Ухвала КЦС ВС № 595/524/18

У х в а л а 4 березня 2024 року м. Київ Справа № 595/524/18 Провадження № 61-16436ск23 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду - судді-доповідача Гудими Д. А., суддів Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. - розглянув питання щодо відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 (далі - скаржник), інтереси якого представляє адвокат Суп Мар`яна Богданівна (далі - адвокат), на постанову Тернопільського апеляційного суду від 3 жовтня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 (далі - позивач) до скаржника, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 (далі - відповідачі) про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселеннята в с т а н о в и в:

1. У квітні 2018 року позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив усунути перешкоди у праві користування майном шляхом виселення відповідачів із належного йому на праві власності та самовільно зайнятого ними житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_1 (далі - будинок). Мотивував позов так: - після отримання у спадщину будинку позивач вирішив його продати. Жителька села, у якому розташований цей будинок, - ОСОБА_8 (матір скаржника) - запропонувала позивачу продати будинок їй. Позивач просив 12 000 доларів США. Вона погодилася та просила зачекати, поки знайде необхідні кошти; - ОСОБА_8 та її син знали, де позивач зберігає ключі від будинку й усіх надвірних споруд, оскільки проживали поруч і раніше перебували у дружніх відносинах із сім`єю позивача. Без отримання дозволу останнього вони проникли у будинок та поселилися у ньому; - відповідачі не є родичами позивача. Він неодноразово їх повідомляв, що забороняє користуватися своїм майном. Представник позивача надсилав вимогу про виселення. Відповідачі її не виконали; - згідно з відомостями Порохівської сільської ради у будинку ніхто не зареєстрований. Проживання відповідачів у будинку перешкоджає позивачу його продати. 2. 15 лютого 2019 року Бучацький районний суд Тернопільської області ухвалив рішення про відмову у задоволенні позову. Мотивував рішення так: - згідно з розпискою позивача він 11 березня 2014 року отримав від ОСОБА_8 72 000 грн; - згідно з розпискою доньки позивача - ОСОБА_9 - 23 червня 2015 року вона отримала від ОСОБА_8 1 800 доларів США (39 600 грн) як «борг батька ОСОБА_2 (за будинок в с. Порохова Бучацького району)»; - за повідомленням Бучацького відділення поліції Теребовлянського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Тернопільській області кримінальне провадження № 12016210060000100 від 16 березня 2018 року розпочато за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 190 Кримінального кодексу України, проводяться слідчо-розшукові дії; - позивач не довів належними доказами, що відповідачі без будь-якого попередження та без отримання дозволу проникли у належний позивачу на праві власності будинок і самовільно вселилися у нього. 3. 20 червня 2019 року Тернопільський апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою скасував рішення суду першої інстанції й ухвалив нове - про задоволення позову. Аргументував постанову так: - суд першої інстанції не оцінив належно те, що єдиним власником будинку є позивач, який заперечує наявність передбачених законом підстав для проживання відповідачів у будинку; - відповідачі не є членами сім`ї позивача; відповідні договори, які би надавали їм право проживати у будинку, сторони у передбачений законом спосіб не укладали; - ні домовленість у 2014 році позивача з ОСОБА_8 щодо купівлі-продажу будинку, ні сплата нею на виконання цієї домовленості впродовж 2014 - 2015 років коштів за будинок частково самому позивачу, а частково його доньці, ні кримінальне провадження стосовно вчинення позивачем шахрайства щодо ОСОБА_8 не є належним підтвердженням наявності у відповідачів передбачених законом підстав для зайняття будинку і на час розгляду справи не спростовують право власності позивача на цей об`єкт; - оплата вартості будинку та невиконання позивачем умов його домовленості з ОСОБА_8 щодо продажу будинку не позбавляє останню можливості захистити порушене право у передбачений законом спосіб. 4. 24 березня 2021 року Верховний Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду прийняв постанову, згідно з якою скасував постанову апеляційного суду та передав йому справу на новий розгляд. Обґрунтував постанову так: - суд апеляційної інстанції належно не з`ясував підстави вселення та подальшого проживання відповідачів у будинку, бо ОСОБА_8 зазначила, що відповідачі вселилися за попередньою згодою позивача, а також вказала, що відповідно до розписки позивача та його доньки 11 березня 2014 року та 23 червня 2015 року позивач отримав від ОСОБА_8 72 000 грн і 1 800 доларів США як оплату вартості будинку; - апеляційний суд не взяв до уваги, що виселення особи з житла без надання іншого жилого приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та житла передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), та є необхідним у демократичному суспільстві. Відповідність виселення відповідачів гарантіям статті 8 Конвенції апеляційний суд не оцінив; - суд апеляційної інстанції належно не встановив справжній характер спірних правовідносин, зокрема: чи дійсно відповідачі без згоди власника вселилися у будинок позивача та проживали там із 2014 року до часу звернення до суду у 2018 році, чи мали таку згоду (мовчазну або усну); яким є справжнє призначення отриманих позивачем коштів згідно з його розпискою та розпискою його доньки; чи мали відповідачі інше житло до вселення у будинок і на час розгляду справи про виселення; - суди не встановили, чи мають відповідачі інше місце проживання, яке буде придатним для малолітньої дитини - ОСОБА_7 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ). 5. 23 червня 2021 року Тернопільський апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою залишив без змін рішення суду першої інстанції. Мотивував постанову так: - отримані позивачем кошти є платежем ОСОБА_8 у рахунок придбання будинку у майбутньому; - підставою вселення відповідачів у будинок і проживання там із 2014 року є усна домовленість позивача з ОСОБА_8 щодо укладення договору купівлі-продажу будинку та надання нею грошей за придбання будинку у майбутньому. Це вказує на те, що ОСОБА_8 разом із сім`єю вселилися у будинок зі згоди позивача; - позивач теж зазначив, що відповідачі проживають у будинку без документів, користуючись його доброю волею, що підтверджує вселення відповідачів зі згоди позивача; - у відповідачів відсутнє інше житло. Отже, немає підстави для їхнього виселення без надання іншого жилого приміщення згідно зі статтею 116 Житлового кодексу України (далі - ЖК України); - безпідставними є доводи позивача про те, що отримані ним згідно з розпискою на ім`я ОСОБА_8 72 000 грн не є підтвердженням плати за придбання будинку у майбутньому через відсутність у цій розписці відповідної вказівки, бо позивач не заперечує отримання коштів і не наводить обставин, які би спростували призначення коштів; - не можна взяти до уваги доводи про неналежність розписки доньки позивача, оскільки згідно з цією розпискою вона отримала від ОСОБА_8 1 800 доларів США (39 600 грн) у рахунок вартості будинку. 6. 7 грудня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Аргументував ухвалу так: - застосування принципу пропорційності у контексті статті 109 ЖК України щодо неможливості виселення громадян без надання іншого жилого приміщення та статті 8 Конвенції фактично унеможливлює судовий захист права власності власника будинку та дозволяє відповідачам користуватися ним безстроково і безоплатно, що є несумісним з вимогами Конституції України, Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 1 Першого протоколу до Конвенції; - така ситуація може призводити до вжиття власниками позасудових способів впливу та «примушування» до виселення, наприклад шляхом відмови від договорів постачання енергетичними й іншими ресурсами через приєднану мережу (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 9 грудня 2020 року у справі № 196/1527/18); - суди у таких спорах по-різному застосовують приписи ЖК України та ЦК України, застосовують або не застосовують статтю 8 Конвенції та статтю 109 ЖК України. На це вказує зміст судових рішень у справі № 595/524/18, а також у тих, на постанови Верховного Суду в яких є посилання як на підставу касаційного оскарження; - для забезпечення розумної передбачуваності судових рішень є очевидна необхідність: формування єдиної правозастосовної практики вирішення спорів про виселення за позовом фізичної особи-власника; відмови від принципово помилкового підходу про допустимість регулювання правовідносин одночасно і ЦК України, і ЖК України; перегляду підходу до застосування статті 8 Конвенції та статті 109 ЖК України у спірних правовідносинах як такого, що обмежує ефективний захист права власності, бо призводить до відмови у захисті такого права лише внаслідок відсутності житла в особи чи осіб, яких виселяють; - спосіб, у який застосовується в судовій практиці стаття 16 ЦК України у спорах про виселення, призводить до наслідків, несумісних із принципами Конвенції, порушує її вимоги щодо «якості закону», не є чітким, передбачуваним. Тому у справі є виключна правова проблема, а її вирішення необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики. 7. 16 лютого 2023 року Велика Палата Верховного Суду постановила ухвалу, згідно з якою справу повернула на розгляд Верховному Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду. 8. 15 березня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду прийняв постанову, згідно з якою постанову Тернопільського апеляційного суду від 23 червня 2021 року скасував, передав справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Мотивував постанову тим, що апеляційний суд не в повній мірі виконав вказівки, що містяться у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 березня 2021 року, не врахував принцип пропорційності між застосованим заходом та переслідуваною метою, якою є захист порушених прав позивача як власника житлового будинку, яке у спірних правовідносинах захищені також і статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, належним чином не оцінив виселення відповідачів на предмет пропорційності, тобто не вирішив спір із урахуванням балансу інтересів сторін спору. Тому зробив передчасний висновок про залишення без змін рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову. 9. 3 жовтня 2023 року Тернопільський апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою рішення суду першої інстанції скасував, ухвалив нове - про задоволення позову: усунув позивачеві перешкоди у здійсненні ним права користування та розпорядження майном шляхом виселення відповідачів із житлового будинку, вирішив питання щодо розподілу судових витрат. Мотивував постанову так: - відповідачі не є власниками чи наймачами спірного житлового будинку, не зареєстровані у ньому, не є членами сім`ї позивача, користуються будинком без належної правової підстави, добровільно виселитися не бажають. Тому вимоги позивача, який є власником спірного житлового будинку, про виселення відповідачів є обґрунтованими; - оцінюючи виселення відповідачів з житлового будинку на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції, суд апеляційної інстанції виснував, що припинення права користування відповідачами спірним житлом шляхом їх виселення відповідає такому критерію, оскільки відповідачі забезпечені іншим житлом, зокрема, на момент вселення мали зареєстроване місце проживання та на даний час із реєстрації не зняті; - із пояснень відповідачки ОСОБА_6 суд апеляційної інстанції встановив, що до вселення у спірне житло у 2014 році відповідачі проживали в будинку матері її першого чоловіка в селі Космирин Чортківського району Тернопільської області. Після смерті свекрухи, а потім смерті першого чоловіка, вона успадкувала цей житловий будинок. Вважає його аварійним, бо протягом дев`яти років там ніхто не проживає. Матір її теперішнього чоловіка - ОСОБА_8 - проживає по сусідству у будинковолодінні АДРЕСА_2 (складається з двох житлових будинків, один із яких пустує після смерті її матері, а в іншому ОСОБА_8 проживає разом із сім`єю доньки) на АДРЕСА_1 . За вказаною адресою прописаний її теперішній чоловік - скаржник, - який проживав там разом із бабусею. 10. 13 листопада 2023 року скаржник через адвоката подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить: (1) поновити строк на касаційне оскарження; (2) скасувати постанову Тернопільського апеляційного суду від 3 жовтня 2023 року та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції; (3) зупинити виконання оскарженої постанови суду апеляційної інстанції. 11. 20 листопада 2023 року згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями суддею-доповідачем у справі за вказаною касаційною скаргою призначили суддю Ступак О. В. 12. 23 листопада 2023 року Верховний Суд у складі судді Першої судової палати Касаційного цивільного суду Ступак О. В. постановив ухвалу, згідно з якою залишив касаційну скаргу без руху та надав скаржникові строк до 22 грудня 2023 року для усунення вказаних в ухвалі недоліків. Скаржник мав надати суду докази на підтвердження дати отримання копії оскарженої постанови суду апеляційної інстанції, доплатити 5 638,40 грн судового збору та надати уточнену редакцію касаційної скарги із зазначенням імен і місць проживання чи перебування відповідачів. 13. 11 грудня 2023 року відбулися збори суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, які обрали суддю Ступак О. В. до Великої Палати Верховного Суду з 11 грудня 2023 року строком на три роки (рішення № 9). 14. 10 січня 2024 року на підставі службової записки Секретаря Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Луспеника Д. Д. заступник керівника Апарату Верховного Суду - керівник секретаріату Касаційного цивільного суду Грицик О. Ф. видала розпорядження № 38/0/226-24, згідно з яким призначила повторний автоматизований розподіл судових справ, у тому числі за касаційною скаргою скаржника. Того ж дня згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями суддею-доповідачем у справі № 595/524/18 призначили суддю Гудиму Д. А. 15. 23 січня 2024 року Верховний Суд у складі судді Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою продовжив на п`ять днів з дня вручення цієї ухвали строк для усунення недоліків касаційної скарги. Скаржник (особисто або через адвоката) мав: вказати відомості, визначені у пункті 3 частини другої статті 392 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), щодо відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ; зазначити відомості про наявність або відсутність у нього та в адвоката електронного кабінету; надати відповідно до кількості відповідачів копії касаційної скарги разом із усіма доданими до неї матеріалами, включно з тими, які 21 грудня 2023 року надіслав в одному примірнику на виконання ухвали суду від 23 листопада 2023 року; надати довіреність, видану на ім`я адвоката, на підтвердження її повноважень. 16. 12 лютого 2024 року на виконання вимог ухвали від 23 січня 2024 року скаржник через адвоката надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу з виправленими недоліками разом із доданими до неї матеріалами відповідно до кількості учасників справи. Обґрунтував скаргу так: - суд апеляційної інстанції вирішив справу з порушенням норм процесуального права, бо встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Так, на обґрунтування постанови у частині виселення відповідачів зі спірного будинку прийняв як доказ наявності у них іншого житла виключно усні пояснення відповідачки ОСОБА_6 . Такі пояснення не можуть бути доказами у розумінні статті 76 ЦПК України. До того ж, вони не відповідають дійсності та спростовуються належними доказами; - у постанові від 15 березня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду встановив, що «іншого житла у відповідачів немає». Апеляційний суд всупереч приписам статті 417 ЦПК України на зазначені вказівки Верховного Суду уваги не звернув. Після передачі справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції будь-які докази сторони до матеріалів справи не залучали; - апеляційний суд застосував концепцію негативного доказу, яка порушує принцип змагальності, бо допускає можливість вважати доведеним твердження позивача через відсутність спростування цього твердження відповідачами; - відповідачі добросовісно придбали житловий будинок у власність. Тому доводи позивача про безпідставність їх вселення через відсутність письмової угоди про порядок користування будинком є взаємовиключними; - апеляційний суд не врахував, що з огляду на ухвалу Бучацького районного суду Тернопільської області від 16 грудня 2020 року у справі № 595/1609/20 отримані позивачем кошти згідно з розписками скаржника та його доньки є коштами за продаж спірного житлового будинку. Інших правовідносин між скаржником і позивачем щодо передання й отримання коштів суд не встановив; - в оскарженій постанові апеляційний суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах, викладених у постановах: (1) Верховного Суду у складі колегії судді Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 січня 2020 року у справі № 754/613/18-ц (провадження № 61-1634св19) (тривалий час проживання особи у житлі незалежно від його правового режиму є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі у розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням у приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла); (2) Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц (провадження № 14-298цс19) (не є підставою для виселення членів сім`ї власника квартири, у тому числі й колишніх, сам факт переходу права власності на цей майно до іншої особи без оцінки законності та пропорційності такого виселення, яке є втручанням у право на повагу до житла у розумінні положень статті 8 Конвенції) (див. також постанову Верховного Суду у складі колегії судді Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 4 березня 2020 року у справі № 608/1823/17 (провадження № 61-5768св19)); (3) Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (пункти 37, 38), від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20 (пункт 40), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 52) (обидві сторони правочину, починаючи зі стадії, яка передує його вчиненню, мають поводитися правомірно, зокрема, добросовісно); (4) Верховного Суду у складі колегії судді Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 666/8070/14-ц (провадження № 61-3934св18) (відмова у поверненні суми авансу з одночасним виселенням покупців із будинку порушуватиме баланс інтересів сторін попереднього договору); - тривале проживання відповідачів у спірному житловому будинку є достатньою підставою для того, аби вважати цей будинок житлом відповідачів у розумінні статті 8 Конвенції. Іншого житла у них немає. Відповідачі сплачують витрати на утримання будинку, його поточний ремонт й інші обов`язкові платежі. Дії позивача суперечать закону та порушують права відповідачів як добросовісних потенційних покупців; - позивач не позбавлений права власності на житловий будинок у спірних правовідносинах. Він проживає в іншому населеному пункті, доказів відсутності у нього іншого житла не надав. Саме позивач відмовився від укладення з відповідачами письмового договору купівлі-продажу будинку чи повернення коштів скаржникові; - позивач не навів аргументів, що виселення відповідачів зі спірного будинку виправдане відповідними та достатніми причинами, або що існує нагальна суспільна потреба, і саме такий спосіб втручання у право на житло є пропорційним законній меті - захисту права власності позивача.

17. У касаційній скарзі адвокат просила поновити скаржникові строк на касаційне оскарження. Поважність причин пропуску цього строку обґрунтувала тим, що копію повного тексту оскарженої постанови отримала у приміщенні Бучацького районного суду Тернопільської області 2 листопада 2023 року, хоча заяву про її видачу подала до Тернопільського апеляційного суду ще 3 жовтня 2023 року. На підтвердження доводів подала копію такої заяви, а також копію заяви до суду першої інстанції, на якій є розписка про отримання адвокатом судового рішення. 17.1. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина перша статті 390 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)). 17.2. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення (частина друга статті 390 ЦПК України). 17.3. Оскільки адвокат в інтересах скаржника подала касаційну скаргу протягом тридцяти днів з дня вручення копії оскарженої постанови апеляційного суду, то пропущений строк на касаційне оскарження слід поновити.

18. Одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження) (частина перша статті 394 ЦПК України).

19. Верховний Суд вважає, що є підстави для відкриття касаційного провадження. Касаційна скарга подана з дотриманням вимог статті 392 ЦПК України. У цій скарзі є доводи, які потребують перевірки, щодо передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підстав для касаційного оскарження.

20. Адвокат в інтересах скаржника у касаційній скарзі просить зупинити виконання постанови Тернопільського апеляційного суду від 3 жовтня 2023 року. 20.1. За наявності клопотання особи, яка подала касаційну скаргу, суд у разі необхідності вирішує питання про зупинення виконання рішення (ухвали) суду або зупинення його дії (абзац другий частини восьмої статті 394 ЦПК України). 20.2. Суд касаційної інстанції за заявою учасника справи або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення суду або зупинити його дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку. Про зупинення виконання або зупинення дії судового рішення постановляється ухвала (частини перша та друга статті 436 ЦПК України). 20.3. За змістом наведених приписів у заяві про зупинення виконання оскарженого рішення суду має бути обґрунтування необхідності такого зупинення. Проте адвокат таке обґрунтування не навела. Тому у задоволенні заяви слід відмовити. Ця відмова не позбавляє скаржника можливості ще раз звернутися до суду з аналогічною заявою за наявності належного обґрунтування (наявністю виданого виконавчого листа, відкритого виконавчого провадження тощо). Керуючись статтями 260, 261, 389, 390, 394, 395, 436 ЦПК України, Верховний Суд у х в а л и в :

1. Поновити ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Тернопільського апеляційного суду від 3 жовтня 2023 року.

2. Відкрити касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Тернопільського апеляційного суду від 3 жовтня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення.

3. Витребувати з Бучацького районного суду Тернопільської області цивільну справу № 595/524/18.

4. Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про зупинення виконання постанови Тернопільського апеляційного суду від 3 жовтня 2023 року.

5. Надіслати учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї матеріалів; роз`яснити їм право подати відзив на касаційну скаргу, який за формою і змістом має відповідати вимогам статті 395 ЦПК України, впродовж десяти днів із дня отримання цієї ухвали. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає. Судді: Д. А. Гудима Є. В. Краснощоков М. М. Русинчук