Постанова 4824 № 755/5132/23

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 22 березня 2024року м. Київ Справа № 755/5132/23 Провадження: № 22-ц/824/7105/2024 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О., суддів Верланова С. М., Нежури В. А. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу адвоката Царьова Михайла Валерійовича в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 22 травня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Галагана В. І., у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, у с т а н о в и в: У грудні 2021 року АТ КБ «Приватбанк» (далі - позивач, Банк) звернулось до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що ОСОБА_1 звернулась до АТ КБ «Приват банк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала заяву № б/н від 17.10.2013 року. На підставі вказаної заяви відповідачка отримала кредитний ліміт на платіжну картку. Відповідачка підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між нею та банком договір про надання банківських послуг (далі - договір), що підтверджується підписом у заяві. Банксвої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачці кредит у розмірі, встановленому договором.Відповідачка при укладанні договору надала свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою банку. Однак, відповідачка не надавала своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору. За таких обставин банк просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № б/н від 17.10.2013 року, яка станом на 21.03.2023 року складала 78 164,60 грн., з яких: 64206,09 грн - заборгованість за кредитом, 13 958,51 грн - заборгованість за простроченими відсотками. Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 22 травня 2023 року позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 17.10.2013 року у розмірі 64206, 09 грн та судовий збір у розмірі 2204, 71 грн, а всього загальну суму 66408 грн 80 коп. В іншій частині позову відмовлено. Не погодившись із таким судовими рішенням, адвокат Царьов М. В. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуальногота неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову в позові. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що заборгованість за кредитним договором виникла не з вини ОСОБА_1 , а внаслідок шахрайських дій. Дізнавшись 08.07.2022 року про списання з карткового рахунку на загальну суму 66 515 грн, споживачка ОСОБА_1 того ж дня звернулась до правоохоронних органів з відповідною заявою. В подальшому, отримавши витяг з ЄДРДР відповідачка повідомила банк про вчинення відносно неї шахрайських дій та заявою просила банк не нараховувати відсотки на списані без її відома кошти. При цьому, банком не надано належних доказів, що саме відповідачка своїми діями чи бездіяльністю сприяла втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.. Ухвалами Київського апеляційного суду від 02 лютого 2024 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню. Як убачається із матеріалів справи, 17.10.2013 року ОСОБА_1 було підписано анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг. Згідно розрахунку заборгованості, станом на 21.03.2023 року заборгованість відповідачки перед банком за кредитним договором № б/н від 17.10.2013 року складає 78 164,60 грн., з яких: 64 206,09 грн - тіло кредиту, 13 958,51 грн - відсотки за користування кредитом. 08.07.2022 року до ЄРДР за заявою ОСОБА_2 внесено відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України, а саме про те, що 08.07.2022 року за адресою: АДРЕСА_1 невідома особа шахрайськими шляхом заволоділа грошовими коштами ОСОБА_1 у розмірі 70 000 грн. Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив із того, що в анкеті-заяві №б/н від 17.10.2013 року процентна ставка не визначена, окрім того, банком не надано доказів ознайомлення відповідачки з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами, правилами використання, а також основними умовами обслуговування і кредитування, а тому відсутні підстави для стягнення відсотків. Ураховуючи правові висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 та те, що фактично отримані та використані відповідачкою кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, суд першої інстанції дійшов до висновку про стягнення з відповідачки на користь банку тіла кредиту. Також суд першої інстанції вважав, що положеннями законодавства та умовами договору передбачений обов`язок клієнта надійно зберігати та не передавати стороннім особам електронний платіжний засіб та інші персональні дані, які дозволять ініціювати та/або санкціонувати платіжну операцію; клієнт відповідає за всі суми по операціях з платіжною карткою, якщо її передано сторонній особі або вчасно не повідомлено Банк про використання картки сторонніми особами. Перевіряючи такі висновки суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною першою статті 1068 ЦК України передбачено, що банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Відповідно до статті 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунку клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» платіжною карткою є електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду карти, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором. Держателем такого платіжного засобу є фізична особа, яка на законних підставах використовує спеціальний платіжний засіб для ініціювання переказу коштів з відповідного рахунку в банку або здійснює інші операції із застосуванням зазначеного спеціального платіжного засобу. Неналежним переказом для цілей цього Закону вважається рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини ініціатора переказу, який не є платником, відбувається її списання з рахунка неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому суми переказу в готівковій чи майновій формі. Неналежним платником є особа, з рахунка якої помилково або неправомірно переказана сума коштів, а неналежним отримувачем - особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі. Відповідно до статті 14 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» користувач спеціального платіжного засобу зобов`язаний використовувати його відповідно до вимог законодавства України і умов договору, укладеного з емітентом, та не допускати використання спеціального платіжного засобу особами, які не мають на це права або повноважень. Відповідно до частин сьомої - дев`ятої розділу VI «Загальні вимоги до безпеки здійснення платіжних операцій та управління ризиками» Положення про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 05 листопада 2014 року № 705, емітент або визначена ним юридична особа під час отримання повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов`язаний ідентифікувати користувача і зафіксувати обставини, дату, годину та хвилини його звернення на умовах і в порядку, установлених договором. Емітент після надходження повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов`язаний негайно зупинити здійснення операцій з використанням цього електронного платіжного засобу. Емітент у разі здійснення помилкового або неналежного переказу, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися, після виявлення помилки негайно відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Емітент у разі повідомлення користувачем про незавершену операцію з унесення коштів через платіжні пристрої банку-емітента на рахунки, відкриті в банку-емітенті, після подання користувачем емітенту відповідного документа, що підтверджує здійснення цієї операції, негайно зараховує зазначену в цьому документі суму коштів на відповідний рахунок. Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Лише наявність обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для його притягнення до цивільно-правової відповідальності. Зазначені норми є спеціальними для спірних правовідносин. Таким чином, користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій у разі відсутності доказів сприяння ним втраті, використанню ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15 та підтверджується сталою судовою практикою, викладеною у постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 202/10128/14, від 13 вересня 2019 року у справі № 501/4443/14, від 20 листопада 2019 року у справі № 577/4224/16, від 17 червня 2021 року у справі № 759/4025/19, від 16 серпня 2023 року у справі № 176/1445/22, від 06 вересня 2023 року у справі № 686/30030/21 та інших. У постанові Верховного Суду від 08 лютого 2018 року в справі № 552/2819/16-ц вказано, що: «користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Наведені правила визначають предмет дослідження та відповідним чином розподіляють між сторонами тягар доведення, а отже, встановленню підлягають обставини, що беззаперечно свідчитимуть, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені. В разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів. Враховуючи споживчий характер правовідносин між сторонами, колегія суддів виходить з того, що за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними». У постанові Верховного Суду від 20 червня 2018 року в справі № 691/699/16-ц вказано, що: «встановивши, що позивачем не доведено вчинення відповідачем дій чи бездіяльності, які сприяли втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції за кредитною карткою, а відповідач, виявивши безпідставне списання коштів, невідкладно повідомила позивача та правоохоронні органи про цей факт, врахувавши наявність кримінального провадження, у межах якого встановлюється особа, яка протиправно заволоділа грошовими коштами, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк». У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 липня 2019 року у справі № 537/3312/16 (провадження № 61-17629св18) зазначено, що: «сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції». У справі, що переглядається, ОСОБА_1 , заперечуючи проти позову, посилалась на те, що 08.07.2022року виявила, що з її карткового рахунку, відкритого в АТ КБ «Приватбанк», шахрайськими діями викрадено грошові кошти в сумі 66 515 грн. Отримавши витяг з ЄДРДР, вона одразу звернулась до АТ КБ «Приватбанк» із заявою про вчинення щодо неї шахрайських дій да проханням не нараховувати відсотки на викрадену суму з її карткового рахунку суму коштів. Однак, через додаток Приват24 отримала від банку відмову у задоволенні такої заяви. Разом з тим, банком не було доведено, що відповідачка своїми діями чи бездіяльністю сприяла втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номеру або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, зокрема, знімати кредитні кошти. Будь-яких заперечень щодо доводів відповідачки банк не висловив. Вирішуючи спір, суд першої інстанції вказав, що клієнт зобов`язаний надійно зберігати та не передавати стороннім особам електронний платіжний засіб та інші персональні дані, які дозволять ініціювати та/або санкціонувати платіжну операцію, і саме клієнт відповідає за всі суми по операціях з платіжною карткою, якщо її передано сторонній особі або вчасно не повідомлено банк про використання картки сторонніми особами. Однак, суд першої інстанції не врахував, що саме банк має доводити, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; у разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів. За відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними. Отже, ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції не врахував висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у вище перелічених постановах Верховного Суду, не перевірив доводи відповідачки про те, що вона своїми діями чи бездіяльністю не сприяла втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Зважаючи на те, що АТ КБ «ПриватБанк» не підтвердив належними і допустимими доказами обставин, які б безспірно доводили, що ОСОБА_1 , як користувач кредитної картки, своїми діями чи бездіяльністю сприяла у доступі до відомостей за кредитною карткою, її особового рахунку, акаунту чи додатку Приват24, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дала змогу ініціювати платіжні операції 08.07.2022 року щодо перерахування з її карткового рахунку грошових коштів на загальну суму 66 515 грн, колегія суддів доходить висновку про відмову у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості за кредитним договором у сумі 64 206,09 грн, які відповідачка не отримувала. Оскільки не доведено волевиявлення ОСОБА_1 на перерахування коштів 08.07.2022 року у зазначеному розмірі, то і проценти як плата за користування цими коштами у розмірі 13 958,51 грн також не можуть бути стягнуті. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 686/30030/21. Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення у відповідності з вимогами ч.1 ст.376 ЦПК України є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції невірно встановлені фактичні обставини у справі, висновки суду не відповідають наданим сторонами доказам, судом неправильно застосовано норми матеріального права, а тому рішення суду першої інстанції у відповідності до положень ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням у справі нового судового рішення про відмову в позові. Керуючись ст. ст. 367-368, 376, 381-384 ЦПК України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргуадвоката Царьова Михайла Валерійовича в інтересах ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 22 травня 2023 року скасувати та ухвалити у справі нове судове рішення про відмову в позові. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Головуючий Т. О. Невідома Судді С.М. Верланов В. А. Нежура