Постанова 4806 № 303/5427/20

Справа № 303/5427/20 П О С Т А Н О В А Іменем України 04 березня 2024 року м. Ужгород Закарпатський апеляційний суд в складі: головуючого Джуги С.Д. суддів Собослоя Г.Г., Мацунича М.В. з участю секретаря судового засідання: Чичкало М.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 11 травня 2023 року у складі судді Кость В.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Кольчинської селищної ради Мукачівського району про визнання недійсним, скасування рішення та скасування державної реєстрації на земельну ділянку,- в с т а н о в и в : У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3 , Кольчинської селищної ради Мукачівського району про визнання недійсним, скасування рішення та скасування державної реєстрації на земельну ділянку. Позов мотивовано тим, що позивач ОСОБА_1 не погоджував меж суміжних ділянок. Внаслідок ряду розбіжностей у документації відповідач ОСОБА_3 заволодів частиною земельної ділянки, яка була у позивача у користуванні. З цього приводу, оспорюване за предметом позову рішення, яким затверджено проходження межі між земельними ділянками дворогосподарств позивача та відповідача ОСОБА_3 суперечить нормам чинного законодавства. Вказані обставини призвели до того, що позивач не може здійснити приватизацію своєї земельної ділянки. За вказаних обставин, з посиланням на ст.ст. 116, 118, 152, 158, 159, 198 ЗК України позивач просив: визнати недійсним та скасувати рішення восьмої сесії сьомого скликання Кольчинської селищної ради від 22 листопада 2017 року №657; скасувати державну реєстрацію на земельну ділянку кадастровий номер 2122755300:11:102:0095, площею 0,25 га за адресою: АДРЕСА_1 (надалі Земельна ділянка) в Державному земельному кадастрі. Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 11 травня 2023 року у задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , просить скасувати зазначене рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заявлений позов, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та порушення судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції не врахував обставини, які наведені в обґрунтування заявленого позову, не дав їм належної правової оцінки, та безпідставно відмовив у заявленому позові. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Мельник П.О., просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін посилаючись на його законність та обґрунтованість. В судовому засіданні представник ОСОБА_3 адвокат Мельник П.О. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення . Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про дату, час, місце розгляду справи належним чином повідомлені. Представник позивача - адвокат Волошин Л.Я. надіслала суду письмове клопотання, в якому просила розпочати розгляд справи без участі позивача і представника позивача та оголосити перерву в судовому засіданні для виклику експертів в судове засідання, надати можливість позивачу та представнику дати пояснення по справі у наступному судовому засіданні. З даного приводу слід зазначити наступне. Згідно з ч.3 п.п.10,11 ст.ст.2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема: розумність строків розгляду справи; неприпустимість зловживання процесуальними правами. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Відповідно до ч.1, ч.2 п.1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема: вчинення дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи. Виходячи з наведеного, враховуючи, що апеляційне провадження у даній справі відкрито у серпні 2023 року, розгляд справи раніше відкладався через неявку позивача і його представника, та за клопотанням представника позивача, позивач в жодне судове засідання не з`явився для надання пояснень, апеляційний суд дійшов висновку, що процесуальна поведінка позивача та його представника спрямована на затягування і перешкоджання розгляду справи, та суперечить завданню цивільного судочинства. За вказаних обставин, суд вважає, відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, розглянути справу у відсутності позивача та його представника. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, розглянувши і дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відмовляючи в задоволенні заявленого позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено порушення його законних прав та інтересів, а тому відсутні підстави для задоволення заявленого позову. З такими висновками погоджується апеляційний суд, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права. Матеріалами справи встановлено, позивач є власником житлового будинку з надвірними спорудами та прибудовами під номером № НОМЕР_1 на підставі договору дарування від 7 травня 2008 року, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 28, зворот). В п. 18 вказаного договору зазначено: «щодо земельної ділянки сторонам роз`яснено зміст ст. 377 Цивільного кодексу України та ст. ст. 81, 120 Земельного кодексу України. Дарувальник свідчить, що земельна ділянка під домоволодінням і для його обслуговування не приватизована і не відчужена». Зі змісту архівного витягу рішення Кольчинської селищної ради від 18 серпня 2009 року №1013-13 вбачається (а.с. 26), що позивачу вирішено надати у власність земельну ділянку площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, а також 0,25 га для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_2 . Запропоновано ОСОБА_1 замовити виготовлення державних актів. Дане рішення позивачем не реалізовано, право на земельні ділянки в установленому законом порядку не оформлено. Разом з тим, згідно з даними витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер 166124277 від 10 травня 2019 року (а.с. 94), ОСОБА_3 на праві власності належить суміжна з позивачем земельна ділянка площею 0,25 га, кадастровий номер 2122755300:11:102:0095. Межі земельних ділянок позивача та відповідача встановлені та затверджені рішення восьмої сесії сьомого скликання Кольчинської селищної ради від 22 листопада 2017 року №657 на підставі графічних матеріалів кадастрової зйомки проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд ОСОБА_3 , складених ТОВ «Зодчий і К» та згідно з даними фактичного використання земельних ділянок, а саме між літерами «Б» і «В» по лінії між поворотними (контрольними) точками 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22,

23. На підставі даного рішення №657 селищним головою зроблено відповідні записи в акті погодження меж земельної ділянки із суміжними землевласниками та землекористувачами та в акті прийому-передачі межових знаків на зберігання (а.с. 15-16). Згідно зі ст.81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки, в тому числі на підставі: безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування. Згідно із ч.1ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної та комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Статтею 121 ЗК України передбачено, що громадяни України мають право на безкоштовну передачу їм у власність земельних ділянок із земель державної та комунальної власності. Згідно зі ст.106 ЗК України власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Види межових знаків і порядок відновлення меж визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин. Статтею 107 ЗК України передбачено, що основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації. У разі неможливості виявлення дійсних меж їх встановлення здійснюється за фактичним використанням земельної ділянки. Якщо фактичне використання ділянки неможливо встановити, то кожному виділяється однакова за розміром частина спірної ділянки. У випадках, коли в такий спосіб визначення меж не узгоджується з виявленими обставинами, зокрема з встановленими розмірами земельних ділянок, то межі визначаються з урахуванням цих обставин. Ч.2ст.152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (ч.1 ст.21 ЦК України). Отже, підставами для визнання недійсним акта (рішення) є його невідповідність вимогам законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Відповідно до ч.1 ст. 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним. Згідно із ч.3 ст.158 ЗК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори в межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах. Стаття 159 ЗК України регулює порядок розгляду земельних спорів органами місцевого самоврядування за участі зацікавлених сторін. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом (ч.5ст. 158 ЗК України ). Обґрунтовуючи заявлений позов позивач посилається на те, що він є користувачем земельної ділянки, яка є суміжною до приватизованої ОСОБА_3 земельної ділянки, встановлена оспорюваним рішенням від 22 листопада 2017 року №657 межа між земельними ділянками не відповідає фактичному використанню і відображена таким чином, що частина земельної ділянки, яку приватизувала відповідач накладається майже на один метр у глиб на земельну ділянку позивача, а також, що земельна ділянка передана у власність відповідачу ОСОБА_3 без погодження з ним меж земельної ділянки. Згідно із частиною 1та 2 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно з ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч.1 ст. 80 ЦПК України). Згідно з приписами ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст. 81 ЦПК України). Судом першої інстанції обґрунтовано зроблено висновок, що позивачем належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами не доведено наявність накладень земельної ділянки позивача та відповідача. З архівного витягу рішення Кольчинської селищної ради від 18 серпня 2009 року №1013-13 вбачається, що позивачу вирішено надати у власність земельну ділянку площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, а також 0,25 га для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_2 . Запропоновано ОСОБА_1 замовити виготовлення державних актів. Разом з тим, вищезазначене рішення не містить плану відводу земельної ділянки. Позивачем не надано доказів, які б підтверджували, що земельна ділянка, яка фактично перебуває у його користуванні була сформована як об`єкт цивільних прав. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін та погоджується в порядку, встановленому Земельним кодексом України. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру і супроводжується розробкою відповідної документації із землеустрою. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Питання щодо накладення земельних ділянок може бути вирішене лише за наявності відповідної земельно-кадастрової документації, на підставі якої можливо визначити наявність чи відсутність накладень. На земельну ділянку, яка перебуває у користуванні позивача відсутні правовстановлюючі документи, а також документи, які б свідчили про її формування як об`єкту цивільних прав з відповідною площею, конфігурацією, межами. У висновку судової земельно-технічної експертизи №9501 від 20 січня 2023 року по справі встановлено, що межі земельної ділянки визначаються у матеріалах землевпорядного проектування та геодезичних вишукувань, а також на кадастрових планах земельних ділянок, відсутність яких у позивача, унеможливлює визначення точних меж, а також їх перетин чи накладання із суміжними землевласниками/землекористувачами. За матеріалами топографо-геодезичного знімання (кадастрового плану) виконаного сертифікованим інженером-землевпорядником ТОВ «Зодчий і К» у 2018 році має місце перетин між земельними ділянками, що перебуває у фактичному користуванні ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 та земельною ділянкою, що перебуває у власності ОСОБА_3 , площею 0,25 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2122755300:11:102:0095. Визначити площу перетину досліджуваних земельних ділянок не видається за можливе. За матеріалами топографо-геодезичного знімання (кадастрового плану) виконаного сертифікованим інженером-землевпорядником ТОВ «Зодчий і К» у 2018 році, земельна ділянка, що перебуває у власності ОСОБА_3 , площею 0,25 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2122755300:11:102:0095, частково накладається на земельну ділянку, що перебуває у фактичному (по паркану, огорожі) користуванні ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 (а. с.163, зворот). Матеріалами справи доведено, що розгляд питання про затвердження проходження межі між земельними ділянками дворогосподарств ОСОБА_3 та ОСОБА_1 проводився у присутності уповноваженого представника позивача його дружини, що діяла на підставі посвідченої приватним нотаріусом Мукачівського міського нотаріального округу Логуновою М. М. довіреності від 4 жовтня 2017 року за №353., за якою позивач уповноважив дружину представляти його інтереси з усіма належними для того повноваженнями, в тому числі в органах виконавчої влади та/або місцевого самоврядування з питань приватизації земельної ділянки, розташованої в АДРЕСА_1 (а.с. 180). Відповідно до змісту витягу з протоколу пленарного засідання 20 сесії 7 скликання Кольчинської селищної ради від 22 листопада 2017 року, уповноважений представник позивача ОСОБА_1 , була присутньою під час розгляду питання №65 про затвердження проходження межі між земельними ділянками дворогосподарств позивача та відповідача і зазначила, що межа між дворогосподарствами проходить по існуючій огорожі (а.с. 103-105). Оспорюваним рішенням від 22.11.2017 №657 вирішено встановити та затвердити проходження межі між земельною ділянкою позивача та відповідача на підставі графічних матеріалів кадастрової зйомки проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд ОСОБА_3 , складених ТОВ «Зодчий і К» та згідно з даними фактичного використання земельних ділянок, а саме між літерами «Б» і «В» по лінії між поворотними (контрольними) точками 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22,

23. Суд першої інстанції правильно зазначив, що стадія погодження меж земельної ділянки при виготовленні землевпорядної документації є допоміжною. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів. Для передачі у власність заявнику земельної ділянки органу місцевого самоврядування достатньо власних повноважень. Діюче законодавство не обмежує право органу місцевого самоврядування на таку передачу відсутністю підпису суміжного землекористувача. Таким чином, Кольчинська селищна рада, в межах своїх повноважень, передбачених ст. 158 ЗК України, та відповідно до ст.159 ЗК України, вирішила земельний спір між сторонами щодо меж земельних ділянок між дворогосподарствами ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , за наслідками якого прийняла рішення від 22.11.2017 №657. Позивачем, відповідно до ст.ст. 12,81 ЦПК України, не подано належних та допустимих доказів, які б підтверджували неправомірність оспорюваного рішення, а також, що даним рішенням порушено законні права позивача. Окрім того, згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер 166124277 від 10 травня 2019 року за ОСОБА_3 03.05.2019 року зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 0,25 га, кадастровий номер 2122755300:11:102:0095, підставою виникнення права власності є рішення Кольчинської сільської ради від 11.04.2019 року, правомірність якого не оспорена. Таким чином, суд першої інстанції, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, дав їм належну оцінку та правомірно відмовив у заявленому позові. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права. Рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування немає. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З врахуванням наведеного, апеляційний суд дійшов до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення суду першої інстанції без змін. Керуючись ст.ст.374, 375, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд,- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 ,залишити без задоволення. Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 11 травня 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду. Повний текст судового рішення складено 15 березня 2024 року. Головуючий: Судді: