Ухвала КАС ВС № 320/16658/23

УХВАЛА 26 березня 2024 року м. Київ справа №320/16658/23 адміністративне провадження № К/990/10625/24 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Прокопенка О.Б., суддів: Соколова В.М., Уханенка С.А., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 25 травня 2023 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2024 року у справі №320/16658/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у місті Києві про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та стягнення моральної шкоди, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції у місті Києві, в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо організації роботи слідчого підрозділу Святошинського РУ ГУ НП у м. Києві стосовно досудового розслідування та контролю за станом досудового розслідування кримінального провадження №12016100080008518 від 26 серпня 2016 року;? - стягнути з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на його користь моральну шкоду у розмірі встановленому експертизою. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 25 травня 2023 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2024 року, відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у місті Києві про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та стягнення моральної шкоди. 19 березня 2024 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 25 травня 2023 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2024 року. При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження за зазначеною касаційною скаргою суд виходить з наступного. Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Згідно з частиною першою статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Відповідно до частини другої статті 328 КАС України встановлено вичерпний перелік ухвал суду першої інстанції, які можуть бути оскаржені у касаційному порядку, після їх перегляду в апеляційному порядку. Так, у касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, ухвали, зазначені в пункті 3 (повернення заяви позивачеві (заявникові), 4 (відмови у відкритті провадження у справі), 12 (залишення позову (заяви) без розгляду), 13 (закриття провадження у справі), 17 (відмови у відкритті провадження про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, відмови в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами), 20 (заміни сторони у справі (процесуальне правонаступництво) або сторони виконавчого провадження) частини першої статті 294 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку. За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. Вирішуючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження, Верховний Суд, проаналізувавши характер спірних правовідносин, зміст оскаржуваних судових рішень і доводи касаційної скарги, дійшов таких висновків. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Згідно із частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у передбачені цією нормою способи. Судами встановлено, що в обґрунтування своїх вимог позивач вказує, що у серпні 2016 року він подав до Святошинського УП ГУ НП у місті Києві заяву про кримінальне правопорушення за ознаками статті 205-1 та статті 358 Кримінального кодексу України (далі - КК України). 26 серпня 2016 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань було внесено заяву про скоєння кримінального правопорушення №12016100080008518. Позивач зазначає, що станом на дату подання даного позову кримінальна справа №12016100080008518 не завершена і до суду не передана. Стверджує, що вказане є наслідком бездіяльності Головного управління Національної поліції у м. Києві, яка полягає у невиконанні порядку організації діяльності встановленого Інструкцією з організації діяльності слідчих підрозділів Національної поліції України, затвердженою наказом МВС України від 06 липня 2017 року №570 (далі - Інструкція), що призвело до незабезпечення всебічності, повноти, неупередженості дослідження обставин кримінального провадження, допущення систематичного порушення працівниками Святошинського УП ГУ НП у місті Києві Конституції України, Законів України, Присяги на вірність Українському народові, Дисциплінарного статуту Національної поліції і Правил етичної поведінки поліцейських, чим порушило його права і заподіяло йому моральну шкоду. Відмовляючи у відкритті провадження у адміністративній справі суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що заявлені позивачем вимоги мають розглядатись за правилами Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України). За правилами пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. За визначеннями пунктів 1, 2 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку з порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи. Суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України). Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що підставою звернення позивача до суду є бездіяльність відповідача (ГУ Нацполіції в м.Києві) щодо неналежного контролю та організації роботи слідчого підрозділу Святошинського районного управління Головного управління Національної поліції у м. Києві як то передбачено Інструкцією з організації діяльності слідчих підрозділів Національної поліції України, і ніяким чином не пропонує втручатися в кримінальне провадження, що, на його переконання, свідчить про належність розгляду справи адміністративним судом. Разом з тим, у позовній заяві позивач наголошує, що винесені працівниками Святошинського УП ГУ НП постанови про закриття кримінального провадження №12016100080008518 неодноразово скасовувались судом та Київською місцевою прокуратурою №8, після чого в рамках нагляду за досудовим розслідуванням зазначеного кримінального провадження в формі процесуального керівництва Київською місцевою прокуратурою №8 на ім`я начальника СВ Святошинського УП ГУ НП у м.Києві надавались письмові вказівки щодо необхідності проведення слідчих дій та активізації досудового розслідування, які працівниками Святошинського УП ГУ НП у м.Києві не виконувались, чим свідомо вчинювався злочин за ознаками статті 382 КК України «Невиконання судового рішення». Зазначає, що Київською місцевою прокуратурою №8 встановлено факт порушення працівниками Святошинського УП ГУ НП у м.Києві статей 2, 7 та 9 Кримінального процесуального кодексу, при цьому, наголошує, що Головне управління Національної поліції в м.Києві припустилося протиправної бездіяльності, оскільки не здійснює належний контроль та організацію діяльності в слідчих підрозділах, що йому підпорядковані, відповідно до Положення про слідчі підрозділи Національної поліції України та Інструкції. Водночас встановлені судами обставини свідчать саме про звернення позивача, зокрема і до ГУ Нацполіції у м.Києві, зі скаргами про протиправні дії/бездіяльність працівників Святошинського УП ГУ НП у м.Києві щодо невиконання ними вказівок, викладених в постановах слідчого судді, а також прокуратури, в межах кримінального провадження №12016100080008518. Тобто, правовідносини, що склались між позивачем і відповідачем, регулюються нормами кримінально-процесуального Закону. Згідно із частиною першою статті 1 КПК України порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України. Відповідно до пункту 10 частини першої статті 3 КПК України кримінальне провадження - досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв`язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність. Порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування регламентовано главою 26 КПК України. У касаційній скарзі позивач наголошує, що у своєму позові оскаржує бездіяльність щодо неналежної організації роботи слідчого підрозділу Святошинського районного управління Головного управління Національної поліції у м. Києві у кримінальному провадженні №12016100080008518 від 26 серпня 2016 року. Разом з цим, як правильно зазначили суди попередніх інстанцій, після вирішення слідчим суддею за правилами КПК України питання про скасування постанови про закриття кримінального провадження та зобов`язання здійснити певні дії, вимоги позивача фактично зводяться до оскарження бездіяльності щодо невиконання ухвали слідчого судді, що, в свою чергу, не підлягає розгляду за правилами КАС України. Водночас суд звертає увагу, що сам позивач в позовній заяві наголошує, що працівниками Святошинського УП ГУ НП у місті Києві свідомо вчинено злочин за ознаками статті 382 КК України «Невиконання судового рішення». У Рішенні Конституційного Суду України від 23 травня 2001 року № 6-рп/2001 роз`яснено, що кримінальне судочинство - це врегульований нормами КПК України порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу - підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод та законних інтересів. Захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості при розслідуванні кримінальної справи оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури. Але таке оскарження може здійснюватись у порядку, встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України, оскільки діяльність посадових осіб, як і діяльність суду, має свої особливості, не належить до сфери управлінської. Аналогічний висновок міститься у Рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011, в якому зазначено, що з метою реалізації положень статті 55 Конституції України та недопущення обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина у разі оскарження до суду рішень, дій чи бездіяльності прокурора, слідчого, органу дізнання стосовно заяв і повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини такі скарги суди повинні розглядати аналогічно до порядку оскарження до суду рішень і дій прокурора, слідчого, органу дізнання, встановленого КПК України. Посилання скаржника на висновки Верховного Суду викладені у постанові від 17 березня 2021 року у справі 420/239/20 є помилковими, оскільки у вказаній справі рішення ухвалено за інших обставин, ніж ті, що є спірними в цій справі. Враховуючи викладене, дана справа не підсудна адміністративним судам, а повинна вирішуватися місцевим загальним судом в порядку КПК України. Положеннями пункту 1 частини першої статті 170 КАС України встановлено, що суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Суди дійшли висновку, що цей спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому висновок суду першої інстанції про наявність підстав для відмови у відкритті провадження та розгляду даної справи в порядку кримінального судочинства є обґрунтованим. З огляду на наведене, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, відмовляючи у відкритті провадження у справі, правильно застосував норми процесуального права ( пункт 1 частини 1 статті 170 КАС України), що є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, що, в свою чергу, відповідно до частини другої статті 333 КАС України є підставою для відмови у відкритті касаційного провадження у справі. На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 328, 333 КАС України, Суд

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 25 травня 2023 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2024 року у справі №320/16658/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у місті Києві про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та стягнення моральної шкоди. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач: О.Б. Прокопенко Судді: В.М. Соколов С.А. Уханенко