Постанова Рівненський апеляційний суд № 570/1951/23

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 28 березня 2024 року м. Рівне Справа № 570/1951/23 Провадження № 22-ц/4815/129/24 Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Гордійчук С.О., суддів: Боймиструка С.В., Шимківа С.С. секретар судового засідання: Андрошулік І.А. учасники справи: позивач: ОСОБА_1 відповідач: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: приватний нотаріус Плетньов Володимир Олександрович розглянув в порядку спрощеного позовного провадження в м. Рівне апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 адвоката Нікольченка Бориса Борисовича на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 18 жовтня 2023 року, ухвалене в складі судді Гнатущенко Ю.В., повний текст рішення складено 30.10.2023 року у справі № 570/1951/23, в с т а н о в и в : У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: приватний нотаріус Плетньов Володимир Олександрович про визнання недійсним договору іпотеки та скасування державної реєстрації. Позов мотивований тим, що 2008 р. ОСОБА_1 надала в позику ОСОБА_2 кошти в розмірі 17 100 доларів США. На підтвердження отримання коштів відповідач власноручно написала розписку про отримання нею в позику від ОСОБА_1 грошових коштів в сумі 17 100 доларів США. Розписка містить дату складання - 27.10.2021 року та дату повернення з 01.11.2021 р. по 01.02.2022 р. До теперішнього час грошові кошти позивачу не повернуті. Відповідач добровільно не бажає повертати грошові кошти. Вказувала, що перед настанням кінцевого строку повернення позики в розмірі 17100 доларів США ОСОБА_2 , з метою уникнення цивільно-правової відповідальності за договірними зобов`язаннями та приховання майна, за рахунок якого може бути стягнуто заборгованість, в один день 28.12.2021 р. уклала з ОСОБА_3 два договори, а саме договір позики у простій письмовій формі та договір іпотеки. Відповідно до п. 3.1 договору іпотеки від 28.12.2021 р. предметом іпотеки є житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельна ділянка кадастровий номер 5624682000:01:018:0170. Рішенням Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 23.11.2022 р. стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти за договором позики від 27.10.2021 р. борг у розмірі 17100 доларів США та 3% річних за користування грошовими коштами у розмірі 30,92 доларів США та 5011,63 грн., витрат по сплаті судового збору. У період судового розгляду справи про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошових коштів, приватним нотаріусом Рівненського нотаріального округу Плетньовим В.О. 19.10.2022 р. відповідно до договору іпотеки від 28.12.2021 р., на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 65202940 від 21.10.2022 р. здійснено за ОСОБА_3 державну реєстрацію права власності земельної ділянки з к.н. 5624682000:01:018:0170 та житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, об`єкт житлової нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 . Відчуження вказаного житлового будинку здійснено нібито за невиконання основного договору на суму 1 379 220 грн., що є еквівалентом 50 800 доларів США, що за поза розумним сумнівом та без застосування спеціальних знань свідчить про неринкові умови зазначеного договору. Вважає, що договір іпотеки укладено внаслідок обопільної недобросовісної поведінки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які шляхом укладання договору позики створили фіктивну (неіснючу, штучну) заборгованість останнього за борговою розпискою задля подальшої реєстрації предмета іпотеки за іпотекодержателем, що у кінцевому результаті, призвело до неможливості погашення заборгованості, яка виникала в ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 . Відтак оспорюваний договір іпотеки від 28.12.2021 р. підлягає визнанню недійсним на підставі ч.1 ст. 203 ЦК України, оскільки в момент його вчинення не було дотримано вимог п.6 ч.1 ст. 3 ЦК України та ч.ч. 2,3 ст. 13 ЦК України. Просила суд про задоволення позову. Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 18 жовтня 2023 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області Плетньов Володимир Олександрович про визнання недійсним договору іпотеки та скасування державної реєстрації - задоволено. Визнано недійсним договір іпотеки від 28.12.2021 р., укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Круліковським Андрієм Івановичем, зареєстровано в реєстрі №4071. Скасовано рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу Плетньова В.О. щодо державної реєстрації прав та їх обтяжень, індексний номер: 65202940 від 21.10.2022 р., на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на житловий будинок, з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку з кадастровим номером 5624682000:01:018:0170. Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі по 1342 грн. з кожного. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що на час вчинення оспорюваного правочину відповідачка ОСОБА_2 знала про існування боргу перед позивачкою ОСОБА_1 та могла передбачити негативні наслідки відчуження майна, у зв`язку із цим, вчинила правочини, наслідком яких стало відчуження її майна на користь відповідача ОСОБА_3 , з наміром виведення його з під процедури звернення стягнення на це майно, що є підставою для визнання такого договору недійсним. Оспорюваний правочин має ознаки фраудаторності (правочин, який вчинений боржником на шкоду кредитору). В апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_3 посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а також вважаючи, що рішення прийнято без повного та всебічного з`ясування обставин справи, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, просить суд оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд не врахував, що спірне майно було відчужене на підставі договору іпотеки, укладеного до настання строку повернення позики тобто до 01.02.2022 року. На момент укладення оспорюваного договору не існувало ні позову, ні рішення суду про стягнення грошових зобов`язань на користь позивачки, а отже не було прострочено. Крім того, позивачем не доведено обізнаності ОСОБА_3 про існування боргових зобов`язань ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 , що свідчить про його добросовісність при укладені спірного договору. Вказував, що на момент розгляду цієї справи позичальником ОСОБА_2 основного зобов`язання за договором позики від 28.12.2021 року, виконання за яким забезпечено іпотекою не виконано, отримані у позику кошти в сумі йому не повернуто, а тому задоволення позову порушує його права, як добросовісного набувача такого майна. Крім того, судом не враховано, що належне виконання ОСОБА_3 своїх зобов`язань за договором позики від 28.12.2021 свідчить про вчинення ним дій направлених на реальне настання правових наслідків обумовлених договором, а не на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно з метою приховання цього майна від можливого звернення стягнення для виконання інших зобов`язань ОСОБА_2 стороною яких він не був та про існування яких він не знав та не міг знати. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав. Статтею 352 ЦПК України передбачено, що підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до частин 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду таким вимогам відповідає. Встановлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір позики, за яким ОСОБА_2 взяла у позивача в борг грошові кошти в сумі 17100 доларів США, про що свідчить боргова розписка від 27.10.2021 та зобов`язалася повернути борг в період з 01.11.2021 до 01.02.2022 у повній мірі. Проте взяті на себе зобов`язання відповідачка не виконала. 28.12.2021 року перед настанням кінцевого строку повернення позики, ОСОБА_2 уклала з ОСОБА_3 два договори, а саме договір позики у простій письмовій формі та з метою забезпечення виконання зобов`язань - договір іпотеки . За умовами п. 2.1 договору іпотеки від 28.12.2021 іпотекою, що виникає на підставі цього договору, забезпечується виконання позичальником за основним договором його обов`язків перед іпотекодержателем, які визначені у п.1 Основного договору і полягають у поверненні позичальником 1 379 220,00 грн., що є еквівалентом 50800 доларів США за офіційним курсом НБУ на день укладення цього договору, строком до 28.07.2022 р. Відповідно до п. 3.1 договору іпотеки від 28.12.2021 предметом іпотеки є житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельна ділянка кадастровий номер 5624682000:01:018:0170. 19.10.2022 року відповідно до договору іпотеки від 28.12.2021 р., на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 65202940 від 21.10.2022 здійснено за ОСОБА_3 . державну реєстрацію права власності земельної ділянки з к.н. 5624682000:01:018:0170 та житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, об`єкт житлової нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 . Рішенням Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 23.11.2022 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти за договором позики від 27.10.2021 р. борг у розмірі 17100 доларів США та 3% річних за користування грошовими коштами у розмірі 30,92 доларів США та 5011,63 грн., витрат по сплаті судового збору. Вказане рішення суду набрало 26.12.2022 р. 13.01.2023 року приватний виконавець виконавчого округу Рівненської області Сідоренко С.П. відкрив виконавче провадження з виконання виконавчого листа №570/1221/22, виданого 02.01.2023 року Дубенським міськрайонним судом Рівненської області про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошових коштів за договором позики від 27.10.2021 року - борг у розмірі 17100 доларів США та 3 % річних за користування грошовими коштами у розмірі 30,92 доларів США; понесені витрати на судовий збір у розмірі 5011 грн. 63 коп. 27.01.2023 р. приватний виконавець виконавчого округу Рівненської області Сідоренко С.П. у повідомленні №947 повідомив ОСОБА_1 , що ним проведено перевірку майнового стану боржниці ОСОБА_2 згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно встановлено, що боржниці на праві власності належало нерухоме майно: земельна ділянка кадастровий номер 5624682000:01:018:0170, площею 0,0884 га; житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами загальною площею: 153,7, житловою площею: 93,6 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 . 28.12.2021 р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір позики та договір іпотеки №4071, яким майно, що належало боржнику передано в забезпечення договору позики. 19.10.2022 р. житловий будинок та земельну ділянку було зареєстровано на підставі договору іпотеки №4071 від 28.12.2021 р., посвідченого приватним нотаріусом Рівненського МНО Круліковським А.І. за іпотекодержателем ОСОБА_3 . Іншого нерухомого майна за ОСОБА_4 на праві власності не зареєстровано. Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи. Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя стаття 215 ЦК України). За правилом частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та у разі задоволення позовних вимог зазначати у судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Вказаний правовий висновок узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 27 листопада 2018 року у справі № 905/1227/17. За змістом частини першої та п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі № 369/11268/16-ц зазначено, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України. Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно. У постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07 грудня 2018 року у справі № 910/7547/17 зроблено висновок про те, що вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора. У разі оспорення правочину заінтересованою особою потрібним є надання оцінки дій сторін цього договору в контексті критеріїв добросовісності, справедливості, недопустимості зловживання правами, зокрема, спрямованим на позбавлення позивача в майбутньому законних майнових прав. Правочини, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення. Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов`язані із зменшенням його платоспроможності) після виникнення у нього зобов`язання із повернення суми позики, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, направленим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора. Відтак будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам) (постанова Верховного Суду від 28 листопада 2019 року у справі № 910/8357/18). У постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року в справі №755/17944/18 зроблено висновок, що договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використовувала/ використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (постанова Верховного Суду від 10 лютого 2021 року в справі № 754/5841/17). Та обставина, що правочин з третьою особою, якій боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства (постанова Верховного Суду від 14 січня 2020 року у справі № 489/5148/18). Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 , як на підставу задоволення позовних вимог, посилалася на ч.1 ст. 203 ЦК України, оскільки в момент його вчинення не було дотримано вимог п.6 ч.1 ст. 3 ЦК України та ч.ч. 2,3 ст. 13 ЦК України, зазначаючи, що оспорюваний правочин був укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , яка на момент укладення цього правочину, мала невиконані боргові зобов`язання перед позивачем, тим самим, відповідачі створили переваги одного кредитора перед іншим, з метою ухилення від виконання обов`язку з повернення коштів за договором позики від 27 жовтня 2021 року. З огляду на сталу практику Верховного Суду, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набувати ознак фраудаторного правочину. (постанова Верховного Суду від 26 травня 2021 року (справа N 727/2525/20) В обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Тому усі боржники повинні мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, надати справедливе та своєчасне задоволення вимог та правомірних інтересів кредитора. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається «про людське око», таким критеріям відповідати не може. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 08 березня 2023 року у справі № 127/13995/21, яка наведена заявницею як підстава для касаційного оскарження. Задовольняючи позов суд виходив з того, що на час вчинення оспорюваного правочину відповідачка ОСОБА_2 знала про існування боргу перед позивачкою ОСОБА_1 та могла передбачити негативні наслідки для себе у випадку невиконання такого зобов`язання та вжила заходів щодо ухилення від їх настання, вивівши його з під процедури звернення стягнення на це майно у період перед настанням у неї кінцевої дати зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором. Доказів наявності у ОСОБА_2 іншого майна, за рахунок якого вона може погасити борг перед позивачкою, а також відомостей про виконання, хоча б частково, боргового зобов`язання за договором позики від 27 жовтня 2021 року матеріали справи не містять. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку проте, що дії відповідачки не можна розцінювати як добросовісні, оскільки уклавши оспорюваний договір іпотеки ОСОБА_2 , як боржник, стала неплатоспроможною і грошові зобов`язання/судове рішення перед ОСОБА_1 досі не виконала. Доводи апеляційної скарги про те, що на момент отримання позики від ОСОБА_3 і передання майна в іпотеку зобов`язання ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 прострочено не було, безпідставні, оскільки із матеріалів справи убачається, що на момент отримання позики від ОСОБА_3 і передання майна в іпотеку 28.12.2021, строк виконання зобов`язання ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 настав з 01 листопада 2021 та мав закінчитися 01 лютого 2022 року. Переважною більшістю правовідносин, урегульованих нормами цивільного законодавства, є відносини, у яких забезпечується правомірна поведінка їх суб`єктів та нормальна реалізація ними суб`єктивних прав і виконання суб`єктивних обов`язків. Тому і строки у таких правовідносинах є строками здійснення суб`єктивних цивільних прав та виконання обов`язків. Це загальне правило закріплене у статті 631 ЦК України, де, зокрема, вказано, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Позичальниця, яка не виконала взятих на себе зобов`язань за договором позики у межах строку його дії та перед настанням кінцевого строку виконання грошового зобов`язання на значну суму, передала в іпотеку третій особі усе належне їй на праві власності нерухоме майно, діяла очевидно недобросовісно та зловживала правами, оскільки вчинила оспорюваний договір іпотеки, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Інші доводи апеляційної скарги, колегією суддів розцінюються критично і до уваги не приймаються, оскільки не знайшли свого підтвердження і зводяться лише до переоцінки доказів, яким судом першої інстанції надано належну правову оцінку та до тлумачення норм права на розсуд апелянта, однак при цьому не ґрунтуються на нормах діючого законодавства та жодним чином не спростовують висновків суду, викладених в рішенні. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене відповідно до ч.13 ст. 141 ЦПК України відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат. Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 адвоката Нікольченка Бориса Борисовича залишити без задоволення. Рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 18 жовтня 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складений 28 березня 2024 року Головуючий : Гордійчук С.О. Судді : Боймиструк С.В. Шимків С.С.