Постанова 4824 № 756/11077/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа №756/11077/22 Головуючий у І інстанції - Ткач М.М. апеляційне провадження №22-ц/824/2687/2024 Доповідач у ІІ інстанції - Гуль В.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 березня 2024 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Гуля В.В. (суддя-доповідач) суддів - Матвієнко Ю.О., Мельника Я.С. за участю секретаря судового засідання - Никифорова І.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за орендну плату та розірвання договору оренди, - ВСТАНОВИВ: У листопаді 2022 року ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 , в якому просив: розірвати договір оренди квартири АДРЕСА_1 ; стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за орендну плату за період з 04 березня 2022 року по 04 грудня 2022 року у розмірі 176 000 грн; вартість комунальних послуг у сумі 105 494,41 грн; неустойку у розмірі 352 000 грн; інфляційну складову у сумі 15 102,29 грн; три відсотки річних у розмірі 1 737,88 грн; виселити ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1 , без надання йому іншого житла; зобов`язати відповідача повернути позивачу вказану квартиру, вільну від проживання третіх осіб; покласти на відповідача судові витрати. В обґрунтування позовних вимог зазначав, що ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є власниками квартири АДРЕСА_1 . Вказав, що 04 серпня 2020 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір оренди, згідно умов якого орендодавець передав орендарю в оренду квартиру АДРЕСА_1 . Договір оренди укладено строком на 35 місяців починаючи від дати початку строку оренди. Згідно з пунктом 3.1. Договору оренди щомісячна орендна плата за квартиру перші 12 місяців складає 17 000 гривень, з 13 по 24 місяць оренди 19 000 гривень, з 24 по 35 місяць оренди 20 000 гривень. Вказаний розмір орендної плати протягом всього строку дії цього Договору зміні не підлягає. До моменту підписання цього Договору орендарем сплачено орендодавцю суму готівкою у розмірі 34 000 гривень в рахунок орендної плати за 2 місяця наперед, а в подальшому по 17 000 гривень готівкою за кожний місяць передоплатою не пізніше 06 числа кожного місяця починаючи з другого місяця оренди (пункт 3.2. Договору оренди). Посилався на те, що з березня 2022 року відповідач припинив сплачувати встановлену договором оренди щомісячну орендну плату, чим порушив умови Договору оренди. Станом на 21 листопада 2022 року орендар зобов`язаний сплатити орендодавцю наступну орендну плату: за 20-й місяць оренди (з 04 березня 2022 року по 04 квітня 2022 року) розмір щомісячної орендної плати складає 19 000 гривень; за 21-й місяць оренди (з 04 квітня 2022 року по 04 травня 2022 року) розмір щомісячної орендної плати складає 19 000 гривень; за 22-й місяць оренди (з 04 травня 2022 року по 04 червня 2022 року) розмір щомісячної орендної плати складає 19 000 гривень; за 23-й місяць оренди (з 04 червня 2022 року по 04 липня 2022 року) розмір щомісячної орендної плати складає 19 000 гривень; за 24-й місяць оренди (з 04 липня 2022 року по 04 серпня 2022 року) розмір щомісячної орендної плати складає 20 000 гривень; за 25-й місяць оренди (з 04 серпня 2022 року по 04 вересня 2022 року) розмір щомісячної орендної плати складає 20 000 гривень; за 26-й місяць оренди (з 04 вересня 2022 року по 04 жовтня 2022 року) розмір щомісячної орендної плати складає 20 000 гривень; за 27-й місяць оренди (з 04 жовтня 2022 року по 04 листопада 2022 року) розмір щомісячної орендної плати складає 20 000 гривень; за 28-й місяць оренди (з 04 листопада 2022 року по 04 грудня 2022 року) розмір щомісячної орендної плати складає 20 000 гривень. Вказав, що у відповідача виникла заборгованість щодо сплати орендної плати за період з 04 березня 2022 року по 04 грудня 2022 року у розмірі 176 000 гривень. Звернув увагу суду, що за час прострочення сплати відповідачем орендної плати за договором оренди відповідач на зв`язок не виходить та зустрічі з позивачем уникає. Також зазначив, що відповідно до пункту 3.4. договору оренди оплату комунальних послуг на період дії договору здійснює орендар із їх числа за електроенергію орендар. Відповідач безпосередньо отримує рахунки від постачальників комунальних послуг, тому позивач відповідних рахунків немає. Відповідач заблокував позивачу доступ до електронних кабінетів постачальників комунальних послуг. Інформацію про заборгованість за комунальні послуги позивач дізнався через додаток «Монобанк», який згенерував заборгованість за комунальні послуги, відповідно до якої загальна сума заборгованості за комунальні послуги, пов`язані з експлуатацією квартири АДРЕСА_1 , склала 105 494,41 грн. Останні платежі за комунальні послуги здійснювалися відповідачем у січні 2022 року. Позивач за порушення відповідачем строку оплати орендної плати та комунальних послуг відповідно до умов договору нарахував неустойку за порушення строку оплати орендної плати у загальному розмірі 176 000 грн та неустойку за порушення строку оплати комунальних послуг у загальному розмірі 176 000 грн. Також, у зв`язку з простроченням сплати орендної плати нараховано відповідачу інфляційну складову у розмірі 15 102,29 грн, 3% річних у сумі 1 737,88 грн. На підставі викладеного просив позов задовольнити. Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 15 червня 2023 року прийнято відмову позивача від частини позовних вимог та закрито провадження у справі в частині позову про виселення відповідача з квартири за адресою: АДРЕСА_1 та зобов`язання повернути об`єкт нерухомості. Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2023 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 заборгованість по сплаті орендної плати у розмірі 176 000 грн, заборгованість за житлово-комунальні послуги у розмірі 66 583,53 грн, неустойку у розмірі 20 000 грн, інфляційні витрати у розмірі 15 102,29 грн, 3 % річних у розмірі 1 737,88 грн, витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 235,39 грн. У задоволенні решти заявлених позовних вимог - відмовлено. Не погоджуючись з указаним рішенням, представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. У мотивування скарги зазначає, що всупереч принципу змагальності, надавши перевагу позивачу, суд першої інстанції дослідив матеріали справи без участі третіх осіб, які є співвласниками спірної квартири, та вирішив спір по суті без урахування їх позиції щодо обставин, які мають істотне значення для справи. Зокрема, зауважує, про відсутність доказів надання згоди співвласниками спірної квартири на укладення ОСОБА_3 договору оренди від 04 серпня 2020 року. Вказує, що сума заборгованості по комунальним послугам не доведена позивачем, як і те, що заборгованість виникла в результаті дій відповідача, оскільки заборгованість за житлово-комунальні послуги була наявна станом на час укладення договору оренди, в указаному договорі оренди відсутня інформація про показники лічильників на дату складення договору, а також існує встановлена постановою Кабінетом Міністрів України №206 від 05 березня 2022 року заборона нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги, у зв`язку з чим неможливо встановити реальну суму заборгованості за комунальними послугами за період з 04 серпня 2020 року по 25 листопада 2022 року. Інші учасники справи не скористалися своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, заперечень щодо змісту та вимог апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції не направили. Частиною першою статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги суд доходить висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступного. Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що згідно з розрахунком, здійсненим позивачем у позовній заяві, заборгованість відповідача щодо сплати орендної плати за період з 04 березня 2022 року по 04 грудня 2022 року складає 176 000 грн. Зважаючи на наявні у матеріалах справи докази, розрахунок розміру заборгованості, суд уважав, що відомості, які вони містять, відповідають дійсним обставинам справи. Доказів повної або часткової сплати вказаної заборгованості відповідачем суду не надано. Воєнний стан на території України не означає, що відповідач не може користуватися орендованою квартирою та сплачувати кошти за її користування. Відповідачем не надано належних та допустимих доказів впливу саме воєнного стану на можливість виконання зобов`язань за договором. Отже, відповідачем не доведено наявність підстав для звільнення від оплати за користування вказаною квартирою. Оскільки зміст договору оренди відповідних умов щодо нарахування неустойки у розмірі місячної орендної плати за кожне щомісячне порушення строку оплати орендної плати не містить, суд дійшов висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача неустойки за порушення строку оплати орендної плати лише у розмірі місячної орендної плати за квартиру у сумі 20 000 грн. В частині позовних вимог про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги суд першої інстанції дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення заборгованість зі сплати житлово-комунальних послуг на загальну суму 66 583,53 грн. У задоволенні позовних вимог про стягнення неустойки за порушення строку оплати комунальних послуг місцевим судом відмовлено, оскільки позивачем у наведеному ним розрахунку не враховано постанову Кабінету Міністрів України №206 від 05 березня 2022 року «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану». Уважав обґрунтованими вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних у сумі 1 737,88 грн, інфляційні витрати у сумі 15 102,29 грн. Позовні вимоги в частині розірвання договору оренди, укладеного між сторонами, суд уважав такими, що не підлягають задоволенню, оскільки станом на час прийняття вказаного рішення договір оренди від 04 серпня 2020 року вже припинив свою дію. Висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи та ґрунтуються на вимогах закону. Судом установлено, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 , належить у рівних частинах ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на праві приватної власності, що підтверджується свідоцтвом про право власності на квартиру, виданим Головним Управлінням житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації від 16 грудня 2002 року серії НОМЕР_1 . 04 серпня 2020 року між ОСОБА_3 (далі - орендодавець, позивач) та ОСОБА_1 (далі - відповідач, орендар) укладено договір оренди, згідно з яким орендодавець передав орендарю в оренду квартиру АДРЕСА_1 . Згідно пункту 2.1. договору оренди, квартира, оренда якої є предметом даного договору, буде передана орендодавцем для тимчасового користування орендарем до 06 серпня 2020 року. З цієї ж дати починається відлік строку оренди. Сторони погодили, що відповідно до даного договору, орендар буде користуватися правом тимчасового користування квартирою протягом 35 місяців, починаючи з дати початку строку оренди (пункт 2.2. договору оренди). Квартира вважається переданою у користування орендарю з моменту підписання цього договору (пункт 2.3. договору оренди). Відповідно до пункту 3.1. договору оренди, щомісячна орендна плата за квартиру перші 12 місяців складає 17 000 (сімнадцять тисяч) гривень, з 13 по 24 місяць оренди 19 000 (дев`ятнадцять тисяч) гривень, з 24 по 35 місяць оренди 20 000 (двадцять тисяч) гривень. Вказаний розмір орендної плати протягом всього строку дії цього Договору зміні не підлягає. Згідно пункту 3.2 договору оренди, до моменту підписання цього Договору орендарем сплачено орендодавцю суму готівкою у розмірі 34 000 (тридцять чотири тисячі) гривень в рахунок орендної плати за 2 місяця наперед, а в подальшому по 17 000 гривень готівкою за кожний місяць передоплатою не пізніше 06 числа кожного місяця, починаючи з другого місяця оренди. Пунктом 3.4. договору оренди сторони погодили, що оплату комунальних послуг на період дії Договору здійснює орендар із їх числа за електроенергію - орендар. Достроково даний договір може бути розірваний виключно: а) за взаємною згодою сторін; б) у односторонньому порядку за ініціативою орендаря, про що він повинен повідомити орендодавця не менш ніж за один місяць до дати фактичного припинення оренди; в) у односторонньому порядку за ініціативою орендодавця у випадку затримки проведення орендної плати більш ніж за три місяці, допущеної по вині орендаря (пункт 5.1 договору оренди). Згідно з пунктом 7.1 договору оренди, ОСОБА_3 отримав згоду співвласників на оренду квартири. Сторони погодили, що пункт 5.1 в) рахувати виключеним із договору (пункт 7.2. договору оренди). Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочин - це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У відповідності до положень частини першої статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ) (частина перша статті 760 ЦК України). За змістом статті 761 ЦК України право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму. Згідно статті 762 ЦК України за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Плата за найм (оренду) майна може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за найм (оренду) майна встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за найм (оренду) майна. Наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає. Відповідно до частини першої статті 763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором. Якщо наймач продовжує володіти та/або користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором (частина перша статті 764 ЦК України). Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Укладаючи договір оренди квартири АДРЕСА_1 , сторони погодили ціну договору і порядок її оплати за користування, умови припинення правовідносин між сторонами, розірвання договору, тощо. Як убачається з матеріалів справи, квартира АДРЕСА_1 , надавалася у користування відповідача. Позивач повністю виконав свої зобов`язання за вказаним договором, надавши відповідачу у користування квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , що не заперечувалось відповідачем. У свою чергу відповідач за вказаним договором свої зобов`язання не виконав належним чином у повному обсязі та допустив заборгованість. Таким чином, зважаючи на те, що факт укладення договору оренди від 04 серпня 2020 року підтверджується як позивачем, так і відповідачем, доказів повної або часткової сплати вказаної заборгованості відповідачем за період з 04 березня 2022 року по 04 грудня 2022 року суду не надано, колегія погоджується з висновком місцевого суду про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 заборгованості з орендної плати у розмірі 176 000 грн. Судом першої інстанції обґрунтовано не взято до уваги посилання сторони відповідача на те, що він, враховуючи істотну зміну обставин після 24 лютого 2022 року, керуючись пунктом 5.1 підпункту б) договору оренди, 14 березня 2022 року поштовим відправленням через Укрпошту направив ОСОБА_3 вимогу про розірвання договору оренди, проте дана вимога була повернута на адресу відправника з відміткою «за закінченням терміну зберігання»; позивач не звернувся до нього для прийняття предмету оренди, а також не зв`язався з ним, щоб прийняти предмет оренди, у зв`язку з чим передати власнику квартиру не було можливості, з огляду на наступне. Так, на підтвердження направлення позивачу вимоги про дострокове розірвання договору оренди відповідачем долучено копію поштового конверта, фіскальний чек від 14 березня 2022 року, рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення №0209912714053 та опис вкладення у цінний лист. Разом з тим, як вірно зазначено судом першої інстанції, враховуючи, що відповідно до відповіді АТ «Укрпошта» від 28 березня 2023 року №103.003.-2416-23, за повідомленням відповідного підрозділу Укрпошти, реєстратор розрахункових операцій (заводський №КС0009471), що станом на 14 березня 2022 року знаходився в експлуатації ВПЗ №02099 м. Київ, не містить інформацію про приймання 14 березня 2022 року у даному ВПЗ поштового відправлення №0209912714053. Укрпошта не підтвердила факт видачі фіскального чеку у ВПЗ №02099 м. Київ про приймання поштового відправлення №0209912714053. Стороною відповідача докази на спростування зазначених відомостей суду надано не було. Посилання відповідача на форс-мажорні обставини у зв`язку з введенням в Україні воєнного положення, як на підставу для звільнення його від сплати орендної плати правильно не взяті судом першої інстанції до уваги з огляду на наступне. У Постанові Верховного суду від 08 грудня 2021 року у справі №357/452/21 викладено висновок, що норма частини шостої статті 762 ЦК України визначає в якості підстави звільнення від зобов`язання сплатити орендну плату об`єктивну безпосередню неможливість використовувати передане у найм майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що відсутність у частині шостій статті 762 ЦК України вичерпного переліку обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна, підстав виникнення таких обставин, засобів їх підтвердження свідчить про те, що підставою для застосування цієї норми є встановлення факту неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством. Відповідно до листа Торгово-промислової палати України від 28 лютого 2022 року №2024/02.0-7.1 визнано форс-мажорною обставиною військову агресію РФ проти України, що стало підставою введення воєнного стану 24 лютого 2022 року. Торгово-промислова палата України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків, згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт та ситуації, що з ним пов`язані (включаючи, але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, ембарго, діями іноземного ворога): загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибухи, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані положеннями відповідних рішень або актами державних органів влади, закриття морських проток, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також обставини, викликані винятковими погодними умовами чи стихійним лихом - епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха, тощо (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України»). Відповідно до частини першої статті 141 Закону України «Про торгово-промислові палати України», Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності. Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Листом від 28 лютого 2022 року Торгово-Промислова палата України засвідчила форс-мажорні обставини, зокрема, військову агресію РФ проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента №64/2022 від 28 лютого 2022 року «Про ведення воєнного стану». У постанові Верховного Суду від 30 листопада 2021 року у справі №913/785/17 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них, як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання. Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору. Разом з тим, у матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що в подальшому відповідач з вини позивача або через обставини, за які він не відповідає, не міг використовувати орендоване ним житлове приміщення. Воєнний стан на території України не означає, що відповідач не може користуватися орендованою квартирою та сплачувати кошти за її користування. Відповідачем не надано належних та допустимих доказів впливу саме воєнного стану на можливість виконання зобов`язань за договором. Отже, відповідачем не доведено наявність підстав для звільнення від оплати за користування вказаною квартирою, про що обґрунтовано зазначено судом першої інстанції. Щодо позовних вимог про стягнення неустойки за порушення строку оплати орендної плати. Відповідно до пункту 6.1 договору оренди сторони погодили, що при невиконанні однією зі сторін будь-якого пункту цього договору, сторона зобов`язана відшкодувати іншій стороні збитки та сплатити неустойку у розмірі однієї місячної орендної плати. Таким чином, оскільки зміст договору оренди відповідних умов щодо нарахування неустойки у розмірі місячної орендної плати за кожне щомісячне порушення строку оплати орендної плати не містить, суд першої інстанції обґрунтовано стягнув з відповідача на користь позивача неустойку за порушення строку оплати орендної плати лише у розмірі місячної орендної плати за квартиру у сумі 20 000 грн, у решті заявлених вимог відмовив. Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості зі сплати житлово-комунальних послуг. Згідно пункту 3.4. договору оренди сторони погодили, що оплату комунальних послуг на період дії Договору здійснює орендар із їх числа за електроенергію - орендар. Місцевий суд, перевіривши проведений позивачем розрахунок, врахувавши інформацію та докази щодо нарахування та сплати житлово-комунальних послуг по квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , надані Комунальним підприємством Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплонерго», ПрАТ «АК «Київводоканал», ТОВ «Київські енергетичні послуги», КП «Київкомунсервіс», КП «Керуюча компанія Оболонського району», за період з серпня 2020 року по жовтень 2022 року, дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості зі сплати житлово-комунальних послуг на загальну суму 66 583,53 грн, оскільки решта заявлених позовних вимог є необґрунтованою та не підтвердженою доказами. Щодо позовних вимог про стягнення неустойки за порушення строку оплати комунальних послуг. Згідно з розрахунком, здійсненим позивачем у позовній заяві, розмір неустойки за порушення строку оплати комунальних послуг становить 176 000 гривень. Указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом №2102-IX від 24 лютого 2022 року, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та триває станом на час вирішення справи. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №206 від 05 березня 2022 року «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64 «Про введення воєнного стану в Україні», Кабінет Міністрів України постановив установити, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється: нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги; припинення/зупинення надання житлово-комунальних послуг населенню у разі їх неоплати або оплати не в повному обсязі. Ця постанова набирає чинності з дня її опублікування і застосовується з 24 лютого 2022 року. Перевіряючи правильність нарахування неустойки за порушення строку оплати комунальних послуг, суд першої інстанції вірно встановив, що позивач при нарахуванні здійснив розрахунки не врахувавши наведену вище постанову Кабінету Міністрів України №206 від 05 березня 2022 року «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану», у зв`язку з чим правильно відмовив у задоволенні позову в цій частині. Отже, безпідставними є доводи апелянта, що сума заборгованості по комунальним послугам не доведена позивачем, як і те, що заборгованість виникла в результаті дій відповідача, оскільки заборгованість за житлово-комунальні послуги була наявна станом на час укладення договору оренди, в указаному договорі оренди відсутня інформація про показники лічильників на дату складення договору, а також існує встановлена постановою Кабінетом Міністрів України №206 від 05 березня 2022 року заборона нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги, у зв`язку з чим неможливо встановити реальну суму заборгованості за комунальними послугами за період з 04 серпня 2020 року по 25 листопада 2022 року. Щодо позовних вимог про стягнення інфляційних витрат та 3% річних за прострочення виконання зобов`язань по сплаті орендної плати. Відповідно до частини першої статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Згідно частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором. Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена у Розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань. Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування втрат від інфляції та трьох процентів річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. Перевіривши проведений позивачем розрахунок, місцевий суд дійшов законного та обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних у сумі 1 737,88 грн та інфляційних витрат у розмірі 15 102,29 грн. Зважаючи на те, що станом на час прийняття рішення, договір оренди від 04 серпня 2020 року вже припинив свою дію, у задоволенні позовних вимог про розірвання договору оренди судом першої інстанції правомірно відмовлено. За змістом частини першої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. З урахуванням викладеного, колегія вважає, що суд першої інстанції, дослідивши належним чином обставини справи та оцінивши зібрані докази у сукупності, правильно задовольнив позовні вимоги частково та стягнув з відповідача на користь позивача заборгованість по сплаті орендної плати у розмірі 176 000 грн, заборгованість за житлово-комунальні послуги у розмірі 66 583,53 грн, неустойку за порушення строку оплати орендної плати у розмірі 20 000 грн, інфляційні втрати у сумі 15 102,29 грн та 3% річних у розмірі 1 737,88 грн, у задоволенні решти позовних вимог відмовив. Аргументи сторони відповідача, що всупереч принципу змагальності, надавши перевагу позивачу, суд першої інстанції дослідив матеріали справи без участі третіх осіб, які є співвласниками спірної квартири, та вирішив спір по суті без урахування їх позиції щодо обставин, які мають істотне значення для справи, а також про відсутність доказів надання згоди співвласниками спірної квартири на укладення ОСОБА_3 договору оренди від 04 серпня 2020 року не заслуговують на увагу суду, оскільки треті особи у даній справі, які не заявляють самостійних вимог, були залучені за клопотанням сторони відповідача, будь-яких заперечень щодо позовних вимог не заявляли, до апеляційної скарги відповідача не приєднувались, свою скаргу не подавали, з вимогами про визнання договору оренди недійсним або нікчемним не звертались, тобто відсутні будь-які докази порушення прав та інтересів третіх осіб, за захистом яких у разі їх порушення останні мають право звернутися особисто або через уповноваженого представника. Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого суду, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного рішення, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди скаржника з висновками суду першої інстанції щодо їх оцінки. Докази та обставини, на які посилається скаржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження місцевим судом та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні місцевим судом були дотримані норми матеріального та процесуального права. Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на наведене, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - залишенню без змін. Рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає. Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2023 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, окрім випадків, передбачених частиною третьою статті 389 ЦПК України. Головуючий В.В. Гуль Судді Ю.О. Матвієнко Я.С. Мельник