Постанова КЦС ВС № 946/133/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 березня 2024 року м. Київ справа № 946/133/20 провадження № 61-9783св23 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Державне підприємство «Ізмаїльський морський торговельний порт», розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державного підприємства «Ізмаїльський морський торговельний порт» на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 06 грудня 2022 року у складі судді Смокіної Г. І. та постанову Одеського апеляційного суду від 29 травня 2023 року у складі колегії суддів: Коновалової В. А., Лозко Ю. П., Кострицького В. В., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог і рішень судів У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Ізмаїльський морський торговельний порт» (далі - ДП «Ізмаїльський морський торговельний порт», підприємство) про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. На обґрунтування позовних вимог зазначив, що він працював у ДП «Ізмаїльський морський торговельний порт» на посаді механізатора (докера-механізатора) комплексної бригади на навантажувально-розвантажувальних роботах 2 класу. 08 жовтня 2019 року, перебуваючи на нічній зміні, він відчув сильний зубний біль та близько 01 год 00 хв звернувся до диспетчера ВПК-2 з проханням надати згоду на скорочення робочої зміни за станом здоров`я, про що написав відповідну заяву. За згодою диспетчера ВПК-2 він залишив територію порту, близько 12 год 00 хв йому стало відомо, що заяву про скорочення робочого часу керівник не погодив. Водночас, у нічну зміну 07 жовтня 2019 року - 08 жовтня 2019 року начальник ВПК-2 Кірпіков О. В. був відсутній на робочому місці. На підприємстві є сталою практика, згідно з якою усі заяви, які надходять під час нічної зміни, погоджуються з працюючим у цей час диспетчером ВПК-2, оскільки робочий час адміністрації підприємства починається з 08 год 00 хв. Такі заяви передаються до адміністрації після 08 год 00 хв для ознайомлення та до відома. Тобто погодження заяви про скорочення робочого часу керівництвом ВПК-2, після її погодження з диспетчером, не було необхідним. 09 грудня 2019 року позивачу видали наказ від 05 грудня 2019 року № 797, згідно з яким за порушення підпункту «ж» пункту 3.1 Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників ДП «Ізмаїльський морський торговельний порт» - прогул без поважних причин, його притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення. У вказаному наказі також зазначено, що робоча зміна з 04 год 53 хв до 08 год 00 хв 08 жовтня 2019 року вважається прогулом без поважних причин. Наказом ДП «Ізмаїльський морський торговельний порт» від 16 грудня 2019 року № 447-ос його звільнено з посади механізатора (докера-механізатора) комплексної бригади на навантажувально-розвантажувальних роботах 2 класу 17 грудня 2019 року за прогул без поважних причин на підставі пункту 4 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). 17 грудня 2019 року позивача повідомили про звільнення, копію наказу та трудову книжку не видали. Посилаючись на те, що його звільнення відбулося з порушенням вимог трудового законодавства, позивач просив визнати незаконним та скасувати наказ ДП «Ізмаїльський морський торговельний порт» від 16 грудня 2019 року № 447-ос в частині звільнення механізатора (докера-механізатора) комплексної бригади на навантажувально-розвантажувальних роботах 2 класу ВПК-2 ОСОБА_1 17 грудня 2019 року за прогул без поважних причин на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України; визнати незаконним та скасувати наказ ДП «Ізмаїльський морський торговельний порт» від 05 грудня 2019 року № 797 про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності; поновити ОСОБА_1 на посаді механізатора (докера-механізатора) комплексної бригади на навантажувально-розвантажувальних роботах 2 класу ВПК-2 ДП «Ізмаїльський морський торговельний порт»; стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 473 103,92 грн. Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 06 грудня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано незаконним та скасовано наказ ДП «Ізмаїльський морський торговельний порт» від 16 грудня 2019 року № 447-ос в частині звільнення механізатора (докера-механізатора) комплексної бригади на навантажувально-розвантажувальних роботах 2 класу ВПК-2 ОСОБА_1 17 грудня 2019 року за прогул без поважних причин на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України. Визнано незаконним та скасовано наказ ДП «Ізмаїльський морський торговельний порт» від 05 грудня 2019 року № 797 про притягнення до дисциплінарної відповідальності механізатора (докера-механізатора) комплексної бригади на навантажувально-розвантажувальних роботах 2 класу ВПК-2 ОСОБА_1 . Поновлено ОСОБА_1 на посаді механізатора (докера-механізатора) комплексної бригади на навантажувально-розвантажувальних роботах 2 класу ВПК-2 ДП «Ізмаїльський морський торговельний порт». Стягнено з ДП «Ізмаїльський морський торговельний порт» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 473 103,92 грн. Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що позивача звільнено за відсутність на робочому місці без поважних причин у робочу зміну з 04 год 53 хв до 08 год 00 год 08 жовтня 2019 року, водночас належних доказів відсутності позивача на території підприємства у зазначений час відповідач не надав. Натомість факт залишення позивачем території підприємства з 04 год 53 хв 08 жовтня 2019 року спростовується відомостями з системи контролю доступу Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (далі - ДП «Адміністрація морських портів України») від 24 жовтня 2019 року, а також показаннями свідків. Постановою Одеського апеляційного суду від 29 травня 2023 року апеляційну скаргу ДП «Ізмаїльський морський торгівельний порт» задоволено частково. Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 06 грудня 2022 року змінено. Зменшено суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 з 473 103,92 грн до 398 734,02 грн, без утримання податків, зборів, інших обов`язкових платежів. Зменшено розмір судового збору, який підлягає стягненню з ДП «Ізмаїльський морський торговельний порт» у дохід державиз 5 571,84 грн до 4 306,37 грн. Ухвалено компенсувати ДП «Ізмаїльський морський торгівельний порт» за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, суму судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1 115,54 грн. В іншій частині рішення суду залишено без змін. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що його звільнення відбулося з порушенням вимог трудового законодавства, а тому наказ ДП «Ізмаїльський морський торговельний порт» від 16 грудня 2019 року № 447-ос в частині звільнення ОСОБА_1 17 грудня 2019 року за прогул без поважних причин на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України та наказ ДП «Ізмаїльський морський торговельний порт»від 05 грудня 2019 року № 797 про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності підлягають скасуванню, а позивач поновленню на посаді механізатора (докера-механізатора) комплексної бригади на навантажувально-розвантажувальних роботах 2 класу ВПК-2 ДП «Ізмаїльський морський торговельний порт». Водночас, зважаючи на те, що у період з 09 червня 2021 року до 29 липня 2021 року та з 06 жовтня 2021 року до 01 лютого 2022 року позивач допустив винну поведінку під час вирішення спору про поновлення на роботі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для зменшення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, з 473 103,92 грн до 398 734,02 грн, визначений без утримання податків, зборів, інших обов`язкових платежів. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи У червні 2023 року ДП «Ізмаїльський морський торговельний порт» засобами поштового зв`язку звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 06 грудня 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 29 травня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на застосування судами попередніх інстанцій норм права матеріального права без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 22 грудня 2022 року у справі № 404/8867/19 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)). А також на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України), а саме: суд не дослідив зібрані у справі докази; оскаржуване судове рішення ухвалено на підставі недопустимих доказів. Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 лише на підставі відомостей системи контролю доступу ДП «Адміністрація морських портів України», не звернувши уваги на інші зібрані у справі докази, які підтверджують факт залишення позивачем території підприємства 08 жовтня 2019 року о 04 год 53 хв. Висновок судів про недоведеність зазначених обставин суперечить твердженням самого ОСОБА_1 , наведеним у позовній заяві, де він вказував, що після залишення диспетчеру ВПК-2 заяви про скорочення робочої зміни він залишив територію підприємства. Суд апеляційної інстанції допустив порушення частини четвертої статті 263 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) застосувавши у оскаржуваному судовому рішення неіснуючий висновок Верховного Суду. Перебування працівника на прохідній порту не є місцем де він здійснює трудову діяльність, а отже є прогулом без поважних причин. На порушення статті 228 ЦПК України суди попередніх інстанцій не встановили обставин справи, що мають значення для правильного вирішення справи, зокрема не звернули увагу на те, що позивач не довів поважність причин залишення ним робочого місця. Посилаючись в оскаржуваних судових рішеннях на показання свідків, суди фактично їх не оцінили, не звернули уваги на те, допитані свідки є членами профспілкової організації, головою якої є позивач, що дає підстави для висновку про їх зацікавленість. Крім того, суд апеляційної інстанції на порушення норм процесуального права безпідставно задовольнив клопотання позивача про допит свідків та витребування доказів, оскільки таке клопотання не було подано разом позовною заявою, поважних причин його неподання ОСОБА_1 не зазначав. У грудні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1 , у якому він просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Рух справи у суді касаційної інстанції Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 03 липня 2023 року касаційну скаргу ДП «»Ізмаїльський морський торговельний порт на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 06 грудня 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 29 травня 2023 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю. Ухвалою Верховного Суду від 18 липня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ДП «Ізмаїльський морський торговельний порт» з підстав визначених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано з Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області матеріали цивільної справи № 946/133/20; надано учасникам справи строк для подання відзиву. У вересні 2023 року матеріали справи № 946/133/20 надійшли до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке. Фактичні обставини справи Суди встановили, що 08 жовтня 2019 року диспетчером зміни ВПК-2 ОСОБА_3 , стивідорами зміни ВПК-2 Лосуновим І. Д. та Меркушенковим С. І. складений акт про відсутність ОСОБА_1 на роботі з 02 год 00 хв до 08 год 00 хв 08 жовтня 2019 року. Згідно з письмовими поясненнями диспетчера змінного ВПК-2 ОСОБА_3 від 08 жовтня 2019 року, докер-механізатор ОСОБА_1 під час робочої зміни з 20 год 00 хв 07 жовтня 2019 року до 08 год 00 хв 08 жовтня 2019 року, бригада № 21, о 02 год. 00 хв (08 жовтня 2019 року) у диспетчерській ВПК-2 написав заяву на скорочення робочих годин у зв`язку із зубним болем. Диспетчер рекомендував йому звернутися до медпункту, залишати територію порту не дозволяв. Відповідно до письмових пояснень Фумжи Г. М. від 09 жовтня 2019 року, 08 жовтня 2019 року о 08 год 00 год неузгоджену заяву докера-механізатора бригади № 21 ОСОБА_1 щодо скорочення робочих годин вона забрала з диспетчерської ВПК-2 та передала її на підпис начальнику ВПК-2, заява була повернута їй без підпису, про що вона повідомила ОСОБА_1 , який забрав заяву та пішов до начальника ВПК-2 з метою узгодження та підпису зазначеної заяви. Начальник ВПК-2 її не підписав і ОСОБА_1 пішов з непідписаною заявою. Згідно з рапортом начальника ВПК-2 Кирпікова О. від 16 жовтня 2019 року вих. № 31/01/693-19, у робочу зміну з 20 год 00 хв 07 жовтня 2019 року до 08 год 00 хв 08 жовтня 2019 року ОСОБА_1 - механізатор (докер-механізатор) комплексної бригади на навантажувально-розвантажувальних роботах 2 класу ВПК-2 буввідсутній на роботі 08 жовтня 2019 року з 02 год 00 хв до 08 год 00 хв, про що складений відповідний акт. З письмових пояснень диспетчера змінного ВПК-2 ОСОБА_3 , заступника начальника ВПК-2 з експлуатації Гранича В. Ю. , табельника ВПК-2 Фумжі Г. М. з`ясовано, що ОСОБА_1 написав заяву на неповну робочу зміну (години роботи з 20 год 00 хв 07 жовтня 2019 року до 02 год 00 хв 08 жовтня 2019 року), з адміністрацією ВПК-2 не узгоджував і самовільно покинув територію ВПК-2,3. Від письмового пояснення про відсутність на роботі 08 жовтня 2019 року з 02 год 00 хв до 08 год 00 хв відмовився, про що складений відповідний акт. У рапорті також зазначено, що відсутність ОСОБА_1 08 жовтня 2019 року з 02 год 00 хв до 08 год 00 хв на роботі вважається прогулом. За неодноразові порушення трудової та виробничої дисципліни запропоновано ОСОБА_1 (таб. № 40979) - механізатора (докера-механізатора) комплексної бригади на навантажувально-розвантажувальних роботах 2 класу ВПК-2 звільнити. Відповідно до письмових пояснень ОСОБА_1 від 30 жовтня 2019 року він особисто звертався до змінного диспетчера ВПК-2 08 жовтня 2019 року з письмовою заявою щодо надання дозволу на скорочену робочу зміну у зв`язку з посиленням зубного болю та отримав позитивну відповідь. Згідно з актом службового розслідування від 08 листопада 2019 року ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці без поважних причин більше трьох годин протягом робочої зміни 08 жовтня 2019 року з 02 год 00 хв до 08 год 00 хв. За результатами проведеного службового розслідування комісія рекомендувала за неналежне виконання вимог пункту 3.1 Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників ДП «Ізмаїльський морський торговельний порт» притягнути ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у вигляді «звільнення», позбавити його премії та вислуги років за листопад 2019 року. 21 листопада 2019 року Всеукраїнська професійна спілка «Захист справедливості» відмовила у наданні згоди на звільнення механізатора (докера-механізатора) комплексної бригади на навантажувально-розвантажувальних роботах 2 класу ВПК-2 ОСОБА_1 - голови первинної профспілкової організації Всеукраїнської профспілкової спілки «Захист справедливості» працівників Ізмаїльського морського торгового порту. 26 листопада 2019 року Первинна профспілкова організація Всеукраїнської професійної спілки «Захист справедливості» працівників Ізмаїльського морського торгового порту» відмовила у наданні згоди на звільнення ОСОБА_1 . Наказом ДП «Ізмаїльський морський торговельний порт» від 05 грудня 2019 року № 797 за порушення підпункту «ж» п. 3.1 Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників ДП «Ізмаїльський морський торговельний порт» - прогул без поважних причин, ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення. Вирішено його робочу зміну з 04 год 53 хв до 08 год 00 хв. 08 жовтня 2019 року вважати прогулом без поважних причин. Згідно з рапортом начальника відділу кадрів служби управління персоналом Малєрова А. від 16 грудня 2019 року, у зв`язку із перебуванням ОСОБА_1 у навчальній відпустці до 15 грудня 2019 року, запропоновано звільнити його за прогул без поважних причин 17 грудня 2019 року. Наказом ДП «Ізмаїльський морський торговельний порт» від 16 грудня 2019 року № 447-ос звільнено ОСОБА_1 , механізатора (докера-механізатора) комплексної бригади на навантажувально-розвантажувальних роботах 2 класу ВПК-2, 17 грудня 2019 року за прогул без поважних причин звільнено на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України. Згідно з показаннями докера-механізатора ДП «Ізмаїльський морський торговельний порт» ОСОБА_8 , допитаного у суді першої інстанції як свідка, 08 жовтня 2019 року ОСОБА_1 з початку робочої зміни скаржився на зубний біль, пив пігулки та продовжував працювати. Надалі він поскаржився на посилення болю та звернувся до нього ( ОСОБА_8 ) як бригадира і він направив його до диспетчера, де ОСОБА_1 у його присутності написав заяву на скорочений робочий день, яку поклав у відповідну папку, диспетчер, маючи відповідні повноваження, згоду надав. Заяву подано ОСОБА_1 за звичайною процедурою. О 5 год 00 хв вони закінчили працювати та усі пішли до роздягальні. Коли саме залишив територію порту ОСОБА_1 , йому не відомо. Без дозволу залишити територію можливості немає. Допитаний як свідок докер-механізатор ДП «Ізмаїльський морський торговельний порт» ОСОБА_9 , зазначив, що 08 жовтня 2019 року вони зі ОСОБА_1 отримали різні наряди-завдання, після четвертої години він закінчив роботу на крані та прийшов до роздягальні, де знаходився ОСОБА_1 , у якого болів зуб та голова. Через пів години вони пішли працювати далі. ОСОБА_1 то заходив, то виходив, чи був він, коли пішли з роздягальні, не пам`ятає. Чи відпускати працівника, вирішує змінний диспетчер. Несвоєчасний вихід блокується картковою системою. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Згідно зі статтею 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконному звільненні, а також сприяння у збереженні роботи. Відповідно до положень статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір. Статтею 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення. Частиною третьою статті 149 КЗпП України визначено, що при обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. За приписами пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин. Прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня. Робоче місце працівника - це певна зона, де працівник знаходиться і працює із застосуванням у процесі роботи різних технічних та/або інших засобів. Основою визначення робочого місця є функціональний розподіл праці у взаємозв`язку із засобами праці, що дозволяє розглядати робоче місце як місце докладання робочої сили працівників. Трудова діяльність працівника може здійснюватися (а відповідно його робоче місце може знаходиться) безпосередньо на підприємстві (фіксоване робоче місце) або в межах іншого територіального простору, який використовує працівник для виконання трудових обов`язків. При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу). Законодавством не визначено перелік обставин, за наявності яких прогул вважається вчиненим з поважних причин, тому, вирішуючи питання про поважність причин відсутності працівника на роботі, звільненого за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати будь-які докази із числа передбачених ЦПК України. Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що його звільнення на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України відбулося з порушенням вимог трудового законодавства. Зокрема, згідно з наказами ДП «Ізмаїльський морський торговельний порт»від 05 грудня 2019 року № 797 та від 16 грудня 2019 року № 447-ос ОСОБА_1 звільнено за відсутність без поважних причин у робочу зміну з 04 год 53 хв до 08 год 00 хв 08 жовтня 2019 року. Водночас належних доказів відсутності позивача на території підприємства у зазначений час відповідачем не надано, а факт залишення ним території ДП «Ізмаїльський морський торговельний порт» о 04 год 53 хв спростовується відомостями з системи контролю доступу ДП «Адміністрація морських портів України» від 24 жовтня 2019 року та показаннями свідків. У касаційній скарзі ДП «Ізмаїльський морський торговельний порт» посилається на те, що до такого висновку суди дійшли лише на підставі відомостей системи контролю доступу ДП «Адміністрація морських портів України» не звернувши уваги на інші зібрані у справі докази, які підтверджують факт залишення позивачем території підприємства 08 жовтня 2019 року о 04 год 53 хв. Перевіряючи зазначені доводи касаційної скарги Верховний Суд виходить з того, що з урахуванням вимог трудового законодавства у справах, у яких оспорюється незаконність звільнення, саме відповідач повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю (постанова Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 273/212/16-ц). Для встановлення допущення працівником прогулу необхідним є належне фіксування самого факту відсутності працівника на роботі та з`ясування поважності причини такої відсутності. Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають вину працівника. Перевіряючи доводи ДП «Ізмаїльський морський торговельний порт»про те, що звільнення позивача за вчинення прогулу відбулося з дотриманням вимог пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суди встановили, що на підтвердження зазначених обставин відповідач надав акт від 08 жовтня 2019 року, складений посадовими особами ВПК-2 підприємства у зв`язку з відсутністю ОСОБА_1 з 02 год 00 хв до 08 год 00 хв у робочу зміну, яка тривала з 20 год 00 хв 07 жовтня 2019 року до 08 год 00 хв 08 жовтня 2019 року; наряд-завдання бригади № 21 на нічну зміну; табель обліку використання робочого часу ОСОБА_1 за жовтень 2019 року, згідно з яким позивач працював 4 години 07 жовтня 2019 року та 1 годину 08 жовтня 2019 року. Надаючи оцінку зазначеним доказам, суди виходили з того, що наказом від 05 грудня 2019 року № 797 ОСОБА_1 за прогул без поважних причин (з 04 год 53 хв до 08 год 00 хв 08 жовтня 2019 року) притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення, водночас надані відповідачем докази не дають підстав для висновку про те, що позивач з 04 год 53 хв залишив територію ДП «Ізмаїльський морський торговельний порт», оскільки згідно з відомостями з системи контролю доступу ДП «Адміністрація морських портів України» від 24 жовтня 2019 року ОСОБА_1 піднесено пропуск на вихід 08 жовтня 2019 року о 04 год 53 хв, однак доступ заборонено за часом, тобто у цей час він перебував на території підприємства. Зазначене спростовує доводи ДП «Ізмаїльський морський торговельний порт» про те, що суди не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм відповідної оцінки. Діючи в межах наданих процесуальним законом повноважень, суд першої інстанції, з чим погодився апеляційний суд, дослідив зібрані у справі докази та керуючись своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні надав таким доказам відповідну оцінку, зазначивши, що надані відповідачем докази не підтверджують факту вчинення ОСОБА_1 08 жовтня 2019 року з 04 год 53 хв до 08 год 00 хв прогулу. Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції у оскаржуваному судовому рішенні застосував неіснуючий висновок Верховного Суду є необґрунтованими. Зі змісту оскаржуваного судового рішення апеляційного суду вбачається, що перевіряючи доводи апеляційної скарги ДП «Ізмаїльський морський торговельний порт», апеляційний суд зазначив, що не може вважатися прогулом відсутність працівника не на підприємстві, а на робочому місці. Якщо працівник не залишив місця розташування підприємства, його не можна звільнити за прогул. До такого працівника можуть застосовуватися інші види дисциплінарного або громадського стягнення чи впливу. При цьому, суд послався на відповідний висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 28 квітня 2022 року у справі № 761/48981/19, однак допустив описку в унікальному номері справи, помилково вказавши «№ 761/4981/19». Зазначене не дає підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та, відповідно, не є підставою для скасування судового рішення. Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно задовольнив клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів та допит свідків, оскільки, як встановлено апеляційним судом, позивач звернувся до суду з відповідним клопотанням після ознайомлення із відзивом відповідача на позовну заяву, мотивуючи його тим, що для повного та всебічного розгляду справи необхідно викликати та допитати свідків, які є працівниками ДП «Ізмаїльський морський торгівельний порт», працювали у робочу зміну 07 - 08 жовтня 2019 року, і їм відомі обставини щодо подання позивачем заяви про скорочену зміну, залишення ним робочого місця та території порту. Ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 29 липня 2021 року клопотання про витребування доказів задоволено. Витребувано у ДП «Ізмаїльський морський торговельний порт» належним чином завірену заяву ОСОБА_1 від 08 жовтня 2019 року про скорочену робочу зміну та викликано в судове засідання свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_8 , ОСОБА_10 . У судовому засіданні представник відповідача Радолов В. Г. вважав недоцільним задовольняти клопотання. Надалі позивач відмовився від виклику як свідка змінного диспетчера ОСОБА_3 . Водночас, представник відповідача заперечував проти заяви позивача та вважав за необхідне його допитати. Зважаючи на встановлені судом апеляційної інстанції обставини, колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про те, що подання позивачем клопотання про витребування доказів та допит свідків зумовлене обставини, на які посилався відповідач у відзиві на позовну заяву. А тому з метою повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, суд першої інстанції обґрунтовано задовольним зазначене клопотання позивача. У постанові Верховного Суду від 22 грудня 2022 року у справі № 404/8867/19, на яку посилається заявник у касаційній скарзі зазначено, що робочим місцем працівника вважається певна зона, де працівник знаходиться і працює із застосуванням у процесі роботи різних технічних та/або інших засобів. Трудова діяльність працівника може здійснюватися (а відповідно його робоче місце може знаходиться) безпосередньо на підприємстві (фіксоване робоче місце) або в межах іншого територіального простору, який використовує працівник для виконання трудових обов`язків. Прогулом необхідно вважати відсутність працівника не просто на робочому місці, а на роботі. Відсутність працівника за фіксованим робочим місцем за умови, що він виконує трудові функції на території підприємства, не є прогулом. Для встановлення допущення працівником прогулу необхідним є належне фіксування самого факту відсутності працівника на роботі та з`ясування поважності причини такої відсутності. Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають вину працівника. Аналізуючи наведене необхідно дійти висновку, що оскаржувані судові рішення згаданому висновку Верховного Суду не суперечать, оскільки відповідач не довів факту вчинення ОСОБА_1 прогулу 08 жовтня 2019 року з 04 год 53 хв до 08 год 00 хв, а тому вирішуючи спір по суті, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що звільнення позивача на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України відбулося з порушенням вимог трудового законодавства. Інші доводи, викладені у касаційній скарзі, правильність рішення суду першої інстанції, у незміненій після апеляційного перегляду частині, та постанови апеляційного суду не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів та незгоди з оцінкою доказів, наданою судами попередніх інстанцій, а також пов`язуються з необхідністю встановлення обставин, які, на думку заявника встановлені судами неповно і неправильно, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у оскаржуваних судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції, у незміненій після апеляційного перегляду частині, та апеляційного суду. Касаційна скарга не містить доводів щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права при визначенні розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню з ДП «Ізмаїльський морський торговельний порт» на користь ОСОБА_1 , а тому в цій частині оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції Верховним Судом не переглядається. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги За змістом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Доводи касаційної скарги правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують і на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, тому Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, ВерховнийСуд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Державного підприємства «Ізмаїльський морський торговельний порт» залишити без задоволення. Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 06 грудня 2022 року, у незміненій після апеляційного перегляду частині, та постанову Одеського апеляційного суду від 29 травня 2023 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: І. Ю. Гулейков Р. А. Лідовець Д. Д. Луспеник