Ухвала КАС ВС № 160/30808/23

УХВАЛА про відмову у відкритті касаційного провадження 11 березня 2024 року м. Київ справа №160/30808/23 адміністративне провадження № К/990/7844/24 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Коваленко Н.В., суддів: Бучик А.Ю., Тацій Л.В., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.12.2023 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 01.02.2024 у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, У С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просив: - визнати бездіяльності відповідача щодо надання відповіді на заяву від 29.11.2006 № 11-1020 з копією заяви позивача від 16.11.2006 протиправною та зобов`язання вчинити дії щодо надання відповіді на ці заяви; - визнати бездіяльність відповідача щодо надання відповіді на заяву позивача від 04.12.2006 протиправною та зобов`язання вчинити дії щодо надання відповіді на цю заяву; - визнати бездіяльність відповідача щодо прийняття особової справи позивача №1070 протиправною та зобов`язання вчинити дії щодо прийняття особової справи позивача оформленою, відповідно до вимог законодавства України про відшкодування працівникові шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я під час виконання ним трудових обов`язків з пронумерованими аркушами та внутрішнім описом. Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.12.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження в адміністративній справі в частині позовних вимог щодо визнання бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо прийняття особової справи позивача №1070 протиправною та зобов`язання вчинити дії щодо прийняття особової справи позивача оформленою, відповідно до вимог законодавства України про відшкодування працівникові шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я під час виконання ним трудових обов`язків з пронумерованими аркушами та внутрішнім описом. Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.12.2023, яка залишена без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 01.02.2024, визнано наведені ОСОБА_1 причини пропуску строку звернення до суду неповажними; позовну заяву, в частині позовних вимог ОСОБА_1 про визнання бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо надання відповіді на заяву від 29.11.2006 № 11-1020 із копією заяви позивача від 16.11.2006 протиправною та зобов`язання вчинити дії щодо надання відповіді на ці заяви та визнання бездіяльності щодо надання відповіді на заяву позивача від 04.12.2006 протиправною та зобов`язання вчинити дії щодо надання відповіді на цю заяву, повернуто позивачеві. Не погодившись із прийнятими судовими рішеннями щодо повернення позову в частині бездіяльності відповідача щодо надання відповіді на заяви від 04.12.2006 та від 29.11.2006 № 11-1020, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою. Вирішуючи питання про наявність підстав для відкриття касаційного провадження, колегія суддів виходить із такого. Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Згідно з частиною другою статті 328 КАС України у касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, ухвали, зазначені в пунктах 3, 4, 12, 13, 17, 20 частини першої статті 294 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку. Згідно із частиною четвертою статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Звертаючись до Верховного Суду з касаційною скаргою, скаржник вказує на те, що судами першої та апеляційної інстанції порушено норми процесуального права (стаття 122 КАС України), що полягає у наступному. Скаржник вказує, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики та має значення щодо строків надання та оскарження відповідей відповідачем (попередником) постраждалим працівникам, яким заподіяно ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків щодо їх страхових виплат; щодо строків збереження цих відповідей відповідачем (попередником); щодо строків оскарження бездіяльності відповідача (попередника), щодо ненадання постраждалим працівникам, яким заподіяно ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків відповідей, які повинні були створитися в процесі виконання своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством щодо страхових виплат. Скаржник зазначає, що про відсутність/втрату спірних відповідей на заяву ВАТ «Дніпрометиз» від 29.11.2006 № 11-1020 та заяву позивача від 04.12.2006 дізнався 24.05.2023 під час ознайомлення з документами справи № 0401106539 про його страхові виплати. В іншій частині касаційна скарга зводиться до обґрунтувань скаржника по суті позовних вимог. Надаючи оцінку вищевказаним доводам скаржника, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Статтею 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси і просити про їх захист. Право звернення до суду є невід`ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи до суду із позовом, апеляційною та касаційною скаргою. Водночас законодавець встановлює певні обмеження такого права, зокрема, шляхом встановлення строків на звернення з позовом до суду відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України. Повертаючи позовну заяву в частині вимог, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач оскаржує бездіяльність щодо розгляду заяви від 29.11.2006 №11-1020 (із копією заяви позивача від 16.11.2006) та заяви позивача від 04.12.2006, яка (бездіяльність) відбулась у 2006 році. Звертаючись із вказаними заявами у 2006 році до ВАТ "Дніпрометиз" та пенсійного фонду, позивач був обізнаний про прийняття їх на розгляд та мав очікувати на їх розгляд і вирішення у визначений законодавством строк. Проте з даним позовом ОСОБА_1 звернувся до суду лише 24.11.2023, тобто через 17 років. Звернення позивача у листопаді 2022 року до ПрАТ "Дніпрометиз" щодо надання відповіді на заяву від 16.11.2006 та у травні 2023 року до пенсійного органу щодо ознайомлення з матеріалами особової справи не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку. Суд дійшов висновку, що позивач не навів суду об`єктивних та переконливих причин, які завадили останньому звернутись до суду із відповідним позовом у строк встановлений статтею 122 КАС України, враховуючи, що не отримавши відповідей на подані ним заяви у 2006 році, він будь-яких дій щодо з`ясування обставин та причин їх надання/ненадання (окрім звернення до ПрАТ "Дніпрометиз" у 2022 році, тобто через 16 років) не здійснював та звернувся з позовом до суду лише 24.11.2023. Суд першої інстанції наголосив, що позивач не довів, що в цій справі можливість вчасного подання ним позовної заяви не мала суб`єктивного характеру, тобто не залежала від його волевиявлення. Натомість пропуск строку на звернення до суду за захистом своїх прав через пасивну поведінку щодо реалізації процесуальних прав і небажання їх реалізувати в повній мірі в цьому випадку не є поважною причиною пропуску строку. Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у справі №9901/462/21 в ухвалі від 07.09.2022. У контексті зазначеного Верховний Суд зауважує про таке. Згідно із частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, відповідно до частини третьої якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Верховний Суд наголошує на тому, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки. Однак в обґрунтування підстав для поновлення процесуального строку скаржник не зазначив обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежали від волевиявлення позивача та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення позивачем до суду з позовом. При цьому Верховний Суд наголошує, що позивач звернувся до суду через 17 років з моменту, коли мав би дізнатися про порушення своїх прав щодо ненадання спірних відповідей на заяви, датовані листопадом та груднем 2006 року. Отже, Верховний Суд констатує, що суди першої та апеляційної інстанції, дійшовши висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви, вірно застосували положення статті 122, частини четвертої статті 169 КАС України, правильне їх застосовування є очевидним, а доводи касаційної скарги не викликають сумніву щодо застосування чи тлумачення зазначених норм процесуального права. Враховуючи, що зміст ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.12.2023 та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 01.02.2024, свідчить про правильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм процесуального права та не викликає сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання касаційної скарги необґрунтованою. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 333 КАС України, суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою. За змістом частини другої статті 333 КАС України, у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. За такого правового регулювання та обставин справи Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість касаційної скарги та необхідність відмови у відкритті касаційного провадження. Керуючись статтями 248, 328, 333, 355, 359 КАС України, Верховний Суд У Х В А Л И В: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.12.2023 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 01.02.2024 у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не оскаржується. Суддя-доповідач Н.В. Коваленко Суддя А.Ю. Бучик Суддя Л.В. Тацій