Постанова 4852 № 160/21301/23

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 20 грудня 2023 року м. Дніпросправа № 160/21301/23 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Чабаненко С.В. (доповідач), суддів: Білак С.В., Юрко І.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2023 року в адміністративній справі №160/21301/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - позивач), звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій просив: -визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо невиплати ОСОБА_1 основного розміру пенсії за період з 01.02.2022 по 28.02.2023 у розмірі 371134,27 грн. -стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 невиплачений основний розмір пенсії за період з 01.02.2022 по 28.02.2023 у розмірі 371134,27 грн. з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2023 року відмовлено у задоволені позову. Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги позивач вказує на те, що 21.02.2022 відповідачем протиправно було припинено виплату пенсії за вислугу років, оскільки до статті 2 Закону № 2262 було внесено зміни з 10.11.2021 Законом № 1810-ІХ від 19.10.2021, яким передбачено, що пенсіонерам з числа військовослужбовців та осіб, які отримують пенсію за цим Законом, у разі повторного прийняття їх на військову службу виплата пенсій на час їх проходження служби припиняється. Апелянт послався на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.10.2022у справі 160/6301/22, яким позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволені, зокрема, зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити виплату пенсії за вислугу років з дати припинення. Пенсійним органом позивачу були нараховані пенсійні виплати, проте не виплачені до теперішнього часу. При цьому, нараховані пенсійні виплати за період з 01.02.2022 по 28.02.2023 в сумі 371134,27 грн. не виплачені з вини Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, тобто Відповідачем допущена протиправна бездіяльність. Посилання відповідача на відсутність бюджетних асигнувань для виплати заборгованості із пенсійних виплат позивач вважає неналежними. Вважає, що компенсації втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків їх виплати набувається незалежно від того, чи були такі суми попередньо нараховані, але невиплачені. Апелянт просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2022 року у справі № 160/6301/22 позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії задоволенні: визнано дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 протиправними; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити виплату пенсії за вислугу років ОСОБА_1 з дати припинення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.10.2022 р. в адміністративній справі № 160/6301/22 набрало законної сили 23.01.2023 р. Нарахована сума пенсії на виконання рішення суду від 20 жовтня 2022 року за період з 01.02.2022 по 28.02.2023 становить 371134,27 грн., яка позивачу не виплачена. Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області листом від 09.03.2023 року № 0400-010202-8/30330 повідомило позивачу, що нараховані на виконання рішень суду кошти виплачуються в межах затверджених бюджетних призначень на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2020 року № 1279 «Деякі питання організації виплати та грошової допомоги» з 01 квітня 2021 року фінансування пенсійних виплат, в тому числі коштів, призначених для погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, здійснюється централізовано на рівні Пенсійного фонду України. Фінансування видатків, пов`язаних з погашенням заборгованості за рішеннями суду, відбувається в порядку черговості виконання рішень суду за датою набрання ними законної сили. Враховуючи зазначене, доплату 371134,27 грн на виконання рішення суду, винесеного на користь ОСОБА_1 , буде здійснено після надходження бюджетних асигнувань, виділених на цю мету, у порядку черговості виконання рішень суду за датою набрання ними законної сили. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд апеляційної інстанції зазначає таке. Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Статтею 92 Конституції України визначено, що виключно законами України визначаються, зокрема,:1) права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; 6) основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров`я; екологічної безпеки; 12) організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, організації державної статистики та інформатики. Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлений обов`язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 № 137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007 (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії. Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09.07.2003. За приписами статті 47 Закону № 1058-VI, пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством. Право на отримання пенсії є конституційною гарантією. Суми пенсії є власністю позивача, оскільки з його заробітної плати протягом трудової діяльності здійснювалися утримання (страхові внески) з метою подальшої їх виплати у вигляді пенсії при досягненні особою пенсійного віку та набуття страхового трудового стажу. Стаття 46 Закону № 1058-VI регулює правовідносини, що виникають під час виплати пенсії за минулий час: нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми недотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії; нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрат. Підстави припинення та поновлення виплати пенсії врегульовано статтею 49 Закону № 1058-IV. Відповідно до частини 1 зазначеної статті виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом. Закон № 2262 визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Бюро економічної безпеки України чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом. За положенням статті 52 Закону № 2262 особам, які мають право на пенсію згідно з цим Законом, пенсія виплачується органами Пенсійного фонду України щомісяця, не пізніше останнього числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України, незалежно від задекларованого або зареєстрованого місця його проживання, через організації, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Витрати на доставку пенсії здійснюються за рахунок коштів державного бюджету. Відповідно до приписів статті 55 Закону, нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але своєчасно не отримав з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більш як за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми недоотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу Пенсійного фонду України, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Судом встановлено, що відповідач фактично визнає ту обставину, що пенсійні кошти за спірний період нараховані та обліковані в органі Пенсійного фонду, як заборгованість по виплаті пенсії. Не заперечується сторонами і та обставина, що виплату таких коштів можливо здійснити при надходженні відповідних коштів з Державного бюджету України до бюджету Пенсійного фонду України на підставі Порядку № 1165. У преамбулі до Закону № 1058 та Закону № 2262 зазначено, що зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цих Законів. Отже, Порядок та умови отримання пенсійних виплат регулюються виключно вказаними Законами. Жодних змін до вказаних Законів з приводу особливостей виплати пенсіонерам заборгованості по пенсії не приймалось. Встановлення Кабінетом Міністрів України механізму виплати нарахованих сум пенсій, не звільняє державу в особі уповноваженого органу Пенсійного фонду України, від обов`язку виконання приписів Закону та здійснення такої виплати, та не може позбавляти права особи на отримання належних сум пенсій. Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсійної виплати, суд вважає таким, що не ґрунтується на вимогах Закону. Також, за абз. 2 пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 10.11.2021 № 1165, пенсійні виплати за минулий період, у тому числі нараховані на виконання рішень суду, що набрали законної сили, проводяться отримувачам за окремою програмою, передбаченою в бюджеті Пенсійного фонду України на відповідну мету, за рахунок коштів державного бюджету України на відповідний рік. Проте, матеріали справи не містять доказів виконання його умов відповідачем, а саме обліку сум пенсійних виплат за минулий період, формування переліку отримувачів виплат за минулий період та включення позивача до переліку осіб, яким буде проведена виплата згідно з Порядком № 1165, у відповідні роки, та звернення за отриманням додаткового фінансування. Також, Порядок № 1165 визначає додаткові умови виплати пенсій за минулий період, що не передбачені Конституцією України та Законами № 1058 та № 2262. Положення Порядку № 1165 жодним чином не перешкоджають вирішенню вказаного питання отримання заборгованості з пенсій в судовому порядку на користь відповідних отримувачів. Суд зазначає, що вказаний Порядок та інші, на які посилається відповідач, не є законами, а є підзаконними нормативно-правовими актами, які мають нижчу юридичну силу, що значно звужує встановлене законодавством право на отримання виплат позивачем, а тому право позивача на отримання виплат було безпідставно порушено відповідачем. Суд вважає за необхідне зауважити, що підхід відповідача не враховує принципи верховенства права, законності та добросовісності у діяльності держави. У спірних правовідносинах, відповідач не врахував положення Закону, який за місцем в ієрархічній структурі має більшу юридичну силу у сфері загальнообов`язкового державного соціального страхування громадян в Україні та відповідно є пріоритетним у застосуванні до правовідносин, що виникають при виплаті раніше призначених щомісячних страхових виплат особам, які втратили працездатність внаслідок професійного захворювання. Як неодноразово зазначав Верховний Суд у своїх рішеннях, право особи, на здійснення виплати заборгованості по пенсії не може ставитися в залежність від бюджетних асигнувань, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань. Отже, правових підстав для невиплати заборгованості по пенсійним виплатам судом не встановлено. Посилання суду першої інстанції на постанову Верховного Суду від 24.07.2023 по справі №420/6671/18 з огляду на приведені вище обставини колегія суддів вважає помилковим, оскільки відповідна правова позиція була застосовано виключно у випадку вирішення питання щодо застосування приписів, передбачених ст.378 КАС України. Зокрема, у справі № 420/6671/18 позивач просив зобов`язати Ізмаїльське об`єднане управління Пенсійного фонду України Одеської області виплатити позивачу заборгованість по пенсії з червня 2017 року з урахуванням фактично проведених виплат, які судом було задоволено. Зі змісту постанови Верховного Суду від 24 липня 2023 року у справі № 420/6671/18, на яку посилається суд першої інстанції, спірним питанням у цьому судовому рішенні було зміна способу і порядку виконання рішення за заявою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) з зобов`язання виплатити заборгованість сум пенсії на стягнення конкретно визначених сум. У вказаній постанові суд зазначив, що способом відновлення порушеного права позивачки у цій справі судом обрано зобов`язання відповідача вчинити певні дії, водночас стягнення конкретних сум невиплаченої пенсії не було предметом позовних вимог. Для визначення подібності правовідносин Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду у справах від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, від 08 лютого 2022 року у справі №2-7763/10, провадження № 14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими. Отже, посилання суду першої інстанції на вказану постанову Верховного Суду, є помилковим, оскільки обставини та підставі у вказаному рішенні є відмінними від спірних правовідносин. Що стосується обраного позивачем способу захисту у вигляді стягнення з відповідача сум, суд зазначає таке. Частиною 2 статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2); визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3); визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4); інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10). Разом з цим, засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 05.04.2005 (заява № 38722/02)). Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав. Дана правова позиція узгоджується із позицією, висловленою Верховним Судом України в постанові у справі № 21-1465а15 від 16 вересня 2015 року. У вказаному рішенні Верховний Суд України наголосив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії та бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалось примусове виконання рішення. Враховуючи викладене, позов підлягає задоволенню в цій частині шляхом стягнення з відповідача на користь позивача нарахованої, але не виплаченої суми заборгованості по пенсії. Щодо позовних вимог в частині виплати компенсації втрати частини доходів, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції у відповідній частині та зазначає наступне. При нарахуванні компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати слід керуватися Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплат» (далі - Закон № 2050-III), Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів в зв`язку з порушенням строків їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 159 від 21.02.2001 (далі - Порядок № 159). Стаття 1 Закону № 2050-III визначає, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Відповідно до статті 2 Закону № 2050-III, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника. У відповідності до статті 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Згідно зі статтею 4 даного Закону виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. З метою реалізації Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21.02.2001 №159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159). Пунктом 2 Порядку № 159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року. Згідно з пунктом 3 Порядку № 159, компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати (допомога сім`ям з дітьми, державна соціальна допомога особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, страхові виплати дитині, яка народилася з інвалідністю внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо); стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника. Згідно з пунктом 4 цього Порядку сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на

100. Тобто, з аналізу норм Закону № 2050-III та Порядку №159 вбачається, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії; 2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата); 3) наявні порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 4) відбулася затримка виплати доходів один і більше календарних місяців; 5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги. Отже, основною умовою для виплати громадянину компенсації передбаченої Законом № 2050-ІІІ та Порядком № 159, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата). Компенсація за порушення строків виплати такого доходу, який не має разовий характер, проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення. Таким чином, за змістом наведених норм обов`язок здійснити компенсацію втрати частини доходів настає лише у випадку порушення встановлених строків їх виплати. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу. Суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів, що відповідні суми, які підлягають виплаті позивачу, не тільки виплачені, але і нараховані. Позивач та відповідач підтверджують не виплату пенсії позивачу на час звернення з позовом. Відповідно, за відсутності нарахованого доходу, компенсація такого доходу у зв`язку з порушенням строку його виплати не проводиться. Тобто, ці вимоги є передчасними. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.12.2020 у справі №200/10820/19-а, від 18.09.2018 у справі № 522/535/17, №818/1429/17 від 25.04.2019 та у справі №818/1393/17 від 12.11.2019, від 16.05.2019 у справі № 134/89/16-а, від 10.02.2020 у справі № 134/87/16-а, від 05.03.2020 у справі № 140/1547/19, від 16.04.2020 року у справі № 220/11292/19-а, від 21 січня 2021 року у справі №160/35/20; від 21 грудня 2020 року у справі №520/2226/19; від 11 грудня 2020 року у справі № 200/10820/19-а, від 18 травня 2023 року у справі № 200/14129/19-а, від 20 квітня 2023 року у справі № 200/11746/19-а, від 24 січня 2023 року у справі № 200/10176/19-а, від 07 червня 2023 року справа №200/299/21-а. від 11 січня 2024 року справа №200/7529/20-а. Отже, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають. З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що відповідач, не виплачуючи позивачу заборгованості з пенсії, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову щодо визнання протиправними дій відповідача з невиплати основного розміру пенсії та стягнення суми основної пенсії з ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, з урахуванням встановлених обставин є таким, що прийнято з порушенням норм матеріального права. Відповідно до ст. 317 КАС України підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення є неповне з`ясування судом обставин справи, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права. Підсумовуючи вищенаведене, суд дійшов до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду в частині та прийняття постанови про часткове задоволення позовних вимог. Керуючись ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2023 року в адміністративній справі №160/21301/23 - задовольнити. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2023 року в адміністративній справі №160/21301/23 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо невиплати ОСОБА_1 основного розміру пенсії за період з 01.02.2022 по 28.02.2023 у розмірі 371134,27 грн та стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 заборгованість з пенсії за період з 01.02.2022 по 28.02.2023 у розмірі 371134,27 грн. Прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо невиплати ОСОБА_1 основного розміру пенсії за період з 01.02.2022 по 28.02.2023 у розмірі 371134,27 грн. Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 заборгованість з пенсії за період з 01.02.2022 по 28.02.2023 у розмірі 371134,27 грн. В іншій частині позовних вимог рішення суду першої інстанції залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та не підлягає касаційному оскарженню до Верховного Суду, крім випадків, встановлених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий - суддя С.В. Чабаненко суддя С.В. Білак суддя І.В. Юрко