Постанова 4807 № 333/7232/20

Дата документу 26.03.2024 Справа № 333/7232/20 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЄУН 333/7232/20 Головуючий у І інстанції: Варнавська Л.О. Провадження № 22-ц/807/841/24 Суддя-доповідач Кочеткова І.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 березня 2024 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду: головуючої: Кочеткової І.В., суддів: Бєлки В.Ю., Дашковської А.В. секретар: Волчанова І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , який діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог: ОСОБА_5 , Департамент реєстраційних послуг Запорізької міської ради в особі відділу реєстрації фізичних осіб по Комунарському району Управління державної реєстрації фізичних осіб, районна адміністрація Запорізької ради по Комунарському району як орган опіки та піклування, про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника адвоката Горського Андрія Олександровича на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 20 березня 2023 року, В С Т А Н О В И В: У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , які діють в своїх інтересах та в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог: ОСОБА_5 , Департамент реєстраційних послуг Запорізької міської ради в особі відділу реєстрації фізичних осіб по Комунарському району Управління державної реєстрації фізичних осіб, районна адміністрація Запорізької ради по Комунарському району як орган опіки та піклування, про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення. Зазначала, що 13.07.2020 вона стала переможцем електронних торгів з продажу лоту №426729 іпотечного майна квартири АДРЕСА_1 в межах виконавчого провадження №60343529 з примусового виконання виконавчого напису №20717, вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А., про звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_5 , для задоволення вимог АТ «АльфаБанк» у розмірі 1 527 337,70 грн. На підставі акту приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Проценка Д.Ю. від 29.07.2020 та Свідоцтва, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Сенченко К.В. 25.08.2020, зареєстрованого в реєстрі за № 492, ОСОБА_1 набула права приватної власності на вказану квартиру. На теперішній час у квартирі зареєстроване місце проживання відповідачів, які в ній фактично проживають. Проживання та реєстрація відповідачів, які не є членами її сім`ї, з ними не укладені договори найму житла, порушує її право власності на нерухоме майно, оскільки позбавляє можливості вільно користуватись та розпоряджатись цим майном. Крім того, реєстрація відповідачів потребує додаткових витрат на оплату житлово-комунальних послуг, що завдає матеріальних збитків. Посилаючись на означені обставини, на підставі ст.ст. 1,33, 40 Закону Укрвїни «Про іпотеку», ст.ст. 317, 319,321, 346 ЦК України, ст.ст. 150, 156 ЖК України, ОСОБА_1 просила суд усунути їй перешкоди в користуванні та розпорядженні майном квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення відповідачів. Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 20 березня 2023 року позовні вимоги залишено без задоволення. Судове рішення мотивовано тим, що позивачем не надано доказів придбання спірного житла за кредитні кошти, клопотання про витребування таких доказів не заявлялося, що унеможливлює виселення відповідачів без надання іншого житлового приміщення. Відповідачі тривалий час користуються спірною квартирою, а отже втручання у їх право на повагу до приватного життя не є пропорційним та необхідним. Позивачка як новий власник може частково поновити свої права шляхом звернення про відшкодування шкоди до продавця. Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Постановою Запорізького апеляційного суду від 26 вересня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника адвоката Горського А.О. залишено без задоволення. Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 20 березня 2023 року залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 14 лютого 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Запорізького апеляційного суду від 26 вересня 2023 року скасовано та справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. Вказує, що представником відповідачів і третьою особою не заперечувалося, що квартира придбана за кредитні кошти. В справі наявні судові рішення, які набрали законної сили, якими встановлено, що третя особа у справ ОСОБА_5 отримала кредитні кошти у розмірі 65 000 доларів США, які призначені для здійснення розрахунків по договору купівлі-продажу спірної квартири. В справі міститься довідка за результатами проведення позапланової невиїзної перевірки діяльності приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Проценка Д. Ю. від 28 вересня 2020 року. Відповідно до цієї довідки, ОСОБА_5 як власник іпотечного майна і позичальник крім спірної квартири, мала ще два об`єкти житлової нерухомості. Матеріали справи містять висновок Дисциплінарного уповноваженого Асоціації приватних виконавців України № 28/2020 від 10 листопада 2020 року. У цьому висновку зазначено, що договір іпотеки був укладений ОСОБА_5 17 січня 2008 року, тоді як її онук ОСОБА_3 зареєстрований в квартирі з 26 лютого 2011 року. Реєстрація місця проживання дитини в житловому приміщенні боржника, яке є об`єктом іпотеки, є способом перешкоджання звернення стягнення на таке майно, що свідчить про зловживання боржником своїми процесуальними правами та створення штучних перешкод для виконання виконавчого документу у повному обсязі. До аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у справі № 678/301/12 від 15 травня 2019 року. Цей висновок Верховного Суду суд першої інстанції не застосував. Судом першої інстанції не була надана відповідна оцінка доводам представника позивача з приводу того, що позивачка є жінкою похилого віку, пенсіонеркою, та має постійне місце проживання у м. Мелітополь, яке є окупованим практично з перших днів початку збройної агресії РФ та введення на території України військового стану. За таких обставин неможливість користування позивачкою та членам її родини своїм житлом у спірній квартирі фактично позбавило їх можливості евакуюватися з тимчасово окуповано території, та спричинило загрозу життю та здоров`ю вказаних осіб. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 заперечує проти її доводів, просить залишити скаргу без задоволення, оскаржуване рішення без змін. Зазначає, що предмет іпотеки квартиру, було придбано частково за кредитні кошти та частково за власні кошти позичальника, а отже виселення відповідачів з квартири без одночасного надання їм іншого постійного житла, про яке має бути зазначено у рішенні суду, є неможливим. Таке виселення допускається за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету та є необхідним у демократичному суспільстві. Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції. Спірна квартира придбана на прилюдних торгах, при підготовці до яких мали бути зазначені обтяження у вигляді наявності осіб, які зареєстровані і проживають у житловому приміщенні, тобто покупцю повинні бути відомі ризики, пов`язані з придбанням спірної нерухомості. Відповідачі зареєстровані в спірній квартирі з 2008 року та з 2016 року відповідно по теперішній час, вони не були власниками цієї квартири. Позивачка як новий власник може частково поновити свої права шляхом звернення до продавця з вимогою про відшкодування шкоди, якщо той неналежним чином виконав свої зобов`язання про повне інформування можливих покупців квартири про її обтяження, чи до банку про виконання останнім обов`язку із забезпечення осіб, які підлягають виселенню, іншим житловим приміщенням та відшкодування збитків; 22 серпня 2023 року до апеляційного суду надійшли пояснення районної адміністрації Запорізької ради по Комунарському району з проханням розглянути апеляційну скаргу за відсутності органу опіки та піклування. У судовому засіданні представник ОСОБА_1 адвокат Горський А.О. наполягав на задоволенні апеляційної скарги, рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 20 березня 2023 року просив скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Представник третьої особи адвокат Петров Г.М. заперечували проти задоволення апеляційної скарги, оскаржуване рішення просили залишити без змін. Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені відповідно до вимог чинного законодавства (т. 4, а.с. 206-207, 211,21). Клопотання про відкладення розгляду справи до апеляційного суду не надходили. Згідно з ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегія суддів вирішила розглядати справу за відсутності осіб, які не з`явились. Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, доводи представника позивача, заперечення представника третьої особи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке. Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду не відповідає. Встановлено, що спірна квартира була придбана третьою особою ОСОБА_5 17 січня 2008 року за кредитні кошти та передана в іпотеку ВАТ «СВЕДБАНК», правонаступником якого є ПАТ «АЛЬФА-БАНК» за іпотечним договором від 17 січня 2008 року на забезпечення виконання боргових зобов`язань позичальника ОСОБА_5 за кредитним договором від 17 січня 2008 року. З 29 січня 2008 року в спірній квартирі зареєстровано постійне місце проживання сина іпотекодавця ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 дружини останнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 онука іпотекодавця. Реєстрація відповідачів в спірній квартирі відбулася після укладення іпотечного договору без згоди іпотеко держателя. У зв`язку із невиконанням позичальником ОСОБА_5 кредитних зобов`язань в рахунок погашення заборгованості за кредитом на суму 61 498,80 доларів США за виконавчим написом нотаріуса від 28 листопада 2016 року звернуто стягнення на предмет іпотеки. 17 жовтня 2019 року за заявою стягувача відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса і іпотечне майно було передано на реалізацію. ОСОБА_1 є переможцем торгів, які відбулись 13 липня 2020 року, реєстраційний номер 426729. Найменування майна: іпотека. Двокімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_2 . Ціна продажу 301 007 грн, що підтверджено протоколом проведення електронних торгів №490487. 29 липня 2020 року приватний виконавець виконавчого округу Запорізької області Проценко Д. В. склав акт про реалізацію предмету іпотеки при примусовому виконанні виконавчого напису № 20717, виданого 28 листопада 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В. А. про звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_5 для задоволення вимог АТ «Альфі-Банк» у розмірі 1 527 337,70 грн. 25 серпня 2020 року приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Сенченко К. В. видав свідоцтво про право власності на майно: квартиру АДРЕСА_1 відповідно до статті 61 Закону України «Про виконавче провадження», статті 47 Закону України «Про іпотеку» та на підставі акту ВП № 60343529 про реалізацію предмета іпотеки, складеного приватним виконавцем виконавчого округу Запорізької області Проценком Д. Ю. 29 липня 2020 року, яким посвідчено, що ОСОБА_1 на праві власності належить вказана квартира. 25 серпня 2020 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 . Відповідно до довідки Департаменту реєстраційних послуг № 04-07/3/10590 від 04 серпня 2020 року та відповідно до копій паспортів відповідачів в спірній квартирі за адресою: АДРЕСА_2 зареєстровані ОСОБА_2 , 1978 р. н. з 29 січня 2008 року, ОСОБА_3 , 2010 року народження, ОСОБА_4 , 1982 року народження - з 05 жовтня 2016 року. Вказані особи зареєстровані за цією особою і на час розгляду справи. Суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру (частина третя статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень»). Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 04 жовтня 2018 року в справі № 333/5976/17 в задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 до ПАТ «ОМЕГА БАНК», треті особи: ПАТ «ДЕЛЬТА-БАНК», ПАТ «АЛЬФА-БАНК», Національний банк України про захист права споживача, визнання кредитного договору недійсним, відмовлено в повному обсязі (https://reestr.court.gov.ua/Review/77119966). У справі № 333/5976/17, зокрема, встановлено, що:«17 січня 2008 року Відкрите акціонерне товариство «Сведбанк», яке виступає правонаступником Акціонерного комерційного байку «ТАС-Комерцбанк» в особі директора Запорізького відділення № 1 АКБ «ТАС-Комерцбанк» Рибки К. В., який діє на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Швецовою О. С., та зареєстрованої в реєстрі під № 786 від 08 листопада 2007 року, з однієї сторони, і ОСОБА_5 (Позичальник) з іншої сторони, уклали кредитний договір № 0706/0108/45-001 (надалі спірний кредитний договір або Договір) (арк. 6-26 Том справи 2). Відповідно до пункту 1.1. цього кредитного договору Банк надає Позичальнику грошові кошти у вигляді кредиту у розмірі 65 000 доларів США, на строк по 17 січня 2024 року включно та на умовах, передбачених у цьому Договорі, а Позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати свої зобов`язання у повному обсязі у терміни, передбачені ним Договором. Відповідно до пункту 1.4. Договору, кредитні кошти призначені для здійснення Позичальником розрахунків по Договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 51,55 кв. м». Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 03 червня 2022 року в справі № 333/5834/20 в задоволенні позову ОСОБА_5 про захист порушеного права споживача фінансових послуг, визнання кредитного договору № 0706/0108/45-001 від 17 січня 2008 року таким, що укладений з недодержанням письмової форми відмовлено (https://reestr.court.gov.ua/Review/104820889). У справі № 333/5834/20, зокрема, встановлено, що: «17 січня 2008 року Відкрите акціонерне товариство «Сведбанк», яке виступає правонаступником Акціонерного комерційного байку «ТАС-Комерцбанк» в особі директора Запорізького відділення № 1 АКБ «ТАС-Комерцбанк", який діє на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Швецовою О. С., та зареєстрованої в реєстрі під № 786 від 08 листопада 2007 року, з однієї сторони, і ОСОБА_5 (Позичальник) з іншої сторони, уклали Кредитний договір № 0706/0108/45-001 (надалі спірний кредитний договір або Договір) (арк. 6-26 Том справи 2). Відповідно до пункту 1.1. цього спірного кредитного договору Банк надає Позичальнику грошові кошти у вигляді кредиту у розмірі 65 000 доларів США, на строк по 17 січня 2024 року включно та на умовах, передбачених у цьому Договорі, а Позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати свої зобов`язання у повному обсязі у терміни, передбачені ним Договором. Відповідно до пункту 1.4. Договору, кредитні кошти призначені для здійснення Позичальником розрахунків по Договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 51,55 кв. м». У передбаченому законом порядку виконавчий напис нотаріуса і електронні торги боржником не ос порені. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)). Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)). Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)). Поняття «житло» має самостійне значення, яке не залежить від класифікації за національним законодавством. Питання про те, чи є конкретне приміщення «житлом», яке захищається пунктом 1 статті 8 Конвенції, залежатиме від фактичних обставин, а саме - існування достатнього та тривалого зв`язку з певним місцем. Суд також повторює, що стаття 8 Конвенції лише захищає право особи на повагу до її існуючого житла (GLOBA v. UKRAINE, № 15729/07, § 37, ЄСПЛ, від 05 липня 2012 року). Місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово (частина перша статті 29 ЦК України). Фізична особа може мати кілька місць проживання (частина шоста статті 29 ЦК України). Відповідно до статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Згідно з положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Згідно із частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб. Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Частиною першою статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 20 березня 1952 року (далі - Конвенція) визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. У частині ж другій цієї статті зазначено, що попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів. Таким чином, правомочності власника не є абсолютними, законом можуть встановлюватися певні обмеження здійснення права власності. Такі обмеження встановлюються з метою забезпечення балансу інтересів у суспільстві та здійснення майнових прав усіма суб`єктами права. Згідно з частинами четвертою та п`ятою статті 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій. Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного жилого приміщення, є стаття 109 ЖК України, у частині першій якої передбачені підстави виселення. Відповідно до частини другої статті 109 ЖК України громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинне бути зазначене в рішенні суду. Таким чином, частина друга статті 109 ЖК України встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян із жилих приміщень, придбаних не за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, забезпеченого іпотекою цього приміщення, без одночасного надання іншого постійного жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення при зверненні стягнення на житлове приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного житлового приміщення. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) втручання держави в право власності на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном у розумінні Конвенції. Зокрема, згідно з рішенням ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися "згідно із законом", воно повинне мати "легітимну мету" та бути "необхідним у демократичному суспільстві". Якраз "необхідність у демократичному суспільстві" і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути "відповідними і достатніми"; для такого втручання має бути "нагальна суспільна потреба", а втручання - пропорційним законній меті. У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі. Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (заява № 43768/07)). Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції. Дійсна сутність відповідних позовних вимог має оцінюватися судом виходячи з правових та фактичних підстав позову, наведених у позовній заяві, а не лише тільки з формулювань її прохальної частини, які можуть бути недосконалими. У всякому разі неможливість для власника здійснювати фактичне користування житлом (як і будь-яким нерухомим майном) через його зайняття іншими особами не означає втрату власником володіння такою нерухомістю. Такі висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 353/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18). Велика Палата Верховного Суду у постановах від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц (провадження № 14-298цс19), від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20), підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, зазначила, що виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Ухвалюючи рішення по справі про відмову у задоволені позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції встановив, що спірна квартира була предметом іпотеки та відмовив у задоволенні позову, посилаючись на те, що відповідачі мешкають у спірній квартирі довгий час: ОСОБА_2 більше 14 років, ОСОБА_4 - більше 6 років, з ними проживає їх неповнолітня дитина, і їхнє виселення без надання іншого житлового приміщення буде порушенням їхнього права на житло. Проте суд першої інстанції не звернув уваги на те, що відповідачі вселилися в спірну квартиру, яка була предметом іпотеки, після укладення договору іпотеки без дозволу іпотекодлержателя, таким чином вони не могли не розуміти можливих наслідків у разі неналежного виконання умов кредитного договору. Згідно з вимогами частини третьої статті 9 Закону № 898-IV «Про іпотеку» іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя, зокрема, відчужувати предмет іпотеки; передавати предмет іпотеки в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування. Тобто вселення відповідачів у спірну квартиру відбулося всупереч вимогам договору іпотеки та прямій забороні, що міститься у Законі № 898-IV. Реєстрація місця проживання з порушеннями вимог закону та договору іпотеки сім`ї сина іпотекодавця ОСОБА_5 у квартирі, яка є предметом іпотеки, не може використовуватися учасниками цивільного обороту з метою уникнення звернення стягнення на предмет іпотеки та подальшого його продажу для погашення боргу. З урахуванням викладеного наявні обґрунтовані підстави для задоволення позову про виселення відповідачів із спірної квартири. Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що реєстрація у предметі іпотеки осіб, які не були у ньому зареєстровані на момент укладення договору іпотеки, без згоди іпотекодержателя, є порушенням з боку іпотекодавця, яке не має призводити до обмеження прав іпотекодержателя та створювати права у таких зареєстрованих осіб щодо предмета іпотеки (дивитись, наприклад, постанову Верховного Суду від 02 лютого 2022 року у справі № 707/1695/18). Аналогічний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 361/4481/19, у якій Велика Палата Верховного Суду на підставі відповідних порушень зі сторони іпотекодавця дійшла висновку про обґрунтованість підстав для задоволення позову про виселення відповідача із житлового будинку. Суд першої інстанцій проігнорував той факт, що реєстрація відповідачів іїх малолітньої дитини у предметі іпотеки здійснені всупереч зобов`язанням іпотекодавця, а тому не може породжувати відповідні права, які обмежують права іпотекодержателя. Отже, у відповідачів не виникало право на вселення до спірної квартири та, відповідно, користування нею. Тому відсутні підстави для виникнення у них права на забезпечення іншим житлом у зв`язку із зверненням стягнення на предмет іпотеки. Доводи третьої особи про те, що спірна квартира була придбана не тільки за кредитні кошти, але й за її особисті кошти, що унеможливлює виселення відповідачів без надання іншого житла, належними і допустимими доказами не підтверджені. Крім того, вказана обставина не має правового значення, оскільки вселення відповідачів відбулося з порушенням вимог статті 9 Закону № 898-IV «Про іпотеку» без згоди іпотеко держателя. Що стосується виконання вказаного рішення, то колегія суддів вважає, що виконання рішення має бути зупинено з огляду на таке. Згідно з Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні»», на території України діє воєнний стан у зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України, який триває і досі. Відповідно до Закону України від 15 березня 2022 року № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану»у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України Верховна Рада України постановила розділ VI «Прикінцеві положення» Закону України «Про іпотеку»доповнити пунктом 5-2 такого змісту: «5-2. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування щодо нерухомого майна (нерухомості), що належить фізичним особам та перебуває в іпотеці за споживчими кредитами, зупиняється дія статті 37 (у частині реалізації права іпотекодержателя на набуття права власності на предмет іпотеки), статті 38 (у частині реалізації права іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки), статті 40 (у частині виселення мешканців із житлових будинків та приміщень, переданих в іпотеку, щодо яких є судове рішення про звернення стягнення на такі об`єкти), статей 41, 47 (у частині реалізації предмета іпотеки на електронних торгах) цього Закону». Враховуючи те, що на момент ухвалення апеляційним судом постанови про виселення відповідачів з предмету іпотеки, воєнний стан в Україні триває, виконання рішення суду зупиняється на період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування. Вказана позиція узгоджується із висновком Верховного Суду, який викладений у постанові від 29 червня 2022 року №201/9754/17. Керуючись ст.ст. 374, 376, 381 -384 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 20 березня 2023 року в цій справі скасувати та ухвалити нове про задоволення позову ОСОБА_1 . Усунути ОСОБА_1 перешкоди в коритуванні та розпорядженні майном квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з квартири АДРЕСА_1 . Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 3783,60 гривень ( три тисячі сімсот вісімдесят три гривні 60 копійок) по 1891,80 гривень з кожного. Повернути з держави на користь ОСОБА_1 надміру сплачений судовий збір в сумі 814,80 гривень ( вісімсот чотирнадцять гривень 80 копійок). Зупинити виконання постанови Запорізького апеляційного суду у частині виселення на період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складено 28 березня 2024 року. Головуюча І.В. Кочеткова Судді: В.Ю. Бєлка А.В. Дашковська