Постанова Одеський апеляційний суд № 509/3949/22

Номер провадження: 22-ц/813/1710/24 Справа № 509/3949/22 Головуючий у першій інстанції Панасенко Є.М. Доповідач Таварткіладзе О. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19.03.2024 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Таварткіладзе О.М., суддів: Заїкіна А.П., Погорєлової С.О., за участю секретаря судового засідання: Трофименка О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 17 травня 2023 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів, ВСТАНОВИВ: У вересні 2022 року представник позивача Афанаса Дана - адвокат Прилепський I.A. звернувся до суду з вказаним позовом в якому просив суд стягнути з відповідачки на користь свого довірителя 13 376,63 доларів США, мотивуючи це тим, що 20.07.2021 року між позивачем ОСОБА_2 та відповідачкою ОСОБА_1 був укладений договір оренди житлового приміщення за адресою: житловий масив «Совіньйон», вул. Володимирська,

24. Під час підписання договору позивач передав відповідачці 40000 доларів США в рахунок оплати оренди житла за 12 місяців наперед та 5000 доларів США як залоговий (гарантійний) платіж. Відповідачка не виконала свої зобов`язання за договором оренди та житло в найм позивачеві не передала. Після відмови позивача від договору оренди житлового приміщення цей договір є розірваним, а у відповідачки виникло грошове зобов`язання повернути позивачеві 45 000 доларів США. Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 18.04.2022 року у справі № 509/3931/21 з відповідачки ОСОБА_1 на користь позивача було стягнуто 1 206 756 гривень. Таке рішення суду відповідачка виконала у добровільному порядку шляхом перерахування присуджених позивачеві коштів на депозитний рахунку приватного нотаріуса Київського міського округу Русанюка 3.3. з подальшим їх перерахуванням 26.07.2022 року на банківський рахунок позивача. Однак, на думку представника позивача таке перерахування відповідачкою у сумі 1 218 106 гривень на депозит приватного нотаріуса Київського міського округу Русанюка 3.3. не може вважатися належним виконанням нею грошового зобов`язання, оскільки такі її дії було вчинено з порушенням вимог діючого законодавства не за місцем виконання зобов`язання, а за місцем її проживання. У день отримання позивачем коштів 26.07.2022 року 1 долар США за курсом НБУ складав 36,5686 гривень. Позивач вважає, що він не отримав справедливого відшкодування сплачених ним раніше відповідачці коштів навіть через повне задоволення його першого позову, вимоги по якому були заявлені у гривневому еквіваленті, оскільки збройна агресія рф проти України, крім іншого, призвела до значного знецінення національної валюти. Таким чином, 26.07.2022 року позивач отримав тільки 33 000 доларів США. В силу ч. 2 ст. 625 ЦК України він також має право на 3 % річних від простроченої суми за весь час прострочення. При обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України. Згідно з наведеними розрахунками 3% річних з простроченої суми 45 000 доларів США з 04.08.2021 року (наступний день після дня розірвання договору) до 26.07.2022 року (дня отримання позивачем частини коштів) складає 1 320,41 доларів США, а 3% річних з простроченої суми 12 000 доларів США з 27.07.2022 року (наступний день після дня отримання частини коштів) до 21.09.2022 року (дня складання позовної заяви) складає ще 56,22 доларів США. Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 17 травня 2023 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 13 376 доларів США 63 центи. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 судові витрати по справі в сумі 4891 (чотири тисячі вісімсот дев`яносто одна) гривня 70 копійок. Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 17 травня 2023 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права. Будучи в розумінні ст. ст. 128, 130 ЦПК України належним чином повідомленою про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання, призначене на 19.03.2024 року на 14:30 год. сторони не з`явилися. Від представника позивача ОСОБА_3 надійшла заява про розгляд апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 без присутності в судовому засіданні представника позивача. Про причини неявки в судове засідання апелянт ОСОБА_1 не повідомила, заяви про розгляд справи в режимі відеоконференцзв`язку та про відкладення розгляду справи з викладенням відповідних обґрунтувань не подавала. Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Враховуючи наведені обставини, колегія суддів не вбачає підстав для відкладення судового засідання. Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наведених у цій постанові підстав. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ч. 1 п. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам відповідає. Задовольняючи позов та стягуючи з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 13 376 доларів США 63 цента, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості та доведеності позову. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції. Судом встановлено, з матеріалів справи вбачається, що: - 20.07.2021 року між сторонами був укладений договір оренди житлового приміщення. Згідно з п. 1.1. даного договору відповідачка як орендодавець передає, а позивач як орендар приймає у тимчасове платне користування житлове приміщення, яке знаходиться за адресою: житловий масив «Совіньйон», вул. Володимирська,

24. Згідно з п. 2.2.2. договору відповідачка зобов`язалась за актом приймання-передачі житлового приміщення, який є невід`ємною частиною цього договору, передати позивачеві зазначений об`єкт оренди у строк до 22.07.2021 року. За даним договором оренди сторони також узгодили розмір щомісячної орендної плати у сумі, що визначається у гривнях та еквівалентна 3333 доларам США за курсом НБУ на день оплати (п. 3.2 договору). Відповідно до п. 3.3. договору сторони встановили, що для гарантуванню своєчасності розрахунків та збереження орендованого майна позивач в момент підписання договору оренди передає відповідачці залогову суму в якості гарантійного платежу 5000 доларів США. Відповідно до п. 5.5. договору, текст якого виконаний рукописно, позивач передав відповідачці 40000 доларів США в рахунок оплати оренди житла за 12 місяців та 5000 доларів США як заставний (гарантійний) платіж. Обставини передачі позивачем та отримання відповідачкою 45000 доларів США зафіксовані у п. 5.5. договору, який підписаний кожною з сторін 20.07.2021 року особисто. - У подальшому відповідачка не виконала свої зобов`язання за договором оренди та житло в найм позивачеві не передала. - 03.08.2021 року позивач повідомив відповідачку про свою повну відмову від договору оренди житлового приміщення та просив повернути отримані нею 20.07.2021 року кошти у розмірі 45 000 доларів США. - Факт направлення позивачем повідомлення відповідачці про відмову від договору підтверджується накладною АТ Укрпошта № 6504519280205 від 03.08.2021 року, відповідним фіскальним чеком та описом вкладення поштового відправлення. Усі вищенаведені фактичні обставини справи підтверджуються рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 18.04.2023 року у справі № 509/3931/21, яким був задоволений позов ОСОБА_5 до відповідачки ОСОБА_6 про стягнення 1 206 756 гривень. Зазначене рішення суду сторони не оскаржували, таким чином воно набуло законної сили. Згідно з ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. В силу ч. 4 ст. 82 ЦПК України преюдиційні факти, що встановлені рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 18.04.2022 року у справі № 509/3931/21 не підлягають доказуванню у цій справі, адже їх істину вже встановлено в іншій справі щодо спору між тими ж самими сторонами, а суд не має піддавати сумніву істинність і стабільність судового акту, який вже набув законної сили. Згідно з висновком Овідіопольського районного суду Одеської області від 18.04.2022 року, в силу ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова позивача від договору не звільняє відповідачку як винну сторону від обов`язку повернути позивачеві всі отримані за договором кошти у сумі 45000 доларів США, а наявне у позивача суб`єктивне цивільне право щодо отримання зазначених грошових коштів підлягає захисту в судовому порядку в межах заявлених позовних вимог шляхом стягнення з відповідачки на його користь 1 206 756 гривень. Відповідно до повідомлення представниці відповідачки ОСОБА_7 від 01.06.2022 року, яке було спрямовано на адресу останнього відомого місця проживання позивача, а також на адресу його представника адвоката Прилепського I.A. та до Овідіопольського районного суду Одеської області. Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 18.04.2022 року було добровільно виконано відповідачкою 31.05.2022 року шляхом перерахування 1 218 106 гривень на депозит приватного нотаріуса Київського міського округу Русанюка 3.3. При цьому позивачеві було запропоновано особисто звернутися до зазначеного нотаріуса, маючи при собі паспорт, довідку про присвоєння коду платника податків та реквізиту рахунку для перерахування грошових коштів. Згідно з випискою по картці АТ КБ «Приватбанк» від 20.09.2022 року вбачається, що на картковий рахунок позивача перераховані нотаріусом грошові кошти у розмірі 1 218 106 гривень, що надійшли 26.07.2022 року. Колегія суддів виходить з такого. Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного права. За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Згідно з ч. 1 ст.4 ЦПК України, за якою кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України). Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. За найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (ст. 762 ЦК України). Відповідно до ст. 761 ЦК України право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму. Наймодавець зобов`язаний передати наймачеві майно негайно або у строк, встановлений договором найму (стаття 765 ЦК України). Визначаючи правові наслідки відмови позивача від договору оренди житлового приміщення суд також враховує, що відповідно до ст. 615 ЦК України у разі порушення зобов`язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання. Внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов`язання або воно припиняється. Згідно з ч. 3 ст. 651 ЦК України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим. Відповідно до ч. 2 ст. 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. Таким чином, після відмови позивача від договору оренди житлового приміщення 03.08.2021 року цей договір є розірваним та виконання сторонами обов`язків за цим договором припинено. Згідно зі ст. 766 ЦК України якщо наймодавець не передає наймачеві майно, наймач має право за своїм вибором: 1) вимагати від наймодавця передання майна і відшкодування збитків, завданих затримкою; 2) відмовитися від договору найму і вимагати відшкодування завданих йому збитків. У ст. 22 ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Відповідно до ч. 1 ст. 537 ЦК України боржник має право виконати свій обов`язок шляхом внесення належних з нього кредиторові грошей або цінних паперів у депозит нотаріуса, нотаріальної контори або на рахунок ескроу в разі: 1) відсутності кредитора або уповноваженої ним особи у місці виконання зобов`язання; 2) ухилення кредитора або уповноваженої ним особи від прийняття виконання або в разі іншого прострочення з їхнього боку; 3) відсутності представника недієздатного кредитора. Відповідно до ст. 532 ЦК України місце виконання зобов`язання встановлюється у договорі. Якщо місце виконання зобов`язання не встановлено у договорі, виконання провадиться: 1) за зобов`язанням про передання нерухомого майна - за місцезнаходженням цього майна; 2) за зобов`язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі договору перевезення, - за місцем здавання товару (майна) перевізникові; 3) за зобов`язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі інших правочинів, - за місцем виготовлення або зберігання товару (майна), якщо це місце було відоме кредиторові на момент виникнення зобов`язання; 4) за грошовим зобов`язанням - за місцем проживання кредитора, а якщо кредитором є юридична особа, - за її місцезнаходженням на момент виникнення зобов`язання. Якщо кредитор на момент виконання зобов`язання змінив місце проживання (місцезнаходження) і сповістив про це боржника, зобов`язання виконується за новим місцем проживання (місцезнаходженням) кредитора з віднесенням на кредитора всіх витрат, пов`язаних із зміною місця виконання; 5) за іншим зобов`язанням - за місцем проживання (місцезнаходженням) боржника. Зобов`язання може бути виконане в іншому місці, якщо це встановлено актами цивільного законодавства або випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Відповідно до ст. 85 Закону України «Про нотаріат», нотаріус у передбачених законодавством України випадках приймає від боржника в депозит грошові суми і цінні папери для передачі їх кредитору. Про надходження грошових сум і цінних паперів нотаріус повідомляє кредитора і на його вимогу видає йому грошові суми і цінні папери. Прийняття нотаріусом грошових сум і цінних паперів провадиться за місцем виконання зобов`язання. Згідно з ст. 85 Закону України Про нотаріат нотаріус у передбачених законодавством України випадках приймає від боржника в депозит грошові суми і цінні папери для передачі їх кредитору. Про надходження грошових сум і цінних паперів нотаріус повідомляє кредитора і на його вимогу видає йому грошові суми і цінні папери. Прийняття нотаріусом грошових сум і цінних паперів провадиться за місцем виконання зобов`язання. Пунктом 1.2. глави 21 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, що затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року № 296/5, також встановлено, що прийняття нотаріусом грошових сум і цінних паперів проводиться за місцем виконання зобов`язання. Суд першої інстанції вірно взяв до уваги факти, встановлені рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 18.04.2022 року у справі № 509/3931/21, що набрало чинності, яким був задоволений позов ОСОБА_5 до відповідачки ОСОБА_1 про стягнення коштів у розмірі 1 206 756 гривень. Встановивши, що внаслідок розірвання договору оренди у відповідачки виник обов`язок з повернення позивачеві 45 000 доларів США, а сплачені відповідачкою на користь позивача 1 206 756 гривень на момент їх надходження на банківський рахунок позивача 26.07.2022 року складали 32 999,79 доларів США, суд першої інстанції набув обґрунтованого висновку, що з відповідачки на користь позивача має бути стягнуто різницю грошових коштів у межах заявлених представником позивача до стягнення 12 000 доларів США. При цьому суд звернув увагу, що: - сторони погодили виконання договору оренди в іноземній валюті (доларах США) і позивач фактично виконував свої грошові зобов`язання за договором також в доларах США, що узгоджується з правовими висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі № 14-134цс18 та від 16.01.2019 року у справі № 373/2054/16-ц.; - стягнення з відповідачки грошової суми, як збитків, відбувається з підстав, що передбачені ст. 766 ЦК України, внаслідок односторонньої відмови позивача від договору оренди, зобов`язання сторін, по якому вже припинились в силу ч. 3 ст. 651 та ч. 2 ст. 653 ЦК України. Оскільки відповідачем не доведено, що позивач навмисно ухилявся від прийняття присуджених йому коштів і дійсно відмовлявся від їх отримання, не відповідав на дзвінки та не надавав реквізитів свого банківського рахунку, суд першої інстанції обґрунтовано відхилив відповідні твердження відповідача. Крім того, суд врахував, що у матеріалах цивільної справи № 509/3931/21 зберігається заява представника позивача ОСОБА_8 від 16.11.2021 року про скасування заходів забезпечення позову з посиланням на те, що відповідачка погодилась повернути позивачеві грошові кошти тільки після подання останнім до суду такої заяви. Однак в подальшому представник позивача звернувся до суду із заявою про залишення раніше поданої заяви про скасування заходів забезпечення позову без розгляду, оскільки відповідачка свої обіцянки повернути кошти не виконала. При таких обставинах, суд обґрунтовано виходив з того, що належне виконання відповідачкою грошового обов`язку на суму 1 218 106 гривень відбулось не 31.05.2022 року, тобто не у день перерахування нею коштів на депозит приватного нотаріуса, а лише 26.07.2022 року, тобто у день отримання позивачем присуджених йому судом коштів на свій банківський рахунок. Доводи відповідачки про те, що позивач дії нотаріуса не оскаржував та таким чином, погодився з діями відповідачки щодо виконання нею грошового зобов`язання, суд першої інстанції з урахуванням встановлених у справі обставин, справедливо оцінив критично, мотивувавши такий свій висновок тим, що само по собі не оскарження позивачем дій нотаріуса свідчить тільки про бажання позивача отримати присуджені йому кошти без будь-яких додаткових зволікань. Заявлені до стягнення з відповідачки грошові суми у позовній заяві визначені в інтересах позивача у доларах США з процентами в порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України також не свідчать про те, що ОСОБА_2 погодився з діями відповідачки щодо виконання нею грошового зобов`язання шляхом перерахування грошових коштів на депозитний рахунок нотаріуса за місцем проживання відповідача. Суд першої інстанції вірно застосував до правовідносин, які склались між сторонами, норми ст. ст. 532, 537 ЦК України, ст. 85 Закону України «Про нотаріат» та правильно зазначив, що виконання грошового зобов`язання боржником шляхом внесення коштів на депозит нотаріуса не за місцем виконання такого зобов`язання є прямим порушенням ст. 85 Закону України «Про нотаріат», а сам по собі факт того, що боржник використовує спосіб виконання зобов`язання за правилами ст. 537 ЦК України не свідчить про те, що він до цього вжив усіх можливих заходів для належного виконання зобов`язання. Також суд з урахуванням встановлених у справі обставин щодо прострочення виконання відповідачем зобов`язання щодо повернення позивачу грошових коштів у розмірі 45 000 доларів США, набув обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідачки на користь позивача 3 % річних в порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України, стягнення яких є способом захисту майнового права та інтересу позивача, який полягає у отриманні компенсації від боржника. Перевіривши правильність наданого позивачем розрахунку 3% річних, суд першої інстанції правильно виходив з того, що при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України з дня, наступного за днем, передбаченим у договорі для його виконання до дня ухвалення рішення, помноженого на 3, поділеного на 100 та поділеного на 365 (днів у році): - 3% річних з простроченої суми 45 000 доларів США з 04.08.2021 року (наступний день після дня розірвання договору) до 26.07.2022 року (дня отримання частини коштів) складає 1 320,41 доларів США; - 3% річних з простроченої суми 12 000 доларів США з 27.07.2022 року (наступний день після дня отримання частини коштів) до 21.09.2022 року (дня складання позовної заяви) складає 56,22 доларів США. Таким чином, суд першої інстанції набув вірного висновку про задоволення заявлених вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 13 376, 63 доларів США, з яких 12 000 доларів - різниця між розміром переданих позивачем відповідачу коштів на виконання договору оренди (45 000) та розміром фактично повернутих відповідачем коштів позивачу на день отримання цих коштів позивачем - 26.07.2022 року (еквівалент 33 000 доларів США у національній валюті України). Доводи апеляційної скарги зведені лише до незгоди з висновком суду першої інстанції без наведення будь-яких обставин, які б ставили під сумнів набутий судом висновок або свідчили б про невірну оцінку судом доказів, які надані сторонами та невірне застосування законодавства, яке регулює спірні правовідносини. У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Зазначений Висновок також звертає увагу на те, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»). Таким чином, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 383 ЦПК України, Одеський апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 17 травня 2023 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено: 27.03.2024 року. Головуючий О.М. Таварткіладзе Судді: А.П. Заїкін С.О. Погорєлова