Постанова Хмельницький апеляційний суд № 686/31060/23

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 березня 2024 року м. Хмельницький Справа № 686/31060/23 Провадження № 22-ц/4820/532/24 Хмельницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Янчук Т.О. (суддя-доповідач), Грох Л.М., Ярмолюка О.І., секретаря: Чебан О.М., учасники справи: апелянт ОСОБА_1 та її представник адвокат Слободянюк П.В, заінтересована особа ОСОБА_2 та його представник адвокат Валігура О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області 19 грудня 2023 року (суддя Палінчак О.М.) за заявою ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису, заінтересована особа ОСОБА_2 , в с т а н о в и в : У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про видачу обмежувального припису відносно ОСОБА_2 . Заяву ОСОБА_1 мотивувала тим, що між нею та її братом ОСОБА_2 існує цивільний спір про визнання права власності на квартиру в порядку спадкування та визнання заповіту недійсним, щодо квартири АДРЕСА_1 . За життя батьком, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , було складено заповіт на спірну квартиру на користь заявниці, проте ОСОБА_2 оспорює вказаний заповіт. З моменту смерті батька сторін, ОСОБА_2 проживає у вказаній квартирі як користувач (наймач) житла в окремій кімнаті, не несе витрат на утримання квартири, зловживає алкогольними напоями, веде аморальний спосіб життя. З вересня 2019 року по теперішній час ОСОБА_2 вчиняє відносно заявниці домашнє насильство психологічного, фізичного та економічного характеру, яке виражається у вигляді образ, погроз фізичною розправою, висловлювання нецензурною лайкою, постійними викликами працівників поліції, несплатою житлово-комунальних послуг за їх користування та завдає шкоди психічному здоров`ю потерпілої. Протягом останніх чотирьох років працівники поліції неодноразово проводили з ОСОБА_2 роз`яснювальну роботу, складали відносно нього протоколи про притягнення до адміністративної відповідальності за правопорушення, передбачені ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, які направлялись до суду. ОСОБА_1 здійснює оплату за житлово-комунальні послуги, але не в повному обсязі, внаслідок чого виникала заборгованість за житлово-комунальні послуги, яка стягувалася за рішеннями суду. В той же час, ОСОБА_2 користується комунальними послугами з 2019 року по теперішній час, оплату не здійснює, так як ніде не працює. Такими діями кривдник наносить заявниці як фізичну шкоду здоров`ю, так і психологічно впливає на неї, внаслідок чого у заявниці порушився сон, виникають побоювання чергового насильства з боку кривдника, страх перебувати вдома, заявниця постійно перебуває у стресовому стані та живе в страху. Із урахуванням викладеного, просила суд видати обмежувальний припис стосовно кривдника ОСОБА_2 строком на 6 місяців, у вигляді тимчасового обмеження його прав, встановивши наступні заходи стосовно кривдника: заборонити ОСОБА_2 перебувати за місцем її проживання в квартирі АДРЕСА_1 ; заборонити ОСОБА_2 наближатися на відстань менше ніж 200 м до квартири АДРЕСА_1 ; заборонити ОСОБА_2 вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_1 або контактувати із нею через інші засоби зв`язку особисто та через третіх осіб; заборонити ОСОБА_2 особисто і через третіх осіб розшукувати, переслідувати та в будь-який спосіб спілкуватись з малолітнім ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; заборони ОСОБА_2 наближатись до неповнолітнього племінника ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на відстань менше, ніж 200 м, незалежно від місця його перебування; направити ОСОБА_2 за рішенням суду до Хмельницького міського центру соціальних служб до одного року для проходження програми для кривдників. Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області 19 грудня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. За результатами вирішення справи суд першої інстанції дійшов висновку про те, що заявницею не підтверджено належними та допустимими доказами здійснення заінтересованою особою ОСОБА_2 впродовж тривалого часу насильницьких дій психологічного, фізичного та економічного характеру стосовно заявниці. Сам по собі факт наявності постанов про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за 2019 рік та 2020 рік стосовно кривдника, за відсутності доказів щодо повторюваності та ризиків продовження у майбутньому домашнього насильства, не можуть бути безумовною підставою для застосування спеціального заходу у вигляді обмежувального припису щодо ОСОБА_2 . В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити її заяву. В обґрунтування вимог скарги зазначено, що суд першої інстанції не побачив очевидних доказів на підтвердження вчинення дій, що містять ознаки психологічного, фізичного та економічного насилля ОСОБА_2 відносно своєї сестри ОСОБА_1 та прийшов до хибного висновку про необхідність відмови у застосуванні та видачі обмежувального припису на 6 місяців щодо ОСОБА_2 . На думку апелянтки, ОСОБА_2 своїми діями та бездіяльністю наносить як фізичну так і психологічну шкоду її здоров`ю, так і економічно впливає на неї, внаслідок чого у заявниці порушився сон, виникають побоювання чергового насильства з боку кривдника, страх перебувати вдома. ОСОБА_1 має на утриманні трьох дітей, проте змушена не жити та допомагати їм, а виживати та вирішувати питання про сплату заборгованості за житлово-комунальні послуги за кривдника ОСОБА_2 , який не вживає жодних заходів на погашення заборгованості, що виникла через не сплату ним вказаних послуг. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 заперечує проти доводів апеляційної скарги. Вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, таким що відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому просить залишити рішення суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. В судовому засіданні апелянта ОСОБА_1 та її представник адвокат Слободянюк П.В. підтримали доводи апеляційної скарги, просили її задовольнити. Заінтересована особа ОСОБА_2 та його представник адвокат Валігура О.О. в судовому засіданні заперечували проти доводів апеляційної скарги, просили її відхилити. Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового засідання, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно вимог частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровані та фактично проживають в квартирі АДРЕСА_1 . У провадженні Хмельницького міськрайонного суду перебуває цивільна справа №686/1816/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 про визнання права власності на квартиру в порядку спадкування та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_4 про визнання заповіту недійсним. Між заявницею та ОСОБА_2 існує спір щодо права власності на квартиру, в якій вони зареєстровані та проживають, а також, відсутні домовленості щодо оплати за комунальні послуги за місцем проживання сторін. Постановою Хмельницького міськрайонного суду від 16.12.2019 року провадження по справі про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ч.1 статті 173-2 КУПАП закрито у зв`язку із закінченням строків накладення стягнення. ОСОБА_2 ставилось у вину те, що 07.09.2019 року о 22-00 год., перебуваючи за місцем свого проживання, вчинив насильство в сім`ї психологічного характеру відносно своєї сестри ОСОБА_1 , яке виразилося в словесних образах, висловлюванні нецензурною лайкою та погрозах фізичною розправою на адресу останньої (справа №686/26198/19). Згідно постанови Хмельницького міськрайонного суду від 05.11.2020 року провадження в справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 за ч.1 ст.173-2 КУПАП закрито у зв`язку із закінченням строків накладення стягнення. ОСОБА_2 ставилося у вину те, що 11.07.2020 року близько 10-30 год. перебуваючи за місцем свого проживання, вчинив відносно своєї сестри ОСОБА_1 домашнє насильство, а саме дії психологічного характеру, що полягали у висловлюванні нецензурною лайкою (справа № 686/18667/20). За постановою Хмельницького апеляційного суду від 15.06.2022 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП (справа № 686/7231/22). 11.04.2022 року о 2-00 год. ОСОБА_2 за спільним місцем проживання вчинив щодо своєї сестри ОСОБА_1 домашнє насильство психологічного характеру, а саме ображав, висловлювався нецензурною лайкою, погрожував фізичною розправою (справа №686/7231/22). Відносно ОСОБА_1 теж складено протокол про вчинення адміністративного правопорушення від 13.11.2023, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, щодо домашнього насильства відносно її брата ОСОБА_2 , який перебуває на розгляді в суді, справа № 686/30820/23. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. За частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Згідно з процесуальним законодавством сторони мають певні права та обов`язки, реалізація яких, як правило, залежить від самих учасників процесу. Надання доказів на підтвердження доводів і обставини, на які позивач посилається як на підставу свої вимог, є обов`язком саме позивача, при цьому суд, за відповідним клопотанням сторони, може зобов`язати позивача надати певні докази, якщо це необхідно для забезпечення об`єктивного розгляду справи, і ненадання їх за вимогою суду або не реагування на вимогу суду є неналежним виконання процесуальних прав та свідчить про те, що позивач не вчиняє активних дій для доведення обґрунтованості своїх вимог перед судом. У справі, яка є предметом перегляду, заявниця посилалася на те, що її брат, з яким вони проживають у батьківській квартирі, вчиняє стосовно неї домашнє насильство, зокрема виражається нецензурною лайкою, погрожує їй фізичною розправою, чинить на неї психологічний тиск, не проводить оплату комунальних послуг, за ту частку квартири, якою користується, у зв`язку з чим вона неодноразово зверталася до органів поліції. На підставі її звернень, ОСОБА_2 у 2019, 2020, 2022 роках було визнано винним в вчинені домашнього насильства відносно заявниці. Протидія насильству у сім`ї є одним із важливих напрямів суспільного розвитку. Вона розглядається не лише як соціальна проблема, а, насамперед, як проблема захисту прав людини і, перш за все, прав жінок. При здійсненні насильства у сім`ї відбувається порушенням прав і свобод конкретної людини, що вимагає втручання з боку держави і суспільства. Невжиття своєчасних обмежувальних заходів щодо кривдника може призвести в подальшому до завдання шкоди здоров`ю потерпілої від насильства у сім`ї. Основним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини у вказаній сфері, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства. Згідно з пунктами 3, 4, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь. Економічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру. Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи. Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру. Відповідно до частини першої статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належать: 1) терміновий заборонний припис стосовно кривдника; 2) обмежувальний припис стосовно кривдника; 3) взяття на профілактичний облік кривдника та проведення з ним профілактичної роботи; 4) направлення кривдника на проходження програми для кривдників. Пунктом 7 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи. Згідно з частиною третьою статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків. У пункті 9 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи. У постановах Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 756/3859/19 (провадження № 61-11564св19) та від 20 травня 2020 року у справі № 673/1607/19 (провадження № 61-1432св20) зроблено висновок, що «враховуючи положення Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, що виконує захисну та запобіжну функцію і спрямований на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб з огляду на наявність ризиків, передбачених зазначеним вище законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях». За пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності). Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків. Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві. Обмежувальний припис використовується як ефективний спосіб захисту від вчинення дій з домашнього насильства, однією із характеристик якого є повторюваність. Статтею 350-6 ЦПК України передбачено, що, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або відмову в її задоволенні. У разі задоволення заяви суд видає обмежувальний припис у вигляді одного чи декількох заходів тимчасового обмеження прав особи, яка вчинила домашнє насильство, передбачених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», на строк від одного до шести місяців. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. У разі ненадання запитуваної інформації суд має право розглянути справу за наявними у ній матеріалами. Згідно з частиною першою статті 77 та частиною першою статті 79 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Виходячи з аналізу зазначених норм закону, а також встановивши, що докази, надані заявницею в обґрунтування заявлених вимог, не визначають ризиків продовження чи повторного вчинення домашнього насильства та чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи, що є необхідною умовою для застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», а свідчать лише про наявність тривалого конфлікту між сторонами щодо користування батьківською квартирою, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні заяви про видачу обмежувального припису. З наданих заявницею доказів вбачається, що між ОСОБА_1 та її братом ОСОБА_2 , які проживають за однією адресою, склалися тривалі конфліктні відносини щодо порядку користування батьківською квартирою та порядку оплати житлово-комунальних послуг. Разом з цим несплата ОСОБА_2 належним чином житлово-комунальних послуг, не є економічним насиллям в розумінні Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Суд першої інстанції, дослідивши всі наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну оцінку, дійшов правильного висновку про недоведеність вимог заявниці. Наведені у апеляційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції щодо встановлення обставин справи та тлумачення норм матеріального й процесуального права на свій розсуд, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом першої інстанції, який їх обґрунтовано спростував. При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»). Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судового збору відсутні. Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області 19 грудня 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 18 березня 2024 року. Судді Т.О. Янчук Л.М. Грох О.І. Ярмолюк