Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 580/6155/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/6155/23 Суддя (судді) першої інстанції: Сергій КУЛЬЧИЦЬКИЙ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 березня 2024 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді - Заїки М.М., суддів - Ганечко О.М., Кузьменка В.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 19 січня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, - ВСТАНОВИЛА: ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_2 ), в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка виразилась у ненарахуванні та невиплаті позивачу за період з 01 січня 2016 року по 30 листопада 2018 року індексації грошового забезпечення, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі - Порядок № 1078), з визначенням місяців, в яких відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008 року та березень 2018 року; - зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу за період з 01 січня 2016 року по 30 листопада 2018 року, включно із застосуванням місяців для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базових місяців) - січень 2008 року та березень 2018 року, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку № 1078. Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 19.12.2023 констатовано порушення позивачем строку звернення до суду, відмовлено у задоволенні заяви представника позивача про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для подання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду з обґрунтованими доказами на її підтвердження. 10.01.2024 до Черкаського окружного адміністративного суду від представника позивача надійшла заява про поновлення процесуального строку звернення до суду, в обґрунтування якої зазначено, що про порушення своїх прав позивач дізнався лише з листа відповідача від 26.06.2023 № 6/7/1922. Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 19.01.2024 вказану позовну заяву залишено без розгляду на підставі частини 4 статті 123 КАС України, з огляду на висновок суду про те, що позивач пропустив встановлений законом строк без поважних причин та намагається переглянути зі значним спливом часу правовідносини, які набули статусу стабільних. Не погоджуючись із вказаною ухвалою від 19.01.2024, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати її, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до необґрунтованого залишення позовної заяви без розгляду. В обґрунтування своїх доводів позивач зазначає, що строк звернення до суду із такими позовними вимогами становить три місяці, який обчислюється з моменту коли позивач дізнався про порушення своїх прав, а саме з дня одержання письмового повідомлення про нараховані та виплачені суми. Таке повідомлення позивач отримав у листі від 26.06.2023 № 6/7/1922, а звернувся до суду 17.07.2023, тобто у межах тримісячного строку. Шостим апеляційним адміністративним судом ухвалами від 28.02.2024 відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу. Ухвалою від 20.03.2024 Шостим апеляційним адміністративним судом призначено справу до розгляду у порядку письмового провадження. Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло. З матеріалів справи встановлено, що витягом із наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 30.11.2021 № 85 підтверджується, що з 30.11.2021 позивач виключений із списків особового складу частини, усіх видів забезпечення та йому наказано виплатити відповідні суми грошового забезпечення. У червні 2023 року представник позивача звернулась до ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 . Відповідь на вказаний запит представника позивача надана листом ІНФОРМАЦІЯ_4 від 26.06.2023 № 6/7/1922, у якому повідомлено, що для проведення індексації грошового забезпечення позивача за період з січня 2016 року по березень 2018 року в якості базового місяця враховано січень 2016 року, а з березня 2018 року по листопад 2018 року - березень 2018 року. Позивач не погодився із бездіяльністю відповідача, яка на його думку виразилась у не нарахуванні та невиплаті йому індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 30 листопада 2018 року, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку № 1078, з визначенням місяців, в яких відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008 року та березень 2018 року, а тому 17.07.2023 звернувся до суду із вказаною позовною заявою. Суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що позивач пропустив встановлений законом строк звернення до суду без поважних причин, а тому залишив позовну заяву без розгляду на підставі частини 4 статті 123 КАС України. Вказав, що про всі складові розрахунку при звільненні позивач міг дізнатися під час ознайомлення з наказом ІНФОРМАЦІЯ_3 від 30.11.2021 №

85. Лише з червня 2023 року позивач через свого представника почав вчиняти активні дії щодо нарахування та виплати йому індексації грошового забезпечення за вказаний вище період, до цього позивач не вчиняв дій щодо реалізації свого права на отримання зазначеної вище індексації грошового забезпечення. Наголосив, що будь-яких обставин і фактів, які об`єктивно перешкодили позивачу своєчасно звернутися до суду щодо нарахування та виплати йому за період з 01.01.2016 до 30.11.2018 індексації грошового забезпечення, у тому числі протягом розумного строку до відповідача позовна заява та заява про поновлення пропущеного строку не містять. Апеляційний суд не погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Згідно з частиною першої статті 17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду, як джерела права. Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Іліан проти Туреччини" вказав, що правило встановлення обмежень до суду у зв`язку з пропуском строку звернення до суду, повинно застосовуватись з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи. Зазначене також суперечить Європейській конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 року, яка ратифікована Законом України від 17.07.97 №475/97. З тексту статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод прямо витікає, що доступність правосуддя є невід`ємним елементом права на справедливий суд. У рішенні по справі Delcourt v. Belgium Європейський суд з прав людини зазначив, що у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення. У справі Bellet v. Frаnсе Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. У рішенні Європейського Суду з прав людини по справі "Мельник проти України" від 28.03.2006 вказано, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду (рішення у справі "Golder v.the United Kingdom" від 21.02.1975), не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Однак, право доступу до суду не може бути обмежено таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати закону мету та бути пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями (рішення "Guerin v. France" від 29.07.1998). Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, має на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розрахувати на те, що ці правила будуть застосовані. У той же час, такі правила в цілому або їх застосування не повинні перешкоджати сторонам використовувати доступні засоби захисту (рішення "Perez de Rada Cavanilles v. Spain від 28.10.1998). Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Інститут строків сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Так, строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Згідно із частиною 1 статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Відповідно до частини 4 статті 123 КАС України якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Згідно частиною 1 ст.122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму. Згідно з частиною другою статті 233 КЗпП України (у редакцій станом на час звільнення позивача) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. 19.07.2022 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 №2352-IX, яким частину другу статті 233 КЗпП України викладено у наступній редакції: "Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)." Оскільки станом на час виникнення спірних правовідносин право позивача на звернення до суду з позовом про стягнення належних йому сум індексації не обмежувалось будь-яким строком, станом на час подання позовної заяви строк звернення до суду з таким позовом складав три місяці з дня одержання позивачем письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, а обов`язок надати працівнику таке письмове повідомлення покладено на роботодавця, колегія суддів вважає, що у даному випадку строк звернення до суду становить три місяці та починає свій відлік з дати отримання відповідного письмового повідомлення. Вказаний висновок узгоджується із позицією Верховного Суду висловленою у постановах від 06.04.2023 у справі № 260/3564/22, від 19.01.2023 у справі № 460/17052/21. Твердження суду першої інстанції про те, що під час ознайомлення з наказом ІНФОРМАЦІЯ_3 від 30.11.2021 № 85 позивач міг дізнатися про всі складові розрахунку при звільненні, зокрема й про відсутність серед вказаних виплат індексації, колегія суддів не вважає такими, що можуть враховуватись при вирішенні питання про дотримання позивачем строку звернення до суду із вказаним позовом. Варто зауважити, що предметом позову в даному випадку є правомірність проведеного відповідачем розрахунку індексації грошового забезпечення позивача за період з 01.01.2016 по 30.11.2018 з використанням як базового місяця січня 2016 року, а не січня 2008 року та березня 2018 року. При цьому, письмове повідомлення про те, що розрахунок індексації грошового забезпечення позивача за період з 01.01.2016 по 30.11.2018 проведено з використанням як базового місяця січня 2016 року, а не січня 2008 року та березня 2018 року, позивач отримав у листі ІНФОРМАЦІЯ_4 від 26.06.2023 № 6/7/1922. Таким чином, відлік тримісячного строку на звернення до суду із заявленими позовними вимогами розпочався з дати отримання позивачем вказаного листа ІНФОРМАЦІЯ_4 від 26.06.2023 № 6/7/1922. Із вказаним позовом позивач звернувся до суду 17.07.2023, тобто у межах тримісячного строку, передбаченого частиною другою статті 233 КЗпП України, що свідчить про помилковість висновку суду першої інстанції про пропуск позивачем строку звернення до суду. Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. З огляду на наведене апеляційний суд надав правову оцінку визначальним доводам сторін. Суд зауважує, що не надання оцінки іншим доводам сторін жодним чином не відобразилось на повноті та об`єктивності дослідження судом обставин справи та не вплинуло на результат апеляційного розгляду. Згідно із статтею 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Відповідно до статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. Зважаючи на те, що ухвала суду першої інстанції є незаконною, так як постановлена з порушення норм процесуального права, що призвело до необґрунтованого залишення позовної заяви без розгляду, ухвалу суду першої інстанції належить скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Керуючись ст. ст. 48, 242-244, 250, 271, 272, 286, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити повністю. Ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 19.01.2024 скасувати. Справу направити до Черкаського окружного адміністративного суду для продовження розгляду. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя М.М. Заїка Судді О.М. Ганечко В.В. Кузьменко