Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 120/16237/23

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/16237/23 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Чернюк Алла Юріївна Суддя-доповідач - Моніч Б.С. 20 березня 2024 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Моніча Б.С. суддів: Залімського І. Г. Кузьмишина В.М. , за участю: секретаря судового засідання: Смілянець А. Е., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Вінницької обласної прокуратури на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 07 грудня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Вінницької обласної прокуратури про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : І. ІСТОРІЯ СПРАВИ, КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Вінницької обласної прокуратури, в якому просив: визнати протиправними дії Вінницької обласної прокуратури щодо не нарахування та невиплати середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні із посади та органів прокуратури з 27.01.2023 по 27.07.2023 включно; стягнути з Вінницької обласної прокуратури на свою користь середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку з виплати вихідної допомоги при звільненні, але не більш як за шість місяців в сумі 52496,55. Позовні вимоги мотивовані протиправністю дій відповідача щодо не проведення нарахування та виплати йому середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.01.2023 року по 27.07.2023 року. ІІ. ЗМІСТ РІШЕНННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 07 грудня 2023 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Вінницької обласної прокуратури щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні з 27.01.2023 року по 27.07.2023 року. Зобов`язано Вінницьку обласну прокуратуру нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні з посади в сумі 53717,40 грн (п`ятдесят три тисячі сімсот сімнадцять гривень сорок копійок). Стягнуто на користь ОСОБА_1 понесені витрати зі сплати судового збору в сумі 1073,60 грн. (одна тисяча сімдесят три гривні 60 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Вінницької обласної прокуратури. ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ ОСОБА_1 працював на різних посадах в органах прокуратури Вінницької області з 26.09.2005 по 22.10.2021. Наказом керівника Вінницької обласної прокуратури від 27.01.2023 № 74к позивача звільнено з посади прокурора Тростянецького відділу Бершадської місцевої прокуратури Вінницької області та органів прокуратури з 27.01.2023 на підставі пп. 2 п. 19 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" у зв`язку із прийняттям кадровою комісією рішення про неуспішне проходження ним атестації. Після звільнення з посади позивач вважав, що із ним не проведено повного розрахунку, тому звертався до суду з метою захисту своїх прав. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 23.03.2023 у справі №120/1023/23, залишеним без змін постановою суду апеляційної інстанції від 25.07.2023, стягнуто з Вінницької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку в сумі 8952,90 грн (вісім тисяч дев`ятсот п`ятдесят дві гривні 90 копійок). Виплата вихідної допомоги на виконання судового рішення здійснена Головним управлінням Державної казначейської служби України у Вінницькій області 06.10.2023, шляхом безспірного списання з відповідача на користь позивача відповідних коштів в сумі 8952,90 грн (з урахуванням відрахувань загальнообов`язкових податків та зборів на суму 1745,81 грн). Позивач зазначає, що оскільки вихідна допомога при звільненні йому своєчасно не була виплачена, роботодавець порушив строки розрахунку при звільненні, що є підставою для стягнення із нього середнього заробітку за весь час затримки такого розрахунку на підставі ст. 117 КЗпП України. З метою захисту своїх прав на виплату середнього заробітку, позивач звернувся до суду із цим позовом. IV. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що роботодавцем не виконано обов`язку щодо повного розрахунку із позивачем у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, що є підставою для визнання його бездіяльності протиправною та настання передбаченою ст. 117 КЗпП України відповідальності у вигляді виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Суд першої інстанції не прийняв до уваги доводи відповідача, що при звільненні працівника з органів прокуратури підлягають застосуванню приписи лише спеціального законодавства, так як органи прокуратури у своїй діяльності діють у спосіб, що визначений не лише спеціальним законодавством. Крім того, даним доводам надавалася оцінка судом при вирішенні справи №120/1023/23, який дійшов висновку про протиправність дій Вінницької обласної прокуратури щодо ненарахування та невиплати вихідної допомоги при звільненні ОСОБА_1 . V. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій, пославшись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог. Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що розрахунок при звільненні позивача був проведений вчасно і в повному обсязі. Ні Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури", ні Законом України "Про прокуратуру" не передбачено виплату вихідної допомоги у разі звільнення прокурора на підставі рішення кадрової комісії, прийнятого за наслідками неуспішного проходження ним атестації. Оскільки позивач отримав вихідну допомогу лише на підставі судового рішення, то вини відповідача у несвоєчасному розрахунку немає, тому відсутні підстави виплати середнього заробітку за неповний розрахунок при звільненні. Наголошує, що відповідачем без зволікань вчинялись послідовні, активні дії, направлені на проведення розрахунку з позивачем шляхом виконання рішення суду, як єдиної підстави такого розрахунку, що свідчить про відсутність вини у діях відповідача, яка є однією з підстав компенсації згідно ст. 117 КЗпП України. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, зазначивши, що рішення суду першої інстанції є правомірним та відповідає вимогам чинного законодавства. VI. ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги, виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), а також, надаючи оцінку правильності застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного. Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Питання відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику прокуратури всіх належних сум при звільненні не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Водночас, такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України. Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. Згідно зі статтею 117 КЗпП України (у редакції від 19.07.2022) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат у день звільнення та водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку з працівником. Таким чином, вказаними нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. За змістом частини 1 статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Колегія суддів наголошує, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі, й після прийняття судового рішення. Аналогічна позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 травня 2020 року, справа № 810/451/17. З урахуванням наведеного, колегія суддів зазначає, що стаття 117 КЗпП України розповсюджується і на правовідносини, що виникають після ухвалення судового рішення про присудження виплати грошової компенсації. Розглядаючи адміністративну справу № 120/1023/23 (справа про стягнення на користь ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні), суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що позивач на момент його звільнення набув право на виплату йому вихідної допомоги на підставі ст. 44 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України). Порушене право позивача на виплату вихідної допомоги було відновлено 06.10.2023 - у день, коли на виконання рішення суду у справі № 120/1023/23 на його користь Головним управлінням Державної казначейської служби України у Вінницькій області здійснено виплату такої допомоги, шляхом безспірного списання з відповідача на користь позивача відповідних коштів в сумі 8952,90 грн (з урахуванням відрахувань загальнообов`язкових податків та зборів на суму 1745,81 грн). Відтак, впродовж періоду із моменту звільнення і до дня виплати вихідної допомоги тривала протиправна бездіяльність відповідача, яка стала причиною порушення строків повного розрахунку із звільненим з органів прокуратури ОСОБА_1 . Вказана неправомірна бездіяльність призвела не лише до порушення ст. 44 КЗпП України, про що зроблено судами висновок при розгляді справи № 120/1023/23, а й норми загального характеру передбаченої ст. 116 КЗпП України якою на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать у день його звільнення. У разі невиконання такого обов`язку настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, а саме обов`язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців (у редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022 чинного із 19.07.2022 який діяв на момент виплати позивачу недоотриманих сум вихідної допомоги). Як вже зазначалося, позивача звільнено із служби 27.01.2023 і лише 09.10.2023 з відповідача повністю стягнуто належні позивачу при звільненні суми, підставою для чого стало рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 23.03.2023 по справі № 120/1023/23, залишене без змін постановою суду апеляційної інстанції від 25.07.2023. Відтак, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що роботодавцем не виконано обов`язку щодо повного розрахунку із позивачем у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, що є підставою для визнання його бездіяльності протиправною та настання передбаченою ст. 117 КЗпП України відповідальності у вигляді виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Колегія суддів не приймає до уваги і вважає необґрунтованими доводи апелянта про відсутність в його діях вини, яка передбачена як підстава для стягнення середнього заробітку статтею 117 КЗпП України, оскільки питання протиправності дій прокуратури щодо невиплати вихідної допомоги позивачу доведенню не підлягає. Така протиправність встановлена судовим рішенням у справі №120/1023/23, яке набрало законної сили, а згідно ч. 4 ст. 78 КАС обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Відповідач ставить під сумнів судове рішення, яке набрало законної сили і підлягає обов`язковому виконанню всіма державними органами, підприємствами, організаціями. Обставини, встановлені судовим рішенням, яке набрало законної сили, не підлягають доказуванню, а тому вина прокуратури у невиплаті позивачу при звільненні вихідної допомоги, і як наслідок, зобов`язання прокуратури сплатити відповідну компенсацію позивачу, є доведеними і не можуть бути спростовані апелянтом у даному спорі. Колегія суддів зазначає, що відповідач, заперечуючи свою вину у невиплаті позивачу вихідної допомоги при звільненні, у апеляційній скарзі фактично ставить під сумнів і заперечує рішення у справі №120/1023/23, що є порушенням принципу обов`язковості судового рішення. Частиною 1 статті 308 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Доводи апеляційної скарги зводяться фактичного до того, що відповідач в загальному заперечує право позивача на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. При цьому, розмір коштів присуджених до виплати судом, не входить до предмету апеляційного оскарження, а тому колегія суддів, відповідно до приписів ч.1 ст.308 КАС України переглядає рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача та не надає правової оцінки оскаржуваному рішенню в частині здійсненого судом першої інстанції розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, з дослідженням усіх основних питань, які є важливими для прийняття даного судового рішення. Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону і підстав для його скасування не вбачається. VII. ВИСНОВКИ СУДУ З огляду на викладене, колегія суддів уважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги відповідача колегією суддів не встановлено. Згідно з частини 1 статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права та підстав для його скасування не вбачається, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Вінницької обласної прокуратури залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 07 грудня 2023 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Постанова суду складена в повному обсязі 26 березня 2024 року. Головуючий Моніч Б.С. Судді Залімський І. Г. Кузьмишин В.М.