Постанова 4824 № 760/16660/23

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 28 лютого 2024 року місто Київ справа №760/16660/23 провадження№22-ц/824/6074/2024 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М., за участю секретаря судового засідання - Височанської Н.В. сторони: позивач - ОСОБА_1 відповідач - ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Бордуновою Надією Олександрівною, на ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2023 року, постановлену у складі судді Козленко Г.О., В С Т А Н О В И В: Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус КМНО Головатенко О.В., про визнання права власності на спадкове майно та поділ спадкового майна. Просить визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 45,5 кв.м.; визнати за нею право власності на автомобіль марки MAZDA модель KF/EW7/EW7ABE020 CX-5, номер шасі НОМЕР_1 , 2021 року випуску; стягнути з ОСОБА_2 на її користь компенсацію за відхилення від ідеальних часток при поділі спадкового майна у розмірі 237 249,63 грн.; припинити її право власності на частини квартири АДРЕСА_2 . Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2023 року відмовлено у задоволені заяви про забезпечення позову в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус КМНО Головатенко О.В., про визнання права власності на спадкове майно та поділ спадкового майна. Не погоджуючись з такою ухвалою суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Бордунова Н.О. 30 жовтня 2023 року подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити заяву про забезпечення позову в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм процесуального права. Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що позивач ОСОБА_1 має намір визнати за собою право власності на спадкове майно, оскільки відповідач ОСОБА_2 передала оригінали правовстановлюючих документів невідомій особі. У зв`язку з відсутністю оригіналів правовстановлюючих документів на спадкове майно нотаріус не може видати спадкоємцям свідоцтво про право на спадщину за законом. Майнове право позивача ОСОБА_1 на отримання спадкового майна у власність після смерті батька ставиться в залежність від факту відсутності документів, які з невідомих причин передано невідомій особі, яка виїхала, тобто право позивача оспорюється, порушується, що стало підставою для звернення до суду з позовом. В позові ОСОБА_1 просить також здійснити поділ спадкового майна на конкретні об`єкти кожному із спадкодавців зі сплатою грошової компенсації. Тотожними можна вважати вимоги щодо вжиття заходів забезпечення позову, якщо в них одночасно збігаються вимоги щодо предмету спору, тобто якщо вони дублюються, повторюються, в повній мірі є аналогічними позовним вимогам, відтак у спірному випадку заходи забезпечення позову не є тотожними позовним вимогам, які заявлені позивачем. Позивач просить визнати право власності в порядку спадкування на спадкове майно, а заходи забезпечення спрямовані на накладення арешту на це спадкове майно та заборону користування транспортним засобом (не передачу у користування позивачу), що не є ідентичними вимогами. Спірне майно перебуває виключно в користуванні та управлінні відповідача ОСОБА_2 , відтак квартира може бути реалізована, а автомобіль знищено або погіршаться його технічні характеристики в ході експлуатації, відтак зазначені види забезпечення позову не дублюють позовних вимог, не підмінюють їх, тобто не є тотожними. Висновок суду першої інстанції про те, що позовні вимоги є тотожними з вимогами заяви про вжиття заходів забезпечення позову є помилковим. У відзиві відповідач ОСОБА_2 заперечувала проти доводів апеляційної скарги, просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, ухвалу суду першої інстанції залишити без змін. У відзиві зазначила, що позивачка ОСОБА_1 свідомо вводить суд в оману, оскільки стверджує, що нотаріус не може видати їй свідоцтво про право власності на спадщину виключно через відсутність оригіналів правовстановлюючих документів, але обійшла своєю увагою ту обставину, що саме вона відмовилась від запропонованих їй умов поділу майна з компенсацією відповідачем її частини, а саме вартості автомобіля. Апеляційна скарга не містить доказів того, що квартира може бути реалізована, при цьому про яку квартиру йде мова взагалі невідомо; а автомобіль може бути знищено або можуть бути погіршені його технічні характеристики в період експлуатації, хоча доказів такої експлуатації не надано. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Апеляційна скарга пов`язана лише з незгодою з прийнятим судом першої інстанції судовим рішення, а не щодо його незаконності чи необґрунтованості. Апеляційна скарга також не містить доказів для спростування внутрішнього переконання суду першої інстанції. В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Бордунова Н.О. доводи апеляційної скарги підтримала, просила задовольнити апеляційну скаргу, ухвалу суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити заяву про забезпечення позову в повному обсязі. Представник відповідачки ОСОБА_2 - адвокат Коталейчук С.П. подав до суду клопотання про відкладення розгляду справи призначеного, на 28 лютого 2024 року у зв`язку з зайнятістю в Броварському міськрайонному суді Київської області в кримінальній справі, разом з тим, доказів на підтвердження зазначених обставин суду не надав, а тому суд вважав за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача, визнавши причини його неявки неповажними. Заслухавши доповідь судді Шкоріної О.І., вислухавши пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість постановленої у справі ухвали, суд апеляційної інстанції приходить до наступних висновків. Відповідно до ч. 1, ч.2 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом. Види забезпечення позову визначені положеннями статті 150 ЦПК України та до них належать: накладенням арешту на майно та (або)грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; накладенням арешту на активи,які є предметом спору,чи інші активи відповідача,які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов`язку вчинити певні дії,у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі,або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; зупиненням продажу арештованого майна,якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа,який оскаржується боржником у судовому порядку; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; арештом морського судна,що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення. Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також забезпечення можливості реального виконання рішення суду у гіпотетичному випадку задоволення позову. Забезпечення позову по суті це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Отже, важливими умовами для вжиття заходів забезпечення позову є наявність між сторонами дійсного спору та реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду. Відповідно до п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб, чи учасників процесу (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 березня 2019 року у справі № 824/239/2018). Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). У постанові Верховного Суду від 24 грудня 2019 року у справі № 569/2011/18 зазначено, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову, забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу, наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову, ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів, запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Інститут забезпечення позову є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права. Отже, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд надає оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення адміністративного суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Водночас, колегія суддів зазначає, що будь-яке забезпечення позову в справі є надання тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявності об`єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування. У справі «Беєлер проти Італії» Європейський суд з прав людини зазначив, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, лише якщо забезпечено «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогам захисту основоположних прав конкретної особи. Питання щодо того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним. Також, у рішенні від 9 січня 2007 року у справі «Інтерсплав» проти України» суд наголосив, що втручання має бути пропорційним та не становити надмірного тягаря, іншими словами воно має забезпечувати «справедливий баланс» між інтересами особи і суспільства. Позивачка ОСОБА_1 , звертаючись до суду з позовом, просила суд визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 45,5 кв.м.; визнати за нею право власності на автомобіль марки MAZDA модель KF/EW7/EW7ABE020 CX-5, номер шасі НОМЕР_1 , 2021 року випуску; стягнути з ОСОБА_2 на її користь компенсацію за відхилення від ідеальних часток при поділі спадкового майна у розмірі 237 249, 63 грн.; припинити її право власності на 1/4 частину квартири АДРЕСА_2 . Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, зокрема в частині заборони відповідачці ОСОБА_2 експлуатувати, використовувати та передавати третім особам транспортний засіб, позивачка ОСОБА_1 обґрунтовує такі вимоги тим, що транспортний засіб є специфічним об`єктом нерухомого майна, у випадку експлуатації спірний автомобіль псується, його вартість зменшується, деталі та агрегати зношуються, а відтак існує вірогідність його остаточного знищення під час дорожньо-транспортної пригоди, що в подальшому може утруднити виконання рішення суду. Фактично позивач обґрунтовує свої вимоги необхідністю не допустити зменшення вартості та знищення спірного майна. Проте, метою забезпечення позову є попередження реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову. Що стосується накладення арешту на квартиру АДРЕСА_2 в межах суми 237 24, 63 грн., то такі вимоги є також безпідставними, оскільки сума компенсації заявлена ОСОБА_1 в якості компенсації за відхилення від ідеальної частки у спадковому майні, є неспівмірною з вартістю квартири. При цьому, всупереч вимогам ст. ст. 12, 81, ч. 1 ст. 151 ЦПК України в клопотанні про забезпечення позову позивачем ОСОБА_1 не наведено обставин та не надано доказів того, що невжиття заходів забезпечення позову, яких просить вжити позивач, може утруднити чи зробити неможливим виконання можливого рішення суду про задоволення позову. Положеннями ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Матеріали справи (виділені їх копії) не містять будь-яких доказів, на підставі яких суд має встановити наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги позивача щодо забезпечення позову /які свідчать про наявність спірного майна; за ким зареєстроване право власності на таке майно, тощо/. Колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції про те, що вимоги по забезпеченню позову є тотожними позовним вимогам, не відповідають фактичним обставинам справи, однак, це не впливає на правильність висновків суду про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову, оскільки позивач не довів, що невжиття відповідних заходів може утруднити чи унеможливити виконання рішення суду у майбутньому. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки зі змісту заяви та матеріалів справи не вбачається, що невжиття заходів забезпечення позову може в майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що ухвала суду постановлена з додержанням норм процесуального права, є законною та обґрунтованою, підстав для її скасування чи зміни не вбачається, тому апеляційну скаргу необхідно відхилити, а оскаржувану ухвалу - залишити без змін. Керуючись ст.ст. 259, 268, 371,367, 374, 375, 381-384, 390, 435 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Бордуновою Надією Олександрівною, залишити без задоволення. Ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2023 залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Постанова складена 18 березня 2024 року. Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна Судді: Л.Д. Поливач А.М. Стрижеус