Ухвала КЦС ВС № 335/9825/21

Ухвала Іменем України 04 березня 2024 року м. Київ справа № 335/9825/21 провадження № 61-2200ск24 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на постанову Запорізького апеляційного суду від 10 січня 2024 року у складі колегії суддів: Подліянової Г.С., Гончар М. С., Маловічко С. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, треті особи: приватний нотаріус Гембарська Світлана Іванівна, приватний нотаріус Гришина Варвара Іванівна, про визнання недійсним договору про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги за кредитним та іпотечним договорами, ВСТАНОВИВ: У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, треті особи: приватний нотаріус Гембарська С. І., приватний нотаріус Гришина В. І., про визнання недійсним договору про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги № 06/07 від 06 липня 2018 року та договору про відступлення прав за договором іпотеки від 06 липня 2018 року. Позов мотивований тим, що 19 квітня 2012 року між публічним акціонерним товариством «Європейський газовий банк» (далі - ПАТ «Європейський газовий банк», банк) та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 557-190412, за умовами якого позивач отримав кредит на споживчі цілі у розмірі 700 000,00 грн зі строком повернення до 12 квітня 2014 року. У забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № 557-190412 від 19 квітня 2012 року того ж дня між ним та банком був укладений договір іпотеки № 966- 190412/І, предметом якого була належна йому на праві приватної власності квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . У зв`язку із порушенням кредитних зобов`язань, несвоєчасною сплатою щомісячних платежів судовим рішенням від 15 жовтня 2015 року з нього на користь банку була достроково стягнута заборгованість у розмірі 1 029 093,11 грн, судове рішення було виконано 07 вересня 2016 року. Незважаючи на повне виконання судового рішення 06 липня 2018 року, ПАТ «Європейський газовий банк», від імені якого діяла уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Савельєва А. М., та відповідач ОСОБА_3 , уклали договір про відступлення права вимоги № 06/07, за яким банк відступив ОСОБА_3 права вимоги за його кредитним і іпотечним договорами на суму заборгованості, яка станом на 06 липня 2018 року становила 1 308 811,44 грн, із яких: заборгованість за основним боргом (кредитом) - 00 грн; заборгованість за простроченими процентами за кредитом - 667 383,86 грн; заборгованість за простроченою комісією за кредитом - 39 996,02 грн; заборгованість по пені - 601 431,56 грн. Посилався на те, що ОСОБА_3 як фізична особа не наділений правом надавати фінансові послуги, а отже набуття ним права вимоги суперечить положенням частини третьої статті 512, статті 1054 ЦК України, позивач просив суд: визнати причини пропущення строку звернення до суду поважними та поновити строк звернення до суду з даною позовною заявою у зв`язку з перебуванням на лікарняному; визнати недійсним договір про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги № 06/07 від 06 липня 2018 року та договір відступлення прав за договором іпотеки від 06 липня 2018 року. Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 11 жовтня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено: визнано недійсним договір відступлення (купівлі-продажу) права вимоги №06/07 від 06 липня 2018 року, укладений між ПАТ «Європейський газовий банк», від імені якого діяла уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Савельєва А. М., та ОСОБА_3 ; визнано недійсним договір відступлення прав за договором іпотеки №966/190412/І від 19 квітня 2012 року, укладений 06 липня 2018 року між ПАТ «Європейський газовий банк», від імені якого діяла уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Савельєва А. М., та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гембарською С. І., зареєстрованим за номером 571; вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що: укладений між ПАТ «Європейський газовий банк» і ОСОБА_3 договір відступлення права вимоги № 06/07 від 06 липня 2018 року та договір про відступлення права за договором іпотеки від 06 липня 2018 року суперечать положенням статті 1077 ЦК України і статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», за своєю правовою природою є договором факторингу, а отже в силу статті 203, 215 ЦК України є недійсними; ОСОБА_3 не наділений правом надавати фінансові послуги, а отже і не може бути стороною договору факторингу; уклавши договір відступлення права вимоги за кредитним договором відповідач ПАТ «Європейський газовий банк» отримав фінансування у розмірі 155 623,57 грн, а фізична особа ОСОБА_3 , в свою чергу, укладаючи вказаний договір, набув право одержання прибутку у формі різниці між реальною вартістю права вимоги, що відступається, і ціною вимоги, що передбачена договором про відступлення права вимоги, тобто фактично відбулося фінансування однієї особи іншою за рахунок передачі останній грошової вимоги до третьої особи (боржника), що є основною ознакою договору факторингу. Постановою Запорізького апеляційного суду від 10 січня 2024 року апеляційні скарги ОСОБА_3 та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб задоволено. Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 11 жовтня 2023 рокускасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що: предметом спору у цій справі є договір від 06 липня 2018 року № 06/07 про відступлення права вимоги за кредитним договором № 557-190412 від 19 квітня 2012 року, про відступлення права вимоги за іпотечним договором від 06 липня 2018 року, оформлений за результатами відкритих торгів (аукціону), проведених 06 липня 2018 року, щодо продажу активів ПАТ «Європейський газовий банк», у зв`язку з його ліквідацією, який на думку позивача порушує його право та інтерес; у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року в справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21) та від 08 червня 2021 року в справі № 346/1305/19 (провадження № 14-181цс20) викладено правовий висновок, що за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації, відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальними договорами є можливим не тільки на користь фінансових установ; апеляційний суд зазначив, що оскаржені договори відступлення прав вимоги укладені між ПАТ «Європейський газовий банк», який перебуває в стані ліквідації, та ОСОБА_3 за результатами проведення 18 червня 2018 року електронних торгів з продажу активів банку, що ліквідується; апеляційний суд зробив висновки про те, що оспорюванні договори відступлення прав вимоги за кредитним та іпотечним договорами були укладені у процедурі примусової ліквідації банку, порядок проведення якої регулюється спеціальними нормами, за його ознаками є договорами, за якими банк у зобов`язаннях за кредитним договором і договором іпотеки замінений на ОСОБА_3 як нового кредитора. ОСОБА_3 не набув право здійснювати фінансові операції стосовно боржника, оскільки за умовами про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги за кредитним договором та договором іпотеки у нього виникло лише право вимагати виконання зобов`язань за кредитним договором і договором, які його забезпечують. Враховуючи викладене, такий договір не можна кваліфікувати як договір факторингу. Він є змішаним, бо містить елементи різних договорів (частина друга статті 628 ЦК України), зокрема ознаки договору купівлі-продажу права вимоги (за умовами якого продавець продав, а покупець придбав право вимоги на публічних торгах) і договору відступлення права вимоги (цесії) (за умовами якого первісний кредитор передав право вимоги новому кредитору). Оскільки за своєю правовою природою спірний договір є договором купівлі-продажу майнового права, укладений банком під час розпродажу активів у процедурі ліквідації з метою розрахунку з кредиторами, на виконання якого здійснена цесія, а її сторонами можуть бути будь-які фізичні або юридичні особи, тому висновки суду першої інстанції про наявність підстав кваліфікувати оскаржувані договори відступлення права вимоги як договір факторингу є не правильними та не обґрунтованими. Зазначений висновок відповідає правовому висновку, викладеному Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 16 березня 2021 року в справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21) та від 08 червня 2021 року в справі № 346/1305/19 (провадження № 14-181цс20), постановах Верховного Суду від 04 серпня 2021 року в справі № 705/5544/19 (провадження № 61-8523св20), від 10 серпня 2021 року в справі № 755/7758/19 (провадження № 61-17748св20), від 16 лютого 2022 року в справі № 754/12759/17 (провадження № 61-10416св20), від 08 липня 2022 року в справі № 487/7748/18 (провадження № 61-19069св21) та від 25 січня 2023 року в справі № 638/18879/18 (провадження № 61-11179св22). Отже, помилковими є висновки суду про те, що оскаржувані договори відступлення прав вимоги містять ознаки договору факторингу; апеляційний суд зазначив, що положення нормативно-правових актів, які регламентують процедуру ліквідації банку, допускають продаж на конкурсних засадах майна банку, що перебуває у стадії виведення з ринку (ліквідації), шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами та за договорами забезпечення виконання зобов`язання будь-яким суб`єктам правовідносин, зокрема і без статусу банку або іншої фінансової установи (постанова Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі № 640/14873/19 (провадження № 61-6649св20)). Врахувавши, що продаж і відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов`язань у процедурі ліквідації банку може відбутися на конкурсних засадах на користь будь-якої особи, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що ОСОБА_3 як фізична особа в силу вимог чинного законодавства не міг бути стороною оспорюваного договору; апеляційний суд зазначив, що згідно статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Аналіз фактичних обставин справи свідчить про те, що позивач був позичальником неплатоспроможного ПАТ «Європейський газовий банк», не виконував належним чином свої зобов`язання, що передбачені кредитним договором. Фонд гарантування та Банк на виконання вимог Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» здійснювали організацію на продаж права вимоги за кредитним договором з метою отримання грошових коштів від реалізації даного майна банку, яке впливає на формування ліквідаційної маси банку та за рахунок якої задовольняються вимоги вкладників/кредитора банку. Кошти, надані в кредит є активом банку, та відповідно включаються до складу ліквідаційної маси для подальшого задоволення вимог кредиторів/ вкладників банку. Нормативно-правовими актами, що передбачають продаж активів неплатоспроможних банків не передбачено, що відступлення права вимоги за кредитними договорами має відбуватись лише на користь фінансових установ. Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що ОСОБА_3 не мав права як фізична особа брати участь у електронних торгах із продажу права вимоги за кредитним і іпотечним договорами; в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції зазначив, що позиція з правової природи факторингу зазначена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11, у постанові Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 686/12230/18, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 листопада 2020 року у справі № 638/22396/14, які відповідно до вимог частини 4 статті 263 ЦПК України суд врахував щодо застосування відповідних норм права.Однак, судом першої інстанції не було враховано, що постановою Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 було конкретизовано свої попередні висновки в частині продажу прав вимоги за кредитними договорами, які відбуваються неплатоспроможними банками. Постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі № 346/1305/19 (провадження № 14-181цс20), фактично відсилає до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21), в якій зазначено про часткове відступлення від правових висновків Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18), шляхом конкретизації висновку, а саме: відступлення права вимоги за кредитними і забезпечувальними договорами є можливим не тільки на користь фінансових установ за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації. Посилаючись на вищезазначені постанови Верховного Суду, суд першої інстанції не врахував, що вони ухваленні раніше, ніж згадана постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року в справі № 906/1174/18, а тому наведені в них висновки, які суперечать висновкам Великої Палати Верховного Суду, не можуть братися до уваги; посилання позивача про те, що зобов`язання за кредитним договором і відповідно іпотека є припиненими через те, що заборгованість за кредитним договором № 557-190412 від 19 квітня 2012 року сплачена ОСОБА_1 на користь ПАТ «Європейський газовий банк» у повному обсязі, апеляційним судом відхилено як безпідставні, оскільки судовим рішенням у справі № 335/4107/15 про звернення стягнення на предмет іпотеки, яке набрало законної сили, встановлена наявність у ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № 557-190412 від 19 квітня 2012 року у загальній сумі 1 268 815,47 грн, що й було підставою для звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме квартиру АДРЕСА_1 , відповідно даний актив містився у ліквідаційній масі банку і був виставлений на продаж; апеляційний суд також зауважив, що законодавством не встановлено підстав недійсності договору щодо відступлення права вимоги у разі передачі вимоги за зобов`язанням, із розміром якого сторона не погоджується, або якщо окремі складові такої заборгованості нараховані безпідставно. Обставини, пов`язані з фактичним виконанням чи невиконанням, чи частковим виконанням зобов`язань за відповідним договором не визначаються нормами матеріального права як підстава для визнання недійсним правочину щодо відступлення права вимоги за такими договорами (договору цесії). Питання про належне чи неналежне виконання сторонами зобов`язань за договором кредиту, право вимоги за яким передавалося за оспорюваним договором, підлягає дослідженню у межах спору про стягнення заборгованості та не вливає на правомірність та дійсність договору про відступлення права вимоги. Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 13-67цс20). Сам по собі факт укладення договору відступлення права вимоги не створює для позичальника безумовного обов`язку сплатити борг саме у такому розмірі, який зазначено у оспорюваному договорі під час його виконання. У разі отримання відповідної вимоги від нового кредитора, боржник не позбавлений права висловлювати свої заперечення проти такої вимоги на підставі наявних у нього доказів за основним зобов`язанням, що виникло на підставі кредитного договору. З огляду на зазначене, та враховуючи, що оскільки спірний договір відступлення прав вимоги за кредитним договором був укладений у процедурі примусової ліквідації банку, порядок проведення якої регулюється спеціальними нормами, тому підстави для визнання недійсними договорів від 06 липня 2018 року про купівлю-продаж майнових прав та про відступлення прав за іпотечним договором відсутні; також щодо суб`єктного складу учасників справи апеляційний суд зазначив, що особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є сторони правочину. Предметом позову у цій справі є визнання недійсними договорів відступлення права вимоги за кредитним та іпотечними договорами, сторонами яких є ПАТ «Європейський газовий банк», від імені якого діяла уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Савельєва А. М. (цедент), та ОСОБА_3 (цесіонарій). Позов у цій справі пред`явлено до однією із сторін оспорюваних правочинів ОСОБА_3 та до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, проте ПАТ «Європейський газовий банк», від імені якого діяла уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію до участі у справі не залучена. Встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року в справі № 523/9076/16-ц, провадження № 14-61цс18). Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Отже, другим належним відповідачем у справі повинна бути сторона правочину ПАТ «Європейський газовий банк», від імені якого діє уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію, а не Фонд гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію, як зазначив в позові позивач. Відповідно до даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців, громадських формувань ПАТ «Європейський газовий банк» припинено в результаті ліквідації без правонаступництва 11 грудня 2019 року (номер запису 10691110087028819). Таким чином, ураховуючи, що ПАТ «Європейський газовий банк» припинено без правонаступництва 11 грудня 2019 року, а Фонд гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію не є належним відповідачем у справі, тому апеляційний суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача ОСОБА_3 . Позивач ОСОБА_1 на даний час уже не може реалізувати своє право у цій справі в порядку статті 51 ЦПК України для залучення другого належного відповідача - ПАТ «Європейський газовий банк», який припинено без правонаступництва 11 грудня 2019 року, тобто до подачі позову у цій справі, але позивач має право на вирішення його позову по суті з урахуванням вимог частини 2 статті 5 ЦПК України. 14 лютого 2024 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, яка підписана представником Демидюк О. Б., на постанову Запорізького апеляційного суду від 10 січня 2024 року (повне судове рішення складено 17 січня 2024 року), у якій просить скасувати постанову апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції. Підставою касаційного оскарження судових рішень ОСОБА_1 у касаційній скарзі зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, оскільки суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16; від 10 травня 2018 року у справі № 910/6659/17; від 03 квітня 2019 року у справі № 591/4552/17; від 22 березня 2023 року у справі № 509/5080/18; від 22 березня 2023 року у справі № 509/5080/18 та постанові Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року у справі № 910/8670/15-г. Касаційна скарга мотивована тим, що: метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права, тоді як метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що зі змісту договору про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги вбачається, що розмір права вимоги суттєво перебільшує розмір ціни вимоги, а відтак цю різницю можна вважати платою за договором факторингу; тому, суд першої інстанції правильно вказав, що ураховуючи положення наведених вище норм матеріального права та правову позицію щодо розмежування договорів цесії та факторингу, вбачається що оскаржуваний договір відступлення права вимоги містить умови, притаманні договору факторингу. Уклавши договір відступлення права вимоги за кредитними договорами відповідач ПАТ «Європейський газовий банк» отримав фінансування у розмірі 155 623,57 грн, а фізична особа ОСОБА_3 , в свою чергу, укладаючи вказаний договір, набув право одержання прибутку у формі різниці між реальною вартістю права вимоги, що відступається, і ціною вимоги, що передбачена договором про відступлення права вимоги, тобто фактично відбулося фінансування однієї особи іншою за рахунок передачі останній грошової вимоги до третьої особи (боржника), що є основною ознакою договору факторингу. Наведене свідчить про те, що укладений між ПАТ «Європейський газовий банк» та фізичною особою ОСОБА_3 оспорюваний договір за своєю юридичною природою є договором факторингу. Такий висновок підтверджується у наведених висновках Верховного Суду, тобто повністю відповідає усталеній судовій практиці; слід звернути увагу на пункт 1.3 оспореного договору відступлення права вимоги, за яким сторони безвідклично відмовляються від будь-яких своїх претензій, які можуть виникнути у майбутньому, стосовно правової природи цього договору. Зазначене положення спірного договору беззаперечно свідчить про наявність у банку та відповідача ОСОБА_3 на момент укладення цього договору сумнівів щодо його правової природи, оскільки договір відповідає ознакам саме договору факторингу, а не цесії. У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів. Апеляційний суд встановив, що 19 квітня 2012 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Європейський газовий банк» укладено кредитний договір № 557-190412, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 700 000,00 грн з виплатою 25% річних зі строком повернення до 10 квітня 2014 року. Відповідно до договору купівлі-продажу квартири № КМБ/01/09 від 27 лютого 2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Журавльовим Д. В., ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 . Для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № 557-190412 від 19 квітня 2012 року між ПАТ «Європейський газовий банк» та ОСОБА_1 було укладено та посвідчено приватним нотаріусом Гришиною В. І. договір іпотеки № 966-190412/І від 19 квітня 2012 року, згідно якого іпотекодавець передав Банку належну йому на праві власності квартиру за адресою: АДРЕСА_1 У зв`язку з порушенням позичальником умов кредитного договору рішенням апеляційного суду Запорізької області від 15 жовтня 2015 року по справі № 335/9238/14-ц з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Європейський газовий банк» стягнута заборгованість, розмір якої станом на 07 серпня 2014 року становив 1 049 093,11 грн, із яких: 641 200,00 грн - заборгованість за кредитом, 53 351,38 грн - пеня за несвоєчасне повернення основної суми кредиту; 303 059,43 грн - прострочена заборгованість по процентах; 29 184,54 грн - пеня за несвоєчасну сплату процентів; 22 297,76 грн - заборгованість по сплаті комісії за обслуговування кредитної заборгованості. Зазначене судове рішення виконувалося у примусовому порядку, постановою Вознесенівського ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ Запорізької області від 07 вересня 2016 року виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа від 22 жовтня 2015 року про стягнення з ОСОБА_1 боргу в розмірі 1 049 093,11 грн закінчено у зв`язку зі сплатою боржником суми боргу. Апеляційний суд встановив, що ПАТ «Європейський газовий банк», у зв`язку з тим, що заборгованість за кредитним договором сплачена 31 серпня 2016 року, вважав, що залишок заборгованості за кредитним договором № 557-190412 від 12 квітня 2012 року становить 1 308 811,44 грн, що складається з заборгованості за простроченими процентами за кредитом - 667 383,86 грн, заборгованість за простроченою комісією за кредитом - 39 996,02 грн, заборгованість по пені - 601 431,56 грн. Згідно постанови Правління Національного банку України від 17 листопада 2014 року № 725 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Європейський газовий банк»» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 18 листопада 2014 року № 121 про початок процедури ліквідації ПАТ «Європейський газовий банк». Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 2960 від 05 листопада 2018 року продовжено строк здійснення процедури ліквідації Банку на один рік з 18 листопада 2018 року до 17 листопада 2019 року включно. Апеляційний суд встановив, що 18 червня 2018 року на електронному майданчику dgp.prozorro.sale відбувся відкритий електронний аукціон (торги) з продажу майнових прав ліквідації ПАТ «Європейський газовий банк» за кредитним портфелем, що складається з права вимоги за кредитним договором, що забезпечений заставою нерухомого майна на підставі договору іпотеки, за результатами якого було визначено переможця електронного аукціону з продажу вказаного лоту, а саме: ОСОБА_3 , про що складено протокол електронного аукціону № UA-EA-2018-05-03-000054-а від 18 червня 2018 року. За результатами проведення електронних торгів 06 липня 2018 року між ПАТ «Європейський газовий банк», від імені якого діяла уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію банку, та фізичною особою ОСОБА_3 був укладений договір № 06/07 про відступлення (купівлі-продажу прав вимоги) у складі лоту F12GL22723, за яким останньому було відступлено право вимоги до позичальника ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № 557-190412 від 19 квітня 2012 року, розмір якої станом на дату укладення договору уступки становив 1 308 811,44 грн, з яких: заборгованість за основним боргом - 0,00 грн, заборгованість за простроченими процентами за кредитом - 667 383,86 грн, заборгованість за простроченою комісією за кредитом - 39 996,02 грн, заборгованість по пені - 601 431,56 грн. 06 липня 2018 року між ПАТ «Європейський газовий банк» та ОСОБА_3 укладено договір відступлення прав вимоги за іпотечним договором, про що внесені відповідні відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчужень об`єктів нерухомого майна. Апеляційний суд встановив, що відповідно до листа уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Європейський газовий банк» від 10 липня 2018 року за № 850, остання повідомила ОСОБА_1 про укладений 06 липня 2018 року договору відступлення ОСОБА_3 прав вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 557-190412 від 19 квітня 2012 року та договором іпотеки № 557-190412/І від 19 квітня 2012 року. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справа № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)). Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)). Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)). Недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18)). Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України). Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21)). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя стаття 215 ЦК України). Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (див. постанову Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року у справі № 761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18)).. Відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов`язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (частина третя статті 656 ЦК України); (б) дарування (частина друга статті 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 листопада 2018 року в справі № 243/11704/15-ц (провадження № 61-43067св18)). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21) вказано, що: «47. Відповідно до глави 73 ЦК України правова природа факторингу полягає у наданні фактором (посередником) платної фінансової послуги клієнту. Зміст цієї послуги полягає у наданні (фінансуванні) фактором грошових коштів клієнту за плату. При цьому клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до боржника. Клієнт може зобов`язатись відступити факторові свою грошову вимогу до боржника в рахунок виконання свого зобов`язання з повернення отриманих коштів та здійснення оплати за надану фінансову послугу. Або клієнт може зобов`язатись відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання свого зобов`язання перед фактором, яке в майбутньому буде виконане клієнтом шляхом сплати факторові коштів, у тому числі за надану фінансову послугу.

48. Отже, договір факторингу має такі ознаки: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов`язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом № 2664-ІІІ умови; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги.

49. З наведеного вбачається, що договір відступлення права вимоги та договір факторингу можуть мати схожі умови, проте їх правова природа, предмет та мета укладення суттєво відрізняються.

50. Вирішуючи виключну правову проблему щодо розмежування правочину відступлення права вимоги та договору факторингу, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що слід виходити з наведених вище суттєвих ознак указаних договорів, які відрізняють договір відступлення права вимоги від договору факторингу.

51. Так, якщо предметом та метою укладеного договору є відступлення права вимоги, а інші суттєві умови договору притаманні як договорам відступлення права вимоги, так і договорам факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату) попередньому кредитору, у суду немає підстав вважати такий договір відступлення права вимоги договором факторингу.

52. Якщо укладений договір відступлення права вимоги містить умови, які притаманні виключно договору факторингу, або навпаки, то суд має з`ясувати, який саме договір укладений сторонами, з урахування всієї сукупності його суттєвих ознак

57. Отже, відступлення права вимоги може відбуватись, зокрема, на підставі договору купівлі-продажу, дарування, міни. Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути обумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не свідчить про наявність фінансової послуги, яка надається новим кредитором попередньому». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21) зазначено, що: «59. Судами встановлено, що за результатами торгів ПАТ «Банк Форум» (первісний кредитор), який перебуває у процедурі ліквідації, та ПЮФ «Центр юридичної допомоги «Дігест» (новий кредитор) укладений договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги № 958-Ф, за яким банк шляхом продажу відступив ПЮФ «Центр юридичної допомоги «Дігест» право вимоги за кредитним договором, договором поруки та іпотечним договором. У пункті 1.2 договору сторони встановили, що жодне з положень договору, а також будь-які платежі, які здійснюватимуться на виконання цього договору, не вважаються та не можуть вважатися фінансуванням банку новим кредитором.

60. Із наведеного вбачається, що за результатами торгів ПАТ «Банк Форум» визначив переможного покупця та продав йому майнове право вимоги виконання боржниками зобов`язань за кредитним та забезпечувальними договорами. Предметом спірного договору є відступлення прав вимог за плату (купівля-продаж). Метою укладення цього договору є отримання банком коштів для розрахунку зі своїми кредиторами у процедурі ліквідації.

61. Отже, за своєю правовою природою спірний договір є договором купівлі-продажу майнового права, укладеним банком під час розпродажу активів у процедурі ліквідації з метою розрахунку з кредиторами, тому не може бути віднесений до договорів факторингу.

62. У справі, що розглядається, попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії, перебував у процедурі ліквідації та розпродував свої активи з метою розрахунку зі своїми кредиторами. Ця обставина суттєво відрізняє справу № 906/1174/18 від справ № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18), №465/646/11 (провадження № 14-222цс18), № 638/22396/14-ц (провадження № 14-16цс20), в яких Велика Палата Верховного Суду прийняла постанови 11 вересня 2018 року, 31 жовтня 2018 року та 10 листопада 2020 року відповідно. Проте у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила загальний висновок, який надалі застосувала у постанові від 10 листопада 2020 року у справі № 638/22396/14-ц (провадження № 14-16цс20), про те, що відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини третьої статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме - кредитор-банк або інша фінансова установа. З огляду на підхід, який Велика Палата Верховного Суду застосувала у постанові у справі № 906/1174/18, слід відступити від означеного загального висновку, сформульованого у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18), конкретизувавши цей висновок так, що відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальним договорами є можливим не тільки на користь фінансових установ за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2023 року в справі № 206/4841/20 (провадження № 14-55цс22) зазначено, що «6.28. У постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21) Велика Палата Верховного Суду також висловилась, щодо можливості відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальним договорами не тільки на користь фінансових установ, але й фізичних осіб лише за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебуває у процедурі ліквідації». Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження. Пред`явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2023 року в справі № 300/808/19 (провадження № 61-11144св22), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 грудня 2023 року в справі № 363/2300/20 (провадження № 61-6922св23), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 грудня 2023 року в справі № 753/8710/21 (провадження № 61-6090св23)). Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України). Апеляційний суд встановив, що: оспорені договори відступлення укладені між ПАТ «Європейський газовий банк», який перебував в стані ліквідації, та ОСОБА_3 за результатами проведення 18 червня 2018 року електронних торгів з продажу активів банку, що ліквідується; Фонд гарантування вкладів фізичних осіб не є належним відповідачем у справі. Відповідно до даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців, громадських формувань ПАТ «Європейський газовий банк» припинено в результаті ліквідації без правонаступництва 11 грудня 2019 року (номер запису 10691110087028819). Таким чином, ураховуючи, що ПАТ «Європейський газовий банк» припинено без правонаступництва 11 грудня 2019 року, а Фонд гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію не є належним відповідачем у справі, тому апеляційний суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача ОСОБА_3 . Позивач ОСОБА_1 на даний час уже не може реалізувати своє право у цій справі в порядку статті 51 ЦПК України для залучення другого належного відповідача - ПАТ «Європейський газовий банк», який припинено без правонаступництва 11 грудня 2019 року, тобто до подачі позову у цій справі, але позивач має право на вирішення його позову по суті з урахуванням вимог частини 2 статті 5 ЦПК України. За таких обставин апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про відмову у задоволенні позову. Посилання на висновки, зроблені у постановах Верховного Суду: від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16; від 10 травня 2018 року у справі № 910/6659/17; від 03 квітня 2019 року у справі № 591/4552/17; від 22 березня 2023 року у справі № 509/5080/18 та постанові Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року у справі № 910/8670/15-г є необґрунтовані, оскільки вони зроблені за інших фактичних обставин. Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року). Аналіз змісту касаційної скарги та оскарженої постанови апеляційного суду свідчить, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах) (пункт 5 частини другої статті 394 ЦПК України). Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на постанову Запорізького апеляційного суду від 10 січня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, треті особи: приватний нотаріус Гембарська Світлана Іванівна, приватний нотаріус Гришина Варвара Іванівна, про визнання недійсним договору про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги за кредитним та іпотечним договорами. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Судді: В. І. Крат І. О. Дундар Є. В. Краснощоков