Постанова 4803 № 185/12471/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2710/24 Справа № 185/12471/23 Суддя у 1-й інстанції - Перекопський М.М. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 березня 2024 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого - Городничої В.С., суддів: Петешенкової М.Ю., Лопатіної М.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи апеляційні скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 грудня 2023 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, ВСТАНОВИЛА: У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПрАТ ДТЕК Павлоградвугілля про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження його здоров`я. В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що він тривалий час знаходився у трудових відносинах з ПрАТ ДТЕК Павлоградвугілля та за час роботи на даному підприємстві отримав професійні захворювання, які обумовлені умовами в яких він працював. На підтвердження своїх доводів позивачем надано довідку МСЕК, згідно якої йому 16.09.2021 йому встановлено сукупний ступінь втрати професійної працездатності у розмірі 60%, з яких 40% - по ДПП (двусторонній плечолопатковий періартроз), 10% - по ХОЗЛ (хронічне обструктивне захворювання легень), 10% - туговухість, 01.09.2021 року встановлено третю групу івналідності безстроково. Первинно позивачу було встановлено сукупний ступінь втрати професійної працездатності у розмірі 60% - 18.09.2020 року. Позивач вважає, що з вини підприємства, яке не створило безпечних умов праці, він втратив своє здоров`я та йому завдана моральна шкода, яка полягає в тому, що його турбує фізичний біль, погане самопочуття, порушення душевної рівноваги, а тому просив суд стягнути з відповідача в рахунок відшкодування моральної шкоди спричиненої ушкодженням здоров`я внаслідок виконання трудових обов`язків 245 000,00грн. Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 грудня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди - задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 120 000,00 грн з утриманням податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів. В іншій частині відмовлено. Стягнуто з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь держави судовий збір у розмірі 1200,00 грн. Не погодовшись з таким рішенням суду першої інстанції представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» подали апеляційні скарги. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, ставить питання про зміну оскаржуваного рішення стягнувши з відповідача на користь позивача суму моральної шкоди у розмірі 245 000,00 грн без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів. В апеляційній скарзі ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, що мають значення для справи, порушення норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, ставить питання про зміну оскаржуваного рішення зменшивши розмір моральної шкоди до 60 000,00 грн та судовий збір стягнутий на користь держави, а також розстрочити виконання рішення на чотири місяців рівними частинами з граничною щомісячною виплатою в останній робочий день місяця. Сторони не скористались своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзиви на апеляційні скарги у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом, але в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з ч.1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Згідно з п.1 ч.1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. Для цілей цього кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України). Згідно з ч.1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Оскільки апеляційним судом у складі колегії суддів не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень, то справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, а копія судового рішення у такому разі надсилається у порядку, передбаченому ч. 5 ст. 272 ЦПК України. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційні скарги залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін, з огляду на таке. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 тривалий час працював у відповідача у різних структурних підрозділах, що підтверджується копією трудової книжки позивача, яка міститься в матеріалах справи. Згідно акта розслідування хронічного професійного захворювання йому було встановлено діагноз професійних хронічних захворювань, які були викликані наявністю шкідливих умов праці. У зв`язку із заподіянням шкоди здоров`ю позивач пройшов огляд медико-соціальною експертною комісією за результатами якого 16.09.2021 року йому встановлено сукупний ступінь втрати професійної працездатності у розмірі 60%, з яких 40% - по ДПП (двусторонній плечолопатковий періартроз), 10% - по ХОЗЛ (хронічне обструктивне захворювання легень), 10% - туговухість, 01.09.2021 року встановлено третю групу івналідності безстроково . Зазначені обставини підтверджуються відповідною випискою з акта освідування про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, яка міститься в матеріалах справи. Первинно позивачу було встановлено сукупний ступінь втрати професійної працездатності у розмірі 60% - 18.09.2020 року, що підтверджується матеріалами справи. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції з урахуванням міркувань розумності, виваженості та справедливості, зважаючи на ступінь втрати позивачем професійної працездатності, неможливість відновлення здоров`я позивача, необхідність постійного лікування та реабілітації, наявність вимушених змін у житті у зв`язку з наявністю професійних захворювань та 3 групи інвалідності, визначив розмір грошового відшкодування моральної шкоди у сумі 120 000,00 грн, що відповідатиме характеру та обсягу моральних страждань, які позивач пережив і які переживатиме надалі через ушкодження здоров`я. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Згідно зі ст. 3 Конституцією України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Згідно з ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Статтею 173 КЗпП України закріплено за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків. Згідно ст. 237-1 КЗпП України передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у тому числі у фізичному болю та стражданнях, яких зазнала особа у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. У відповідності до ст. 4 ЗУ «Про охорону праці», державна політика в області охорони праці, базується; зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань. Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених законом. Згідно п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України» Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.03.1995 року, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Згідно з пунктом 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року №1-рп/2004 моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання. Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що професійне захворювання позивача, яке завдає йому фізичного болю та душевних страждань, виникло з вини відповідача, яким не було виконано вимоги законодавства щодо створення на робочому місці працівника умов праці відповідно до нормативно-правових актів. Враховуючи характер та тривалість душевних страждань та нервових переживань позивача, істотності недоотриманих благ, керуючись принципом розумності, виваженості та справедливості, суд першої інстанції ухвалив рішення, що відповідає вимогам процесуального та матеріального права на підставі досліджених доказів. Доводи апеляційної скарги позивача про занижений розмір моральної шкоди, колегія суддів вважає безпідставними. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року). При визначені розміру відшкодування позивачу ОСОБА_1 моральної шкоди, завданої ушкодженням його здоров`я в результаті отримання останнім професійного захворювання, судом врахована ступінь фізичних і моральних страждань позивача, їх тривалість і тяжкість, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, а також конкретні обставини по справі, і наслідки, що наступили. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення. Доводи представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 щодо стягнення з відповідача на користь позивача суми моральної шкоди без відрахування податків та інших обов`язкових платежів підлягають спростуванню, оскільки, попередньою редакцію підпункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, що була чинною до 23 травня 2020 року, передбачалося, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, окрім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю. Згідно з висновком Верховного Суду, що викладений у постанові від 21 червня 2022 року у справі №599/645/21, оскільки моральну шкоду завдано професійним захворюванням, яке виникло до набрання чинності новою редакцією підпункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, підлягає застосуванню правовий висновок Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі №180/683/13-ц, згідно якого не підлягають оподаткуванню суми, які за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, заподіяних платникові податків внаслідок спричинення шкоди здоров`ю. Як вбачається з матеріалів справи, первинна довідка МСЕК видавалася у вересні 2020 року, а тому, визначена судом сума моральної шкоди підлягає стягненню з відрахуванням податків та інших обов`язкових платежів. Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що судом першої інстанції не надано оцінки стосовно наявності у позивача інших хвороб, колегією суддів не беруться до уваги, оскільки це не є предметом розгляду у даній справі, так як у даній справі предметом розгляду є завдання моральної шкоди внаслідок ушкодження здоров`я позивача та втрата працездатності за професійним захворюванням. Доводи апеляційної скарги відповідача щодо відсутності доказів підтвердження факту заподіяння позивачу моральної шкоди є безпідставними, оскільки місцевий суд, на підставі медичних документів правильно визнав, що позивачу була заподіяна моральна шкода, так як порушено та порушуються його нормальні життєві зв`язки, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, оскільки відчуває складності, внаслідок чого відчуває моральні страждання. Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має і не може бути точного мірила майнового виразу душевного болю. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року). Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що він в повному обсязі виконував обов`язки, передбачені ст. ст. 153, 158 ЦПК України щодо забезпечення належних умов праці, висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки саме негативні показники важких умов праці та мікроклімату спричинили виникнення хронічних захворювань у позивача. Крім того, забезпечення безпечних умов праці є обов`язком відповідача. Відсутність прямого причинного зв`язку між завданою позивачу шкодою і протиправною поведінкою відповідача не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я на виробництві, оскільки до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв`язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу. Отже, закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов`язку власника відшкодувати моральну шкоду. Крім того, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в своїй постанові від 15 червня 2020 року у справі № 212/3137/17-ц зазначив, що невиконання роботодавцем обов`язку по забезпеченню безпечних і здорових умов праці, яке мало наслідком виникнення у позивача професійного захворювання, втрати працездатності й встановлення інвалідності, є підставою для відшкодування роботодавцем (його правонаступником) заподіяної працівнику моральної шкоди. У постанові Великої палати Верховного Суду від 5 грудня 2018 року у справі №210/5258/16-ц зазначено, що суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач. Інші доводи апеляційної скарги відповідача, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо наявності підстав для часткового задоволення позову, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, особистим тлумаченням норм матеріального права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції. Апелянти не скористалися наданим ії правами, не обґрунтували свої доводи апеляційних скарг, не надали суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Прохальна частина апеляційної скарги ПрАТ ДТЕК Павлоградвугілля про розстрочення виконання судового рішення на чотири місяці, рівними частинами, з граничною щомісячною виплатою в останній робочий день місяця, не може бути прийнята до уваги. Колегія суддів звертає увагу на те, що чинне законодавство визначає, що питання про відстрочку або розстрочку виконання може вирішуватися судом у порядку ст.267 ЦПК України, судом, який ухвалив рішення, або після відкриття виконавчого провадження. Відповідно до статті 435 ЦПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Інші доводи, приведені в апеляційних скаргах зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду суду інстанції, яким у досить повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін. Судові витрати понесені у зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційні скарги залишаються без задоволення. Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, ПОСТАНОВИЛА: Апеляційні скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 грудня 2023 року залишити без задоволення. Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 грудня 2023 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів. Головуючий: В.С. Городнича Судді: М.Ю. Петешенкова М.Ю. Лопатіна