Постанова Київський апеляційний суд № 202/3089/14-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження Доповідач- Ратнікова В.М. № 22-ц/824/3818/2024 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И м. Київ Справа № 202/3089/14-ц 26 лютого 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Ратнікової В.М. суддів - Борисової О.В. - Кирилюк Г.М. при секретарі - Колесник А.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» адвоката Білоуса Андрія Володимировича на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 05 вересня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Колдіної О.О., у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,- в с т а н о в и в: У лютому 2014 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду із позовом до Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» (далі - ПАТ «Акцент-Банк»), ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Позовні вимоги обгрунтовувало тим, що 19 лютого 2008 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладений договір№DN81AR100130424, згідно умов якого позичальник отримала кредитні кошти у сумі 114 640 грн 50 коп. зі сплатою 9,60 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення 18 лютого 2013 року. Виконання зобов`язання за вказаним договором забезпечено порукою «Акцент-Банк» в розмірі 10 000,00 грн згідно договорувід 20 жовтня 2010 року. Зазначало, що внаслідок порушення позичальником строку та порядку погашення кредиту станом на 15 січня 2014 року утворилася заборгованість за кредитним договором в розмірі 578 919 грн 10 коп., із яких: заборгованість за тілом кредиту - 132 337 грн 90 коп., проценти за користування кредитом - 53 401 грн 03 коп., комісія за користування кредитом - 25 086 грн 61 коп., пеня за несвоєчасне виконання зобов`язання за договором - 340 287 грн 89 коп.; штраф (фіксована частина) - 250 грн; штраф (процентна складова) - 27 555 грн 67 коп. Посилаючись на викладені обставини, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь банку суму заборгованості в розмірі 578 919 грн 10 коп.; стягнути з ОСОБА_1 солідарно з ПАТ «Акцент-Банк»на користь банку10 000,00 грн (розмір відповідальності поручителя перед кредитором); стягнути з ОСОБА_1 на користь банкувитрати на правову допомогу в розмірі 3 200 грн. та судовий збір. Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12 червня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 травня 2016 року,позов задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором: за тілом кредиту - 132 337 грн 90 коп., проценти за користуваня кредитом- 53 401 грн 03 коп., комісія за користування кредитом - 25 086 грн 61 коп. В іншій частині позову відмовлено. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» судовий збрі у розмірі 2 108,26 грн. Постановою Верховного Суду від 14 листопада 2018 року, за результатом розгляду касаційної скарги ПАТ КБ «ПриватБанк», скасовано заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12 червня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 травня 2016 року в частині вирішення позову Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення неустойки (штрафу та пені), справу в цій частині передано на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвалою Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 13 грудня 2018 року прийнято справу до свого провадження та призначено її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження. Ухвалою Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 12 квітня 2019 року задоволено заяву позивача ПАТ КБ «ПриватБанк» та позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» в частині вимог до ПАТ «Акцент-Банк»залишено без розгляду (а.с. 170 том 1). Ухвалою Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 12 квітня 2019 року справу за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором передано за підсудістю до Голосіївського районного суду міста Києва (а.с. 171 том 1). Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 05 вересня 2023 року в задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено. Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, представник позивача АТ Комерційний банк «ПриватБанк» - адвокат Білоус АндрійВолодимировичподав апеляційну скаргу, в якій за результатом апеляційного перегляду справи просить скасувати рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 05 вересня 2023 року та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити у повному обсязі в сумі 578 919 грн 10 коп. В обґрунтування змісту вимог апеляційної скарги зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права, висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не оцінив і не з`ясував усіх обставин справи. З матеріалів справи вбачається, що постановою Верховного Суду від 14 листопада 2018 року заочне рішення Індустріального районного суду м, Дніпропетровська від 12 червня 2015 року та ухвала Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 травня 2016 року скасовані лише в частині вирішення вимог про стягнення неустойки і лише в цій частині справу передано на новий розгляд, а відтак, суд першої інстанції при новому розгляді справи не мав переглядати справу в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту, процентами та комісії, оскільки в цій частині спір вже вирішено та наявне судове рішення, що вступило в законну силу, а саме: заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12червня 2015 року стягнуто із ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором: за тілом кредиту: 132 337 грн 90 коп., проценти: 53 401 грн 03 коп., комісія: 25 086 грн 61 коп. Таким чином, на думку сторони позивача, наявність та розмір зазначеної заборгованості встановлена рішенням суду, що вступило в законну силу, та в силу ч.4 ст.82 ЦПК України не потребує доказування при новому розгляді справи в частині стягнення неустойки. Щодо вимог позивача про стягнення неустойки зазначає про те, що сторони при укладенні кредитного договору передбачили відповідальність позичальника за порушення зобов`язань по договору у вигляді сплати пені, тому вона підлягає до стягнення. Передаючи справу в частині стягнення неустойки на новий розгляд, Верховний Суд у постанові від 14листопада 2018 року зазначив, зокрема, про те, що положення частини третьої статті 551 ЦК України з урахуванням положень статті 3 цього Кодексу щодо загальних засад цивільного законодавства та обов`язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків. Разом з тим, диспозиція частини третьої статті 551 ЦК України не уповноважує суд звільняти боржника від відповідальності у вигляді стягнення неустойки, оскільки прощення боргу (стаття 605 ЦК України) належить до повноважень кредитора, а не суду. Відповідно до ч.1 ст.417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи. Разом з тим, суд першої інстанці, вирішуючи спір при новому розгляду справи, не зменшив розмір неустойки, а відмовив в її стягненні взагалі, також не врахував принцип змагальності цивільного процесу, а саме те, що позивачем надано обґрунтований розрахунок заборгованості в якому відображено всі проплати, які надходили на погашення заборгованості та міститься вся наявна заборгованість за кредитним договором, в тому числі, за неустойкою. Позивачем доведено факт неналежного виконання відповідачем зобов`язання за кредитним договором та надано відповідний розрахунок суми заборгованості з пені, штрафів. Натомість відповідачем розрахунок позивача не спростований, власного розрахунку неустойки не надано, клопотання про призначення судової експертизи не заявлено. Крім того, судом першої інстанції не наведено, які саме положення розрахунку заборгованості, що надав позивач, є неправильними чи не відповідають умовам кредитного договор. Вважає, що в цій справі при вирішенні спору в частині стягнення неустойки та посилання на ст. 61 Конституції України, суд першої інстанції мав визначити, який вид неустойки із заявлених позивачем (пеня, штраф (фіксована частина) чи штраф (процентна складова) підлягає стягненню, а не відмовляти у стягненні заборгованості взагалі. Крім того, відповідно до постанови Верховного Суду у справі № 755/7704/15-ц від 23січня 2018 року, а також постанови Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі №159/2146/15-ц, належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості за кредитним договором), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду. З урахуванням наведених обставин, сторона позивача вважає, що суд першої інстанції не встановив повно та всебічно обставини справи в частині стягнення неустойки, неправомірно переглянув справу в частині вже розглянутій судом, не встановив розміру заборгованості відповідача за неустойкою, а відтак передчасно відмовив у задоволенні позовних вимог, що призвело до безпідставного звільнення відповідача від обов`язків за укладеним договором. У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Музиченко Юлія Володимирівна просить апеляційну скаргу позивача АТ КБ «ПриватБанк» залишити без задоволення, а рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 05 вересня 2023 року- без змін. Зазначає, що дійсно відповідачем були порушені терміни погашення кредиту у зв`язку із обставинами, які не залежали від неї. Вона не ухилялась від сплати зобов`язань та коли була така можливість намагалась погасити кредит, про що свідчать оплати здійснені у різний час та враховані у графі 13«сума пені отримана», а саме суми 5 395,44 грн та 7892,10 грн, також у графі 16 «Комісія отримана». Всього відповідачем по кредиту погашено суму у розмірі 27974,67 грн. Звернула увагу на те, що банкна свій розсуд зараховував сплачені відповідачем кошти, хоча вона не виражала своє власне волевиявлення щодо зарахування таких коштів в оплату штрафів та пені. Сплачуючи кошти, відповідач мала намір погасити «тіло кредиту» основну заборгованість, яку саме й позичала у позивача. На спростування позовних вимог та на підтвердження своєї позиції відповідач заявляла в суді про застосування строків позовної давності та щодо застосування ст. 551 ЦПКУ щодо зменшення штрафних санкцій. Вказувала що, зважаючи на необґрунтованість вимог позивача в частині розміру заборгованості, беручи до уваги неналежність доказу, що наданий на підтвердження розміру суми штрафних санкцій, а також застосування банком подвійного нарахування штрафних санкцій за одне і те ж порушення, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк». Сторона відповідача погоджується із обставинами, встановленими судом першої інстанції, та висновками суду,наведеними у рішенні на обґрунтування відмови у частині позовних вимог, які було передано на новий розгляд, та вважає оскаржуване рішення законним та таким, що висено у відповідності до норм матеріального та процесуального права, а тому не підлягає скасуванню. Крім того, відповідач погоджується із висновком судом першої інстанції щодо недопустимості подвійної відповідальності за одне й те саме порушення. Так, за змістом пунктів 14.2, 14.3 та 14.9 кредитного договору, підставою для нарахування і пені, і штрафу є порушення строків щомісячних платежів. Такі умови фактично є подвійною відповідальністю за одне і те ж саме порушення. У судовому засіданні в суді апеляційної інстанції представник позивача АТ КБ «ПриватБанк» - Абібулаєва Тетяна Геннадіївна підтримала доводи апеляційної скарги та просила їх задовольнити. Представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Музиченко Юлія Володимирівна просила апеляційну скаргу позивача АТ КБ «ПриватБанк» залишити без задоволення, а рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 05 вересня 2023 року- без змін. Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення учасників справи, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що 19 лютого 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладений кредитно-заставний договір №DN81AR100130424, згідно умов якого позичальник отримала кредитні кошти у сумі 114 640 грн 50 коп. зі сплатою 9,60 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення 18 лютого 2013 року. Погашення заборгованості здійснюється позичальником шляхом сплати щомісячних платежів відповідно до статті 17.8. договору та графіку погашення кредиту. Підпунктом 6.2.2. пункту 6.2. договору визначено, що позичальник зобов`язується сплатити проценти за користування кредитом відповідно до вимог договору, в тому числі здійснити повну сплату процентів за користування кредитом не пізніше дати фактичного повного погашення кредиту. За підпунктом 6.2.3. пункту 6.2. договору позичальник зобов`язується сплатити банку винагороди, визначені статтями 5.2. (за резервування банком ресурсів), 16.9. (за моніторинг банком коштами), 16.10. (за передачу банком предмета застави із володіння банку у користування позичальника), 17.1.9. (період сплати) договору, та погасити іншу заборгованість (зокрема, таку, що виникла відповідно до статті 3.4.2. договору) згідно з вимогами договору. Згідно з підпунктом 6.2.4. пункту 6.2. договору позичальник зобов`язується погасити кредит в порядку, в сумах і в строки, що передбачені статтями 12.2.6. та 17.1.6. договору. Відповідно до положень статті 14.2. кредитного договору, у випадку порушення позичальником зобов`язань, передбачених статтями 6.2.2 та 6.2.3 договору, щодо сплати винагород та процентів позичальник сплачує пеню в розмірі 0,15 % від суми простроченого платежу, але не менше 1 гривні за кожен день прострочки. Згідно статті 14.3. кредитного договору, у випадку порушення позичальником зобов`язання щодо повернення основної суми кредиту, передбаченого статтею 6.2.4. договору, позичальник сплачує пеню в розмірі 0,15 % від суми простроченого платежу, але не менше 1 гривні за кожен день прострочки. Відповідно до статті 14.9. кредитного договору при порушенні позичальником будь-якого грошового зобов`язання за договором понад 30 календарних днів, банк має право нарахувати, а позичальник зобов`язується сплатити банку штраф у розмірі 250 грн+5 % від суми невиконаного зобов`язання. Як передбачено пунктом 14.11. договору сторони встановили строк позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, винагороди та процентіва за користування кредитом, неустойки тривалістю у 5 (п?ять років). Обставини укладення кредитного договору на умовах, визначених у ньому, отримання грошових коштів та часткового виконання зобов`язання визнані відповідачем ОСОБА_1 під час судового розгляду справи. У відзиві на позовну заяву та у поданих додаткових поясненнях в суді першої інстанції відповідач ОСОБА_1 просила суд застосувати позовну давність до вимог про стягнення неуйстоки (пені, штрафу), посилаючись на те, що згідно з розрахунком заборгованості період першого нарахування пені датується липнем 2008 року та з урахуванням 5 років позовної давності, встановленої сторонами договору, термін спливу позовної давності є червень 2013 року, тоді як позов пред?явлено позивачем 23 січня 2014 року. Крім того, позивачем (кредитором) нарахування пені здійснено після закінчення строку кредитування (18 лютого 2013 року). Також просила застосувати положення частини 3 статті 551 ЦК України до заявлених вимог про стягнення шрафних санкцій та зменшити їх розмір до 95 %, посилаючись на те, що відповідач не ухиляється від сплати суми позики, намагалася погасити кредит, про що свідчать сплачені платежі на погашення заборгованості у різний час на загальну суму 27 974,67 грн, в усному порядку зверталась до банку з приводу урегулювання питання сплати заборгованості. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції свій висновок мотивував тим, що позивачем не обгрунтовані вимоги в частині нарахування пені, а наданий розрахунок не є належним доказом, оскільки не містить деталізованого розрахунку нарахування таких штрафних санкцій. Крім того, за змістом пунктів 14.2, 14.3 та 14.9 кредитного договору підставою для нарахування і пені, і штрафу є порушення строків щомісячних платежів. Такі умови фактично є подвійною відповідальністю за одне і те ж саме порушення. Зважаючи на необґрунтованість вимог позивача в частині розміру заборгованості, беручи до уваги неналежність доказу, що наданий на підтвердження розміру суми штрафних санкцій, а також застосування банком подвійного нарахування штрафних санкцій за одне і те ж порушення, суд першої інстанції не вбачав підстав для задоволення позову. Колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону судове рішення не відповідає з наступних підстав. З матеріалів справи вбачається, що постановою Верховного Суду від 14 листопада 2018 року, за результатом розгляду касаційної скарги ПАТ КБ «ПриватБанк», скасовано заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12 червня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 травня 2016 року в частині вирішення позову Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення неустойки (штрафу та пені), справу в цій частині передано на новий розгляд до суду першої інстанції. Як передбачено частиною 1 статті 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи. У такому випадку справа за позовомАкціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором переглядається судом лише в частині вирішення позову ПАТкомерційного банку «Приватбанк» про стягнення неустойки (штрафу та пені). Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Статтею 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Фактичні обставини справи на підставі поданих та досліджених судом доказів вказують на те, що банк виконав свої зобов?язання, надавши позичальнику ОСОБА_1 кредитні кошти в повному обсязі, які прийняті позичальником від банку. Обставини укладення кредитного договору на умовах, визначених у ньому, отримання грошових коштів та часткового виконання зобов`язання визнані відповідачем ОСОБА_1 під час судового розгляду справи. За пред`явленим кредитором АТ КБ «ПриватБанк» 28 лютого 2014 року позовом станом на 15 січня 2014 року заборгованість за кредитним договором становить 578 919 грн 10 коп., із яких: заборгованість за тілом кредиту - 132 337 грн 90 коп., проценти за користування кредитом - 53 401 грн 03 коп., комісія за користування кредитом - 25 086 грн 61 коп., пеня за несвоєчасне виконання зобов`язання за договором за період з 07 липня 2008 року по 15 січня 2014 року - 340 287 грн 89 коп.; штраф (фіксована частина) - 250 грн; штраф (процентна складова) - 27 555 грн 67 коп. (із розрахунку 551 113,71 х 5%). У справі, яка переглядається, заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12 червня 2015 року, що набрало законної сили, стягнуто із ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором: за тілом кредиту - 132 337 грн 90 коп., проценти за користуваня кредитом - 53 401 грн 03 коп., комісіяза користування кредитом - 25 086 грн 61 коп. Обставини, встановлені рішенням суду, свідчать про те, що під час дії договору мало місце прострочення сплати позичальником ОСОБА_1 чергових платежів по кредиту та процентів за користування кредитом в рамках укладеного кредитного договору. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України). За змістом статті 526, частини першої статті 530, статті 610 та частини першої статті 612 ЦК України для належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (частина перша статті 549 ЦК України). Щодо нарахування пені необхідно зважати на вимоги статей 549, 550, 551 ЦК України, згідно з якими пенею є грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов`язання і яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Проценти на неустойку не нараховуються та, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Тобто неустойка нараховується в разі порушення боржником зобов`язання (стаття 610, пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України) з першого дня прострочення та до тих пір, поки зобов`язання не буде виконане. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов`язання, не обмежується. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов`язання. Тобто пеня може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання (зокрема, щодо повернення кредиту чи сплати процентів за кредитом) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано в законі чи договорі. Правовий аналіз зазначених норм права вказує на те, що у разі порушення позичальником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, кредитор відповідно до частини 2 статті 1050 ЦК України протягом всього часу - до закінчення строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини позики, що підлягає сплаті разом з нарахованими процентами, а також стягнути несплачені щомісячні платежі, прострочення яких мало місце під час дії договору. Після спливу визначеного договором строку кредитування (зміни строку виконання зобов`язання) право кредитора нараховувати передбачені договором проценти, пеню припиняється. Кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів і пені. Вказаний висновок висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, провадження № 4-154цс18, від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, провадження № 14-318цс18. Колегія суддів апеляційного суду застосовує до спірних правовідносин відповідну судову практику Великої Палати Верховного Суду, яка є релевантною до цієї справи і незмінною. Виходячи з правового аналіз змісту правовідносин, що випливають із права позикодавця на неустойку за час дії кредитного договору, слід дійти висновку, що вимоги кредитора щодо стягнення пені за порушення виконання зобов`язання за період, що виходить за межі строку кредитування, не узгоджуються з нормами матеріального права, а відтак не дають підстав для висновку про порушене право кредитора в цій частині вимог. У справі, яка переглядається, строк виконання зобов`язання у повному обсязі настав 18 лютого 2013 року. Таким чином, вимога позивача в частині стягнення заборгованості за пенею, нарахованою за період з 19 лютого 2013 року по 15 січня 2014 року, в сумі 103 205,92 грн є безпідставною та задоволенню не підлягає. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Таких вимог позивач у справі не заявив. Досліджуючи поданий позивачем розрахунок заборгованості в межах строку кредитування, перевіривши його, оцінивши у сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, колегія суддів апеляційного суду встановлено, що позичальник не виконав належним чином взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, доведеними є обставини прострочення виконання грошового зобов`язання позичальником (відповідачем у справі) ОСОБА_1 , що є підставою для стягнення з відповідача на користь позивача неустойки (пені) за порушення термінів погашення грошового зобов`язання в межах строку кредитування за період з 07 липня 2008 року по 18 лютого 2013 року. Доводи відповідача ОСОБА_1 про те, що позивачем пропущено строк позовної давності в частині вимог про стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов?язання, є безпідставними, з огляду на таке. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Як передбачено пунктом 14.11. договору сторони встановили строк позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, винагороди та процентіва за користування кредитом, неустойки тривалістю у 5 (п?ять років). Перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Так, за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята статті 261 ЦК України). Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252 - 255 ЦК України. При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Із розрахунку заборгованості вбачається, що прострочення повернення кредиту та сплати процентів допущено позичальником з липня 2008 року. З проведених позичальником оплат 09 червня 2009 року та 21 жовтня 2009 року банком у порядку черговості погашення заборгованості за кредитним зобов?язанням платежі у розмірі 5 395,14 грн та 7 892,61 грн віднесені в рахунок заборгованості з нараханої пені за несвоєчасне виконання зобов?язання. Під час судового розгляду справи відповідач підтвердила, що вона намагался погасити кредит, вносила платежі на погашення заборгованості у різний час та в усному порядку зверталась до банку з приводу урегулювання заборгованості. Відповідно до частини першої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку, в силу частини третьої статті 264 ЦК України після переривання перебіг позовної давності починається заново. Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Отже, відповідач протягом тривалого часу і до звернення позивача до суду визнавала свій борг разом з пенею за несвоєчасне виконання зобов?язання, що свідчить про переривання перебігу позовної давності в частині складової вимоги заборгованості по пені. В силу частини третьої статті 264 ЦК України після переривання перебіг позовної давності починається заново, а відтак кредитор мав право з 22 жовтня 2009 року й протягом п?яти років (збільшена позовна давність сторонами) від цієї дати звернутися до суду з позовом за захистом свого порушеного права, що, з урахуванням дати звернення банку з позовом - 28 лютого 2014 року, виключає застосування позовної давності в цій справі в частині вимог про стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов?язання. За проведеним розрахунком судом апеляційної інстанції пеня за несвоєчасне виконання зобов?язання в межах строку кредитування з 07 липня 2008 року по 18 лютого 2013 року становить розмір 237 081,97 грн (340 287, 89 грн - 103 205,92 грн). Перевіряючи доводи відповідача про зменшення розміру неустойки на підставі частини 3 статті 551 ЦК України, колегія суддів апеляційного суду виходить з такого. З метою захисту інтересів постраждалої сторони закон може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. У разі, якщо розмір неустойки перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення, суд може його зменшити (частина третя статті 551 ЦК України). Отже, частина третя статті 551 ЦК України, з урахуванням наведених норм процесуального права щодо загальних засад цивільного судочинства, дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків. Такий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постановах від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19), від 28 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18). Судова практика щодо зменшення розміру неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків, є сталою і послідовно застосовується судами. Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц та від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 також зазначила про зменшення розміру неустойки, якщо він є завищеним порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Однак указані критерії є загальними і не спрямовують сторони на звернення уваги та надання доказів щодо існування інших обставин, а суд - на можливість обґрунтувати зменшення розміру неустойки. Частина третя статті 551 ЦК України визначила такі підстави для її застосування: значне перевищення розміру неустойки заявленому розміру збитків; наявність інших обставин, які мають істотне значення. Тобто, перелік підстав для застосування зазначеної норми не вичерпний і не конкретизований. При застосуванні частини третьої статті 551 ЦК України суди в основному керуються обставинами конкретної ситуації, внутрішнім переконанням, а також принципами розумності, справедливості і пропорційності у цивільному судочинстві. При розгляді питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суди мають об`єктивно оцінити, чи є такий випадок винятковим у конкретний справі, з огляду на: інтереси сторін, які заслуговують на увагу; ступінь виконання зобов`язання; причину (причини) неналежного виконання або невиконання зобов`язання; незначність прострочення виконання; наслідки порушення зобов`язання; невідповідність розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам; поведінку винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків); інші обставини, які притаманні конкретній справі. При цьому потрібно взяти до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. За практикою судів загальної юрисдикції України істотними обставинами в розумінні вказаних положень ЦК України вважаються, зокрема: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу (наприклад, відсутність негативних наслідків для позивача через прострочення виконання зобов`язання). Тобто, залежно від виду зобов`язання різняться й критерії застосування норми про можливість зменшення судом розміру неустойки. Суди мають виходити з обставин конкретної справи, враховувати передбачені частиною третьою статті 2 ЦПК України основні засади цивільного судочинства, зокрема змагальність сторін, диспозитивність, пропорційність, а також передбачені частиною шостою статті 3 цього Кодексу принципи справедливості, добросовісності та розумності. З аналізу зазначеного можна виділити такі критерії, які суди повинні враховувати при застосуванні частини третьої статті 551 ЦК України: значне перевищення розміру неустойки заявленому розміру збитків (співмірність); наявність інших обставин, які мають істотне значення, якими, зокрема, можуть бути: ступінь виконання зобов`язання боржником; причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання; наслідки порушення зобов`язання; поведінка винної сторони щодо вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо (стаття 11 ЦПК України). Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України). Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України). Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Згідно з пунктом 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року у справі № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. У справі, яка переглядається, судом встановлено, що розмір грошового зобов`язання становить210 825,54 грн, а розмір неустойки (пені) до стягнення становить 237 081,97 грн, що є більшим від розміру зобов`язання. Відповідно до розрахунку заборгованості відповідач не ухилялась від виконання кредитного зобов?язання, намагалася погасити кредит, про що свідчать платежі на погашення заборгованості на загальну суму 27 974,67 грн, вживала заходів з приводу урегулювання питання погашення заборгованості. Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного суду,виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також враховуючи сукупність обставин цієї справи, які мають істотне значення, дійшла висновку про наявність підстав для застосування положень частини 3 статті 551 ЦК України і зменшення розміру пені за несвоєчасне виконання зобов?язання з 210 825,54 грн до 10 000,00 грн. Надаючи оцінку вимогам позивача в частині стягнення штрафу (фіксована частина) - 250 грн; штрафу(процентна складова) - 27 555 грн 67 коп. (із розрахунку 551 113,71 х 5%) відповідно до статті 14.9. кредитного договору, колегія суддів апеляційного суду виходить з такого. Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Системний аналіз наведеної норми права свідчить про те, що одночасне застосування штрафу і пені, які є одним видом цивільно-правової відповідальності, за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов`язань за кредитним договором, суперечить положенням, закріпленим у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення. Відповідний правовий висновок викладено Верховним Судом України у постанові від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-2003цс15. Умовами кредитного договору передбачено застосування пені як виду цивільно-правової відповідальності за порушення позичальником строків погашення основного зобов`язання - пункти 14.2., 14.3. кредитного договору Згідно з пунктом 14.9. кредитного договору умов також передбачена сплата штрафів у розмірі 250,00 грн + 5% від суми невиконаного зобов`язання при порушенні позичальником будь-якого грошового зобов`язання за договором понад 30 календарних днів. Отже, нараховуючи одночасно пеню та штрафи згідно з пунктом 14.9. кредитного договору за порушення позичальником строків виконання зобов`язання, банк просить застосувати до боржника подвійну цивільно-правову відповідальність одного й того ж виду за одне й те саме порушення договірного зобов`язання, що суперечить вимогам частини 1 статті 61 Конституції України та частини 3 статті 509 ЦК України, згідно з якими ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, а зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Таким чином, вимога кредитора щодо одночасного стягнення з позичальника штрафу (фіксована частина) - 250 грн; штрафу (процентна складова) - 27 555 грн 67 коп. за порушення позичальником строків виконання зобов`язання, не узгоджуються з нормами матеріального права, є безпідставною та задоволенню не підлягає. Перевіривши в межах доводів апеляційної скарги позивача правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції, вирішуючи спір в частині стягнення неустойки, не дослідив усіх передбачених нормою права юридичних фактів, наявність яких впливає на остаточний результат справи. Не враховано судом першої інстанції, що суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань (постанова Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 02 жовтня 2020 року у справі № 911/19/19). При цьому, відмовляючи в задоволенні позову АТ Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором щодо усіх складових заборгованості, суд першої інстанції не звернув уваги на висновки, що наведені у постанові Верховного Суду від 14 листопада 2018 року, відповідно до яких справа за результатом розгляду касаційної скарги ПАТ КБ «ПриватБанк» направлена на новий розгляд лише в частині вирішення позову Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення неустойки (штрафу та пені), а відтак суд під час нового розгляду справи не мав роботи висновків щодо решти заявлених (вирішених) вимог позивача. Залишені поза увагою судупершої інстанції і мотиви, з яких скасовано рішення, які в силу частини 1 статті 417 ЦПК України, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи, а саме: те, що відмова судів у стягненні неустойки з підстав необгрунтованості розрахунку не узгоджується із вимогами цивільного процесу. Неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушенням норм процесуального права у справі, яка переглядається, призвело до неправильного вирішення справи в частині складової вимоги заборгованості про стягнення неустойки (штрафу та пені), а це,відповідно до статті 376 ЦПК України, є підставою для скасування судового рішення, ухваленого у цій справі, та прийняття нового судового рішення у відповідній частині позовних вимог АТ Комерційний банк «ПриватБанк», які з установлених колегією суддів апеляційного суду обставин справи та наведених мотивів в редакції даної постанови підлягають частковому задоволенню. В межах заявлених позивачем вимог з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за пенею за несвоєчасне виконання зобов?язання за кредитно-заставним договором № DN81AR100130424 від 19 лютого 2008 року у розмірі 10 000,00 грн. У задоволенні решти позовних вимог в частині стягнення неустойки (штрафу та пені) слід відмовити. Отже, доводи відповідача, наведені в апеляційній скарзі, знайшли своє часткове підтвердження. Згідно з частиною 13 статті 141, підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування та ухвалення нового рішення або зміни судового рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Згідно з частиною 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Позовні вимоги АТ Комерційний банк «ПриватБанк»в частині складової вимоги заборгованості про стягнення неустойки (штрафу та пені)задоволено частково (2,72%), а тому понесені позивачем та документально підтвердженні судові витрати, що складються з судового збору за подання: позовної заяви у розмірі 3654,00 грн, за подання апеляційної скарги до Апеляційного суду Дніпропетровської області - 4019,40 грн, касаційної скарги - 4384,80 грн, апеляційної скарги до Київського апеляційного суду - 5481,00 грн у пропорційному розмірі до задоволених вимог, що становить розмір 477,07 грн, слід покласти на відповідача ОСОБА_1 у. Керуючись ст.ст. 11, 15, 16, 207, 526, 530, 549, 550, 551, 610, 611, 612, 626, 628, 638 ЦК України, ст.ст. 141, 263, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу представника позивача Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» адвоката Білоуса Андрія Володимировича задовольнити частково. Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 05 вересня 2023 рокускасувати та ухвалити нове судове судове рішення. Позов Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 в частині вимог про стягнення неустойки (штрафу та пені) задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570) пеню за несвоєчасне виконання зобов?язання за кредитно-заставним договором № DN81AR100130424 від 19 лютого 2008 року у розмірі 10 000,00 грн. У задоволенні решти позовних вимог в частині стягнення неустойки (штрафу та пені) відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570) у відшкодування судового збору - 477,07 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови. Головуючий Судді: