Постанова Київський апеляційний суд № 754/13969/23

Головуючий у І інстанції Грегуль О.В. Провадження № 22-ц/824/1873/2024 Доповідач у 2 інстанції Матвієнко Ю.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 лютого 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Матвієнко Ю.О., суддів: Гуля В.В., Мельника Я.С., при секретарі: Ковтун М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 29 листопада 2023 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державного агентства України з питань кіно про визнання контракту укладеним, В С Т А Н О В И В : У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до Деснянського районного суду міста Києва з позовом до Державного агентства України з питань кіно про визнання контракту укладеним та просила про задоволення позову, посилаючись на те, що наказом від 21 грудня 2022 року за № 177 Державне агентство України з питань кіно оголосило конкурс на зайняття посади керівника Державного підприємства «Національний центр Олександра Довженка», повідомивши про початок конкурсу в цей же день, 21 грудня 2022 року, на своєму вебсайті. 20 січня 2023 року відповідач оприлюднив оголошення про склад конкурсної комісії та документ під назвою «Умови праці керівника державного підприємства «Національний центр Олександра Довженка». Позивач взяла участь у конкурсі на посаду керівника Довженко-Центру і за рішенням конкурсної комісії вона була визнана його переможцем згідно протоколу від 06 лютого 2023 року №3. 20 лютого 2023 року Держкіно направило позивачці листа № 269/5/11-23, у якому пропонувало для підписання контракту прибути до будівлі Держкіно 21 лютого 2023 року о 13 год. 00 хв. Позивачка вперше ознайомилась із пропонованою Держкіно редакцією контракту 21 лютого 2023 року, того ж дня вона отримала листа Держкіно від 21 лютого 2023 року № 288/5/11-23, до якого була додана ця редакція. 08 березня 2023 року позивачка направила на адресу Держкіно листа, до якого був доданий протокол розбіжностей з пропозиціями до проекту контракту і їх обґрунтуванням. 10 квітня 2023 року Держкіно листом №626/5/11-23 повідомило позивачку про результати розгляду її пропозиції та направило їй нову редакцію контракту, при цьому Держкіно відхилило майже усі пропозиції позивачки до змісту контракту, виправивши лише декілька технічних помилок у нумерації його положень. Враховуючи те, що сторони не змогли узгодити взаємно прийнятних умов контракту, у травні 2023 року позивач звернулась до Господарського суду м. Києва із позовом щодо визначення умов контракту. Ухвалою від 13 вересня 2023 року Господарський суд м. Києва закрив провадження у справі, роз`яснивши позивачці, що її спір належить вирішувати у порядку цивільного судочинства. Станом на день звернення із позовом до суду позивачка та Держкіно так і не уклали контракту, а відповідач не призначив позивачку на посаду генерального директора Довженко-Центру; будь-яких інших перемовин чи листувань між ними з цього приводу після квітня 2023 року не відбувалося. Позивач у позові посилалась на те, що законодавство встановлює обов`язок органу управління державного закладу культури укласти контракт з особою, яка перемогла на конкурсі на посаду керівника такого закладу. У даній справі орган управління (Держкіно) ініціював укладання контракту з позивачкою, але сторони не змогли визначити його взаємно погоджені умови. Відтак, між сторонами існує спір стосовно умов, на яких позивачка має бути призначена на посаду керівника Довженко-Центру і які мають бути зафіксовані у відповідному контракті. Враховуючи вищевикладене, позивачка просила суд захистити її права у спосіб визнання укладеним контракту між нею і Держкіно, а також просила безпосередньо визначити зміст такого контракту у запропонованій нею редакції. Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 29 листопада 2023 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду, позивач ОСОБА_1 , через представника - адвоката Денисюк Н.О., подала на нього апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просила рішення суду скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення про задоволення позовних вимог. Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, позивач посилається на те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про передчасність позову, оскільки обставини справи, включаючи поведінку відповідача, свідчать, що наразі реальні можливості для самостійного укладання сторонами контракту на взаємно погоджених умовах вичерпані. Держкіно наполягає на тому, що позивачка повинна підписати контракт лише у його редакції - або відмовитися від призначення на посаду, натомість позивачка бажає укласти контракт, але не може погодитися з редакцією Держкіно, адже вона містить протиправні, несправедливі і нелогічні положення. Таким чином, на думку позивача, між сторонами наявний юридичний спір (у розумінні статті 124 Конституції України), який суд міг і мав розв`язати. Сам по собі факт того, що сторони у будь-який момент гіпотетично можуть самостійно урегулювати спір, ніяк не впливає на можливість його судового вирішення, адже така можливість характерна для будь-якого спору в принципі. Помилковість висновку суду про передчасність пред`явлення позову доводить і те, що у рішенні суд не послався на жодний правовий стандарт, згідно з яким він визначив, що спір ще не є придатним для судового розв`язання. З рішення лишається незрозумілим, які додаткові дії у цій конкретній ситуації суд очікував від позивачки перед зверненням до суду, і на чому (на якій нормі права) ґрунтувалося таке очікування. Також відповідач у апеляційній скарзі посилається на помилковість висновку суду про відсутність у сторін волевиявлення на укладення контракту. На думку скаржника, суд першої інстанції помилково кваліфікував розбіжності між сторонами щодо змісту контракту як загальну відсутність їхнього волевиявлення на його укладання. Сторони бажають та за законом зобов`язані укласти контракт, але не можуть самостійно вирішити спір стосовно змісту окремих його умов. Суд першої інстанції помилково не застосував положення частини 2 статті 5 ЦПК України і не навів мотивів її незастосування. Також позивач у скарзі вказує, що суд не ставив під сумнів і не заперечував наявність у позивачки, як у переможниці конкурсу на посаду керівника Довженко-Центру права бути призначеною на цю посаду. Її право кореспондує юридичному обов`язку органу управління (Держкіно) призначити переможця конкурсу. Однак, ситуація, за якої сторони не можуть узгодити умови контракту, що є обов`язковою передумовою для призначення на посаду, призводить до порушення цього права, адже фактично унеможливлює його реалізацію. Звертає увагу на те, що законодавство не містить норм, які б встановлювали конкретний спосіб захисту права позивачки у подібній ситуації. Утім, за статтею 10 ЦПК України забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини. Визначення умов контракту у судовому рішенні є найбільш ефективним способом захисту прав позивачки, оскільки дозволяє остаточно вирішити спір між сторонами щодо умов призначення її на посаду. Цей спосіб захисту не суперечить жодному закону, а навпаки, дозволяє реалізувати пряму вказівку Закону України «Про культуру» щодо порядку призначення керівника закладу культури. Однак, суд першої інстанції проігнорував ці міркування, не застосував норму статті 5 ЦПК України і не навів жодних мотивів, які б свідчили, що обраний позивачкою спосіб захисту є неефективним або суперечить закону. Свідченням неефективності такого способу захисту могло б бути зазначення іншого способу захисту, який, на думку суду, буде ефективним у поточній ситуації. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач Державне агентство України з питань кіно просило апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, як законне та обґрунтоване. В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представники - адвокат Денисюк Н.О. та адвокат Євстіфеєв М.І., апеляційну скаргу підтримали та просили її задовольнити з викладених у ній підстав. Представник відповідача Державного агентства України з питань кіно - Кондратенко А.О. в апеляційному суді проти задоволення апеляційної скарги заперечила, просила апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, з підстав, викладених у відзиві на скаргу. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про залишення скарги без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного. Відповідно до ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно вимог ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. З матеріалів справи вбачається, і це встановлено судом, що наказом від 21 грудня 2022 року за № 177 Державне агентство України з питань кіно оголосило конкурс на зайняття посади керівника Державного підприємства «Національний центр Олександра Довженка» (том 1, а.с.51 зворот), повідомивши про початок конкурсу в цей же день, 21 грудня 2022 року, на своєму вебсайті. 20 січня 2023 року відповідач оприлюднив оголошення про склад конкурсної комісії та документ під назвою «Умови праці керівника державного підприємства «Національний центр Олександра Довженка». 06 лютого 2023 року протоколом № 3 засідання конкурсної комісії для здійснення добору на посаду керівника Державного підприємства «Національний центр Олександра Довженка» ОСОБА_1 було визнано переможцем у оголошеному відповідачем конкурсному доборі на посаду керівника Державного підприємства «Національний центр Олександра Довженка» і відповідно до ст. 12-5 Закону України «Про культуру» рекомендовано Державному агентству України з питань кіно укласти контракт з ОСОБА_1 до 21 лютого 2023 року (том 1, а.с.53 зворот - а.с.57). 20 лютого 2023 року Держкіно направило позивачці листа № 269/5/11-23, у якому пропонувало для підписання контракту прибути до будівлі Держкіно 21 лютого 2023 року о 13 год. 00 хв. (том 1, а.с.58). Позивачка ознайомилась із запропонованою Держкіно редакцією контракту 21 лютого 2023 року, того ж дня вона отримала листа Держкіно від 21 лютого 2023 року № 288/5/11-23, до якого була додана ця редакція (том 1, а.с.58 зворот - а.с.69). 08 березня 2023 року позивачка направила на адресу Держкіно листа, до якого був доданий протокол розбіжностей з пропозиціями до проекту контракту і їх обґрунтуванням (том 1, а.с.69 зворот - а.с.86). 10 квітня 2023 року Держкіно листом №626/5/11-23 повідомило позивачку про результати розгляду її пропозиції та направило їй нову редакцію контракту (том 1, а.с.87-101). Судом також встановлено, що станом на час подання позову та на час вирішення спору, контракт між позивачем і відповідачем не укладений. Встановлено, що причиною неукладення контракту між позивачем і відповідачем є те, що позивач не бажає укладати контракт у редакції, запропонованій відповідачем, а відповідач не бажає укладати контракт у редакції, запропонованій позивачем. До позовної заяви позивачем долучено у вигляді таблиць редакцію спірного контракту із викладеними у ньому пунктами, запропонованими відповідачем, та пропозиціями позивачки. Зі змісту пропозицій редакції контракту, які просить врахувати позивачка, вбачається, що вони стосуються умов праці позивачки, зокрема, її повноважень та обов`язків, які вона має виконувати, будучи на посаді керівника Державного підприємства «Національний центр Олександра Довженка». Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з відсутності підстав для їх задоволення, у зв`язку тим, що позивачем заявлені вимоги про визнання укладеним контракту, який сторонами не підписаний і ця можливість не втрачена, відтак, відсутні правові підстави для визнання укладеним контракту саме за рішенням суду. Колегія суддів погоджується з вищенаведеними висновками суду, виходячи з наступного. Частина 1 статті 43 Конституції України встановлює, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Відповідно до ч. 2 статті 2 КЗпП України працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. Згідно положень частини 1 статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності. У частинах 1-2 ст. 21 КЗпП України вказано, що трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації. Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін (частина 2 статті 21 КЗпП України). Згідно з ч. 3 ст. 21 КЗпП України, особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України. Оскільки контракт згідно положень частини 3 статті 21 КЗпП України є особливою формою трудового договору, він підпадає під правове регулювання саме законодавства про працю, при цьому сфера його застосування визначається спеціальними законами України, у даному випадку це Закон України «Про культуру». Частинами 8, 9 Закону України «Про культуру» визначено, що орган управління зобов`язаний оприлюднити на своєму офіційному веб-сайті умови праці, відомості про матеріально-технічну базу закладу культури, фінансову звітність за попередній бюджетний період закладу культури, на посаду керівника якого проводиться конкурс. На другому засіданні конкурсна комісія проводить співбесіду з кандидатами, під час якої заслуховує публічні презентації проектів програм розвитку закладу культури на один і п`ять років. Згідно положень ч. 15 ст. 21-5 Закону України «Про культуру» керівник органу управління зобов`язаний призначити переможця конкурсу керівником державного закладу культури не пізніше двох місяців з дня оголошення конкурсу. Підставою для видання наказу про призначення керівника державного закладу культури є підписання контракту. Істотні умови контракту публікуються на офіційному веб-сайті органу управління не пізніше наступного дня після його підписання. В абзаці 1 частини 16 статті 21-5 Закону України «Про культуру» вказано, що контракт з керівником державного закладу культури визначає основні вимоги до діяльності закладу культури, виконання яких є обов`язковим для керівника, та інші умови. Згідно з положеннями абзацу 2 частини 16 статті 21-5 Закону України «Про культуру» обов`язковими умовами контракту з керівником державного закладу культури є: програми розвитку закладу культури на один і п`ять років, що розглядалися на засіданні конкурсної комісії; умови оплати праці керівника; критерії оцінки праці керівника; особливості порядку здійснення контролю за діяльністю закладу культури; заходи відповідальності за невиконання або неналежне виконання умов контракту; особливі підстави для дострокового розірвання контракту та відповідні наслідки для його сторін. Враховуючи вищенаведене, контракт з керівником державного закладу культури, який згадується у статтях 21, 21-2, 21-5 Закону України «Про культуру», за своєю природою є особливою формою трудового договору і відповідає ознакам, визначеним частиною 3 статті 21 КЗпП України. Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 21 липня 2022 року у справі № 487/1448/20, «відповідно до частини третьої статті 21 КЗпП України контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов`язки, відповідальність сторін (у тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Виходячи з особливостей зазначеної форми трудового договору, спрямованої на створення умов для виявлення ініціативності та самостійності працівників з урахуванням їх індивідуальних здібностей і професійних навичок, закон надав право сторонам при укладенні контракту самим установлювати їхні права, обов`язки та відповідальність, зокрема, як передбачену нормами КЗпП України, так і підвищену відповідальність керівника та додаткові підстави розірвання трудового договору. Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 1998 року № 12-рп/98 у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 КЗпП України (справа про тлумачення терміну «законодавство»), контракт, як особлива форма трудового договору, повинен спрямовуватися на створення умов для виявлення ініціативності та самостійності працівника, враховуючи його індивідуальні здібності й професійні навички, його правову і соціальну захищеність. Умови контракту, які погіршують становище працівника, порівняно з чинним законодавством, угодами і колективним договором, вважаються недійсними (стаття 9 КЗпП України) (абзац перший пункту 5 мотивувальної частини). На момент прийняття Конституційним Судом України Рішення від № 12-рп/98 положення частини третьої статті 21 Кодексу передбачали, що сфера застосування контракту визначається законодавством. Надаючи офіційне тлумачення цій нормі Конституційний Суд України зазначив, що терміном «законодавство» охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України. Законом України «Про управління об`єктами державної власності», зокрема статтею 6, визначено, що сферою застосування контрактної форми трудового договору є трудові відносини між уповноваженими органами управління (в даному випадку відповідачем) та керівниками підприємств, установ та організацій (позивачем). Порядок укладення контрактів із керівниками підприємств, установ та організацій державної форми власності визначений постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1993 року № 203 «Про застосування контрактної форми трудового договору з керівником підприємства, що є у державній власності». Пунктом 3 зазначеної постанови Кабінету Міністрів України передбачено, що з керівниками підприємств, раніше обраними чи призначеними на посаду, також укладаються або переукладаються контракти. У разі відмови міністерства або іншого підвідомчого Кабінету Міністрів України органу виконавчої влади укласти контракт з керівником підприємства, трудовий договір розривається на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України. У разі відмови керівника підприємства укласти контракт, трудовий договір з ним припиняється на підставі пункту 6 статті 36 КЗпП України. У постанові Верховного суду від 06 березня 2018 року у справі № 664/2284/16-ц викладено висновок про те, що відповідно до частини третьої статті 21 КЗпП України контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (у тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть установлюватися угодою сторін. Виходячи з особливостей зазначеної форми трудового договору, спрямованої на створення умов для виявлення ініціативності та самостійності працівників з урахуванням їх індивідуальних здібностей і професійних навичок, закон надав право сторонам при укладенні контракту самим установлювати їхні права, обов`язки та відповідальність, зокрема як передбачену нормами КЗпП України, так і підвищену відповідальність керівника та додаткові підстави розірвання трудового договору.». Згідно ч.ч. 1, 4 - 7 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Враховуючи встановлені судом обставини справи та на підставі вищенаведених правових норм, з огляду на те, щотрудовий контракт є угодою лише між роботодавцем та працівником, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для визнання укладеним в судовому порядку контракту поза волевиявленням однієї із сторін контракту, який сторонами або однією із сторін не підписується з підстав відсутності волевиявлення на його укладення. У зв`язку з тим, що в позові заявлено вимоги про визнання укладеним контракту, який сторонами контракту не підписаний і ця можливість для них не втрачена, правильним є висновок суду про те, що правові підстави для визнання укладеним контракту саме за рішенням суду відсутні, а відтак відсутні і правові підстави для задоволення позову. Аналізуючи викладене, колегія суддів вважає, що Деснянський районний суд міста Києва, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Доводи апеляційної скарги позивача про помилковість висновків суду щодо відсутності волевиявлення сторін на укладення контракту, колегією суддів відхиляються, оскільки такі висновки суду є правильними з огляду на те, що позивач як у позові, так і у апеляційній скарзі, просить визнати укладеним контракт в її редакції, в результаті чого Держкіно буде вимушене виконувати умови нав`язаного контракту, в той час як позивач фактично позбавляється обов`язку щодо здійснення ефективного управління державним підприємством «Національний центр Олександра Довженка». Таким чином, Держкіно буде позбавлене можливості виконання повноважень щодо реалізації прав держави, як власника такого об`єкту, пов`язаних з володінням, користуванням і розпорядженням об`єктами державної власності з метою задоволення державних та суспільних потреб. При цьому, посилання позивача у апеляційній скарзі на те, що закон зобов`язує сторін укласти контракт, є необґрунтованим, оскільки Закон України «Про культуру» зобов`язує керівника органу управління закладом культури призначити переможця конкурсу на посаду, а не укласти відповідний контракт. Щодо доводів апеляційної скарги про те, що визнання контракту укладеним є ефективним способом захисту порушених прав позивача, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до ч. 2 ст. 5 ЦПК України у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Відповідно до ч. 2 ст. 649 ЦК України, на яку позивач посилається у апеляційній скарзі, розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні договору не на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, можуть бути вирішені судом у випадках, встановлених за домовленістю сторін або законом. Відповідно до ст. 21 Закону України «Про культуру» керівники державних закладів культури призначаються на посаду шляхом укладення з ними контракту. Згідно ч. 3 ст. 21 КЗпП України особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Тобто, умови контракту не встановлюються апріорі за замовчуванням, а визначаються саме угодою сторін. При цьому, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 р., справа № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18); від 30.01.2019 р., справа № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18); від 11.09.2019 р., справа № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19); від 19.02.2020 р., справа № 210/4458/15-ц (провадження № 14-354цс19); від 04.04.2020 р., справа № 610/1030/18 (провадження № 14-436цс19); від 16.06.2020 р., справа № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19); від 15.09.2020 р., справа № 469/1044/17 (провадження № 14-317цс19). Судове рішення про визнання контракту між Державним агентством України з питань кіно та ОСОБА_1 укладеним з дня набрання законної сили судовим рішенням у редакції, запропонованій виключно позивачем, призведе до порушення інтересів Держкіно та, в свою чергу, змусить вже його звертатися до суду за захистом порушених прав, оскільки ОСОБА_1 в судовому порядку намагається примусово нав`язати Держкіно виключно свою редакцію контракту з ігноруванням умов Держкіно, як роботодавця, відтак позовні вимоги позивача обґрунтовано залишені судом без задоволення, оскільки факту порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів позивача, яким би відповідав такий спосіб захисту, як визнання контракту укладеним, колегією суддів у справі не встановлено. Інші доводи апеляційної скарги позивача не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та фактично зводяться до незгоди позивача з висновками суду. Судом першої інстанції правильно визначено характер спірних правовідносин, встановлено обсяг прав та обов`язків сторін, застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що склались між сторонами, та з урахуванням недоведеності позовних вимог ОСОБА_1 ухвалено обґрунтоване рішення про відмову у задоволенні її позову. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки Деснянським районним судом міста Києва рішення від 29 листопада 2023 року ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування згідно вимог ч. 1 ст. 375 ЦПК України відсутні. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 29 листопада 2023 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: Судді: