Постанова 4824 № 759/1287/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Головуючий у суді першої інстанції: П'ятничук І.В. Єдиний унікальний номер справи № 759/1287/23 Апеляційне провадження № 22-ц/824/2437/2024 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 29 лютого 2024 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Мережко М.В., суддів - Поліщук Н.В., Соколової В.В., секретар - Олешко Л.Ю., розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 30 травня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення неустойки (пені) за несвоєчасну сплату аліментів на утримання дитини, В с т а н о в и в : У січні 2023 року ОСОБА_2 звернулась до Святошинського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення неустойки (пені) за несвоєчасну сплату аліментів на утримання дитини. Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що вона з відповідачем ОСОБА_1 перебувала в зареєстрованому шлюбі, який рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 18 квітня 2017 року було розірвано. Від даного шлюбу сторони мають неповнолітнього сина ОСОБА_3 . Зазначила, що рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 01 липня 2019 року по справі № 759/19481/18 стягнуто з ОСОБА_2 аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/3 частини усіх видів заробітку (доходу) ОСОБА_1 щомісячно починаючи з 03 грудня 2018 року і до досягнення дитиною повноліття. Постановою Київського апеляційного суду від 15 вересня 2021 року було скасовано рішення Святошинського районного суду м. Києва від 01 липня 2019 року та постановлено нове, яким стягнуто з ОСОБА_1 аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з 03 грудня 2019 року і до досягнення дитиною повноліття. На виконання рішення суду 20 жовтня 2021 року Святошинським районним судом м. Києва було видано виконавчий лист № 759/19481/18, який було пред`явлено до виконання. Позивачка зазначала, що відповідач ані у добровільному порядку, ані в примусовому порядку не надає кошти на утримання сина, фактично усунувся від виконання батьківських обов`язків, внаслідок чого виникла заборгованість по виплаті відповідачем аліментів. На підставі викладеного, з урахуванням збільшення позовних вимог, позивачка просила суд стягнути з ОСОБА_1 на її користь неустойку (пеню) за несвоєчасну сплату аліментів на утримання сина ОСОБА_3 , що виникла за період з січня 2019 року по вересень 2022 року станом на 04 травня 2023 року у розмірі 1 640 587,10 грн. Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 30 травня 2023 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість зі сплати аліментів за період з січня 2019 року по вересень 2022 року в розмірі 83 211, 25 грн. В інші частині позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із таким рішенням суду, відповідач ОСОБА_5 подав на нього апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на не встановлення усіх обставин, що мають значення для вирішення справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення Святошинського районного суду м. Києва від 30 травня 2023 року та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що у діях відповідача ОСОБА_1 була відсутня вина щодо виникнення заборгованості, тому суд не мав підстав стягувати з нього пеню, нараховану на цю заборгованість. Позивачка ОСОБА_2 також подала апеляційну скаргу на рішення суду. Посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права просить рішення Святошинського районного суду м. Києва від 30 травня 2023 року змінити, стягнувши з ОСОБА_1 на її користь неустойку (пеню) за несвоєчасну сплату аліментів на утримання сина ОСОБА_3 станом на 15 березня 2023 року у розмірі 139 794,17 грн. В обґрунтування своєї апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції безпідставно зменшив розмір заборгованості до стягнення на 56 582,92 грн, оскільки станом на 01 лютого 2023 року заборгованість ОСОБА_1 становила 98 446,60 грн, заборгованість було погашено 15 березня 2023 року, тобто, через 42 дні. За таких обставин, на думку апелянтки, суд не урахував додатковий період прострочення заборгованості та нарахованої за цей же період пені. Відповідно до ст. 44 ЦПК України, особи, які беруть участь у справі зобов`язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Відповідно до ст.ст. 128-131 ЦПК України сторони були своєчасно повідомлені про день та час розгляду справи за адресами, які були зазначені в матеріалах справи, заяв щодо зміни місця проживання або місцезнаходження від сторін не надходило. Представники сторін взяли участь у судових засіданнях у апеляційному суді. Апеляційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. Згідно з вимогами ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 30 липня 2015 року перебували в зареєстрованому шлюбі, який рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 18 квітня 2017 року було розірвано (а.с. 13-14). В період шлюбу у сторін народився син ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 11). Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 01 липня 2019 року по справі № 759/19481/18 стягнуто з ОСОБА_1 аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/3 частини усіх видів заробітку (доходу), щомісячно починаючи з дня пред`явлення позову 03 грудня 2018 року і до досягнення дитиною повнолітня, але не менше 50 % прожиткового мінімуму встановленого для дитини відповідного віку (а.с. 13-14). Постановою Київського апеляційного суду від 15 вересня 2021 року рішення Святошинського районного суду м. Києва від 01 липня 2019 року скасовано та постановлено нове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 аліментів у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи із 03 грудня 2018 року і до досягнення дитиною повноліття (а.с. 16-19). На виконання рішення суду 24 жовтня 2019 року Святошинським районним судом м. Києва було видано виконавчий лист № 759/19481/18. Постановою головного державного виконавця Святошинського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Гуріною Д.І. було відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 759/19481/18 (а.с. 20). З матеріалів справи вбачається, що 13 січня 2023 року постановою державного виконавця Чигиринського відділу державної виконавчої служби у Черкаському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Верченко А.І. було прийнято до виконання виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 759/19481/18 (а.с. 44-45). Відповідно до розрахунку заборгованості по аліментах державного виконавця Чигиринського відділу державної виконавчої служби у Черкаському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Верченко А.І., станом на 01 лютого 2023 року заборгованість ОСОБА_1 по аліментах становить 98446,60 грн. (а.с. 46-48). Відповідачем 15 березня 2023 року було погашено заборгованість зі сплати аліментів по виконавчому провадженню № НОМЕР_1 в розмірі 114 846,00 грн, про що свідчить квитанція до платіжної інструкції на переказ готівки № ПН3387295 від 15 березня 2023 року (а.с. 50). Крім того, з матеріалів справи вбачається, що постановою від 20 лютого 2023 року державного виконавця Чигиринського відділу державної виконавчої служби у Черкаському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Верченко А.І. на ОСОБА_1 було накладено штраф у розмірі 19689,32 грн. в зв`язку з невиконанням ВП № НОМЕР_1 (а.с. 49). Відповідно до ст. 150 Сімейного Кодексу України (далі по тексту - СК України), батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості. Одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов`язком батьків утримувати дітей до їх повноліття та знайшло своє закріплення у Сімейному кодексі України. Відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Сплата аліментів за рішенням суду є одним зі способів виконання обов`язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини. Відповідно до ч. 2 ст. 182 СК України в редакції Закону № 2037-VІІІ від 17 травня 2017 року, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Відповідно до ч. 1 ст. 196 СК України, при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення. У разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості (абз. 1 ч. 1 ст. 196 СК України). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст.263 ЦПК України). У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 листопада 2021 року в справі № 569/14819/19 (провадження № 61-1586св20) зазначено, що: «правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення означає, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів ураховується сума несплачених аліментів та кількість днів прострочення. Оскільки аліменти нараховуються щомісячно, строк виконання цього обов`язку буде різним, отже, і кількість днів прострочення також буде різною залежно від кількості днів у місяці. Тобто пеня за прострочення сплати аліментів повинна нараховуватися на всю суму несплачених аліментів за кожен день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, у якому не проводилося стягнення. Пеня за заборгованість зі сплати аліментів нараховується на всю суму несплачених аліментів за кожний день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому не проводилося стягнення. Отже, зобов`язання зі сплати аліментів носить періодичний характер і повинне виконуватися щомісяця, тому при розгляді спорів про стягнення на підставі ч. 1 ст. 196 СК України пені від суми несплачених аліментів суд повинен з`ясувати розмір несплачених аліментів за кожним із цих періодичних платежів, установити строк, до якого кожне із цих зобов`язань мало бути виконане, та з урахуванням установленого - обчислити розмір пені виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов`язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, підсумувавши розміри нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визначивши її загальну суму. Викладене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 25 квітня 2018 року у справі № 572/1762/15-ц (провадження № 14-37цс18) та від 03 квітня 2019 року у справі № 333/6020/16-ц (провадження № 14-616цс18)». Тобто, право на стягнення неустойки (пені) за прострочення плати аліментів виникає у стягувача в силу наявності факту прострочення платником сплати аліментів, при цьому, розмір пені вираховується за кожен день прострочення. При цьому, при вирішенні питання про стягнення пені за прострочення сплати аліментів не має значення факт наявності чи відсутності на день вирішення спору заборгованості по аліментам. Тлумачення вказаних норм свідчить, що: стягнення пені, передбаченої абз. 1 ч. 1 ст. 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти. У СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. Очевидно, що в такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості, і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів; розмір пені за місячним платежем розраховується так: заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов`язання не включається до строку заборгованості) та помножити та 1 відсоток. Тобто, заборгованість за місяць х кількість днів заборгованості х 1 %; при застосуванні формулювання «не більше 100 відсотків заборгованості» в абз. 1 ч. 1 ст. 196 СК України якщо обмежувати нарахування пені поточною заборгованістю (тобто, тією яка існує за всі місяці станом на момент пред`явлення позову чи на інший момент), то при пред`явленні позову за період коли існувало прострочення, а на момент пред`явлення позову поточна заборгованість відсутня, то і не буде межі, яку не повинна перевищувати пеня. Як наслідок, очевидно, що потрібно розмежовувати сукупну поточну заборгованість та заборгованість за аліментами за певний місяць. Колегія суддів, з урахуванням принципу розумності, вважає, що оскільки пеня є змінною величиною, основою для обчислення якої є саме заборгованість за аліментами за певний місяць, то формулювання «не більше 100 відсотків заборгованості» означає, що розмір пені не повинен перевищувати розмір заборгованості, на яку вона нараховується. У разі, якщо позивач, з урахуванням принципу диспозитивності пред`явив позов про стягнення пені за декілька місяців, то розмір пені за ці місяці не повинен перевищувати сукупний розмір заборгованості, на яку вона нараховується. Позивачка надала належні, допустимі та достатні докази того, що станом на момент пред`явлення позову відповідач без поважних причин, не в повній мірі та не систематично сплачував аліменти на утримання дитини, що також прослідковується із довідки наданої державним виконавцем. Суд першої інстанції взяв до уваги подану довідку-розрахунок державного виконавця Чигиринського відділу державної виконавчої служби у Черкаському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Верченко А.І. в якій зазначається, що у відповідача наявна заборгованість станом на 01 лютого 2023 року становить 98 446,60 грн. Разом з тим, з вказаної довідки вбачається, що ОСОБА_1 несвоєчасно виконував свої зобов`язання по сплаті аліментів. Заборгованість погашена відповідачем 15 березня 2023 року. Суд першої інстанції також установив, що відповідач доказів на спростування своїх дій по несплаті аліментів не надав, не довів, що заборгованість утворилася з незазначених ним причин та не пов`язана з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками, тощо. Крім того, відповідач розрахунок заборгованості складений державним виконавцем Чигиринського відділу державної виконавчої служби у Черкаському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Верченко А.І., не оскаржував. За таких обставин колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про вину ОСОБА_1 у виникненні заборгованості. Апеляційний суд також відхиляє пояснення відповідача щодо виникнення заборгованості внаслідок зазначення позивачкою неактуальної адреси боржника та щодо накладення на нього заборони щодо перетину кордону України, оскільки ці обставини не свідчать про об`єктивну неможливість відповідача сплачувати аліменти у визначеному розмірі та не звільняють його від обов`язку брати участь у вихованні своєї дитини та своєчасно сплачувати аліменти на її утримання. Відповідно до Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року в справі № 572/1762/15-ц пеня за заборгованість по сплаті аліментів нараховується на всю суму несплачених аліментів за кожний день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому не проводилося стягнення. Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що загальна сума пені за прострочення сплати аліментів за період з січня 2019 року по вересень 2022 року становить 83 211,25 грн, відтак враховуючи положення ст. 196 СК України, суд правильно вирішив стягнути з відповідача неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів у розмірі 83 211,25 грн, що не перевищує 100 % суми заборгованості по аліментах в межах позовних вимог. Враховуючи те, що позивачка просила стягнути пеню нараховану на заборгованість за прострочення сплати аліментів, яка на час звернення до суду з даним позовом існувала, та те, що боржник був обізнаний зі змістом рішення суду про стягнення з нього аліментів на утримання дитини, а також знав про свій обов`язок з їх сплати, доказів на підтвердження неможливості сплачувати аліменти, у зв`язку з чим заборгованість утворилась з незалежних від нього причин, відповідач не надав, а тому, суд дійшов правильного висновку що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. Колегія суддів критично оцінює доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 щодо відсутності його вини в утворенні заборгованості по сплаті аліментів, оскільки такі доводи не підтверджуються належними та допустимими доказами. Доводи апеляційної скарги позивачки також не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та фактично зводяться до незгоди із висновками суду щодо розрахунку пені, що підлягає стягненню. При цьому, докази та обставини, на які посилається позивачка у апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції правильно визначено характер спірних правовідносин, встановлено обсяг прав та обов`язків сторін, застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що склались між сторонами, надано повну, всебічну та об`єктивну оцінку наявним у справі доказам, та з урахуванням передчасності позовних вимог, обґрунтовано відмовлено у їх задоволенні. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів доходить висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим, підстави для його скасуванні відсутні. Керуючись ст.ст. 141, 369, 374, 375, 382, 383, 384 України, суд, П о с т а н о в и в : Апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 30 травня 2023 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини судового рішення з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повний текст судового рішення складено 18 березня 2024 року. Головуючий: М.В. Мережко Судді: Н.В. Поліщук В.В. Соколова