Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 320/16658/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/16658/23 Головуючий у І інстанції - Щавинський В.Р., Суддя-доповідач - Губська Л.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 лютого 2024 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді: Губської Л.В., суддів: Єгорової Н.М., Сорочка Є.О., за участю секретаря Ольховської М.Г., позивача ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 25 травня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у місті Києві про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та стягнення моральної шкоди,- В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, в якому просить: - визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо організації роботи слідчого підрозділу Святошинського РУ ГУ НП у м. Києві стосовно досудового розслідування та контролю за станом досудового розслідування кримінального провадження №12016100080008518 від 26.08.2016;? - стягнути з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на його користь моральну шкоду у розмірі встановленому експертизою. В обґрунтування позову зазначає, що у серпні 2016 року він подав до Святошинського УП ГУ НП у місті Києві заяву про кримінальне правопорушення за ознаками ст. 205-1 та ст. 358 КК України. 26.08.2016 до Єдиного реєстру досудових розслідувань було внесено заяву про скоєння кримінального правопорушення №12016100080008518. Зазначає, що станом на дату подання даного позову кримінальна справа №12016100080008518 не завершена і до суду не передана. Стверджує, що вказане є наслідком бездіяльності Головного управління Національної поліції у м. Києві, яка полягає у невиконанні порядку організації діяльності встановленого Інструкцією з організації діяльності слідчих підрозділів Національної поліції України, затвердженою наказом МВС України від 06.07.2017 №570, що призвело до незабезпечення всебічності, повноти, неупередженості дослідження обставин кримінального провадження, допущення систематичного порушення працівниками Святошинського УП ГУ НП у місті Києві Конституції, Законів України, Присяги на вірність Українському народові, Дисциплінарного статуту Національної поліції і Правил етичної поведінки поліцейських, чим порушило його права і заподіяло йому моральну шкоду. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 25 травня 2023 року відмовлено у відкритті провадження у справі з посиланням на те, що враховуючи зміст позовних вимог даний спір не підлягає розгляду адміністративним судом. Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. В обґрунтування апеляційної скарги наголошує, що підставою позову є протиправна бездіяльність відповідача як суб`єкта владних повноважень у вигляді невиконання Інструкції з організації діяльності слідчих підрозділів Національної поліції України, тобто даний позов слід розглядати за правилами адміністративного судочинства. Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому йдеться про необґрунтованість доводів апелянта та правильність висновків суду першої інстанції. В судовому засіданні позивач вимоги апеляційної скарги підтримав, наполягав на задоволенні скарги. Належним чином повідомлений про дату, час і місце апеляційного перегляду представник відповідача до суду не прибув, що, відповідно до ч.2 ст.313 КАС України, не є перешкодою для судового розгляду справи. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Так, відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції дійшов висновку, що даний спір знаходиться поза межами юрисдикції адміністративного суду, оскільки охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження має здійснюватися у порядку, встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України. Під час апеляційного розгляду колегія суддів встановила наступне. Так, апелянт в апеляційній скарзі наголошує, що у своєму позові оскаржує бездіяльність відповідача (ГУ Нацполіції в м.Києві) щодо неналежного контролю та організації роботи слідчого підрозділу Святошинського районного управління Головного управління Національної поліції у м. Києві як то передбачено Інструкцією з організації діяльності слідчих підрозділів Національної поліції України, і ніяким чином не пропонує втручатися в кримінальне провадження, що, на його переконання, свідчить про належність розгляду справи адміністративним судом. Разом з тим, як вбачається з тексту позовної заяви, позивач в ній наголошує, що винесені працівниками Святошинського УП ГУ НП постанови про закриття кримінального провадження №12016100080008518 неодноразово скасовувались судом та Київською місцевою прокуратурою №8, після чого в рамках нагляду за досудовим розслідуванням зазначеного кримінального провадження в формі процесуального керівництва Київською місцевою прокуратурою №8 на ім`я начальника СВ Святошинського УП ГУ НП у м.Києві надавались письмові вказівки щодо необхідності проведення слідчих дій та активізації досудового розслідування, які працівниками Святошинського УП ГУ НП у м.Києві не виконувались, чим свідомо вчинювався злочин за ознаками ст. 382 КК України «Невиконання судового рішення». Зазначає, що Київською місцевою прокуратурою №8 встановлено факт порушення працівниками Святошинського УП ГУ НП у м.Києві ст.ст.2,7 та 9 Кримінального процесуального кодексу, при цьому, наголошує, що Головне управління Національної поліції в м.Києві припустилося протиправної бездіяльності, оскільки не здійснює належний контроль та організацію діяльності в слідчих підрозділах, що йому підпорядковані, відповідно до Положення про слідчі підрозділи Національної поліції України та Інструкції з організації діяльності слідчих підрозділів Національної поліції України, затвердженої наказом МВС України 06.07.2017 року №570. Разом з тим, дослідивши матеріали, прикладені до апеляційної скарги (які також були прикладені до позовної заяви), колегія суддів дійшла до висновку, що вони свідчать саме про звернення позивача, зокрема і до ГУ Нацполіції у м.Києві, зі скаргами про протиправні дії/бездіяльність працівників Святошинського УП ГУ НП у м.Києві щодо невиконання ними вказівок, викладених в постановах слідчого судді, а також прокуратури, в межах кримінального провадження №12016100080008518. Тобто, правовідносини, що склались між позивачем і відповідачем, регулюються нормами кримінально-процесуального Закону, тому спір щодо них підлягає розгляду в порядку Кримінально-процесуального кодексу, як і висновується суд першої інстанції. Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом,встановленим законом. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Так, порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України (ч. 1 ст. 1 Кримінального процесуального кодексу України, далі - КПК України). В свою чергу, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, далі - КАС України). В пункті 7 частини 1 статті 4 КАС України зазначено, що суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. Пунктом 1 частини 1 статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий, проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного суду, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.06.2018 у справі № 819/362/16, де вказано, що публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати, у зв`язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду. За приписами п. 2 ч. 2 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства. Як наголошувалось вище, порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України, при цьому, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (ст. 2 КПК України). Порядок оскарження рішень, дій, бездіяльності під час досудового розслідування встановлений главою 26 КПК України. Апелянт наголошує, що у своєму позові оскаржує бездіяльність щодо неналежної організації роботи слідчого підрозділу Святошинського районного управління Головного управління Національної поліції у м. Києві у кримінальному провадженні № 12016100080008518 від 26.08.2016. Разом з цим, як правильно робить висновок суд першої інстанції, після вирішення слідчим суддею за правилами КПК України питання про скасування постанови про закриття кримінального провадження та зобов`язання здійснити певні дії, вимоги позивача фактично зводяться до оскарження бездіяльності щодо невиконання ухвали слідчого судді, що, в свою чергу, не підлягає розгляду за правилами КАС України. Колегія суддів звертає увагу, що сам позивач в позовній заяві наголошує, що працівниками Святошинського УП ГУ НП у місті Києві свідомо вчинено злочин за ознаками ст. 382 КК України «Невиконання судового рішення». Як зазначає Конституційний Суд України в Рішенні від 23.05.2001 №6-рп/2001, кримінальне судочинство - це врегульований нормами КПК України порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу - підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод та законних інтересів. Захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості при розслідуванні кримінальної справи оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури. Але таке оскарження може здійснюватись у порядку, встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України, оскільки діяльність посадових осіб, як і діяльність суду, має свої особливості, не належить до сфери управлінської. Аналогічний висновок міститься у Рішенні Конституційного Суду України від 14.12.2011 № 19-рп/2011, в якому зазначено, що з метою реалізації положень ст. 55 Конституції України та недопущення обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина у разі оскарження до суду рішень, дій чи бездіяльності прокурора, слідчого, органу дізнання стосовно заяв і повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини такі скарги суди повинні розглядати аналогічно до порядку оскарження до суду рішень і дій прокурора, слідчого, органу дізнання, встановленого КПК України. При цьому, посилання апелянта на практику Верховного Суду у справі 420/239/20 судова колегія відхиляє, оскільки у вказаній справі рішення ухвалено за інших обставин, ніж ті, що є спірними в цій справі. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції зроблено правильний висновок про необхідність вирішення спірного питання в порядку кримінально-процесуального Закону, отже судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування не вбачається. Крім того, оскільки вимога про стягнення моральної шкоди є похідною від вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача і заявлена в одному провадженні, то вона також не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Поряд з наведеним, колегія суддів вважає за необхідне роз`яснити позивачеві наступне. Так, матеріали справи не містять звернень позивача до Головного управління Нацполіції в м.Києві, якого він вказує в якості відповідача у справі, з приводу невиконання останнім як суб`єктом владних повноважень вимог Інструкції з організації діяльності слідчих підрозділів Національної поліції України. Сам апелянт в судовому засіданні підтвердив, що з питанням (претензією) недотримання відповідачем Інструкції з організації діяльності слідчих підрозділів Національної поліції України, затвердженої наказом МВС України 06.07.2017 року №570, він до відповідача не звертався, оскільки вважає, що обов`язок виконувати закони і спеціальні підзаконні акти є і так очевидним та беззаперечним. Разом з тим, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у наявності в особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу, встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Тобто обов`язковою умовою судового захисту є наявність порушених прав та охоронюваних законом інтересів безпосередньо позивача з боку відповідача, зокрема, наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові. Суд наголошує, що дослідження правомірності прийняття рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень повинно здійснюватися на момент їх прийняття (вчинення) та не може обґрунтовуватись юридичною правильністю (правомірністю) таких актів із урахуванням подій, які сталися, або могли статися у майбутньому. Аналізуючи наявні в матеріалах справи докази та фактичні обставини справи, слід дійти висновку, що у спірних правовідносинах права позивача порушені не були, оскільки відповідач не допускав будь-якої бездіяльності відносно нього, як запитувача інформації, оскільки ним не було здійснено запиту щодо невиконання відповідачем вимог Інструкції, тобто у спірних правовідносинах по відношенню до позивача відповідач не здійснює владних управлінських функцій, що підлягало б захисту в порядку адміністративного судочинства. Тобто, в даному випадку позовні вимоги позивача, заявлені ним до ГУ НП в м.Києві у цій справі, є передчасними. Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 25 травня 2023 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду. Постанова в повному обсязі складена і підписана 26.02.2024. Головуючий-суддя: Л.В. Губська Судді: Н.М. Єгорова Є.О. Сорочко