Постанова Харківський апеляційний суд № 646/857/18

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Постанова Іменем України 06 березня 2024 року м. Харків справа № 646/857/18 провадження № 22-ц/818/4/24, № 22-ц/818/93/24 Харківський апеляційний суд у складі: головуючого - Пилипчук Н.П., суддів колегії - Маміної О.В., Тичкової О.Ю. за участю секретаря Носової К.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Харківської області Малахової Галини Іванівни, ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «КЕЙ-КОЛЕКТ» про визнання протиправним та скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав на нерухоме майно (реєстрацію права власності) та витребування майна з чужого незаконного володіння, з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 03 лютого 2021 року та додаткове рішення Ленінського районного суду м.Полтави від 24 квітня 2023 року, В С Т А Н О В И В : У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Харківської області Малахової Галини Іванівни, ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «КЕЙ-КОЛЕКТ» про визнання протиправним та скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав на нерухоме майно (реєстрацію права власності) та витребування майна з чужого незаконного володіння. Обґрунтовуючи свої позовні вимоги посилався на те, що він став власником житлового будинку по АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 0,0920 га за цією ж адресою, що підтверджується Договором купівлі-продажу від 04.11.2004, посвідченим приватним нотаріусом Харківського МНО Костенко С.А., державним актом на право власності на земельну ділянку серія НА №632938 від 20 липня 2006 року. 22.12.2006 між ним та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСибанк» було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11102897000, згідно з умовами якого банк зобов`язався надати ОСОБА_1 кредит в іноземній валюті на загальну суму 39600,00 доларів США під 12,3 % річних на строк до 22.12.2017. В забезпечення виконання зобов`язань по кредитному договору, 27.12.2006 між ОСОБА_1 та Банком укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Грішаковою О.В., відповідно до умов якого в іпотеку Банку передано спірні житловий будинок та земельну ділянку. До того ж, позивач стверджує, що протягом 2008-2013 років він самовільно реконструював спірний будинок. Право власності на самочинно реконструйований об`єкт ним не зареєстроване. Водночас, позивач дізнався з Реєстру речових прав на нерухоме майно про те, що 29.12.2017 приватним нотаріусом Харківського нотаріального округу Харківської області державним реєстратором Малаховою Галиною Іванівною здійснено реєстрацію права власності на спірні об`єкти нерухомого майна за ТОВ «Кей-Колект», 31.01.2018 ТОВ «Кей-Колект» здійснило відчуження ОСОБА_3 та ОСОБА_4 по частині вищевказаних об`єктів, після чого останні 21.02.2018 продали свої частки ОСОБА_2 . Отже, він вважає, що дії приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Малахової Г.І. є протиправними, оскільки реєстрація права власності на будинок та земельну ділянку за ТОВ «Кей-Колект» була здійснена відповідачем без достатніх правових підстав, з порушенням норм договору та ЗУ «Про іпотеку», з порушенням ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» та на підставі неправдивих відомостей. З огляду на це, просив суд визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Харківської області Малахової Г.І. про державну реєстрацію прав на нерухоме майно, а саме: рішення про реєстрацію права власності за ТОВ «Кей-Колект» на спірні земельну ділянку та житловий будинок. Крім того, в обґрунтування позовної вимоги до ОСОБА_2 щодо витребування з незаконного володіння на його користь майна, посилається на ст.ст. 387, 388 ЦК України та стверджує, що майно вибуло з його власності не з його волі на підставі незаконної нотаріальної дії та було перепродано третім особам, у зв`язку з чим єдиним законним засобом захисту права власності майна є віндикаційний позов до теперішнього володільця майна. Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 03 лютого 2021 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено в повному обсязі. Додатковим рішенням Ленінського районного суду м.Полтави від 24 квітня 2023 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним одностороннього правочину Товариства з обмеженою відповідальністю «КЕЙ-КОЛЕКТ» у вигляді звернення стягнення на предмет іпотеки та скасування запису з Державного реєстру речових прав на нерухове майно відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу апелянт посилається на порушення судом норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права. Зазначає, що в порушення вказаної вимоги закону, суд першої інстанції взагалі не розглянув позовні вимоги стосовно визнання недійсним одностороннього правочину ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ», а також не розглянув позовні вимоги про скасування запису з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 24942650 від 21.02.2018 року та запису з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 24942408 від 21.02.2018 року; не надав мотивованої оцінки кожному аргументу позивача, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення вказаних позовних вимог. Вказує, що йому не надсилалося та він не отримував повідомлення Іпотекодавця ТОВ «КЕЙ- КОЛЕКТ» про застосування застереження про задоволення вимог Іпотекодержателя із зазначенням конкретного способу задоволення. Зазначає, що ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ» не виконало умови розд. 4 і 5 іпотечного договору та вимоги ст.ст.35,36 Закону України «Про іпотеку». Звернення стягнення ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ» на предмет іпотеки відбулося з порушенням вимог діючого законодавства, тому право власності від іпотекодателя ОСОБА_1 до іпотекодержателя ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ» на підставі договору іпотеки від 27.12.2006 року не переходило, а отже не могло бути зареєстровано за ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ». Вказує, що матеріали цивільної справи не містять доказів проведення оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності на момент реєстрації за ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ» права власності на будинок та земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1 , що свідчить про порушення ст.37 ЗУ «Про іпотеку» при реєстрації права власності 29.12.2017 року за ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ». Наголошує, що приватний нотаріус ХМНО Малахова Г.І., в порушення процедури звернення стягнення на іпотечне майно, вчинила реєстрацію права власності на нерухоме майно без отримання доказів на підтвердження того, що відповідно до вимог ст.ст. 35,36 Закону України «Про іпотеку» письмові вимоги про усунення порушення основного зобов`язання та звернення стягнення на предмет іпотеки надсилались позивачу і були ним отримані. Також приватний нотаріус не перевірила безспірність заборгованості по наданим документам. Також зазначає, що реєстрація права власності за ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ» була здійснена нотаріусом з порушенням Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Вказує, що спірні будинок з надвірними будівлями та земельна ділянка за адресою АДРЕСА_1 передавалися позивачем в іпотеку. Договір іпотеки не свідчить про надання позивачем згоди на продаж нерухомого майна, а свідчить лише про його згоду на передачу майна в іпотеку в якості забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором. Сама по собі умова договору іпотеки про можливість набуття інотекодержателем права власності на предмет іпотеки не свідчить про волевиявлення іпотекодавця ОСОБА_1 на вибуття майна з його володіння. Аналіз наведених положень ст. ст. 17, 33, 36, 37 ЗУ «Про іпотеку» дає підстави зробити висновок про те, то згода іпотекодавця на передачу належного йому нерухомого майна у власність іншої особи (іпотекодержателя), не є беззастережною, а залежні, від ряду умов, а саме: чинності іпотеки, невиконання або неналежного виконання основного зобов`язання, визначення в установленому порядку вартості майна, наявності чинного рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на це майно. До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати касаційного цивільної о суду у своїй постанові від 14.02.2018 року у справі № 127/8068/16-ц га вказав, що за таких обставин вказана згода не може вважатися волевиявленням власника на вибуття майна з його володіння в розумінні ст. 388 ЦК України. Також представник ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу на додаткове рішення Ленінського районного суду м.Полтави від 24 квітня 2023 року, в якій зазначила, що судом першої інстанції не зазначено, коли складено повний текст судового рішення. Вказує, що в мотивувальній частині оскаржуваного рішення взагалі не зазначені фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини справи. У відповідності до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судова колегія, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, що з`явилися, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 04.11.2004 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Харківського МНО Костенко С.А., згідно якого останній став власником частини житлового будинку по АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 0,0920 га за цією ж адресою. Згідно вказаного договору, житлова площа вказаного будинку 39,1 кв.м. 22 грудня 2006 року між ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСибанк» було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11102897000, згідно з умовами якого банк зобов`язався надати ОСОБА_1 кредит в іноземній валюті на загальну суму 39600,00 доларів США під 12,3 % річних на строк до 22.12.2017. 27.12.2006 між ОСОБА_1 та Банком укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Грішаковою О.В., відповідно до умов якого в іпотеку Банку передано спірні житловий будинок та земельну ділянку. 12 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» укладені договір факторингу № 1 та договір про відступлення права вимоги за договорами іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Саєнко Е.В., реєстровий номер № 5207-5208, згідно до яких право вимоги за договором іпотеки перейшло до ТОВ «Кей-Колект». З реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що 29.12.2017 приватним нотаріусом Харківського нотаріального округу Харківської області державним реєстратором Малаховою Галиною Іванівною здійснено реєстрацію права власності на спірні об`єкти нерухомого майна за ТОВ «Кей-Колект», 31.01.2018 ТОВ «Кей-Колект» здійснило відчуження ОСОБА_3 та ОСОБА_4 по частині вищевказаних об`єктів, після чого останні 21.02.2018 продали свої частки ОСОБА_2 . На теперішній час власником спірних будинку і земельної ділянки по АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 21.02.2018 року, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Харитоновою Я.М. за реєстровим №

622. Позивач обґрунтовуючи свої позовні вимоги посилався на те, що дії приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Малахової Г.І. є протиправними, оскільки реєстрація права власності на будинок та земельну ділянку за ТОВ «Кей-Колект» була здійснена відповідачем без достатніх правових підстав, з порушенням норм договору та ЗУ «Про іпотеку», з порушенням ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» та на підставі неправдивих відомостей. Згідно із частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК Україникожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. Відповідно до статей 12, 81 ЦПК Україникожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Відповідно до статті 509 ЦК Українизобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України). Згідно зі статтею 1049 ЦК Українипозичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором. Відповідно до частини другої статті 328 ЦК Україниправо власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (стаття 317 ЦК України). За змістом частини першої статті 319 ЦК Українивласник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України). Відповідно до статті 1 Закону України від 05 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку»(далі - Закон № 898-IV) іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Іпотека виникає на підставі договору, законуабо рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі законуабо рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3 Закону № 898-IV). Відповідно до частини першої статті 12 Закону № 898-IVу разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки. За частинами першою та третьою статті 33 Закону № 898-IVу разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Відповідно до частини першої статті 35 Закону № 898-IVу разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. За частинами першою-третьою статті 36 Закону № 898-IVсторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Закономспособи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону. Відповідно до частини третьої статті 37 Закону № 898-IVіпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді (частина друга статті 37 Закону № 898-IV). Отже, чинним законодавством передбачений порядок задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки як шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса (у примусовому порядку), так і позасудового (добровільного) врегулювання згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, зокрема й шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки. Згідно з п. 2.1.1. Договору іпотеки від 27.12.2006 (далі договір іпотеки) у разі невиконання чи неналежного виконання Іпотекодавцем зобов`язань за Кредитним договором Іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за рахунок Предмету іпотеки в повному обсязі переважно перед іншими кредиторами. За пунктами 4.1, договору іпотеки звернення стягнення здійснюється Іпотекодержателем у випадках, зазначених в підпунктах 2.1.1-2.1.2 цього договору; у разі порушення провадження у справі про відновлення платоспроможності Іпотекодавця або визнання його банкрутом; у разі прийняття рішення про ліквідацію юридичної особи Іпотекодавця; у разі порушення Іпотекодавцем будь-якого зобов`язання за цим договором або будь-якого зобов`язання, що забезпечено іпотекою за цим Договором. Пунктом 4.2. договору іпотеки встановлено, що звернення стягнення здійснюється, на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса, застереження про задоволення вимог Іпотекодержателя. Згідно пункту 4.3. договору іпотеки, у випадках, зазначених у п.п. 2.1.1. 2.1.2 цього договору іпотеки іпотекодержавтель надсилає іпотекодавцеві повідомлення, оформлене згідно до ст. 35 ЗУ «Про іпотеку». Пунктом 4.4. передбачено, що у разі невиконання іпотекодавцем вимог, зазначених в повідомленні, по яке йдеться в п. 4.3., іпотекодерджатель здійснює звернення стягнення на предмет іпотеки. Згідно п.4.5 звернення стягнення за рішенням суду та виконавчим написом нотаріуса здійснюється відповідно до законодавства України. Згідно з п. 4.6. Договору іпотеки звернення стягнення по застереженню про задоволення вимог Іпотекодержателя здійснюється відповідно до розділу цього договору іпотеки та відповідно до статті 36 Закону України «Про іпотеку». Пунктом 5.2. договору іпотеки встановлено, що в повідомленні про яке йдеться в п. 5.1., Іпотекодержатель зазначає який зі способів задоволення вимог Іпотекодержателя, що передбачені ч.3 ст. 36 Закону України «Про іпотеку», застосовуються Іпотекодержателем. У разі застосування передачі Предмету іпотеки у власність Іпотекодержателя як способу задоволення вимог Іпотекодержателя (абз. 2 ч. 3 ст. 36 Закону України «Про іпотеку») право власності переходить до Іпотекодержателя з моменту отримання повідомлення, про яке йдеться в п. 5.1. цього договору іпотеки п.5.3. У разі застосування права Іпотекодержателя від свого імені продати Предмет іпотеки як способу задоволення вимог Іпотекодержателя (абз. 3 ч. 3 ст. 36 Закону України «Про іпотеку»), Іпотекодержатель реалізує норми ст. 38 Закону України «Про іпотеку» і повідомлення, про яке йдеться в п.5.1., вважається повідомленням Іпотекодавцю про намір укласти договір купівлі продажу іпотеки (п. 5.4). Отже, договір іпотеки від 27.12.2006 року містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, шляхом передачі предмета іпотеки у власність останнього. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно було прийнято Відповідачем на підставі згоди Позивача, передбаченої іпотечним договором, а тому положення Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті"не можуть бути застосовані, і наведені з цього приводу доводи позивача не відповідають вказаним нормам матеріального права. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог стосовно визнання недійсним одностороннього правочину Товариства з обмеженою відповідальністю «КЕЙ-КОЛЕКТ» у вигляді звернення стягнення на предмет іпотеки, а також щодо скасування запису з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 24942408 від 21.02.2018 року про право власності ОСОБА_2 на житловий будинок та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , Ленінський районний суд м. Полтави визначив ті самі підстави, що і Червонозаводський районний суд м. Харкова у своєму рішенні від 03 лютого 2021 року. Колегія суддів не може погодитись з такими висновками судів, виходячи з наступного. Підпунктом 1 пункту 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті»зазначено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу»та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв.м для квартири та 250 кв.м для житлового будинку. Згідно з пунктом 23 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, що діяла на момент укладення кредитного договору та договору іпотеки) споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції. Продукція - будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб. У пункті 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті»зазначено, що протягом дії цього Законуінші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм. Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку»звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Закономспособи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону України «Про іпотеку»). Отже, Закон України «Про іпотеку»прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним зі шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки. Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому, до прийняття Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті»право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору. Водночас, Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті»ввів тимчасовий мораторій (заборону) на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження. Аналогічні правові висновки щодо застосування положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті»містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18-ц, (провадження № 14-45цс20); від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19), а також у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2020 року у справі № 524/10011/17 (провадження № 61-5446св19) та багато таких інших. Зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19) викладено правовий висновок про те, що обмеження, встановлені Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті»поширюються не лише на випадки звернення стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду, а й на позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, яким є реєстрація права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем на підставі відповідного застереження в іпотечному договорі. Отже, помилковими є висновки суду першої інстанції, про те, що на правовідносини між сторонами не поширюються положення Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", оскільки звернення стягнення на майно відбулося у позасудовому порядку. Мораторій (заборона) на примусове відчуження майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, який встановлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», має цільовий характер і є державною гарантією захисту конституційних прав та інтересів громадян, які отримали кредити саме в іноземній валюті. Мж тим, колегія суддів вважає, що положення Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" не може бути застосований до спірних правовідносин з інших підстав. Так, однією з умов для застосування зазначеного законує використання іпотекодавцем спірного нерухомого майна, як місця постійного проживання. (№ 727/6284/20 від 12 квітня 2023 року). Позивач у цій справі стверджував про те, що реєстраційна дія у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено з порушенням вимог Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», зазначає, що спірне іпотечне майно використовується позивачем як місце постійного проживання, у нього у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно. З матеріалів справи вбачається, що право власності на спірний житловий будинок з надвірними будівлями належало ОСОБА_1 частина на підставі договору купівлі-продажу від 04.11.2004 року, реєстраційний номер 11961 та частини на підставі договору купівлі продажу від 04.11.2004 року, реєстраційний номер 11956. Як вбачається з матеріалів справи місцем реєстрації ОСОБА_1 є АДРЕСА_2 . Згідно довідки про зареєстрованих у житловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_2 від 08.02.2002 року, у вказаній квартирі зареєстровані ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_7 . З матеріалів справи вбачається, що адресою місця свого проживання, адресою для листування у договорах кредиту від 22.12.2006 року та іпотеки від 27.12.2006 року позивач зазначає: АДРЕСА_2 . Вимога про усунення порушень основного зобов`язання від 18.10.2017 року ОСОБА_1 направлялась на адресу АДРЕСА_2 та він отримував поштові відправлення за цією адресою. Отже, позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що постійним місцем його проживання є будинок за адресою: АДРЕСА_1 . Враховуючи наведене, доводи позивача про те, що продаж арештованого майна боржника було здійснено з порушенням вимог ЗУ "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", є безпідставними, оскільки відповідний закон не підлягає застосуванню у спірних правовідносинах, з огляду на те, що позивач не довів, що адресою його постійного місця проживання є: АДРЕСА_1 . Згідно з частиною першою статті 2 Закону від 01 липня 2004 року 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV), в редакції, чинній на момент здійснення державної реєстрації, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Відповідно до частини третьої статті 10 цього Законудержавний реєстратор, зокрема, встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом. За частиною першою статті 11 Закону № 1952-IVдержавний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. Відповідно до статті 18 Закону № 1952-IVперелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам. Згідно з пунктом 57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127(далі - Порядок), у редакції, чинній на момент вчинення реєстраційної дії, для державної реєстрації права власності та інших речових прав на майно, яке набувається у зв`язку з виконанням умов правочину, з якими законта/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення таких прав, також подається документ, що підтверджує наявність факту виконання відповідних умов правочину. За пунктом 61 Порядку для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; документ, що підтверджує наявність факту завершення тридцятиденного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу). У наведених нормах визначено вичерпний перелік обов`язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, з огляду на закріплені у статтях 10, 18 Закону № 1952-IVта статті 37 Закону № 898-IVпорядок державної реєстрації та коло повноважень державного реєстратора під час її проведення, і ця особа приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства. За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Харківського нотаріального округу Харківської області державним реєстратором Малаховою Галиною Іванівною 29.12.2017 року здійснено реєстрацію права власності на спірні об`єкти нерухомого майна за ТОВ «Кей-Колект». Судом апеляційної інстанції витребувані та досліджені матеріали, на підстав яких вчинено реєстрацію права власності на спірні об`єкти нерухомого майна, а саме на житловий будинок та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , за ТОВ «Кей-Колект». Під час розгляду справи встановлено, що ТОВ «Кей-Колект» 18 жовтня 2017 року склало письмову вимогу про усунення порушення основного зобов`язання, яка містить відомості про заборгованість з повернення кредиту станом на 18 жовтня 2017 року в сумі 40 490,70 дол. США. У вимозі зазначено, що банк вимагає усунення порушення зобов`язання та його виконання у тридцятиденний строк з дня отримання цієї вимоги, а також попереджено про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання вказаних вимог, в порядку, передбаченому ст. 37 ЗУ «Про іпотеку». Право власності на предмет іпотеки банком набуто 29 грудня 2017 року, тоді як письмову вимогу про усунення порушення основного зобов`язання направлено боржнику 18 жовтня 2017 року, яку ним отримано 06 листопада 2017 року. Доводи ОСОБА_1 про те, що він не отримував вимоги-попередження банку, спростовуються матеріалами справи, а саме довідками ПАТ «Укрпошта», які додані до матеріалів реєстраційних справ № 1454221463101 та № 1454192363101, які були надіслані Департаментом реєстрації Харківської міської ради на виконання вимог ухвали Харківського апеляційного суду від 29 листопада 2023 року. Позивач звертав увагу суду на те, що на момент реєстрації права власності між ТОВ «Кей-Колект» та ОСОБА_1 був наявний невирішений спір щодо розміру заборгованості. Між тим, згідно ухвали Червонозаводського районного суду м. Харкова від 12 вересня 2019 року позов ТОВ «Кей-Колект» до ОСОБА_1 , ОСОБА_8 про стягнення заборгованості - залишено без розгляду на підставі заяви представника ТОВ «Кей-Колект». Позивач вказував на те, що оцінка предмета іпотеки не була проведена в порушення вимог закону до державної реєстрації права власності. З укладеного між сторонами договору іпотеки вбачається, що предмет іпотеки оцінено у сумі 333 300 грн. Відповідно до положень частини п`ятої статті 37 Закону України «Про іпотеку», іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. Матеріалами справи підтверджено, що 29 грудня 2017 року на замовлення ТОВ «Кей-Колект» суб`єктом оціночної діяльності ТОВ «Меркурій Партнерс» здійснена оцінка предметів іпотеки, відповідно до якої вартість житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 становила 265 510 грн., що еквівалентно 9500 доларів США, земельної ділянки за цією ж адресою становила 293 458 грн., що еквівалентно 10 500 доларів США. Встановлено, що оцінка вартості іпотечного майна здійснена банком 29.12.2017 року, тобто на момент набуття останнім права власності на предмет іпотеки, що відповідає положенням статті 37 Закону України «Про іпотеку» Отримавши 06 листопада 2017 року вимогу-попередження від 18 жовтня 2017 року, ОСОБА_1 не заявляв банку про своє бажання дізнатись про вартість, за якою буде реалізований предмет іпотеки, про бажання взяти участь у проведенні оцінки предмета іпотеки тощо. ОСОБА_1 вказував, що матеріали реєстраційної справи, на підставі яких було здійснено реєстрацію права власності не містять оцінки предмета іпотеки, між тим норми постанови КМУ № 1127 від 25 грудня 2015 року «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень», що діяли на момент державної реєстрації,на час подачі документів не передбачали серед переліку документів, які надаються реєстратору, оцінки предмету іпотеки. Отже, сама по собі відсутність в реєстраційній справі оцінки предмета іпотеки не є підставою для визнання державної реєстрації незаконною. Подані банком державному реєстратору документи відповідали положенням статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»та пункту 61 постанови КМУ № 1127 від 25 грудня 2015 року «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень»в редакції, чинній на час їх подачі. За вказаних обставин колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для визнання незаконним та скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав на нерухоме майно (реєстрацію права власності). Позивач вказує, що будинок було реконструйовано, отже вартість предмета іпотеки збільшилась з урахуванням добудови. Між тим, такі доводи не спростовують висновків суду, оскільки право власності на добудови позивачем не зареєстровано, державну реєстрацію вчинено саме на те майно, яке було і залишається предметом іпотеки. Статтею 388 Цивільного кодексу Українивизначено вичерпний перелік підстав, за наявності яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача. Зокрема, згідно частини 1 статті 388 Цивільного кодексу Україниякщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Отже, оскільки відсутні підстави вважати протиправним рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за ТО «Кей-Колект», то позовна вимога про витребування майна, яка є похідною, також не підлягає задоволенню. Отже, враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 03 лютого 2021 року та додаткове рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 24 квітня 2023 року підлягає зміні в частині мотивів відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Відповідно до п. 2 ч. 1ст. 374 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2,4, 12, 13, 81, 258-259, 264, 265, 273, 354 ЦПК України, суд - П О С Т А Н О В И В : Апеляційні скарги ОСОБА_1 на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 03 лютого 2021 року та додаткове рішення Ленінського районного суду м.Полтави від 24 квітня 2023 року задовольнити частково. Рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 03 лютого 2021 року та додаткове рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 24 квітня 2023 року в частині мотивів відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 змінити, мотивувальну частину рішення викласти в редакції цієї постанови. Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. Повний текст постанови виготовлено 15 березня 2024 року. Головуючий Н.П. Пилипчук Судді О.Ю. Тичкова О.В. Маміна