Постанова Запорізький апеляційний суд № 331/6469/23

Дата документу 25.03.2024 Справа № 331/6469/23 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 331/6469/23 Головуючий у 1 інстанції: Скользнєва Н.Г. Провадження № 22-ц/807/483/24 Суддя-доповідач: Дашковська А.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ «25» березня 2024 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Дашковської А.В., суддів: Бєлки В.Ю., Кочеткової І.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу з апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 06 грудня 2023 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, ВСТАНОВИВ: В вересні 2023 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позовних вимог зазначило, що ОСОБА_1 звернулась до банку з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала заяву №б/н від 25 травня 2009 року. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», Тарифами банку складає між нею та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. При укладанні договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України. В порушення норм закону та умов договору ОСОБА_1 зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконувала, у зв`язку з чим станом на 22 травня 2023 року має заборгованість 61345,15 грн., яка складається з наступного: 50933,96 грн. заборгованість за тілом кредиту; 10411,19 грн. заборгованість за відсотками. На підставі зазначеного просило стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором б/н від 25 травня 2009 року у розмірі 61345,15 грн. та судові витрати. Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 06 грудня 2023 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за простроченим тілом кредиту в розмірі 50 933,96 грн. та судовий збір в розмірі 2227,72 грн. В задоволені іншої частини позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду в частині відмови в стягненні частини заборгованості за відсотками, АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на узгодженість відсоткової ставки в розмірі 2,5% на місяць (30% на рік) та в розмірі 42% з 17 серпня 2021 року, користування відповідачем кредитними коштами, просило скасувати рішення суду в оскаржуваній частині та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог, в іншій частині рішення суду залишити без змін, вирішити питання про судові витрати. Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 30 січня 2024 року апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою відкрито, та ухвалою Запорізького апеляційного суду від 30 січня 2024 року справу призначено до апеляційного розгляду без повідомлення учасників справи в порядку ч. 2 ст. 369 ЦПК України. Відповідно до частин першої, третьої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Згідно з ч.1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Зважаючи на те, що ціна позову у справі становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа є малозначною, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін. Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. За приписами ч. 1 ст. 267 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Рішення суду оскаржується АТ КБ «ПриватБанк» в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за відсотками. В іншій частині рішення суду не оскаржується та не переглядається. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке. За приписами п.2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин (ч. 4 ст. 376 ЦПК України). Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ч.ч.1,2,5 ст. 263 ЦПК України). Рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині вказаним вимогам не відповідає. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за відсотками за користування кредитом, суд першої інстанції виходив з того, що умовами договору не передбачено стягнення заборгованості за простроченими відсотками. Колегія суддів не погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції. За положеннями п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори. За приписами ч. 1 ст. 207 ЦК України договір вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Статтею 634 ЦК України визначено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлено однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. За приписами ч. 1 ст. 638 та ч. 1 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту досягнення в належній формі згоди з усіх істотних умов договору. Відповідно до частини першої статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. У статті 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Матеріалами справи підтверджено, що 25 травня 2009 року ОСОБА_1 звернулась до ПАТ КБ «ПриватБанк» із заявою б/н про видачу кредитних коштів у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 2,5% на місяць (30 % на рік), що підтверджується її підписом під заявою, та отримала кредитну картку за № НОМЕР_1 (а.с. 27). Також матеріали справи містять Довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» із зазначенням відсоткової ставки 2,5% на місяць, яка підписана відповідачем (а.с.28). 17 серпня 2021 року ОСОБА_1 підписала Заяву про приєднання до Умов та Правил надання послуг, яка містить, зокрема, узгодження умов щодо процентної ставки 42% для карток Універсальна (п. 1.3) (а.с. 16-28). Заява підписана відповідачем в електронному вигляді. Відповідно до довідки АТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_1 були видані кредитні картки: 28 квітня 2009 року - 5457082924600948 зі строком дії до 04/15, тип картки Універсальна, 14 листопада 2014 року - 5168755613221148 зі строком дії до 11/18, тип картки Універсальна, 21 березня 2019 року - 4149439007367380 зі строком дії до 01/23, тип картки Універсальна (а.с. 15). Згідно з розрахунком, наданим банком, ОСОБА_1 станом на 22 травня 2023 року має заборгованість 61345,15 грн., яка складається з наступного: 50933,96 грн. заборгованість за тілом кредиту; 10411,19 грн. заборгованість за відсотками. За змістом розрахунків заборгованості та виписки за рахунком вбачається, що відповідач активно користувалась кредитними коштами(а.с.5-13, 46-55). У постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц (провадження №61-517св18) зроблено правовий висновок про те, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно із вказаною нормою підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Отже, Виписка з рахунка особи, яка відповідає зазначеним вимогам та надана відповідно до вимог закону, є документом, який може бути доказом і який суду необхідно оцінити відповідно до вимог цивільного процесуального закону при перевірці доводів про реальне виконання кредитного договору. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 (провадження № 61-9618св19), від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц (провадження № 61-3689св21), від 26 травня 2021 року у справі № 204/2972/20 (провадження № 61-168св21), від 13 жовтня 2021 року у справі № 209/3046/20 (провадження № 61-9207св21), від 01 грудня 2021 року у справі № 752/14554/15-ц (провадження № 61-14046св21), від 01 червня 2022 року у справі № 175/35/16-ц (провадження № 61-648св21). За приписами ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України). За змістом ст. 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до ч. 1ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Банківська виписка має статус первинного документу, що підтверджується Переліком типових документів, затверджених наказом Міністерства юстиції України № 578/5 від 12 квітня 2012 року. Банк обов`язково має складати на паперових та/або електронних носіях такі регістри, як, зокрема, особові рахунки та виписки з них. Виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту (п. 57, п. 59, п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75). За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність укладеного між сторонами кредитного договору № б/н від 25 травня 2009 року. До позовної заяви позивач долучив анкету-заяву, яка підписана відповідачем та містить умови щодо узгодженості відсоткової ставки за користування кредитними коштами в розмірі 2,5% в місяць (30% на рік). Також, вказана відсоткова ставка 2,5% в місяць (30% на рік) зазначена в Довідці про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», яка підписана ОСОБА_1 , якою передбачені також інші умови нарахувань. Окрім того, матеріали справи містять заяву про приєднання до Умов та Правил надання послуг від 17 серпня 2021 року, яка передбачає відсоткову ставку на рік 42% для карт Універсальна. Згідно положень ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.ст.628,629 ЦК України). Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, до яких закон відносить умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду (ч.1ст.638 ЦК України). Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ч.2ст.638 ЦК України). За правилом ч.1 ст.205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Відповідно до положень ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у тому числі електронних, а також якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку (ч.1). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів. Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст.205,207 ЦК України). Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон), згідно ст.3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Відповідно до ч.3ст.11 цього Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч.4 ст.11 Закону). Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч.5 ст.11 Закону). Згідно із ч.6 ст.11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченомуст.12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченомуст.12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. За правилом ч.8 ст.11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Так, в заяві про приєднання до Умова та Правил надання послуг, сторони погодили, що Банк та Клієнт узгодили при наданні Банком будь-яких послуг Клієнту, в т.ч. але не виключно, послуг з переказу коштів, укладення між сторонами Кредитних договорів та будь-яких інших правочинів використання простого електронного підпису. Сторони визнають простим електронним підписом такі способи підписів Клієнта: ОТР-пароль, QR-код, підпис стилусом на планшеті у відділенні Банку, кнопки «Підпис», «Підписав», «Підтверджую», «Ознайомився» тощо у програмних комплексах, мобільних додатках або на офіційних сайтах Банку у мережі Інтернет, де Клієнту надається технічна можливість ознайомитись з умовами надання відповідної послуги та підписати відповідний договір, Сторони визнають правочин у вигляді електронних документів із використанням зазначених простих електронних підписів дійсними та обов`язковими для Сторін та такими, що не потребують додаткових підтверджень (а.с. 15 зворот). В силу ч. 1 ст. 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі. Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом. Відповідно до ч. 1ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. При цьому, за змістом наведеного Закону електронним підписом, тобто одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Згідно з п.5 ч.3 Постанови Національного банку України «Про затвердження Положення про застосування цифрового власноручного підпису в банківській системі України» № 151 від 13.12.2019 року, цифровий власноручний підпис - власноручний підпис фізичної особи, створений на екрані електронного сенсорного пристрою та нерозривно пов`язаний з електронним документом, підписаним цим підписом. Отже, сторони узгодили те, що підписання Заяви буде в електронному вигляді. Фактично відповідно до ч. 3 ст. 207 ЦПК України цифровий підпис - це аналог власноручного підпису, а підписаний в такий спосіб договір прирівнюється до вчиненого у письмовій формі, як це передбачено статтею 1055 ЦК України для кредитних договорів. Таким чином, підписуючи в електронному вигляді дану заяву, ОСОБА_1 погодилась зі всіма умовами та правилами кредитного договору, сторонами погоджено умови кредитування, зокрема, процентна ставка у розмірі 42% річних, зважаючи на те, що відповідач отримала картку «Універсальна» з 17 серпня 2021 року. Отже, оскільки позивачем доведено узгодження умови кредитного договору щодо відсоткової ставки (30% на рік за період з 25 травня 2009 року по 16 серпня 2021 року; 42% на рік за період з 17 серпня 2021 року по 31 січня 2023 року), наявні підстави для стягнення заборгованості за відсотками. В той же час колегія суддів звертає увагу на наступне. Використання позивачем відсоткової ставки в розмірі іншому, ніж 30% на рік за період з 25 травня 2009 року по 16 серпня 2021 року та 42% на рік за період з 17 серпня 2021 року по 31 січня 2023 року без погодження з позичальником ОСОБА_1 не відповідає вимогам закону та не узгоджується з позицією Верховного Суду, яка викладена в постановах від 05.03.2018 року по справі №192/156/17-ц, від 16.01.2018 року по справі №128/4810/15-ц, від 30.01.2018 року по справі №128/4810/15-ц, від 18.04.2018 року по справі №234/10860/16-ц та від 11.07.2018 року у справі №356/1261/16-ц. За приписами частини другої статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Частиною 1 ст.625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Поняття «строк договору», «строк виконання зобов`язання» та «термін виконання зобов`язання» згідно з приписами ЦК України мають різний зміст. Відповідно до ч.1 ст.251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 ЦК України). Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України). Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов`язків під час дії договору. Поняття «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання» охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Аналогічні висновки містяться у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12-ц. З наявної в матеріалах справи довідки АТ КБ «ПриватБанк» вбачається, що ОСОБА_1 отримала три картки зі строком її дії останньої картки - до останнього дня 01/23 року. АТ КБ «ПриватБанк» заявило вимоги про стягнення заборгованості станом на 22 травня 2023 року, проте з розрахунку заборгованості вбачається, що після 01 січня 2023 року відсотки не нараховувались. Відтак, позовні вимоги заявлені у межах строку кредитування. До позовної заяви АТ КБ «ПриватБанк» долучено три розрахунки заборгованості: - за період з 01 травня 2009 року по 31 травня 2015 року (далі розрахунок №1); - за період з 01 червня 2015 року по 30 червня 2019 року (далі розрахунок №2); - за період з 01 липня 2019 року по 22 травня 2023 року (далі розрахунок №3). В розрахунку №1 зафіксована процентна ставка в розмірі 30% на рік застосовувалась банком з моменту укладення кредитного договору до 29 серпня 2014 року, після цього вона збільшувалась до 34,80% на рік (з 01 вересня 2014 року по 31 березня 2015 року), до 43,20% на рік (з 01 квітня 2015 року по 31 травня 2015 року). В розрахунку № 2 зафіксована відсоткова ставка 30% на рік (з 01 червня 2015 року по 12 квітня 2016 року), відсоткова ставка 34,80% на рік (з 13 квітня 2016 року по 24 липня 2016 року), відсоткова ставка 43,2% на рік (з 25 липня 2016 року по 30 червня 2019 року). В розрахунку № 3 зафіксована процентна ставка 43,2% на рік (з 01 липня 2019 року по 31 липня 2020 року), 42% на рік (з 01 липня 2020 року по 01 січня 2023 року). Збільшення відсоткової ставки не було передбачено умовами договору, які були підписані ОСОБА_1 , а отже в період з 25 травня 2009 року по 16 серпня 2021 року під час здійснення розрахунку заборгованості має бути визначений розмір відсоткової ставки саме 30 % на рік, за період з 17 серпня 2021 року по 31 січня 2023 року - 42% на рік. Оскільки АТ КБ «ПриватБанк» не надано розрахунок заборгованості з узгодженою відсотковою ставкою, колегією суддів здійснено власний розрахунок: - розрахунок № 1: за період з 01 вересня 2014 року по 31 березня 2015 року банком нараховано відсотків за ставкою 34,80% на рік в розмірі 933,50 грн., таким чином, розмір відсотків за ставкою 30% на рік за вказаний період буде дорівнювати 804,78 грн. (933,50 грн. * 30% / 34,80%); - розрахунок № 1: за період з 01 квітня 2015 року по 31 травня 2015 року банком нараховано відсотків за ставкою 43,20% на рік в розмірі 315,36 грн., таким чином, розмір відсотків за ставкою 30% на рік за вказаний період буде дорівнювати 219 грн. (315,36 грн. * 30% / 43,20%); - розрахунок № 2: за період з 13 квітня 2016 року по 24 липня 2016 року банком нараховано відсотків за ставкою 34,80% на рік в розмірі 62,34 грн., таким чином, розмір відсотків за ставкою 30% на рік за вказаний період буде дорівнювати 53,74 грн. (62,34 грн. * 30% / 34,80%); - розрахунок № 2: за період з 25 липня 2016 року по 30 червня 2019 року банком нараховано відсотків за ставкою 43,20% на рік в розмірі 15429,05 грн., таким чином, розмір відсотків за ставкою 30% на рік за вказаний період буде дорівнювати 10714,62 грн. (15429,05 грн. * 30% / 43,20%); - розрахунок № 3: за період з 01 липня 2019 року по 31 липня 2020 року банком нараховано відсотків за ставкою 43,2% на рік в розмірі 15686,66 грн., таким чином, розмір відсотків за ставкою 30% на рік за вказаний період буде дорівнювати 10893,51 грн. (15686,66 грн. * 30% / 43,2%); - розрахунок № 3: за період з 01 липня 2020 року по 16 серпня 2023 року банком нараховано відсотків за ставкою 42% на рік в розмірі 20739,73 грн., таким чином, розмір відсотків за ставкою 30% на рік за вказаний період буде дорівнювати 14814,09 грн. (20739,73 грн. * 30% / 42%). За період з 01 травня 2009 року по 29 серпня 2014 року та з 01 червня 2015 року по 12 квітня 2016 року відсотки були нараховані за узгодженою ставкою 30% річних та становлять 193,20 грн. та 517,50 грн. відповідно. Також за період з 17 серпня 2021 року по 31 січня 2023 року відсотки були нараховані за узгодженою ставкою 42% річних та становлять 23 222,63 грн. Таким чином, за вказані періоди банком було нараховано відсотки в розмірі 77 099,97 грн., в той час як розмір відсотків, виходячи з узгодженої ставки становить 61 433,07 грн. Отже, банком було здійснено безпідставне нарахування відсотків на суму - 15 666,90 грн. (77 099,97 грн. 61 433,07 грн.). З огляду на те, що АТ КБ «ПриватБанк» безпідставно нарахувало відсотків на суму 15 666,90 грн. та одночасно заявило позовні вимоги про стягнення заборгованості за відсотками в розмірі 10 411,19 грн., загальна сума нарахованих відсотків за весь період, зазначений в позові, становить 77 099,97 грн., що свідчить про сплату відповідачем відсотків в розмірі 66 171,28 грн. (77 099,97 грн. 10411,19 грн.), колегія суддів дійшла висновку про те, що у відповідача відсутня заборгованість перед банком за відсотками за користування кредитом, що є підставою для відмови в задоволенні вказаних позовних вимог із зазначених підстав. Відмовляючи у задоволенні позову в частині вимог про стягнення заборгованості за відсотками за користування кредитом, суд першої інстанції лише зазначив про неузгодження умови кредитного договору щодо прострочених відсотків, власного розрахунку заборгованості з огляду на узгодження відсоткової ставки не здійснив, не врахував вищенаведені обставини та дійшов помилкового висновку в частині мотивів відмови в задоволенні вимог про стягнення заборгованості за відсотками за користування кредитом. За вказаних обставин рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні заборгованості за відсотками відповідно до п.1,4 ч.1 ст.376 ЦПК України підлягає зміні шляхом викладення його мотивувальної частини у редакції цієї постанови. Керуючись ст. ст. 279, 368, 369, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково. Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 06 грудня 2023 року у цій справі в частині відмови у стягненні заборгованості за відсотками змінити, виклавши мотивувальну частину рішення у редакції цієї постанови. В іншій частині рішення суду не оскаржувалось та не переглядалось в апеляційному порядку. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Повний текст постанови складений 25 березня 2024 року. Головуючий А.В. Дашковська Судді: В.Ю. Бєлка І.В. Кочеткова