Постанова Дніпровський апеляційний суд № 185/1460/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5138/23 Справа № 185/1460/23 Суддя у 1-й інстанції - Шаповалова І.С. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 червня 2023 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі: головуючого судді - Никифоряка Л.П., суддів - Гапонова А.В., Новікової Г.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в письмовому провадженні у місті Дніпрі апеляційні скарги ОСОБА_1 та Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 квітня 2023 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я, - В С Т А Н О В И В: У січні 2023 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" (далі - ПрАТ "ДТЕК Павлоградвугілля") про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я. В обґрунтування позовних вимог позивачка посилалася на те, що з 03 червня 1993 року по 22 червня 2020 року вона працювала на підприємствах ПрАТ "ДТЕК Павлоградвугілля") у шкідливих умовах і отримала професійні захворювання. Висновком МСЕК їй встановлено 65 % втрати професійної працездатності та третю групу інвалідності. Позивачка зазначала, що внаслідок отриманих хронічних професійних захворювань, що супроводжується значною втратою працездатності у відносно молодому віці, систематичною необхідністю отримання медичної допомоги, вона постійно відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, у почуттях страху, поганому сні на фоні сильних болей. Все це постійно і негативно позначалося і позначається сьогодні на її душевному та фізичному станах. На даний час її самопочуття не поліпшується, негативні зміни у її житті є незворотними, усвідомлення чого, завдає їй душевного болю та страждань. Перелічені негативні явища не можуть не викликати переживання, страждання, стрес та депресію. Тому позивачка вважала, що відповідач повинен відшкодувати нанесену їй моральну шкоду, завдану ушкодженням здоров`я, оскільки саме з вини підприємства, яке не створило безпечних умов праці, позивачка втратила своє здоров`я, їй завдана моральна шкода, яка полягає в тому, що вона стала особою з інвалідністю, роботодавець звільнив її за станом здоров`я, її постійно турбує фізичний біль, погане самопочуття, порушення душевної рівноваги. Ураховуючи викладене, позивачка заявила вимогу про стягнення з відповідача на її користь 245 000,00 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я. Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 квітня 2023 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ "ДТЕК Павлоградвугілля" на користь ОСОБА_1 120 000,00 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я з відрахуванням податків та інших обов`язкових платежів. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. В апеляційній скарзі ПрАТ "ДТЕК Павлоградвугілля", посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявляє вимогу про зміну оскаржуваного рішення, зменшивши розмір стягнутої моральної шкоди до 60 000,00 грн. В обґрунтування скарги відповідач посилається на те, що судом першої інстанції неповно з`ясовані обставини, що мають значне значення для справи та зроблено висновки, що не відповідають фактичним обставинам справи. Відповідач посилається на відсутність встановлених судом фактів порушення відповідачем законодавства про охорону праці та недоведеність причинного зв`язку між виникненням хронічних захворювань та діями відповідача. Вказує, що сама по собі важкість, небезпечність та шкідливість технологічного процесу виробництва на підприємстві відповідача, не є достатньою та самостійною підставою для покладення відповідальності підприємства у вигляді моральної шкоди. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявляє вимогу про зміну оскаржуваного рішення, стягнувши з відповідача на її користь моральну шкоду в розмірі 245 000,00 грн. В обґрунтування скарги позивачка посилається на те, що суд першої інстанції в повній мірі не врахував характер та обсяг страждань, яких зазнала позивачка, тяжкість вимушених змін у її життєвих та виробничих стосунках. У відзиві на апеляційну скаргу, позивачка просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а скаргу відповідача - без задоволення. Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Згідно з частиною першою статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Згідно пункту 1 частини першої статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідками про доставку електронного листа. Сторони у встановлений законом строк не звернулися до суду з заявою із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження. Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача щодо змісту рішення, яке оскаржено, доводів апеляційних скарг та меж, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази, дійшов висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з положенням частини другої статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог. Судом першої інстанції установлено, що згідно з записами у трудовій книжці ОСОБА_1 з 03 червня 1993 року по 22 червня 2020 року працювала на підприємствах ПрАТ "ДТЕК Павлоградвугілля". 22 червня 2020 року ОСОБА_1 була звільнена у зв`язку з виявленою невідповідністю працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок стану здоров`я, що перешкоджає продовженню даної роботи (пункт 2 статті 40 КЗпП України). 16 грудня 2020 року затверджено акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання форми П-4, з якого вбачається, що позивачці встановлений діагноз: хронічне обструктивне захворювання легень першої-другої стадії (пиловий бронхіт першої-другої стадії, емфізема легень першої-другої стадії), група В, ЛН першого-другого ступеня; вібраційна хвороба першої-другої стадії від дії загальної вібрації з церебрально-периферичною ангіодистонічним синдромом, з вазомоторно-трофічними порушеннями на кистях, у поєднанні з полірадикулопатією попереково-крижовою L4-S1 та шийоною С6-С7, з вираженими статико-динамічними порушеннями, з двостороннім плечолопатковим періартрозом (ПФ другого ступеня), остеоартрозом, в поєднанні з періартрозами ліктьових (ПФ першого-другого ступеня) і колінних (ПФ першого-другого ступеня) суглобів, зі стійким больовим синдромом; нейросенсорна приглухуватість першого ступеня (з легким зниженням слуху). Цим же актом встановлено обставини виникнення хронічного професійного захворювання: тривала дія шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу на організм хворого, недосконалість технології, механізмів, робочого інструменту тощо. Особи, які порушили законодавство про охорону праці, гігієнічні регламенти і нормативи: не встановлено, через тривалий час роботи в умовах дії шкідливих факторів та зміною керівників структурних підрозділів та керівників дільниць. Згідно з довідкою про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги серії 12ААА № 063635 від 19 січня 2021 року вбачається, що після первинного огляду позивачці встановлено третю групу інвалідності та 65 % втрати професійної працездатності сукупно, у тому числі 45 % - вібраційна хвороба, 15 % - хронічне захворювання легень, 5 % - туговухість. Рекомендовано медикаментозне та санаторне лікування. Право позивачки на відшкодування моральної шкоди виникло з дня первинного встановлення їй висновком МСЕК стійкої втрати працездатності. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку про доведеність спричинення позивачці моральної шкоди, провини відповідача в її спричиненні та причинно-наслідковий зв`язок між винними діями відповідача та настанням у позивачки негативних наслідків - стійкої втрати професійної працездатності у загальному розмірі 65 %. Враховуючи обсяг фізичних та моральних страждань позивачки, їх інтенсивність та довготривалість, істотність вимушених змін у її життєвих стосунках, наслідків, що наступили, суд стягнув компенсацією спричиненої позивачці моральної шкоди в розмірі 120 000,00 грн. Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Згідно зі статтею 3 Конституцією України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Відповідно до частин першої-третьої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Відповідно до частини першої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів. Частинами першою та третьою статті 13 Закону України "Про охорону праці" передбачено, що роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог. Відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральних втрат потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Під моральними втратами потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У пунктах 9, 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" судам роз`яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. У рішенні Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 1-9/2004 у справі за конституційним зверненням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Кіровоградській області про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 34 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" зазначено, що моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності. Що стосується доводів апеляційної скарги ПрАТ "ДТЕК Павлоградвугілля" про недоведення причинного зв`язку між виникненням хронічних захворювань у ОСОБА_1 та діями відповідача, а також що причиною професійних захворювань ОСОБА_1 , є порушення та недотримання нею рекомендацій лікарів, вони спростовуються актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання форми П-4 від 16 грудня 2020 року, у пункті 17 якого зазначено обставини виникнення захворювання - тривала дія шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу на організм працівника, недосконалість технології, механізмів, робочого інструменту. Згідно пункту 18 акту розслідування причинам виникнення хронічного професійного захворювання є: важкість праці, перевищення допустимого вмісту пилу в повітрі робочої зони, перевищення допустимого рівня шуму. Факт настання причинно наслідкового зв`язку із настанням хвороби пов`язану із виробництвом, позивачкою було доведено наявними в матеріалах справи доказами. Доводи апеляційної скарги відповідача спростовуються наявними доказами у справі. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в своїй постанові від 15 червня 2020 року у справі № 212/3137/17-ц зазначив, що невиконання роботодавцем обов`язку по забезпеченню безпечних і здорових умов праці, яке мало наслідком виникнення у позивача професійного захворювання, втрати працездатності й встановлення інвалідності, є підставою для відшкодування роботодавцем (його правонаступником) заподіяної працівнику моральної шкоди. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 210/5258/16-ц зазначено, що суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач. Визначаючи розмір заподіяної позивачці моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із того, що внаслідок отримання професійних захворювань позивачка втратила 65 % професійної працездатності, що свідчить про неможливість покращення стану її здоров`я у майбутньому, а також з того, що захворювання позивачки призвели до кардинальної негативної зміни її життя, порушили її психологічний стан та нормальні життєві зв`язки. Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності, прийнявши до уваги факт отримання ОСОБА_1 третьої групи інвалідності та втрати нею 65 % працездатності, врахувавши характер немайнових втрат позивача, глибину її фізичних та душевних страждань, погіршення її здібностей та позбавлення її певних можливостей їх реалізації, а також керуючись засадами розумності і справедливості, суд першої інстанції обґрунтовано визначив розмір компенсації моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню позивачці за рахунок відповідача, на рівні 120 000,00 грн. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції в повній мірі не врахував характер та обсяг страждань, яких вона зазнала, тяжкість вимушених змін у її життєвих та виробничих стосунках, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки суд першої інстанції при ухваленні рішення врахував глибину та період фізичних і моральних страждань позивачки, істотність вимушених негативних змін в її житті, ступінь втрати нею професійної працездатності, потребу в медикаментозному та санаторно-курортному лікуванні, ступінь вини відповідача в спричиненні шкоди, та характер немайнових витрат, вірно визначив розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача в розмірі 120 000,00 грн. Що стосується заявленого в апеляційній скарзі клопотання ПрАТ "ДТЕК Павлоградвугілля" про розстрочення виконання судового рішення на чотири місяці рівними частинами з граничною щомісячною виплатою в останній робочий день місяця, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до частин першої, третьої статті 435 ЦПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Отже, із заявою про розстрочення виконання судового рішення заявник має право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції. У зв`язку з чим доводи апеляційних скарг про те, що визначений судом розмір відшкодування моральної шкоди не відповідає засадам розумності, виваженості і справедливості, суд апеляційної інстанції не бере до уваги з вищенаведених підстав. Суд апеляційної інстанції не встановив підстав для зменшення чи збільшення визначеного судом першої інстанції розміру компенсації. Заперечуючи проти розміру стягнутої на користь позивачки компенсації, відповідач на порушення вимог статей 12, 81 ЦПК України не подав належних і допустимих доказів. Враховуючи наведене, а також те, що професійне захворювання позивачки виникло під час її перебування у трудових відносинах з відповідачем, на якого законодавством покладено обов`язок забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці, що потягнуло за собою втрату позивачкою професійної працездатності та завдало їй моральних страждань, суд апеляційної інстанції вважає, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення апеляційних скарг відсутні. Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що він в повному обсязі виконував обов`язки щодо забезпечення належних умов праці, висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки саме негативні показники важких умов праці та мікроклімату спричинили виникнення хронічних захворювань у позивачки. Відсутність прямого причинного зв`язку між завданою позивачці шкодою і протиправною поведінкою відповідача не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я на виробництві, оскільки до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв`язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу. Отже, закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов`язку власника відшкодувати моральну шкоду. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має і не може бути точного мірила майнового виразу душевного болю. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року). Приведені апелянтами в апеляційних скаргах інші доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення апелянтами норм процесуального закону. Відповідно до вимог статті 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року). З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції вважає, що з`ясувавши в достатньо повному об`ємі права та обов`язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та давши їм правову оцінку, суд першої інстанції ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами. Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції проходить до висновку, що апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а судове рішення - без змін. На підставі статті 141 ЦПК України, судові витрати понесені сторонами в зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційні скарги залишені без задоволення. Керуючись ст. 259,268,374,375,381-384 ЦПК України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" - залишити без задоволення. Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 грудня 2022 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених пунктом 2 частиною третьою статті 389 ЦПК України. Повне судове рішення складено 27 червня 2023 року. Судді: