Постанова 4801 № 131/1266/22

Справа № 131/1266/22 Провадження № 22-ц/801/720/2023 Категорія: 10 Головуючий у суді 1-ї інстанції Олексієнко О. Ю. Доповідач:Копаничук С. Г. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 квітня 2023 рокуСправа № 131/1266/22м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Головуючого: Копаничук С.Г. Суддів: Денишенко Т.О., Оніщука В.В., за участю секретаря Різник Д.С. учасники справи: позивач : ОСОБА_1 , відповідач: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Іллінецького районного суду Вінницької області від 06.02.2023 року, постановлену у приміщенні того ж суду під головуванням судді Олексієнко О.Ю., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання права спільної сумісної власності на майно, визнання права власності на 1/2 частку житлового будинку , - В с т а н о в и в : У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання права спільної сумісної власності на майно, визнання права власності на 1/2 частку житлового будинку. Вказала, що в період з липня 2001 по 27.02.2022 року вона проживала однією сім`єю без реєстрації шлюбу із ОСОБА_4 . На підставі договору купівлі-продажу від 29.08.2001 року за її кошти та кошти ОСОБА_4 у рівних частках вони придбали житловий будинок АДРЕСА_1 , у якому проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу більше 20 років, за спільні кошти робили капітальний ремонт та добудову приміщення, придбали в будинок все необхідне для облаштування побуту. Право власності на цей житловий будинок було оформлене на ОСОБА_4 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, спадкоємцями першої черги за законом після його смерті є його діти ОСОБА_2 і ОСОБА_3 - відповідачі у справі. У вересні 2022 року ОСОБА_5 почав вимагати від неї звільнити вищевказаний житловий будинок, що і стало підставою її звернення до суду з позовом. Враховуючи вищевикладене, просила встановити факт проживання однієї сім`єю без реєстрації шлюбу її та в період з липня 2001 по 27.02.2022 року у будинку АДРЕСА_1 ; визнати житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 та все наявне у ньому майно спільною сумісною власністю подружжя; визнати за нею право власності на 1/2 частину вищевказаного житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами. У заяві про забезпечення позову від 11.01.2023 року ОСОБА_1 просила суд накласти арешт на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 . Вказала, що оскільки спірний житловий будинок був придбаний ними в період спільного проживання за кошти належні кожному окремо у рівних частках і він є спільною власністю у якій їй належить частина ,а відповідачі можуть спірний будинок відчужити, так як право власності було оформлено на ОСОБА_4 , виникла необхідність у накладенні арешту на цей житловий будинок. Ухвалою Іллінецького районного суду Вінницької області від 06.02.2023 року у задоволенні заяви про забезпечення позову ОСОБА_1 відмовлено . В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить ухвалу суду скасувати через порушення судом норм матеріального і процесуального права, а у справі постановити нове судове рішення, яким її заяву задовільнити і накласти арешт на спірний будинок. Вказала, що суд безпідставно не взяв до уваги довідку КП «Гайсинське МБТІ» від 03.02.2023 року про реєстрацію станом на 29.12.2012 року права власності на будинок за ОСОБА_4 ,пославшись на відсутність таких відомостей у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно , оскільки будинок був придбаний у 2001 році до прийняття у 2004 році Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майн та їх обтяжень» . Крім того , вся технічна документація на спірний житловий будинок знаходиться у відповідача ОСОБА_3 , в зв`язку з чим у неї відсутня можливість провести грошову оцінку цього будинку та надати суду відповідний звіт про таку оцінку. Суд не врахував того, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до відчуження відповідачами спірного житлового будинку, що у разі задоволення її позовних вимог призведе до утруднення або неможливості виконання рішення суду . Ставлячи вимогу про забезпечення позову, вона виходила з того, що предметом спору є спірний житловий будинок, в тому співмірність виду забезпечення позову із ціною позову є очевидною і не значимою для визначення її у грошовому розмірі. Відзив на апеляційну скаргу не находив. Заслухавши доповідача, осіб, що беруть участь в справі, перевіривши матеріали справи, ухвалу суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що остання підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду .Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам оскаржувана ухвала суду не відповідає. Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірний житловий будинок, суд виходив з того, що позивачем в порушення вимог п. 5 ч. 1 ст. 151 ЦПК України не зазначено ціну позову, що позбавляє суд можливості оцінити співмірність забезпечення з заявленими позовними вимогами. Крім того, позивачем не надано суду достовірних, достатніх і допустимих доказів на підтвердження права власності померлого ОСОБА_4 на спірний житловий будинок , а у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно такі відомості відсутні. Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду, виходячи з наступного. Доводи апеляційної скарги про те, що суд безпідставно не взяв до уваги довідку КП «Гайсинське МБТІ» від 03.02.2023 року про реєстрацію станом на 29.12.2012 року права власності на будинок за ОСОБА_4 ,пославшись на відсутність таких відомостей у Державному реєстрі речових прав на нерухоме ,є обгрунтованими.. Окрім загального кола обставин, які встановлюються судом при вирішенні спорів про визнання права власності на спадкове нерухоме майно судам необхідно з`ясовувати, зокрема, чи посвідчено право власності на нерухоме майно в установленому законом порядку на час виникнення права власності. Відповідно до ч. 4 ст. 3 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», що набрав чинності 01.04.2004 року, права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав. Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконним нормативним актом - Інструкцією про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженою заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року, проте вона втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року №

56. До часу набрання чинності новим ЦК та ЗУ від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації таких прав, а право власності у набувача майна за договором згідно ст.128 ЦК УРСР виникало з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Передачею визнається вручення речей набувачеві. До передачі речей прирівнювалась передача коносаменту або іншого розпорядчого документа на речі. Відповідно до змісту ст.227 ЦК УРСР договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин і підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів. Отже ,право власності у покупця виникало з моменту передачі покупцеві нотаріально посвідченого і зареєстрованого договору купівлі-продажу житлового будинку . Таким чином , на час укладення договору купівлі-продажу спірного будинку діяло законодавство , що не передбачало обов`язкової реєстрації права власності ,а тому довідка КП «Гайсинське МБТІ» від 03.02.2023 року про виникнення у ОСОБА_4 права власності згідно нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 28.08.2001 року є належним підтвердженням права власності останнього на спірний будинок. Суд першої інстанції на вищевказане уваги не звернув та помилково однією із підстав відмови у накладенні арешту на спірний житловий будинок вказав недоведеність позивачем права власності на цей будинок за ОСОБА_4 . Доводи апеляційної скарги про те, що безпідставне невжиття заходів забезпечення позову може призвести до відчуження відповідачами спірного житлового будинку, що в свою чергу призведе до утруднення або неможливого виконання майбутнього рішення суду про визнання за нею права власності на 1/2 частину цього будинку у разі задоволення її позовних вимог, заслуговують на увагу. Відповідно до частини першої та другої статті 149 ЦПК Українисуд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексузаходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 150 ЦПК Українипозов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб. Відповідно до роз`яснень п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року N 9 "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову , розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Одним із критеріїв обґрунтованості заяви є наявність причинного зв`язку між конкретним видом забезпечення позову про який йдеться у відповідній заяві, та наслідком у формі потенційної загрози виконанню рішення суду. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має врахувати наскільки конкретний захід, який пропонується вжити, пов`язаний з предметом позову, наскільки він співрозмірний позовній вимозі, і яким чином цей захід фактично реалізує мету його вжиття. Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті. Зважаючи на це, суд при задоволенні позову не вправі скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни його виконання, за винятком випадків, коли потреба в забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились обставини, що зумовили його застосування. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову. Подібних висновків щодо застосування норм права дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч.4 ст. 263 ЦПК України). Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову ОСОБА_1 посилалась на те, що предметом її позову є визнання за нею права власності на 1/2 частину спірного житлового будинку, а тому при невжитті заходів забезпечення і відчуженні відповідачами цього будинку відбудеться порушення її майнових прав, відновити які буде неможливо. Предметом позову у даній справі є визнання спірного будинку спільною сумісною власністю подружжя та визнання за позивачем права власності на 1/2 частину цього будинку, тобто між сторонами по справі дійсно виник спір щодо визнання за позивачем майнових прав на частину спірного житла. За таких обставин у випадку відчуження відповідачами спірного житлового будинку ускладниться або унеможливиться ефективний захист чи поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких вона звернулась до суду ,а тому ці доводи скарги є обгрунтованими. Разом із тим, згідно ч.3 третьої ст. 150 ЦПК Українизаходи забезпечення позову, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову». Оскільки обраний позивачем вид забезпечення позову, а саме накладення арешту на увесь спірний будинок є неспівмірним із заявленими позовними вимогами про визнання за нею права власності на його частину , колегія суддів вважає ,що наявні підстави для часткового задоволення заяви позивача та забезпечення позову шляхом накладення арешту на 1/2 частину спірного житлового будинку. Відтак ,доводи апеляційної скарги частково заслуговують на увагу, ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням апеляційним судом нового судового рішення про часткове задоволення заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову та накладення арешту на 1/2 частину спірного житлового будинку. Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Оскільки при постановленні оскаржуваної ухвали, судом було порушено норми процесуального права, оскаржувана ухвала суду підлягає скасуванню, і з ухваленням апеляційним судом нового судового рішення про часткове задоволення заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом накладення арешту на 1/2 частину спірного житлового будинку. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, суд,- П о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Іллінецького районного суду Вінницької області від 06.02.2023 року скасувати. Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнити частково. Забезпечити позов ОСОБА_1 шляхом накладення арешту на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_2 , що належав на праві власності ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . В задоволенні решти вимог - відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення. Головуючий : Копаничук С.Г. Судді: Денишенко Т.О. Оніщук В.В.