємстві Львівської обласної ради «Львівська обласна інфекційна клінічна лікарня», що дає право на зарахування стажу роботи у цьому закладі у подвійному розмірі, що підтверджується записами трудової книжки та довідкою № 166 від 28.03.2023. Як вірно вказано судом першої інстанції, що органами пенсійного фонду і не оскаржено, а саме відмова Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області у призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, яка на час звернення із заявою про призначення пенсії досягла 50 років, з посиланням недосягнення нею 55-річного пенсійного віку, визначеного пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV є протиправною, а оскаржуване рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, яким позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, не відповідає критеріям правомірності рішення суб`єкта владних повноважень. Апелянт у своїх доводах оскаржила відмову в задоволенні вимог щодо зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період її роботи з 03.10.2005 по 27.03.2023 на посаді сестри медичної відділення інтенсивної терапії в Комунальному некомерційному підприємстві Львівської обласної ради «Львівська обласна інфекційна клінічна лікарня» у подвійному розмірі, відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05.11.1991 та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком з 03.04.2023 згідно з її заявою від 03.04.2023 на підставі статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-ХІІ (в редакції, визначеній пунктом 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020р.) у зв`язку з досягненням нею пенсійного віку 50 років при наявності страхового стажу більше 20 років, в тому числі пільгового стажу за Списком № 2 більше 10 років, а тому колегія суддів враховує наступне. Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права. У справах «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та 37943/06, рішення від 14.10.2010) та «Серков проти України» (заява №39766/05, рішення від 07.07.2011) Європейський суд з прав людини дійшов висновку що, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі «якості» закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування; по-третє, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу «якості закону». В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків осіб, національні органи зобов`язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи. За вказаних обставин, такі обов`язкові умови для призначення пенсії на пільгових умовах як досягнення певного віку та наявність стажу роботи, мають застосовуватися в порядку, визначеному пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 у справі № 1-5/2018(746/15), виходячи з принципу правової визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого статтею 8 Конституції України. Таке застосування судом вищевказаних норм права створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність. Відповідно до положень статті 83 Закону України «Про пенсійне забезпечення» пенсії призначаються з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсії призначаються з більш раннього строку: а) пенсії за віком та по інвалідності призначаються з дня досягнення пенсійного віку або відповідно встановлення інвалідності органами медико-соціальної експертизи, якщо звернення за пенсією надійшло не пізніше 3 місяців з дня досягнення пенсійного віку або встановлення інвалідності. Відповідно пункту 1 частини 1 статті 45 Закону №1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку. Пунктом 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Отже, виходячи з наведених норм Порядку №637, у разі відсутності в трудовій книжці записів про роботу, такий стаж встановлюється на підставі інших документів, уточнюючих довідок, відомостей та інших документів, які містять відомості про періоди роботи. Відповідно до підпункту 3 пункту 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного Фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі Порядок №22-1), для підтвердження заробітної плати відділом персоніфікованого обліку надаються індивідуальні відомості про застраховану особу за період з 01 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера ним може подаватись довідка про заробітну плату (дохід) до 01 липня 2000 року із зазначенням у ній назв первинних документів, на підставі яких її видано, їх місцезнаходження та адреси, за якою можливо провести перевірку відповідності змісту довідки первинним документам. Згідно з пунктом 4.1 Порядку 22-1, орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 3). Заяви осіб про призначення, перерахунок, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший реєструються в журналі реєстрації рішень органу, що призначає пенсію. На підставі пункту 4.2 Порядку 22-1 при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Крім того, пунктом 4.3 Порядку 22-1 передбачено, що не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України. Згідно з нормами пункту 4.7 Порядку №22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Відповідно до матеріалів справи колегія суддів встановила, що до позовної заяви позивач додала копію Форми РС-право, виданої їй пенсійним органом, в якій наведено розрахунок страхового стажу ОСОБА_1 . При цьому, позивачці ОСОБА_1 зараховано страховий стаж у подвійному розмірі за період її роботи з 03.08.1993 по 26.06.2000 - 13 років 9 місяців 18 днів, інші періоди роботи позивача зараховано відповідачами в одинарному розмірі, що на думку колегії суддів є протиправним та не ґрунтується на вимогах чинного законодавства України та вказаних позицій Верховного Суду, а тому слід зарахувати страховий стаж у подвійному розмірі період її роботи з 03.10.2005 по 27.03.2023 на посаді сестри медичної відділення інтенсивної терапії в Комунальному некомерційному підприємстві Львівської обласної ради «Львівська обласна інфекційна клінічна лікарня» відповідно до ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», оскільки ОСОБА_1 були подані належно складені документи та заява. Рішення пенсійного органу, яке приймаються за зверненням особи, повинно бути мотивованим та ґрунтуватися на нормах чинного законодавства. Посадова особа, визнавши заяву такою, що підлягає задоволенню, зобов`язана забезпечити своєчасне і правильне виконання рішення, а в разі визнання скарги обґрунтованою - негайно вжити заходів до поновлення порушених прав громадян. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 у справі № 510/1286/16-а вказала на те, що у спорах, що виникають з органами Пенсійного фонду України, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу Пенсійного фонду України відповіді (листа-відповіді, листа-роз`яснення) на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів (про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку), на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок. Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав. Частиною 4 статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Позиція Верховного Суду щодо застосування частини 4 статті 245 КАС України, а саме, щодо можливості зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, була висловлена у постановах від 14.08.2018 у справі № 820/5134/17, від 28.02.2020 у справі № 806/3304/18, від 16.11.2020 у справі № 640/5615/19, від 04.09.2021 у справі № 320/5007/20, від 14.09.2021 у справі № 320/5007/20 та від 23.12.2021 у справі № 480/4737/19. При цьому адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції. Верховний Суд у постановах від 23.12.2021 у справі № 480/4737/19 та від 08.02.2022 у справі № 160/6762/21 сформулював висновок, відповідно до якого ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов`язком суб`єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом. Отже, ефективність судового захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві включає ефективність розгляду та вирішення справи, ефективність способу захисту, ефективність судового рішення та ефективність його виконання. Всі ці складові можна охопити єдиним терміном «ефективне правосуддя», що виступає еталоном для оцінки судової гілки влади та є запорукою довіри до неї з боку громадян, а також інших суб`єктів. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. Суд також враховує позицію, вказану у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Європейський Суд з прав людини у рішенні «Суханов та Ільченко проти України» зауважив, що вимоги заявників щодо надбавки до пенсії безперечно підпадають під дію статті 1 Першого протоколу і що їх можна вважати «майном» у значенні цього положення. Питання полягає у тому, чи можуть вважатися майном у значенні цього положення твердження заявників про те, що вони мають право на певні суми виплат, і якщо так, чи є їх невиплата втручанням у право на мирне володіння майном. (пункт 34). Суд нагадує, що за певних обставин «законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування. (пункт 35). В Рішенні у справі «Рисовський проти України» Європейський Суд з прав людини зазначив, що Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (пункт 70). Верховний Суд в постанові від 22.08.2018 у справі № 146/1024/17 вказав, що безпідставним є посилання в касаційній скарзі на те, що зобов`язуючи відповідача призначити позивачу пенсію, суд втрутився в його дискреційні повноваження, оскільки судами встановлено факт наявності у позивача права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, у зв`язку з чим у відповідача відсутній інший варіант поведінки ніж призначення позивачу даного виду пенсії, а тому зобов`язання відповідача призначити позивачу пенсію зі зниженням пенсійного віку на підставі ст. 55 Закону N 796-XII є належним способом відновлення порушених прав позивача. Також, згідно з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена в ухвалі Верховного Суду від 11.04.2023 у справі № 200/17742/21, Верховний Суд, відхилив покликання відповідача на втручання судів попередніх інстанцій в дискреційні повноваження Пенсійного фонду, оскільки висновки судів відповідають загальному правовому підходу до визначення дискреційних повноважень, сформульованому, зокрема у постанові Верховного Суду від 07.03.2023 у справі № 200/17742/21, який зводиться до того, що «повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку». За таких встановлених обставин справи колегія суддів виходить з оцінки їх аналізу, дій пенсійних органів, результатів розгляду звернення позивачки та погоджується із позицією апелянта про необхідність застосування в цьому випадку найбільш сприятливого для неї підходу щодо розгляду поданої заяви та вважає що слід зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити та виплачувати позивачу пенсію за віком з 03.04.2023 згідно із заявою від 03.04.2023 на підставі статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ (в редакції, визначеній пунктом 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020) у зв`язку з досягненням пенсійного віку 50 років при наявності страхового стажу більше 20 років, в тому числі пільгового стажу за Списком №2 більше 10 років, що було встановлено судом вище на підставі матеріалів прави. Таким чином, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про неповне з`ясування судом обставин, що мають значення справи в частині відмови в задоволенні позовних вимог, через що рішення суду підлягає скасуванню частково з прийняттям нового про задоволення заявленого позову в частині оскарження, з вищевикладених мотивів, а в решті без змін. Згідно із статтею 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Згідно із частиною 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. За правилами частини 6 статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. Враховуючи, що судом апеляційної інстанції задоволено позовні вимоги, то понесені позивачем судові витрати на сплату судового збору слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області в розмірі 1825 грн. 12 коп. в суді першої інстанції в частині, якій було відмовлено та за апеляційну скаргу повністю. Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2023 року у справі №380/20351/23 скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ухвалити в цій частині нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 03.10.2005 по 27.03.2023 на посаді сестри медичної відділення інтенсивної терапії в Комунальному некомерційному підприємстві Львівської обласної ради «Львівська обласна інфекційна клінічна лікарня» у подвійному розмірі, відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком з 03.04.2023 згідно із заявою від 03.04.2023 на підставі статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-ХІІ (в редакції, визначеній пунктом 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020) у зв`язку з досягненням нею пенсійного віку 50 років при наявності страхового стажу більше 20 років, в тому числі пільгового стажу за Списком № 2 більше 10 років. В решті рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2023 року у справі №380/20351/23 залишити без змін. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м. Львів, вулиця Митрополита Андрея, будинок 10, ЄДРПОУ 13814885) 1825 (одна тисяча вісімсот двадцять п`ять) грн. 12 коп. понесених витрат по сплаті судового збору. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Н.В. Ільчишин Судді В.В. Гуляк Р.Й. Коваль Повний текст постанови складено 29.03.2024