Постанова Київський апеляційний суд № 756/1472/23

Постанова Іменем України 12 березня 2024 року м. Київ провадження № 22-ц/824/4308/2024 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Мазурик О. Ф. (суддя-доповідач), суддів: Желепи О. В., Немировської О. В., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва в складі судді Яценко Н. О. від 04 жовтня 2024 року по справі №756/1472/23 Оболонського районного суду м. Києва за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості У С Т А Н О В И В: У лютому 2023 року позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (далі - АТ КБ «ПРИВАТБАНК», Банк) звернувся до Оболонського районного суду м. Києва з позовом, в якому посилаючись на те, що ОСОБА_1 не виконує взятих на себе зобов`язань у договірних відносинах, просив стягнути з останньої заборгованість у розмірі 247 001 грн 36 коп. Звертаючись до суду з позовом, позивач вказував на те, що ОСОБА_1 , з метою отримання банківських послуг, підписавши Анкету-заяву №б/н від 03.03.2017, підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг та відповідач ознайомлена з Умовами та правилами надання банківських послуг, що підтверджується паспортом споживчого кредиту, підписаним відповідачкою. Для користування кредитним картковим рахунком відповідач отримала преміальну кредитну картку WorldBlack Edition. У подальшому розмір кредитного ліміту збільшено Банком до 200 000,00 грн, що підтверджується довідкою про зміну умов кредитування. Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту Банк керувався пунктами 2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 Договору, на підставі якого позичальник при укладенні цього Договору дав свою згоду, щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за ініціативою та рішенням Банку. Також, вказував, що внаслідок неналежного виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору в останньої утворилась заборгованість, яка станом на 26.12.2022 складає загальну суму 247 001,36 грн, з яких: 206 835,71 грн - заборгованість за кредитом; 11 583,04 грн - заборгованість за нарахованими відсотками; 28 582,62 грн - заборгованість за простроченими відсотками. Відповідач позов не визнала та подала до суду відзив, в якому зазначила, що з огляду на постанову Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №342/180/17, вимоги банку в частині стягнення заборгованості за відсотками є безпідставними. Крім того, додала, що враховуючи правову позицію висловлену у вищезазначеній постанові, всі сплачені нею кошти за відсотками слід враховувати на погашення тіла кредиту. Також подала свій розрахунок заборгованості, в якому вказала, що за період розрахунку заборгованості, зазначений банком, нею сплачено 144 260,63 грн відсотків, які мали бути зараховані банком у рахунок погашення тіла кредиту. Представник позивача АТ КБ «ПРИВАТБАНК» подав відповідь на відзив, в якому зазначив, що укладений між сторонами кредитний договір є договором приєднання, при укладенні якого сторони керувалися положеннями ст. 634, 639 ЦК України. В анкеті-заяві від 30.03.2017 ОСОБА_1 висловила свою згоду про укладення договору шляхом отримання кредитної картки «Універсальна» та особистим підписом засвідчила, що дана заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між нею та Банком договір про надання банківських послуг, а також що Умови та Тарифи надані для ознайомлення в письмовому вигляді. Крім того зазначив, що ОСОБА_1 підписала паспорт споживчого кредиту, а тому сторони погодили всі істотні умови Договору. Вказав, що до позовної заяви долучено виписку по рахунку, що є первинним бухгалтерським документом та з якої вбачається активне використання відповідачем кредитного рахунку. Вважав, що відповідач користуючись кредитними коштами, часткового погашаючи заборгованість та сплачуючи відсотки за користування кредитом, добре розуміла умови договору, а тому є безпідставними твердження відповідача щодо незнання тарифів. Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 04 жовтня 2023 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованість за кредитом у розмірі 247 001,36 грн. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач звернулася до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, без повного з`ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. В обґрунтування апеляційної скарги вказувала, що суд дійшов помилкового висновку про стягнення заборгованості, оскільки долучені позивачем до позовної зави Умови та Правила надання банківських послуг не містять підпису позичальника, що також спростовує доводи Банку про те, що ОСОБА_1 була ознайомлена з даними умовами. Судом не дотримано норм матеріального права, якими врегульовано правовідносини, що виникли між сторонами, та не взято до уваги правову позицію Великої Палати Верховного Суду, висловлену у подібних правовідносинах, а саме у справі №342/180/17 від 03.07.2019. Судом не взято до уваги, що оскільки Умови та Правила надання банківських послуг не містять її підпису, то відсотки не можуть нараховуватися Банком, а для визначення розміру заборгованості, повинні враховуватися лише фактично отримані та повернуті кошти. Також вказала, що судом не надано оцінку виписці по рахунку ОСОБА_1 , наданих відповідачем, в якому вказувала, що виходячи з розрахунку у неї відсутній борг перед банком. Судом не враховано, що відсотки сплачені нею Банку, за відсутності погоджених умов, щодо їх сплати, повинні були бути зараховані в рахунок погашення тіла кредиту. За вказаних обставин просила скасувати рішення Оболонського районного суду м. Києва від 04.10.2023 та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі. Позивач, заперечуючи проти апеляційної скарги надав суду відзив, в якому посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Оболонського районного суду м. Києва від 04.10.2023 залишити без змін. Вказував, що суди зобов`язані перевіряти факт виконання кредитного договору, що може свідчити про визнання договірних правовідносин. Звертав увагу, що відповідачка, у разі незгоди з відсотковою ставкою, була наділена правом відмовитися від послуг кредитування шляхом повернення коштів та утримання від використання кредитного ліміту. Резюмував, що поведінка відповідачки порушує принцип добросовісності, оскільки заперечення сплати відсотків суперечить її попередній поведінці, яка проявлялася у тривалій сплаті відсотків за користування кредитом без жодних заперечень. За приписами ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Оскільки ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа незначної складності, то вона розглядається в письмовому провадженні без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Тому розгляд справи здійснюється без виклику сторін в порядку письмового провадження. Сторони належним чином повідомлені про розгляд апеляційної скарги відповідача на рішення суду першої інстанції в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (а. с. 230-232). Вислухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, що заявлялися у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з наявності правових підстав для стягнення з відповідачки заборгованості за кредитом. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його правильним, з наступних підстав. Відповідно до ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно з ч. 1 ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. З матеріалів справи вбачається, що з метою отримання банківських послуг, 30 березня 2017 року ОСОБА_1 звернулася до ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», у зв`язку з чим підписала Анкету-заяву №б/н від 30.03.2017 (а. с. 13) При підписанні вказаної Анкети-заяви ОСОБА_1 погодилася з тим, що дана заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами Банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складають між нею та Банком Договір про надання банківських послуг. Тобто, наданий позивачем доказ - підписана відповідачем Анкета-заява, яка підтверджує факт, що відповідач виявила бажання стати клієнтом банку та отримувати банківські послуги. Звертаючись до суду з позовом, АТ КБ «ПРИВАТБАНК» зазначив, що згідно підписаної відповідачем анкети-заяви від 30.03.2017 останній встановлено кредитний ліміт на преміальний картковий рахунок World Black Edition в розмірі 200 000,00 грн. Внаслідок порушення ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором в останньої виникла заборгованість, яка станом на 26.12.2022 складає загальну суму 247 001,36 грн, з яких: 206 835,71 грн - заборгованість за кредитом; 11 583,04 грн - заборгованість за нарахованими відсотками; 28 582,62 грн - заборгованість за простроченими відсотками. За приписами ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК України). Дослідження доказів - це безпосереднє сприйняття і вивчення судом в судовому засіданні інформації про фактичні дані, представленої сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, за допомогою передбачених в законі засобів доказування на підставі принципів усності та безпосередності. Предметом доказування у кожній справі є факти, які становлять основу заявлених вимог і заперечень проти них або мають інше значення для правильного розгляду справи і підлягають встановленню для прийняття судового рішення. З наведеного слідує, що оскільки позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, то на нього покладено обов'язок надати докази на підтвердження видачі кредиту та його розміру, а також докази, коли виникла заборгованість за Договором та який пільговий період, по закінченню якого розпочато нарахування неустойки на заборгованість. Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до частини 2 статті 76 ЦПК України ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно з ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (ч. 3 ст. 77 ЦПК України). Положеннями ч. 2 ст. 78 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. До позовної заяви позивач долучив довідку про надані Банком відповідача кредитні картки, а саме картки типу MasterCard World Black Edition НОМЕР_1 , відкрита 03.03.2018 з терміном дії до 02.2021 та 5221191100845543, відкрита 24.01.2022 з терміном дії до 02.2024 (а.с. 12). Також Банком Долучено довідку про зміну умов кредитування та обслуговування кредитних карток ОСОБА_1 , з якої вбачається старт карткового рахунку НОМЕР_1 03.03.2018 та встановлення кредитного ліміту у розмірі 200 000,00 грн 16.01.2020 (а. с. 11). З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження позовних вимог позивачем до позовної заяви долучено виписку по рахунку ОСОБА_1 , а саме за період з 03.03.2018 по 28.12.2022. З даної виписки вбачається рух коштів, в тому числі користування відповідачем кредитними коштами. Крім того з дано виписки вбачається, що Банком списувалися кошти з відповідачки за користування нею кредитним лімітом преміальної кредитної картки протягом всього часу користування кредитними коштами. ОСОБА_1 визнала, що за період розрахунку заборгованості, зазначеного банком, а саме з 16.01.2020 по 26.12.2022 Банком списано 144 260,63 грн відсотків за користування кредитним лімітом. Отже, протягом тривалого періоду часу відповідач користувалась кредитними коштами, за що Банк регулярно здійснював списання відсотків за користування кредитним лімітом. Однак матеріли справи не містять доказів, що з моменту встановлення кредитного ліміту за преміальним кредитним рахунком та з моменту першого списання відсотків, позивач висловила незгоду з такими діями Банку, з посилання на непогодження умов щодо сплати відсотків, тощо. Відповідно до частини першої ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року) Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004). Добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто в схожій правовій ситуації Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 по своїй суті застосовано доктрину venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Очевидно, що дії відповідачки, щодо заперечень погодження умов щодо сплати відсотків за користування кредитним лімітом преміальної кредитної картки, суперечить її попередній поведінці, що проявлялася у сплаті нею відсотків за користування кредитним лімітом, які нараховувалися та списувалися Банком з 16.01.2020 по 26.12.2022 і є недобросовісними. Аналогічний висновок, висловлений у постанові Верховного Суду від 10.04.2019 у справі 390/34/17. За обставинами справи випливає, що посилання відповідачки в апеляційній скарзі на необізнаність та не погодження умов щодо розміру процентної ставки і порядку слати відсотків, суперечить попередній поведінці відповідачки, яка полягала в тому, що впродовж тривалого періоду часу остання користувалася кредитними коштами в межах наданого кредитного ліміту та виконувала умови договору щодо погашення кредитної заборгованості, в тому числі відсотків за користування кредитним лімітом і не заперечувала їх розмір та списання до моменту звернення Банку до суду із вказаним позовом. У статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору, зокрема в частині умов щодо нарахування відсотків, всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. З виписки по рахунку ОСОБА_1 вбачається. що банк списував відсотки за ставкою 3% на місяць, тобто 36% річних. Матеріали справи не містять доказів, що відповідач зверталася до суду позовом про визнання недійсними та неправомірними умов щодо розміру та сум відсотків, які списувалися банком протягом майже трьох років користування кредитним лімітом. В матеріалах справи також відсутні належні докази, що Банком невірно здійснено розрахунок заборгованості, якими, зокрема, можуть бути висновок експерта (спеціаліста), щодо розміру нарахування пені та комісії. Наданий Банком до позовної заяви розрахунок заборгованості підписаний уповноваженою особою АТ КБ «ПРИВАТБАНК», містить інформацію щодо предмета доказування, а отже згідно ст. 77 ЦПК України є належним доказом на підтвердження позовних вимог. Матеріали справи не містять доказів спростування наданого позивачем розміру заборгованості за тілом кредиту та відсотках. Контррозрахнок наданий відповідачкою, стосуються лише сплачених нею відсотків за розрахунковий період, зазначений у розрахунку заборгованості, які, як вона вважала, мали бути зараховані в рахунок погашення заборгованості за тілом кредиту. Дійсно, з виписки вбачається, що за період з 16.01.2020 по 26.12.2022 Банком списано 144 260,63 грн відсотків за користування кредитним лімітом, однак встановлення кредитного ліміту лише надає клієнту можливість використати суму кредитного ліміту або утриматися від її використання, а зобов`язання з повернення кредитних коштів залежить лише від волевиявлення клієнта. Таким чином відповідачка на власний розсуд вирішувала чи використовувати наданий їй кредитний ліміт чи утриматися від його використання. Ключовим моментом є власне дії Відповідача з ініціювання платіжної операції за рахунок не власних коштів, а за рахунок кредитних коштів, що становить собою операцію з кредитування рахунку, чим фактично акцептувала пропозицію Банку з кредитування рахунку в обсязі та в межах кредитного ліміту, що свідчить про прийняття та схвалення власними діями факту кредитування рахунку в обсязі, що визначено самим Апелянтом вчиняючи саме таку кількість транзакцій і в такому обсязі, в якому вона вважала за доцільне використати запозичені кошти. Матеріали справи не містять жодних звернень від Відповідача з питань оскарження чи безпідставного списання коштів та/або виконання конкретної транзакції по його картці третіми особами без відповідного дозволу суду не надавалося. Отже, з урахуванням вищенаведеного та принципу добросовісності сплачені ОСОБА_1 кошти у розмірі 144 260,63 грн за період з 16.01.2020 по 26.12.2022, не можуть бути зараховані в рахунок погашення заборгованості за тілом кредиту, оскільки з її рахунку списувалися Банком відсотки і вона не заперечувала проти такого списання, та вносила кошти на погашення, в тому числі списаних відсотків і продовжувала користуватися кредитними коштами. Доводи щодо не врахування судом сплачених коштів на погашення відсотків в рахунок тіла кредиту свідчить про суперечливу поведінку боржника, яка почала заперечувати списання відсотків виключно після звернення Банку до суду із даним позовом. Таким чином, надана Банком виписка за картковим рахунком Відповідача, підтверджує обставини видачі кредиту, його розміру, а також заборгованості по кредиту, розмір якої відображено у розрахунку заборгованості та не спростовано контррозрахунком Відповідача. Матеріали справи не містять доказів на спростування доказів позивача щодо розміру відсотків, які підлягали сплаті та доказів на спростування заявленого банком розміру заборгованості як за тілом кредиту так і за відсотками. З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в повному обсязі є законним та обґрунтованим, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку про залишення рішення суду без змін, а скарги без задоволення. Частиною шостою статті 19 ЦПК України визначено, що справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності є малозначними справами. Оскільки ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа незначної складності, то вона відноситься до малозначних справ. За приписами п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах. На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 375, 383, 384, 389 ЦПК України, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 04 жовтня 2023 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків визначених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Головуючий О. Ф. Мазурик Судді О. В. Желепа О. В. Немировська