Постанова 4854 № 400/94/23

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 13 березня 2024 р.м. ОдесаСправа № 400/94/23 Перша інстанція: суддя Малих О.В., повний текст судового рішення складено 31.10.2023, м. Миколаїв П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Джабурія О.В. суддів - Вербицької Н.В. - Кравченка К.В. розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2023 року за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до відділу державного нагляду (контролю) в Миколаївській області, Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови,- ПОЗОВНІ ВИМОГИ ТА НАСЛІДКИ ВИРІШЕННЯ ПОЗОВУ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до управління Державної служби України з безпеки на транспорті та Відділу державного нагляду (контролю) в Миколаївській області , в якому просив: - визнати протиправною та скасувати постанову Відділу Державного нагляду (контролю) з безпеки на транспорті в Миколаївський області від 25.08.2022 року № 336370 про застосування адміністративно-господарського штрафу в сумі 17000,00 грн. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначає, що жодного акту від 03.02.2022 року на автомобілі, які відповідно до договору найму здійснюють перевезення від ФОП ОСОБА_1 не складався. Дане правопорушення є вигаданим та не підтверджено жодними доказом, а саме актом проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, який повинен бути складений 03.02.2022 року. До того ж, всупереч п. 27 Порядку № 1567 справу про накладення на позивача адміністративно-господарського штрафу розглянуто за його відсутності та позбавлено його права на участь у процесі прийняття рішення. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2023 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено. На вказане рішення суду Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Апелянт просить скасувати рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2023 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов. Відповідно до вимог ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. КОЛЕГІЯ СУДДІВ ВСТАНОВИЛА Судом першої інстанції було встановлено, що Відповідно до акту № 329184 від 23.02.2022 року проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом зокрема визначено: направлення на рейдову перевірку: 21.02.2022 року № 026541; транспортний засіб номерний знак: НОМЕР_1 , належить ОСОБА_2 , відповідно до ТТН від 23.02.2022 року № 226316 автомобільним перевізником є ОСОБА_1 (тобто позивач). Під час перевірки виявлено порушення передбачені ст. 60 Закону № 2344 та п. 25.5 ПДР України, а саме навантаження на одиночну вісь склало 13 т. 710 кг. при нормі 11 т. 500 кг. У тому числі порушення, відповідальність за які передбачена вимогами статті 60 Закону України Про автомобільний транспорт абз. 15 част. 1 перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 10 відсотків, але не більше 20% при перевезенні неподільного вантажу без відповідного дозволу або подільного вантажу. У подальшому за результатами перевірки було винесенно постанову про накладення адміністративно-господарського штрафу від 25.08.2022 року № 336370, яким до позивача застосовано штраф у сумі 17000,00 грн. ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ ПРАВА Вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 № 2344-III, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі Закон № 2344-III). Згідно із ч. 12 статті 6 Закону № 2344-III передбачено, що державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює, серед інших: державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм на автомобільному транспорті; контроль за здійсненням міжнародних перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом у пунктах видачі дозволів автомобільним перевізникам України (ч. 7 ст. 6 Закону № 2344-III). Приписами ч. 14 ст. 6 Закону № 2344-III визначено, що державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі). Відповідно до ч.ч. 17-20 статті 6 Закону № 2344-III, рейдові перевірки (перевірки на дорозі) дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України. У разі проведення позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі) автомобільний перевізник, що буде перевірятися, про час проведення перевірки не інформується. Під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) посадові особи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, мають право: - використовувати спеціалізовані автомобілі; - використовувати спеціальне обладнання, призначене для перевірки дотримання водіями норм режиму праці та відпочинку; - супроводжувати транспортний засіб, що має ознаки порушення нормативів вагових або габаритних параметрів, до найближчого місця зважування (на відстань не більше 50 кілометрів) для здійснення габаритно-вагового контролю, а також забороняти подальший рух такого транспортного засобу у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України; - здійснювати габаритно-ваговий контроль транспортних засобів; - використовувати стаціонарні або пересувні пункти габаритно-вагового контролю; - використовувати засоби фото- і відеофіксації процесу перевірки, у тому числі в автоматичному режимі; - у разі виявлення порушень законодавства щодо габаритно-вагового контролю під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) копіювати, сканувати документи, які пред`являють водії транспортних засобів під час проведення такої перевірки, та використовувати їх як доказ під час розгляду справ про порушення законодавства; - здійснювати опитування водія чи пасажирів про обставини вчинення адміністративного правопорушення, свідками якого вони були або могли бути. Автомобільні перевізники, їх уповноважені особи (водії), автомобільні самозайняті перевізники, суб`єкти господарювання, які надають автостанційні послуги, мають право фіксувати процес проведення планової, позапланової або рейдової перевірки (перевірки на дорозі) засобами фото- і відеотехніки, не перешкоджаючи проведенню таких перевірок. Процедура здійснення державного контролю за додержанням суб`єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту, вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, виконанням умов перевезень, визначених дозволом на перевезення на міжобласних автобусних маршрутах, вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення, дотриманням габаритновагових параметрів, наявністю дозвільних документів на виконання перевезень та відповідністю виду перевезень, відповідних ліцензій, внесенням перевізникаминерезидентами платежів за проїзд автомобільними дорогами визначена Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 року № 1567 в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі Порядок № 1567). Згідно із п. 14 Порядку № 1567 встановлено, що рейдова перевірка транспортних засобів проводиться в будь-який час на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах руху, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках таксі і транспортних засобів, місцях навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, місцях здійснення габаритно-вагового контролю, під час виїзду з підприємств та місць стоянки, на інших об`єктах, що використовуються суб`єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту. Пунктом 15 Порядку № 1567 регламентовано, що під час проведення рейдової перевірки перевіряється виключно: наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом; додержання вимог статей 53, 56, 57 і 59 Закону; додержання водієм вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР) (далі також - Європейська угода); відповідність зовнішнього і внутрішнього спорядження (екіпірування) транспортного засобу встановленим вимогам; оснащення таксі справним таксометром; відповідність кількості пасажирів, що перевозяться, відомостям, зазначеним у реєстраційних документах, або нормам, передбаченим технічною характеристикою транспортного засобу; додержання водієм автобуса затвердженого розкладу та маршруту руху; наявність у всіх пасажирів квитків на проїзд та квитанцій на перевезення багажу, а у разі пільгового проїзду - відповідного посвідчення; додержання водієм режиму праці та відпочинку, а також вимоги щодо наявності в автобусі двох водіїв у разі перевезення пасажирів на відстань 500 і більше кілометрів або перевезення організованих груп дітей за маршрутом, який виходить за межі населеного пункту та має протяжність понад 250 кілометрів; виконання водієм інших вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативноправових актів. Згідно п. 18 Порядку № 1567 здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2007 року № 879 (далі Порядок № 879) за результатами габаритно-вагового контролю на стаціонарному або пересувному пункті водієві транспортного засобу видається довідка про здійснення габаритно-вагового контролю із зазначенням часу і місця його здійснення. Згідно з п. 20, 21 Порядку № 1567 виявлені під час перевірки порушення вимог законодавства та норм і стандартів щодо організації перевезень автомобільним транспортом зазначаються в акті з посиланням на порушену норму. У разі виявлення в ході перевірки транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовою особою (особами), що провела перевірку, складається акт за формою згідно з додатком

3. На підставі п. 25 27 Порядку № 1567 передбачено: що справа про порушення розглядається в органі державного контролю за місцезнаходженням суб`єкта господарювання або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи суб`єкта господарювання) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення. Справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи суб`єкта господарювання. Про час та місце розгляду справи про порушення уповноважена особа суб`єкта господарювання повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням. За наявності підстав керівник органу державного контролю або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів. Відповідно до ч. 1 статті 47 Закону № 2344-III визначено, що до внутрішніх перевезень вантажів відносяться перевезення вантажів між пунктами відправлення та призначення, розташованими в Україні, та комплекс допоміжних операцій, пов`язаних з цими перевезеннями, а також технологічні перевезення вантажів, що здійснюються в межах одного виробничого об`єкта без виїзду на автомобільні дороги загального користування. Положеннями ч.ч. 1 та 2 ст. 48 Закону № 2344-III передбачено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення. Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: - для автомобільного перевізника: документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; - для водія: посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством. Водночас перелік необхідних документів для здійснення внутрішніх перевезень вантажів не є вичерпним, оскільки ст. 48 Закону № 2344-III визначено, що законодавством можуть бути передбачені інші документи необхідні для внутрішніх перевезень вантажів. Так, Міністерством транспорту та зв`язку було розроблено та затверджено Інструкцію з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженої наказом Міністерства транспорту та зв`язку від 24.06.2010 року № 385 (далі Інструкція № 385). За правилами пункту 1.3 Інструкції № 385 її положення поширюються на суб`єктів господарювання, які проводять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільними транспортними засобами (крім таксі). Водночас, за визначенням, наведеним у пункті 1.4. Інструкції № 385 перевізники це суб`єкти господарювання, які провадять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільним транспортом. У постанові від 11.02.2020 року по справі № 820/4624/17 Верховний Суд вже зауважував на тому, що положеннями статті 48 Закону № 2344-III визначено необхідність наявності як у перевізника так, і у водія інших документів, передбачених законодавством, зокрема протоколу про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу, або індивідуальної контрольної книжки водія в разі не обладнання транспортного засобу тахографом, які передбачені Інструкцією № 385 та Положенням №

340. Відповідно до ст.49 Закону №2344-ІІІ встановлено, що водій транспортного засобу зобов`язаний мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам документи, передбачені законодавством, для здійснення зазначених перевезень. При цьому, у статті 1 Закону № 2344-III наведені терміни вживаються в такому значенні: автомобільний перевізник це фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; послуга з перевезення пасажирів чи вантажів перевезення пасажирів чи вантажів транспортними засобами на договірних умовах із замовником послуги за плату; товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу (крім фізичних осіб, які здійснюють перевезення вантажу за рахунок власних коштів та для власних потреб) документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, який складається у паперовій та/або електронній формі та містить обов`язкові реквізити, передбачені цим Законом та правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом. Автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб`єкт господарювання, який відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовують на законних підставах (ст. 33 Закону № 2344-III) За приписами ч. 1 ст. 50 Закону № 2344-III визначено, що договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом укладається відповідно до цивільного законодавства між замовником та виконавцем у письмовій формі (договір, накладна, квитанція тощо). Підпунктами 3.1-3.3 пункту 3 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року № 363 (далі Правила № 363) передбачено, що договори про перевезення вантажів автомобільним транспортом укладаються між фізичними та юридичними особами, які здійснюють автомобільні перевезення вантажів на комерційній основі (надалі Перевізники), та вантажовідправниками або вантажоодержувачами (надалі Замовники). Договір про перевезення вантажів може укладатися Перевізником з посередницьким підприємством, яке користується правами та несе обов`язки і відповідальність, що передбачені для вантажовідправників і вантажоодержувачів. Ініціативу про встановлення договірних стосунків для перевезення вантажів автомобільним транспортом може виявити як Перевізник, так і вантажовідправник (вантажоодержувач) майбутній Замовник. Згідно із підпунктами 11.1, 11.3, 11.5 пункту 11 Правил № 363, основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил. Відповідно до абз. 15 ч. 1 ст. 60 Закону № 2344 за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за: перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 5 але не більше 20% при перевезенні вантажу без відповідного дозволу штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Верховний Суд, аналізуючи наведені положення законодавства у постанові від 19.10.2023 року по справі № 640/27759/21 зазначив, що в контексті належного установлення автомобільного перевізника, щодо якого проводиться перевірка, варто виходити із того, що у кожному такому випадку уповноважений контролюючий орган зобов`язаний встановити, а особа, транспортний засіб якої перевіряється, зобов`язана надати документи, які містять беззаперечну інформацію щодо предмета такої перевірки, зокрема інформацію про автомобільного перевізника. Верховний Суд зауважив, що основну інформацію для притягнення особи до відповідальності, а також для можливого наступного оскарження особою дій Укртрансбезпеки, несуть саме ті документи, які особа (водій транспортного засобу або інша компетентна особа автомобільного перевізника) подає контролюючому органу в момент виявлення порушення та/або під час безпосереднього розгляду питання про притягнення до адміністративної відповідальності. У постанові від 22.02.2023 року по справі № 240/22448/20 Верховний Суд, вирішуючи питання щодо визначення належного суб`єкта, відповідального за порушення законодавства про автомобільний транспорт зауважував на тому, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, передбачена статтею 60 Закону № 2344-III, застосовується до автомобільних перевізників, а не до власників/користувачів транспортного засобу, яким перевозиться вантаж. При цьому, автомобільний перевізник не може визначатися тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб (адже такі дані не завжди можуть збігатися) або зі слів водія. Аналогічні висновки за схожих обставин справи викладені Верховним Судом у постанові від 12.10.2023 року по справі № 280/3520/22. Тобто, положення статті 60 Закону № 2344-III не можуть бути застосовані до особи, яка не є учасником правовідносин, щодо яких компетентним органом проводиться перевірка дотримання законодавства про автомобільний транспорт (постанова Верховного Суду від 07.12.2023 року по справі № 620/18215/21). При цьому, колегія суддів зауважує, що на основі самих лише реєстраційних документів на транспортний засіб не визначити суб`єкта, який має нести відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт. Ці вихідні дані орган контролю отримує на місці перевірки, тоді як постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу виноситься за результатами розгляду справи в територіальному органі Укртрансбезпеки і саме під час її розгляду і має бути встановлений суб`єкт (особа порушника), який в розумінні частини першої статті 60 Закону № 2344-ІІІ має нести відповідальність за порушення вимог цього Закону. У постанові від 23.08.2023 року по справі № 600/1407/22-а за схожих обставин справи Верховний Суд зауважив на тому, що автомобільним перевізником є той, хто за умовами договору (із замовником) про перевезення вантажу надає відповідну послугу (статті 33, 50 Закону № 2344-III). Не без того, що надання послуги з перевезення вантажів може передбачати використання (на законних підставах) транспортного засобу, який належить іншій особі, але ця обставина не змінює правового статусу перевізника в цих правовідносинах, особливо коли йдеться про застосування відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 60 Закону № 2344-III. Проаналізувавши положення Закону № 2344-III, а також Інструкції № 385, суд першої інстанції вірно зазначив, що відповідальності за порушення вимог законодавства в сфері автомобільного транспорту під час перевезення вантажів підлягають саме перевізники суб`єкти господарювання, а не інші особи (власники транспортних засобів, тощо). Транспортний засіб, який у спірному випадку підлягав перевірці, був зареєстрований на позивача автомобільного перевізника. Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до акту № 329184 від 23.02.2022 року проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом зокрема визначено: направлення на рейдову перевірку: 21.02.2022 року № 026541; транспортний засіб номерний знак: НОМЕР_1 , належить ОСОБА_2 , відповідно до ТТН від 23.02.2022 року № 226316 автомобільним перевізником є ОСОБА_1 (тобто позивач). Апелянт зауважує, що за результатами перевірки було винесено постанову про накладення адміністративно-господарського штрафу тільки 25.08.2022 року № 336370, яким до позивача застосовано штраф у сумі 17000,00 грн., чим порушено строк розгляду справи (не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення), передбаченого пунктом 25 Порядку № 1567. Колегія суддів звертає увагу, що зі змісту статті 250 ГК України законодавець встановив граничні строки застосування уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарських санкцій до суб`єктів господарювання за порушення зазначеними суб`єктами встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності. Фактично у наведеній статті містяться два строкові обмеження. Одне з них полягає у тому, що адміністративно-господарські санкції не можуть застосовуватися після закінчення одного року з дня вчинення порушення суб`єктом господарювання встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності. Другий обмежувальний строк, встановлений у вказаній статті, полягає у тому, що адміністративно-господарські санкції не можуть бути застосовані пізніше шести місяців з дня виявлення порушення встановлених правил здійснення господарської діяльності уповноваженим органом державної влади або органом місцевого самоврядування. Таким чином, другий обмежувальний строк у застосуванні адміністративно-господарських санкцій полягає у тому, що їх не може бути застосовано пізніше шести місяців із дня виявлення правопорушення. Аналіз приписів наведеної статті дає підстави для висновку, що при виявленні факту вчинення суб`єктом господарювання правопорушення під час здійснення господарської діяльності, суб`єкт владних повноважень, ухвалюючи рішення про накладення штрафу, має діяти в межах граничних строків, встановлених частиною першою статті 250 ГК України. Закінчення будь-якого із встановлених зазначеною статтею строків застосування адміністративно-господарських санкцій виключає застосування таких санкцій. У справі, що розглядається, акт проведення перевірки складено 23 лютого 2022 року, а спірну постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу прийнято 25 серпня 2022 року. Наведене свідчить, що територіальний орган Укртрансбезпеки, фактично порушивши строк розгляду справи (не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення), передбаченого пунктом 25 Порядку № 1567, застосував до позивача адміністративно-господарські санкції в межах строку, встановленого статтею 250 ГК України. Варто зауважити, що вказані строки мають принципово різне значення, адже пункт 25 Порядку № 1567 стосується строку розгляду суб`єктом владних повноважень справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, а стаття 250 ГК України визначає строк притягнення до відповідальності за таке порушення, який вираховується з дня його виявлення. Зі встановлених судами обставин слідує, що відповідач застосував адміністративно-господарський штраф в межах шестимісячного строку, передбаченого статтею 250 ГК України, що свідчить про правомірність прийняття постанови. Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 14 грудня 2023 року у справі №160/10125/22. Щодо посилання позивача на неналежне його повідомлення відповідачем про розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, колегія суд зазначає наступне: Відповідно до матеріалів справи відповідачем до надано копію запрошення позивача для участі у розгляді справи про адміністративне правопорушення та докази отримання (особисто позивачем) даного запрошення 11.08.2022 року за адресою: АДРЕСА_1 . Позивач не з`явився на розгляд справи, своїх доводів та заперечень не надав. За наявності підстав, відповідач розглянув акт від 23.02.2023 року № 329184 без участі позивача та виніс постанову про застосування адміністративно- господарського штрафу від 25.08.2022 року № 336370. Таким чином, колегія судів не погоджується з доводами апелянта щодо неналежного його повідомлення про розгляд справи про адміністративне правопорушення. Щодо доводів апелянта , що у постанові від 25.08.2022 року вказано, що 03.02.2022 року позивачем було вчинено порушення Закону України «Про автомобільний транспорт» за абз 15 ч.1 ст.60. У постанові від 25.08.2022 року №336370 Відділу державного нагляду (контролю) в Миколаївській області про застосування адміністративно-господарського штрафу до ОСОБА_1 дійсно вказано, що 03.02.2022 року 452 км+811 м а/д М-05 «Київ-Одеса» допущено порушення Закону України «Про автомобільний транспорт» але колегія суддів вважає, дату скоєння 03.02.2022 року технічною помилкою, так як у постанові є посилання на акт №329184 проведення перевірки від 23.02.2022 року . А тому дата 03.02.2022 року є технічною помилкою доводи апелянта в тій частині не спростовують законність постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу Таким чином, колегія суддів вважає, що відповідачем доведено законність та обґрунтованість винесення постанови відділу державного нагляду (контролю) в Миколаївській області від 25.08.2022 року №336370 про застосування адміністративно-господарського штрафу до ОСОБА_1 та законність дій щодо її складення. Позивачем не надано суду належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів щодо нескоєння правопорушення, зазначеного у постанові. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують. Відповідно до приписів ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Згідно з ч.1,2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини , на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до вимог ч.2 ст.6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Згідно з вимогами ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відтак, беручи до уваги вищевикладене, та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази в сукупності, колегія суддів вважає, що оскаржувана постанова від 25.08.2022 року №336370 Відділу державного нагляду (контролю) в Миколаївській області про застосування адміністративно-господарського штрафу до ОСОБА_1 є правомірною. Судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно та у достатньому обсязі встановив обставини справи, і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до статті 316 КАС України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Керуючись ст.ст. 308; 310; 315; 316; 321; 322; 325 КАС України, суд апеляційної інстанції, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2023 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення. Суддя-доповідач О.В. Джабурія Судді Н.В. Вербицька К.В.Кравченко