Постанова Миколаївський апеляційний суд № 469/1854/23

27.03.24 22-ц/812/444/24 МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 469/1854/23 Провадження № 22-ц/812/444/24 П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 березня 2024 року Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах : головуючого Темнікової В.І., суддів Крамаренко Т.В., Тищук Н.О., із секретарем судового засідання Голощаповою А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Березанського районного суду Миколаївської області від 26 грудня 2023 року, постановлену під головуванням судді Тавлуя В.В. в приміщенні того ж суду, у цивільній справі за заявою ОСОБА_2 про забезпечення позову, - В С Т А Н О В И В : В грудні 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, в якій просив накласти арешт на житловий будинок АДРЕСА_1 . В обґрунтування заяви зазначав, що ним подано позов до ОСОБА_3 про визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю та його поділ, в якому просить : - визнати спільною сумісною власністю нерухоме майно, а саме житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; - визнати за ним право власності на 1/2 частину житлового будинку загальною площею 75, 30кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . На теперішній час позивачу стало відомо, що відповідачка продає зазначений житловий будинок. Посилаючись на ст. 149, 150 ЦПК України та на можливість відчуження житлового будинку відповідачкою, що значно ускладнить виконання можливого рішення суду у справі, позивач вважає, що необхідно вжити заходи забезпечення позову у вигляді арешту житлового будинку. Ухвалою Березанського районного суду Миколаївської області від 26 грудня 2023 року заяву ОСОБА_2 задоволено. З метою забезпечення позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю та поділ майна накладено арешт на нерухоме майно, а саме: житловий будинок АДРЕСА_1 . Задовольняючи заяву, суд першої інстанції виходив із того, що предметом позовних вимог є визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю та поділ майна, а саме: житлового будинку АДРЕСА_1 . Згідно доданої до заяви інформації, а саме, скріншотів з інтернет-сайту «OLX» та фотододатку до нього, вказане майно, що є предметом спору, виставлено на продаж за ціною 25000 доларів США. На підставі викладеного, та враховуючи положення ст. ст. 149, 150 ЦПК України, положення постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», суд першої інстанції дійшов висновку, що існує ймовірність відчуження нерухомого майна, вказаного у заяві про забезпечення позову, що може ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду в разі задоволення позову, а тому посилання позивача на необхідність забезпечення позову є обґрунтованими, а заходи забезпечення позову, які просить вжити заявник, є співмірними із заявленими позовними вимогами. Не погодившись із вказаною ухвалою суду, відповідачка ОСОБА_1 звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просила її скасувати та зняти накладений на нерухоме майно арешт. В апеляційній скарзі процитувавши положення ст. 154 ЦПК України, посилається на те, що судом першої інстанції в порушення вимог зазначеної норми права не застосовано зустрічного забезпечення, тому ухвала суду від 26.12.2023 року є незаконною та підлягає скасуванню. Зазначає, що зустрічне забезпечення по своїй суті є гарантією відшкодування можливих збитків відповідача, має на меті забезпечити баланс інтересів сторін і нейтралізувати можливі негативні наслідки, які можуть виникнути внаслідок застосування судом забезпечувальних заходів. Крім того, посилається на те, що ОСОБА_2 до заяви про забезпечення позову додав скірншоти з Інтернет сайту «Дом-Ріа», на якому зазначена дата- 03.02.2022року, а із сайту «ОЛХ» - взагалі без дати, що ставить під сумнів правдивість його доводів та є ще однією підставою для скасування ухвали про забезпечення позову. Відзив на апеляційну скаргу не надійшов. Учасники процесу до судового засідання не з`явилися, про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином. Апелянт просила розглянути справу у її відсутність. Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України). Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Ухвала суду вказаним положенням закону в повній мірі відповідає Висновки суду про необхідність задоволення заяви про забезпечення позову відповідають обставинам справи та законодавству, яке регулює спірні правовідносини, в тому числі і зазначеному в тексті ухвали. Переглядаючи ухвалу суду, колегія суддів виходить з того, що метою вжиття заходів забезпечення позову є охорона матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують за його позовом реальне виконання позитивно прийнятого рішення, у разі прийняття такого. Забезпечення позову має бути спрямовано проти несумлінних дій відповідача, який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його. Таким чином усуваються утруднення і неможливості виконання рішення. Відповідно до частини 1 статті 149 Цивільного процесуального кодексу України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову. За змістом частини 3 статті 150 цього Кодексу, заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Положеннями частини 1 статті 150 ЦПК України встановлені види забезпечення позову, в тому числі, і накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; заборона вчиняти певні дії. Частина 8 статті 153 ЦПК України передбачає, що в ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову. Пункт 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року зобов`язує суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, тільки пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, а також з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача та відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Тобто, вирішуючи дане питання суд повинен враховувати інтереси всіх учасників процесу, в тому числі позивача і відповідача. Таким чином, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має врахувати, наскільки конкретний захід, який пропонується вжити, пов`язаний з предметом позову, наскільки він співрозмірний позовним вимогам і яким чином цей захід фактично реалізує мету його вжиття. Звертаючись із заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на житловий будинок АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 вказував, що відповідачка має намір продати житловий будинок, який на його думку належить також і йому на праві спільної сумісної власності, а у такому випадку виконання судового рішення буде неможливим і порушені права та інтереси позивача не зможуть бути ефективно захищені та поновлені, тому він просив накласти арешт на вказаний житловий будинок. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 звернувся до суду також з позовом до ОСОБА_4 про визнання нерухомого майна, а саме житлового будинку з прилеглими підсобними будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_4 ; визнання за ним право власності на 1/2 частину житлового будинку загальною площею 75, 30 кв.м. з прилеглими підсобними будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та про визнання за ним права власності на частину земельної ділянки площею 0,0860га, яка надана для обслуговування зазначеного будинку. Відповідачка проти цього заперечує, про що свідчить, зокрема, надана позивачем до позовної заяви копія постанови Миколаївського апеляційного суду від 04 грудня 2023р., якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , АТ «Коблево» про визнання незаконним та скасування розпорядження органу приватизації, визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло, визнання права спільної часткової власності на житловий будинок, а також у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні будинком шляхом виселення відмовлено. Предметом спору у даній справі був житловий будинок загальною площею 75, 30 кв.м. з прилеглими підсобними будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Тобто між сторонами існує спір стосовно права власності на житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який зареєстрований за відповідачкою. Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Частиною 1 статті 2 ЦПК України встановлено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно з частиною 1 статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. З огляду на приписи положень статті 149 ЦПК України та зміст позовних вимог, з якими позивач звернувся до суду, мають застосуватися та досліджуватися такі підстави вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а також така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду (тобто, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду). Враховуючи викладене та з урахуванням встановлених обставин справи, зокрема того, що спірний житловий будинок відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 14 березня 1994р., виданого на підставі розпорядження органу приватизації радгоспу «Росія» від 14 березня 1994р. №2, правонаступником якого є АТ «Коблево», належить Мніх ( ОСОБА_5 , ОСОБА_1 ), а ОСОБА_2 оспорює її одноособове право власності та вважає, що будинок належить сторонам на праві спільної сумісної власності подружжя, а також те, що ОСОБА_1 має можливість розпорядитися вказаним житловим будинком (наміри про що підтверджуються скірншотами з Інтернет сайту «Дом-Ріа», та із сайту «ОЛХ»),- існує реальна загроза, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на цей будинок може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення та ефективний захист або поновлення порушених прав позивача (у разі задоволення позову), за захистом яких він звернувся до суду. Адже у разі, якщо до закінчення розгляду справи буде реалізовано спірний будинок, то позивач не зможе захистити або поновити свої права в межах одного судового провадження за його позовом без нових звернень до суду, що істотно ускладнить чи взагалі унеможливить поновлення його порушених чи оспорюваних прав або інтересів (у разі доведення такого порушення). Тому колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що застосування заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на будинок, щодо права власності на який виник спір, є адекватним та ефективним способом забезпечення позову, і ці заходи є співмірними із позовними вимогами, які заявив ОСОБА_2 . За такого колегія судді відхиляє аргументи апеляційної скарги про відсутність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову через недоведеність того, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення, оскільки вони ґрунтується на помилковому тлумаченні норм процесуального права та невірній оцінці обставин справи, як і доводи про те, що надані позивачем дані про продаж будинку є застарілими. Будь-яких доказів на спростування доводів та наданих позивачем доказів відповідачкою до апеляційної скарги додано не було. Не є підставою для скасування ухвали суду також доводи апеляційної скарги щодо невжиття судом заходів зустрічного позову. Зустрічне забезпечення - по суті це гарантія відшкодування можливих для відповідача збитків та має на меті забезпечити певний баланс сторін і нейтралізувати можливі негативні наслідки, які можуть виникнути в результаті застосування судом забезпечувальних заходів. Так, згідно з ч. 1 ст. 154 ЦПК України метою цього інституту є забезпечення відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову. У принципі 7 доповіді Асоціації міжнародного права «Про забезпечувальні і запобіжні заходи в міжнародному цивільному процесі», ILA,1996 зазначається, що суд повинен мати повноваження вимагати від позивача гарантії відшкодування збитків відповідачу чи третій стороні, які можуть виникнути в результаті застосування забезпечувальних заходів. Отже, на відміну від забезпечення позову, метою якого є захист інтересів позивача, зустрічне забезпечення направлено, перш за все, на захист інтересів відповідача. Крім того, фактично це є збереженням існуючого стану status-quo між сторонами до ухвалення кінцевого рішення суду. Вимагати зустрічне забезпечення від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, за загальним правилом згідно ч.1 ст.154 ЦПК України є правом суду. Застосовування зустрічного забезпечення є обов`язковим тільки, якщо: 1) позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові; або 2) суду надані докази того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові ( ч.3 ст. 154 ЦПК України). Зустрічне забезпечення, як правило, здійснюється шляхом внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі, визначеному судом( ч.4 ст. 154 ЦПК України). При цьому згідно ч.6 ст. 154 ЦПК України питання застосування зустрічного забезпечення вирішується судом в ухвалі про забезпечення позову або в ухвалі про зустрічне забезпечення позову. Якщо клопотання про зустрічне забезпечення подане після застосування судом заходів забезпечення позову, питання зустрічного забезпечення вирішується судом протягом десяти днів після подання такого клопотання. Таким чином, з урахуванням конкретних обставин справи, у суду не було підстав для застосування ч.3 ст. 154 ЦПК України. Клопотання про зустрічне забезпечення на час винесення судом ухвали про забезпечення позову до суду не надходило. Таке клопотання може бути подане та вирішене судом і після застосування судом заходів забезпечення позову. Отже, враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що відсутність у заяві про забезпечення позову пропозиції щодо зустрічного забезпечення та не вирішення судом питання зустрічного забезпечення в даному випадку не є підставою для скасування ухвали суду про забезпечення позову, оскільки не позбавляє права обтяженої сторони звернутися з клопотанням про таке зустрічне забезпечення окремо у встановленому законом порядку. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду. Оскільки ухвала суду першої інстанції є законною і обґрунтованою, постановлена з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, підстав для її скасування не вбачається. Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд,- ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Березанського районного суду Миколаївської області від 26 грудня 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках, передбачених статтею 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів до Верховного Суду, починаючи з дня складення повного судового рішення. Головуючий Судді: Повний текст постанови складено 28 березня 2024 року