Окрема думка КАС ВС № 754/7828/23

ф ОКРЕМА ДУМКА 07 березня 2024 року м. Київ справа №754/7828/23 адміністративне провадження №К/990/39365/23 судді Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді Прокопенка О.Б. на постанову від 07 березня 2024 року у справі №754/7828/23 (адміністративне провадження №К/990/39365/23) за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, Управління патрульної поліції у місті Києві, інспектора Управління патрульної поліції у місті Києві старшого сержанта Мацкевича Володимира Михайловича про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення Короткий виклад обставин справи У червні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Департаменту патрульної поліції, Управління патрульної поліції у місті Києві (далі - УПП у місті Києві), інспектора УПП у місті Києві старшого сержанта Мацкевича В.М., в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову від 02 червня 2023 року серії ЕАС №7095402, прийняту старшим сержантом поліції (4 батальйон, 2 рота) Мацкевичем В.М., про застосування до нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 680,00 грн та закрити провадження у справі про притягнення його до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП). Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 29 серпня 2023 року позов задоволено. Скасовано постанову від 02 червня 2023 року серії ЕАС №7095402, винесену старшим сержантом поліції (4 батальйон, 2 рота) Мацкевичем В.М., про застосування до ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 680,00 грн. Закрито справу про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 122 КУпАП. Вирішено питання розподілу судових витрат. Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, Департамент патрульної поліції оскаржив його в апеляційному порядку. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 жовтня 2023 року апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 29 серпня 2023 року залишено без руху та надано строк на усунення її недоліків шляхом надання документу про сплату судового збору у розмірі 1610,40 грн. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2023 року апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 29 серпня 2023 року повернуто особі, яка її подала, через неусунення її недоліків. Предметом спору у цій справі є правомірність постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення у сфері дорожнього руху. 20 листопада 2023 року Департамент патрульної поліції надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм процесуального права, просив переглянути і скасувати оскаржене судове рішення та направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Скаргу обґрунтовано тим, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано приписи Закону України від 8 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» (далі - Закон №3674-VI) та безпідставно зобов`язано заявника сплатити судовий збір у розмірі ставок, установлених для позовів майнового характеру. Так, ухвалою суду від 09 жовтня 2023 року Департамент патрульної поліції зобов`язано сплатити судовий збір у сумі 1610,40 грн, так як суд уважав, що при зверненні до суду з цим позовом позивач мав сплатити 1073,60 грн судового збору. Такі висновки, на думку відповідача, є помилковими та не відповідають висновку Великої Палати Верховного Суду, сформованому у постанові від 18 березня 2020 року у справі №543/775/17 щодо застосування положень закону в частині сплати судового збору за подання адміністративного позову про скасування постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності. Ураховуючи те, що на виконання ухвали суду від 09 жовтня 2023 року відповідачем надіслано платіжну інструкцію від 22 червня 2023 року №10011 про оплату судового збору в сумі 805,20 грн, що відповідає ставці, установленій для такої категорії справ, висновок суду апеляційної інстанції про неусунення заявником недоліків апеляційної скарги в частині оплати судового збору є передчасним. Ухвалою Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду від 07 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі. Підставою відкриття касаційного провадження була необхідність перевірки правильності застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, зокрема, положень статей 169, 298 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) щодо обґрунтованості підстав для повернення апеляційної скарги через невиконання ухвали суду в частині сплати судового збору. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 07 березня 2024 року касаційну скаргу Департаменту патрульної поліції задоволено. Ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2023 року скасовано, а справу направлено до Шостого апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду. Основні мотиви, викладені у постанові Верховного Суду Так, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду констатував, що обставини у справі №543/775/17, ухваленій 18 березня 2020 року Великою Палатою Верховного Суду є подібними до обставин спору у справі №754/7828/23. Велика Палата Верховного Суду у постанові сформувала правовий висновок щодо застосування приписів статті 288 КУпАП у взаємозв`язку з положеннями Закону №3674-VI. За системного, цільового та граматичного тлумачення до наведеного законодавчого регулювання відносин, пов`язаних зі сплатою судового збору, Велика Палата Верховного Суду в контексті фактичних обставин справи та зумовленого ними застосування норм процесуального права зазначила, що у справах щодо оскарження постанов про адміністративне правопорушення, у розумінні положень статей 287, 288 КУпАП, як і в інших справах, які розглядаються судом у порядку позовного провадження, слід застосовувати статті 2- 5 Закону №3674-VI, які пільг за подання позовної заяви, відповідних скарг у цих правовідносинах не передбачають. Зі змісту оскарженої ухвали суду апеляційної інстанції вбачається, що на виконання ухвали суду Департамент патрульної поліції надав суду докази оплати судового збору у сумі 805,20 грн, розмір якого відповідач обчислив, виходячи із ставки судового збору, установленої частиною п`ятою статті 4 Закону № 3674-VI. Проте суд апеляційної інстанції відхилив посилання заявника на правові висновки Великої Палати Верховного Суду у справі №543/775/17, оскільки вважав, що такий висновок сформовано за інших, ніж установлено у цій справі обставин. Разом з тим, аналізуючи обставини справи №543/775/17, Верховним Судом установлено, що у цій справі позивач - фізична особа також звернувся до місцевого суду з позовною заявою, якою оскаржив постанову про накладення на нього адміністративного стягнення за частиною другою статті 122 КУпАП, винесену посадовою особою органу Національної поліції України. Отже, ці правовідносини є тотожними щодо предмета спору у справі №754/7828/23. Таким чином, висновки суду апеляційної інстанції щодо відмінності спірних правовідносин у справах є необґрунтованими. Верховний Суд також зауважив, що за приписами частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Разом з тим, суд апеляційної інстанції дійшов безпідставного висновку щодо категорії цього спору та помилково обчислив розмір судового збору за подання апеляційної скарги у справі щодо оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення на нормами КУпАП, виходячи зі ставки, установленої щодо вимоги майнового характеру, відповідно до статті 4 Закону №3674-VI (0,4 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на час звернення особи до суду). Підстави і мотиви для висловлення окремої думки Відповідно до частини третьої статті 34 КАС України суддя, не згодний із судовим рішенням, може письмово викласти свою окрему думку. За статтею 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Відповідно до статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. Зокрема, Закон № 3674-VI визначає правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору (преамбула Закону). За статтями 1, 2 цього Закону судовий збір справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом, і включається до складу судових витрат. Платниками цього платежу є: громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом. Частина друга статті 3 цього ж Закону містить перелік об`єктів, за які не справляється судовий збір, а його стаття 5 - перелік суб`єктів, які звільняються від сплати судового збору за подання до суду позовів, заяв, скарг, а також підстави звільнення від сплати судового збору осіб, які звертаються із заявами про захист не власних прав, а охоронюваних законом прав та інтересів інших осіб. Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 28 листопада 2013 року №12-рп/2013 зазначив, що гарантією реалізації права на судовий захист в аспекті доступу до правосуддя є встановлення законом помірного судового збору для осіб, які звертаються до суду. Це відповідає Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам - членам щодо заходів, що полегшують доступ до правосуддя, від 14 травня 1981 року № R (81) 7, у якій зазначено: «У тій мірі, в якій судові витрати становлять явну перешкоду доступові до правосуддя, їх треба, якщо це можливо, скоротити або скасувати» (підпункт 12 пункту D). Підсумовуючи, Конституційний Суду України зазначив, що сплата судового збору за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів є складовою доступу до правосуддя, який є елементом права особи на судовий захист, гарантованого статтею 55 Конституції України. Згідно із частиною першою статті 4 Закону № 3674-VI судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Частиною другою цієї норми встановлено розміри ставок судового збору залежно від документа і дії, за яку він справляється, та платника судового збору. Зокрема, за підпунктом 2 пункту 3 частини другої цієї статті за подання апеляційної скарги на рішення суду встановлена ставка у відсотковому відношенні до ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги. Відповідно до цієї ж статті за подання, зокрема, до адміністративного суду позовних заяв розміри ставок судового збору диференційовано за характером спору (майновий/немайновий), а також правовим статусом платника судового збору (фізична особа/фізична особа - підприємець/юридична особа/суб`єкт владних повноважень). Відповідно до статті 287 КУпАП постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено прокурором у випадках, передбачених частиною п`ятою статті 7 цього Кодексу, особою, щодо якої її винесено, а також потерпілим. Постанова суду про накладення адміністративного стягнення може бути оскаржена в порядку, визначеному цим Кодексом. Згідно із пунктом 3 частини першої статті 288 КУпАП постанову іншого органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі - у вищестощий орган (вищестоящій посадовій особі) або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд у порядку, визначеному КАС України, з особливостями, встановленими цим Кодексом. Наведеним вище нормам статті 288 КУпАП кореспондують положення підпункту 1 частини першої статті 20 КАС України щодо предметної підсудності адміністративних справ, а також статті 286 КАС України, що встановлюють особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності. У частині четвертій статті 288 КУпАП передбачено, що особа, яка оскаржила постанову у справі про адміністративне правопорушення, звільняється від сплати державного мита. Визначальним у цій нормі є припис про те, що в разі незгоди та оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення особа, яка її оскаржила, не обтяжується обов`язком сплачувати платіж, який належить сплачувати на загальних підставах. Отже, відповідно до положень статті 287 КУпАП у поєднанні із частиною четвертою статті 288 цього Кодексу в разі прийняття уповноваженим органом державної влади чи його посадовою особою постанови про накладення адміністративного стягнення за вчинення адміністративного правопорушення (проступку), передбаченого КУпАП, суб`єкти, яким цим Кодексом надано право оскарження, можуть її оскаржити і звільняються від сплати платежу, який має справлятися за подання позовної заяви, скарги у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) чи до суду. У частині четвертій статті 288 КУпАП видом платежу, від якого звільняються особи, що оскаржують постанову про накладення адміністративного стягнення, встановлено державне мито. На час виникнення спірних правовідносин, що є предметом цього перегляду, за звернення до суду у випадку оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державного управління сплатили інший вид платежу - судовий збір, правові засади справляння якого, платники, об`єкти та розміри ставок, порядок його сплати, звільнення від сплати та повернення, як зазначено вище, встановлені Законом №3674-VI. Відповідно до положень статей 3, 4, 5 Закону №3674-VI серед осіб, які мають сплачувати судовий збір або мають пільги щодо його сплати, та об`єктів справляння судового збору немає таких, які б мали його сплачувати за подання заяви на постанову про накладення адміністративного стягнення та які б постанову про адміністративне правопорушення відносили до об`єктів справляння судового збору. У взаємозв`язку зі статтею 288 КУпАП цей Закон не встановлює підстав, умов, вимог, пільг щодо сплати судового збору чи державного мита органом (посадовою особою), який наклав адміністративне стягнення. Аналіз установленого статтею 288 КУпАП права на оскарження постанови державного органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення показує, що коло осіб, які мають право оскаржити таке рішення, порядок їх оскарження і підстави звільнення від сплати державного мита встановлені та діють у редакції Закону України від 24 вересня 2008 року №586-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення регулювання відносин у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху». Положення статті 288 КУпАП у цій редакції з урахуванням окремих змін та доповнень, що в основному не зачіпають положень щодо порядку оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення, є чинними й діють із 16 листопада 2008 року. Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року №7-93 «Про державне мито» (у редакцій, чинній до набрання чинності Законом №3674-VI) державне мито справлялося, зокрема, із позовних заяв, заяв (скарг) у справах окремого провадження, з апеляційних скарг на рішення судів і скарг на рішення, що набрали законної сили. Цей нормативний акт не містив положень про сплату державного мита як особою, щодо якої винесено постанову про накладення адміністративного стягнення, так і органом (посадовою особою), який прийняв таку постанову. З 11 листопада 2011 року набрав чинності Закон №3674-VI, який із цієї дати не припинив дії законодавчих актів, що передбачали пільгу щодо сплати судового збору за подання заяви про розгляд у порядку адміністративного судочинства окремих видів рішень органів державної влади, зокрема правил частини четвертої статті 288 КУпАП. У випадку незгоди із судовим рішенням, прийнятим за наслідками розгляду справи цієї категорії, позивач вправі оскаржити його в апеляційному порядку. Однаковою мірою це стосується й відповідача у спірних правовідносинах, оскільки він як рівноправна сторона в адміністративній справі також має право на апеляційне/касаційне оскарження судового рішення. Необхідними умовами для обчислення та сплати судового збору за подання апеляційної/касаційної скарги у цій категорії справ є встановлення і віднесення предмета оскарження до об`єктів справляння судового збору; ставки цього платежу, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги. Розгляд позовної заяви на постанову про накладення адміністративного стягнення проводиться з урахуванням положень статей 287, 288 КУпАП, які передбачають звільнення від сплати платежу за судовий перегляд цих рішень. Норми Закону №3674-VI не містять положень щодо підстав, умов, розміру та порядку сплати судового збору за подання позовної заяви на постанову про накладення адміністративного стягнення, а відтак і за подання апеляційної/касаційної скарги. У зв`язку із цим за подання позивачем або відповідачем - суб`єктом владних повноважень апеляційної/касаційної скарги на рішення адміністративного суду у справі про оскарження постанови про адміністративне правопорушення судовий збір у поряду і розмірах, встановлених Законом №3674-VI, сплаті не підлягає. Крім того, необхідно наголосити, що відповідно до статей 75 та 85 Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України. Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 17 жовтня 2002 року №17-рп/2002 (справа щодо повноважності Верховної Ради України) парламент за своєю природою є представницьким органом державної влади, що здійснює законодавчу владу, а тому жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони; повноваження Верховної Ради України реалізуються спільною діяльністю народних депутатів України на засіданнях Верховної Ради України під час її сесій. З метою роз`яснення понять «рішення» та «акт», які вживаються у статті 91 Конституції України, Конституційний Суд України ухвалив Рішення від 14 жовтня 2003 року №16-рп/2003, у якому зазначив, що прийняття рішень Верховною Радою України здійснюється виключно на її пленарних засіданнях і являє собою процес формування та вираження волі парламенту України; рішення Верховної Ради України є результатом її волевиявлення і ухвалюються на колегіальній основі; волевиявлення Верховної Ради України з питань, віднесених до її відання, реалізується шляхом голосування народних депутатів України; під терміном «акти», який вживається у статті 91 Конституції України, треба розуміти рішення Верховної Ради України з питань, віднесених до її компетенції, тобто документи, що приймаються визначеною Конституцією України кількістю голосів народних депутатів України у формі законів, постанов тощо. До виключної компетенції Верховної Ради України належить: прийняття законів про визнання такими, що втратили чинність, інших законів; внесення змін до чинних законів; прийняття законів про визначення порядку та строків набрання чинності законів. Висновки Отже, на моє переконання, касаційну скаргу Департаменту патрульної поліції у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, Управління патрульної поліції у місті Києві, інспектора Управління патрульної поліції у місті Києві старшого сержанта Мацкевича Володимира Михайловича про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення необхідно було передати до Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини четвертої статті 346 КАС України для відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду у справі №543/775/17. Суддя О. Б. Прокопенко