Постанова Житомирський апеляційний суд № 296/11089/20

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №296/11089/20 Головуючий у 1-й інст. Маслак В.П. Категорія 60 Доповідач Павицька Т. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 березня 2024 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого Павицької Т. М., суддів Трояновської Г.С., Микитюк О.Ю., за участю секретаря судового засідання Трикиши Ю.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №296/11089/20 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Територіальної громади м.Житомира в особі Житомирської міської ради про скасування права власності, встановлення факту володіння майном, визнання права власності в порядку спадкування за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 ОСОБА_3 на рішення Корольовського районного суду м.Житомира від 20 січня 2022 року, ухвалене під головуванням судді Маслак В.П. в м. Житомирі, в с т а н о в и в : У грудні 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з даним позовом мотивуючи його тим, що 26 листопада 1965 року батько позивачів ОСОБА_4 склав заповіт на користь своєї дружини (матері позивачів) ОСОБА_5 . Після його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 відкрилася спадщина на належне йому майно, а саме, житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначали, що із невідомих причин спадщина була прийнята не спадкоємцем за заповітом ОСОБА_5 , а спадкоємцями за законом дружиною та дітьми спадкодавця, а саме: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_8 по 1/7 частині за кожним. ІНФОРМАЦІЯ_2 померла матір позивачів ОСОБА_5 . Інші спадкоємці, окрім позивачів, також померли. Позивачі вважають, що первісна спадщина після смерті батька була оформлена неправильно - за законом, а не за заповітом. Спадщину повинна була прийняти лише ОСОБА_5 . Після її смерті спадщину фактично прийняли позивачі, інші спадкоємці померли. Враховуючи наведене позивачі просили скасувати право власності по 1/7 за кожним: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_8 на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; встановити факт володіння ОСОБА_5 будинком, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 , як спадкоємцем за заповітом; визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_5 на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , по частині за кожною. Рішенням Корольовського районного суду м.Житомира від 20 січня 2022 року в задоволенні позову відмовлено. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу у якій просить оскаржуване судове рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказує, що спадщину повинна була прийняти лише ОСОБА_5 , як спадкоємець за заповітом, а після її смерті спадщину фактично прийняли позивачі, оскільки інші спадкоємці померли. Враховуючи ту обставину, що будь-які інші спадкоємці, крім позивачів, відсутні, вони вважають за потрібне оформити свої права на спадщину, відповідно до вимог законодавства. Перелічені докази, що логічно поєднуються одне з одним, підтверджують характер правовідносин сторін. Постановою Житомирського апеляційного суду від 17 травня 2023 року, рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 20 січня 2022 року залишено без змін. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01.11.2023, постанову Житомирського апеляційного суду від 17 травня 2023 року скасовано та направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 27 березня 2024 року закрито апеляційне провадження у справі №296/11089/20 за позовом ОСОБА_2 до Територіальної громади м. Житомира в особі Житомирської міської ради про скасування права власності, встановлення факту володіння майном, визнання права власності в порядку спадкування. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст.ст.1216,1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Згідно зі ст.1223 ЦК України, право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у ст.ст.1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини. За положеннями чинного ЦК України та втратившого чинність ЦК Української РСР (1963 року) для прийняття спадщини встановлювався та встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Положеннями ЦК Української РСР (1963 року) визнавалося, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місце відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Чинний ЦК України передбачає наступні два шляхи прийняття спадщини спадкоємцем 1) спадкоємець має постійно проживати разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини; 2) спадкоємець має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини та спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину, а відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (зі змістів частини п`ятої ст.1268 ЦК України та частин першої та третьої ст.1296 ЦК України). Із матеріалів справи вбачається, що 26 листопада 1965 року ОСОБА_9 склав заповіт, посвідчений нотаріусом Житомирської державної нотаріальної контори, яким все своє майно де б воно не знаходилось та з чого б воно не складалось заповів дружині ОСОБА_10 . ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть від 03 січня 1966 року серії НОМЕР_1 . Спадщину після смерті ОСОБА_4 прийняли дружина та діти в рівних частках - по 1/7 спадкового майна (житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 ) кожен, а саме: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_11 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_8 . Відповідно до інформації з реєстру прав власності на нерухоме майно від 30 квітня 2008 року №18683677 житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрований за власниками: ОСОБА_5 1/7 частки, ОСОБА_6 1/7 частки, ОСОБА_7 1/7 частки, ОСОБА_4 1/7 частки, ОСОБА_2 1/7 частки, ОСОБА_1 1/7 частки та ОСОБА_8 1/7 частки. Також витягом із Державного реєстру актів цивільного стану громадян підтверджений факт, що 07 липня 1978 року відділом ДРАЦС Житомирського міського управління юстиції вчинений актовий запис №1100 про реєстрацію шлюбу ОСОБА_12 із ОСОБА_13 . ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть НОМЕР_2 . Із матеріалів спадкової справи №470/1995 до майна померлої ОСОБА_5 слідує, що ОСОБА_5 за життя склала заповіт від 17 грудня 1977 року, яким заповіла все своє майно сину ОСОБА_7 . До нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 20 жовтня 1995 року звернулися ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . За матеріалами справи ОСОБА_5 та ОСОБА_7 проживали за однією адресою: АДРЕСА_1 , тобто у спірному будинку. ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть від 27 грудня 2007 року серії НОМЕР_3 (а.с.109). Із матеріалів спадкової справи №28/2008 до майна померлого ОСОБА_7 вбачається, що до Першої Житомирської державної нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини звернулися діти померлого: ОСОБА_14 (заява надійшла 16 січня 2008 року), ОСОБА_15 (заява надійшла у липні 2008 року) та дружина ОСОБА_16 (заява надійшла 08 лютого 2008 року). Спадкоємець ОСОБА_7 , його дружина ОСОБА_16 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 , тобто у спірному житловому будинку. Також заслуговує на увагу той факт, що ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть від 29 грудня 2007 року серії НОМЕР_4 . Із матеріалів спадкової справи №333/2008 до майна померлої ОСОБА_6 вбачається, що до Першої Житомирської державної нотаріальної контори 18 квітня 2008 року надійшла заява дочки померлої ОСОБА_17 про прийняття спадщини після смерті матері. ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть від 08 червня 2019 року серії НОМЕР_5 . Із матеріалів спадкової справи №168/2020 до майна померлого ОСОБА_8 вбачається, що до Житомирської державної нотаріальної контори 24 березня 2020 року надійшла претензія АК КБ «ПриватБанк», як кредитора спадкодавця в порядку ст.1281 ЦК України. Вбачається, що спадкоємці ОСОБА_4 , які прийняли спадщину за законом в 1/7 частці на спірний житловий будинок, а саме: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 померли. Після їх смерті відкрилася спадщина та до складу спадщини кожного із них увійшло не менше ніж по 1/7 частки у спірному житловому будинку, право власності на які зареєстровані за ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 . Заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 своєчасно подали доньки: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (позивачі у справі), а син ОСОБА_7 фактично вступив в управління спадковим майном; після смерті ОСОБА_7 заяви про прийняття спадщини за законом своєчасно подали син померлого ОСОБА_14 та дружина ОСОБА_16 ; після смерті ОСОБА_6 заяву про прийняття спадщини за законом своєчасно подала дочка померлої ОСОБА_17 . ОСОБА_1 звернулася до суду з позовними вимогами до Територіальної громади м.Житомира в особі Житомирської міської ради та просили скасувати право власності по 1/7 зокрема, за ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати право власності на вказаний будинок за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в частині за кожною. Відповідно до положень ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач, якими можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (ст.48 ЦПК України). Системний аналіз ст.ст.51,175 ЦПК України свідчить про те, що саме на позивача покладено обов`язок визначити належний склад відповідачів у справі. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом. Тобто, відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта ст.263 ЦПК України). У постанові Верховного Суду від 14 квітня 2021 року в справі №303/6418/19 зазначено, що неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року в справі №523/9076/16-ц виснувано, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження. Отже, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову. Верховний Суд у постанові від 28 жовтня 2020 року в справі №761/23904/19 зауважив, що визначення у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад. Тобто, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову. Враховуючи предмет спору та заявлені позивачами позовні вимоги, залучення належного співвідповідача до участі у справі має принципове значення, оскільки це пов`язано також і з обранням належних та ефективних способів захисту прав, на захист яких заявлено позовні вимоги. Обраний спосіб захисту прав особи, яка наполягає на застосуванні судового захисту її цивільного права та інтересу, має відповідати характеру та природі спірних правовідносин. Відповідачем до участі у справі залучено лише Територіальну громаду м.Житомира в особі Житомирської міської ради та зі змісту позовної заяви не вбачається, які саме права позивачів не визнає або ж порушує визначений ними відповідач, який до спадщини не доступається, оскільки наявні спадкоємці, які прийняли спадщину після смерті дружини та дітей ОСОБА_4 . Із позовної заяви та зібраних матеріалів справи вбачається, що заявлені позивачами вимоги безпосередньо стосуються прав та обов`язків спадкоємців ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , які до участі в розгляді даної справи не залучені. Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача (ст.51 ЦПК України). Матеріали справи не містять будь яких клопотань, поданих позивачами до закінчення підготовчого провадження, про залучення до участі у справі інших осіб як співвідповідачів, або заміну неналежного відповідача на належного. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, оскільки позов пред`явлено до неповного кола осіб, яких рішення в справі безпосередньо стосується та позивачами у підготовчому судовому засіданні не заявлено клопотання про залучення у справу як співвідповідачів осіб, на яких поширюються наслідки скасування права власності на спадкове майно. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Виходячи з викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його скасування за наведеними у скарзі доводами не вбачається, тому рішення суду першої інстанції слід залишити без змін. Судові витрати залишити за сторонами, оскільки судом апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції залишено без змін, тому питання перерозподілу судових витрат не вирішується апеляційним судом. Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_3 залишити без задоволення. Рішення Корольовського районного суду м.Житомира від 20 січня 2022 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Дата складення повного судового рішення 28 березня 2024 року. Головуючий Судді