Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 345/4566/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 лютого 2024 рокуЛьвівСправа № 345/4566/23 пров. № А/857/22153/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Гуляка В.В. суддів: Ільчишин Н.В., Коваля Р.Й. за участі секретаря судового засідання: Скрутень Х.Б. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Закарпатській області, на рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 15 листопада 2023 року (суддя Кардаш О.І., час ухвалення не зазначено, місце ухвалення м. Калуш, дата складання повного тексту не зазначено), в адміністративній справі №345/4566/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області, про визнання неправомірною та скасування постанови, закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення, встановив: У вересні 2023 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача ГУ НП в Закарпатській області, в якому просив: 1) визнати неправомірною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не автоматичному режимі серії БАД № 268844, яка винесена 03.09.2023 року поліцейським сектору реагування патрульної поліції ВП №2 Хустського РВП ГУ НП в Закарпатській області сержантом поліції Пелех Владиславом Романовичем за ч.2 ст.126 КУпАП, якою на позивача накладено адміністративне стягнення в вигляді штрафу в розмірі 3400,00 грн, та закрити провадження на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП; 2) судові витрати та витрати за надання правової (правничої) допомоги покласти на відповідача. Відповідач позовних вимог не визнав, у суді першої інстанції подав відзив на адміністративний позов, просив відмовити у задоволенні позовної заяви в повному обсязі. Рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 15.11.2023 року адміністративний позов задоволено. Постанову серії БАД № 268844 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП та накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 3400,00 грн. визнано неправомірною та скасовано. Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 126 КУпАП - закрито. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача 536,80 грн. судових витрат та 2000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу. З цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що оскаржуване рішення суду винесене з порушенням матеріального і процесуального права, судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, а висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, не відповідають обставинам справи, а тому це рішення суду підлягає скасуванню з підстав, що викладені в апеляційній скарзі. В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що 03.09.2023 року о 17 год 30 хв. гр. ОСОБА_1 по вул. Шевченка в смт. Міжгір`я керував транспортним засобом Mersedes Sprinter НОМЕР_1 , при керуванні не був пристебнутий ременем безпеки, при зупинці не увімкнув аварійну світлову сигналізацію та при перевірці водійського посвідчення не мав відповідної категорії на право керування, чим порушив вимоги Правил дорожнього руху, а саме, ч.2 ст.126 КУпАП (2.1.А ПДР), ч.5 ст.121 КУпАП (2.3.В ПДР), ст.125 КУпАП (п.9.9.Б ПДР). Відеодоказом підтверджується, що згідно бази МВС поліцейським було перевірено право керування позивача даним транспортним засобом та виявлено, що у позивача є право керування тільки на категорію «В». А відтак поліцейським було прийнято рішення про складання адміністративної постанови. Не відповідають дійсності твердження суду, що відповідач не зазначив в оскарженій постанові про те, що була відсутня інформація у базі МВС про видане водійське посвідчення на ім`я позивача на відповідну категорію на дату складання спірної постанови, а також не надання доказів станом на 03.09.2023 року, оскільки у відповідності до відеодоказу з бодікамери поліцейського у момент зупинки позивача та оформлення адміністративних матеріалів видно, що в базі МВС міститься інформація відносно ОСОБА_1 та наявність у нього права керування тільки категорії «В». Відповідно, керуючи транспортним засобом Mersedes Sprinter НОМЕР_1 , позивач не мав права керувати, оскільки у базі даних була відсутня відповідна категорія, яка дає йому право на керування. Щодо адміністративного правопорушення передбаченого ч.5 ст.121 КУпАП (2.3 «В») та ст.125 КУпАП (п.9.9.Б ПДР), то таке підтверджується відеодоказом, що позивач визнає дане правопорушення. Однак даним правопорушенням суд взагалі не надав оцінку, оскільки їх не досліджував. Вважає апелянт оскаржувану постанову винесену щодо позивача поліцейським законною, посилання позивача на порушення ГУНП в Закарпатській області законодавства в даному випадку є безпідставними, необґрунтованими, а позовні вимоги не підлягають задоволенню. Щодо понесених позивачем судових витрат на правову допомогу просить врахувати, що справа розглянута за правилами спрощеного позовного провадження, а тому сума не є співрозмірною до ціни позову. За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати оскаржене рішення суду першої інстанції від 15.11.2023, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. У засідання суду апеляційної інстанції учасники справи не з`явились, явку повноважних представників не забезпечили, жодних заяв чи клопотань щодо відкладення розгляду справи не подавали, хоча належним чином усі були повідомленні про дату, час та місце розгляду справи. Відповідно до статті 313 КАС України суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість апеляційного розгляду справи у відсутності сторін (їх представників). Згідно з ч.4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що дану апеляційну скаргу слід задоволити частково, з врахуванням наступного. Суд встановив такі фактичні обставини справи. Поліцейським сектору реагування патрульної поліції ВП №2 Хустського РВП ГУ НП в Закарпатській області сержантом поліції Пелех В.Р. винесено відносно позивача ОСОБА_1 постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАД №268844 від 03.09.2023 року, якою визнано позивача винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч.2 ст.126, ч.5 ст.121, ст.125 КУпАП та згідно ч.2 ст.36 КУпАП застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 3400 грн. (а.с. 10). Із змісту вказаної вище постанови видно, що підставою для винесення цієї постанови серія БАД №268844 від 03.09.2023 року стало те, що позивач ОСОБА_1 03.09.2023 року о 17 год 30 хв. керував транспортним засобом Mersedes Sprinter НОМЕР_1 по вул. Шевченка в смт. Міжгір`я та при керуванні не був пристебнутий ременем безпеки, при зупинці не увімкнув аварійну світлову сигналізацію та при перевірці водійського посвідчення не мав відповідної категорії на право керування, чим порушив вимоги ПДР України, а саме: п.2.1 «А», п.2.3 «В», п.9.9 «Б», вчинивши адміністративне правопорушення передбачене відповідно ч.2 ст.126, ч.5 ст.121, ст.125 КУпАП. Не погодившись із такою постановою про притягнення до адміністративної відповідальності, позивач звернувся з цим адміністративним позовом до суду. Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, перевіривши оскаржене рішення суду на предмет законності та обґрунтованості, суд апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині скасування в цілому постанови серії БАД №268844 від 03.09.2023, винесеної поліцейським СРПП ВП №2 Хустського РВП ГУ НП в Закарпатській області про притягнення позивача ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, виходячи з наступного. Частиною 2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України. Предметом судового дослідження за даними правовідносинами є протиправність постанови поліцейського про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері дотримання правил дорожнього руху. Стаття 14 Закону України «Про дорожній рух» зобов`язує учасників дорожнього руху знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху. Порядок початку руху, зміни руху за напрямком, розташування транспортних засобів і пішоходів, вибору швидкості руху та дистанції, обгону та стоянки, проїзду перехресть, пішохідних переходів і залізничних переїздів, зупинок транспортних засобів загального користування, користування зовнішніми світловими приладами, правила пересування пішоходів, проїзд велосипедистів, а також питання організації руху та його безпеки на території України відповідно до статті 41 Закону України «Про дорожній рух» регулюються Правилами дорожнього руху (далі - ПДР), затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306. Пунктом 1.3 ПДР визначено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Юридичні та фізичні особи, винні в порушенні законодавства про дорожній рух, відповідних правил, нормативів і стандартів, несуть відповідальність згідно з законодавством України (ст.53 Закону України «Про дорожній рух»). Відповідно до пунктів 1.3, 1.9 ПДР, учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Особи, які порушують ці Правила несуть відповідальність згідно із законодавством. Згідно п.2.1 «а» ПДР, водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Частиною 2 статті 126 КУпАП передбачено, що керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом, - тягне за собою накладення штрафу в розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Згідно п.2.3 «в» ПДР, для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний на автомобілях, обладнаних засобами пасивної безпеки (підголовники, ремені безпеки), користуватися ними і не перевозити пасажирів, не пристебнутих ременями безпеки. Дозволяється не пристібатися в населених пунктах водіям і пасажирам з інвалідністю, фізіологічні особливості яких унеможливлюють користування ременями безпеки, водіям і пасажирам оперативних та спеціальних транспортних засобів. Частиною 5 статті 121 КУпАП передбачено відповідальність за порушення правил користування ременями безпеки або мотошоломами - накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Згідно п.9.9 «б» ПДР, аварійна світлова сигналізація повинна бути ввімкнена у разі зупинки на вимогу поліцейського або внаслідок засліплення водія світлом фар. Стаття 125 КУпАП передбачає відповідальність у виді попередження за інші порушення правил дорожнього руху, крім передбачених статтями 121-128, частинами першою і другою статті 129, статтями 139 і 140 цього Кодексу. Відповідно до ст.213 КУпАП, справи про адміністративні правопорушення розглядаються, зокрема, органами внутрішніх справ, органами державних інспекцій та іншими органами (посадовими особами), уповноваженими на те цим Кодексом. Згідно статей 276, 280, 283 КУпАП, справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення. Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення. Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу. Суд апеляційної інстанції також зазначає, що частинами 1 та 2 ст.7 КУпАП визначено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Згідно ст.9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності (ст.245 КУпАП). Відповідно до статей 251, 252 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами. Вина особи, яка притягується до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватися на припущеннях; усі сумніви, щодо доведеності вини особи повинні тлумачитися на її користь. Відповідно до частини другої статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відносно питання щодо наявності в діях позивача ОСОБА_1 вини у вчиненні адміністративного правопорушення за ч.2 ст.126 КУпАП, тобто керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом (пункт 2.1 «а» ПДР), то колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність належних доказів вини позивача у вчиненні такого адміністративного правопорушення. Так, згідно оскаржуваної постанови поліцейського, під час зупинки поліцейським позивача 03.09.2023 о 17 год. 30 хв., останній не мав при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Разом з тим, як встановлено судом з приєднаної до матеріалів справи копії посвідчення водія серія НОМЕР_2 , таке видане 05.10.2002 року Калуським МРЕВ (філія ГЦС МВС) на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 12). Тобто, станом на 03.09.2023 ОСОБА_1 мав право керування транспортними засобами категорії «В, С, Д, Е», до яких і відноситься автомобіль «Mersedes Sprinter», д/н НОМЕР_1 . Крім того, на підставі наявних у справі доказів встановлено, що згідно свідоцтва серії НОМЕР_3 від 24.12.1981 року, яке видане 24.12.1987 року Калуською автомобільною школою ДТСААФ, ОСОБА_1 в період з 08.10.1987 по 22.12.1987 року пройшов навчання за Програмою водіїв транспортних засобів категорії «Д» та склав відповідні екзамени (а.с. 14); з екзаменаційної карточки водія видно, що така видана 31.07.1981 року з записом від 29.12.1987 року про здачу екзаменів та отримання посвідчення водія категорії «В, С, Д, Е» та з записом від 05.10.2002 року про отримання посвідчення водія категорії «В, С, Д, Е» на ім`я ОСОБА_1 (а.с. 13). Щодо покликання відповідача на те, що інформація про видане посвідчення водія вноситься працівником територіального сервісного центру МВС до Єдиного державного реєстру МВС, а відповідач здійснював перевірку у базі відповідної інформацію стосовно позивача, то суд зазначає наступне. Постановою КМУ від 08.05.1993р. №340 затверджено Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 р. №511 (далі Порядок №340). Вказаним Порядком регламентовано видача і обмін посвідчення водія. Так, відповідно до п. 21 Порядку №340, посвідчення водія видається після складення особою у територіальному сервісному центрі МВС іспитів, передбачених пунктом 18 цього Положення. Згідно п.23 Порядку №340, посвідчення водія, виготовлене на бланку, отримується особисто під підпис після пред`явлення паспорта громадянина України або паспорта громадянина України для виїзду за кордон, або тимчасового посвідчення громадянина України, або посвідки на постійне проживання, або посвідки на тимчасове проживання, або посвідчення біженця, або посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, або посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист, чи пред`явлення одного із зазначених документів в електронній формі засобами Порталу Дія та оригіналу медичної довідки встановленого зразка, дійсної на дату подання заяви про обмін посвідчення водія або отримання його після втрати чи викрадення. Інформація про видане посвідчення водія вноситься працівником територіального сервісного центру МВС до Єдиного державного реєстру МВС. Таким чином, до відповідної бази МВС вноситься інформація про видане посвідчення. Суд зауважує, що відповідач не зазначив в оскарженій постанові про те, що була відсутня інформація у базі МВС про видане водійське посвідчення на ім`я позивача на відповідну категорію на дату складання спірної постанови, а також не надав суду такі докази під час розгляду даної справи. Натомість матеріали справи містять лист від 05.09.2023 року № В-40-з-оп за підписом начальника Територіального сервісного центру МВС №2642 (ТСЦ МВС №2642), згідно якого встановлено, що в Єдиному державному реєстрі МВС станом на 05.09.2023 року містяться відомості про видачу 05.10.2002 року Калуським МРЕВ (філія ГЦС МВС) посвідчення водія серія НОМЕР_2 на ім`я ОСОБА_1 з правом керування транспортними засобами категорії «B, C, D, E», дане посвідчення має статус «виданий» (а.с. 16). Отже, наявні у матеріалах справи докази не дають підстави вважати доведеним факт порушення з боку позивача п.2.1«а» Правил дорожнього руху та відповідно, вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.126 КУпАП. Разом з тим, як уже було вказано апеляційним судом вище, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами. Вина особи, яка притягується до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватися на припущеннях; усі сумніви, щодо доведеності вини особи повинні тлумачитися на її користь. Згідно з п.1 ст.247 КпАП України, обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення та складу адміністративного правопорушення в діях відповідної особи. Досліджуваними у справі обставинами суд не встановив порушення позивачем вимог п.2.1 «а» ПДР та відповідно, вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.126 КУпАП. З врахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку про протиправність та необхідність скасування спірної постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАД № 268844 від 03.09.2023 в частині притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.126 КУпАП за порушення вимог пункту 2.1.А ПДР України. У зв`язку із цим, з врахуванням приписів статті 286 КАС України, справа про адміністративне правопорушення відносно позивача ОСОБА_1 за ч.2 ст.126, на підставі п.1 ст.247 КУпАП підлягає закриттю, що підтверджує обґрунтованість позовних вимог у наведеній частині. Відносно питання щодо наявності в діях позивача ОСОБА_1 вини у вчиненні адміністративних правопорушень за ст.125, ч.5 ст.121 КУпАП, тобто керування транспортним засобом з непристебнутим ременем безпеки, і не увімкнення аварійної світлової сигналізації при зупинці транспортного засобу поліцейським, чим порушив вимоги п.9.9 «б» та п.2.3«в» ПДР, то колегія суддів зазначає наступне. Розглядувана судом позовна заява ОСОБА_1 не містить жодних обгрунтувань в частині щодо відсутності в діях позивача порушень п.9.9«б» та п.2.3«в» ПДР. При цьому, як видно із змісту адміністративного позову, позивач оскаржує до суду постанову серії БАД № 268844 від 03.09.2023 року лише в частині притягнення до адміністративної відповідальності та накладення адміністративного стягнення за ч.2 ст.126 КУпАП за вчинення порушень вимог пункту 2.1.А ПДР України. Таким чином, відсутні підстави для скасування спірної постанови серії БАД № 268844 від 03.09.2023 року в частині притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ст.125, ч.5 ст.121 КУпАП за вчинення порушень вимог пункту п.9.9 «б» та п.2.3«в» ПДР (за керування транспортним засобом з непристебнутим ременем безпеки, і не увімкнення аварійної світлової сигналізації при зупинці транспортного засобу поліцейським). У зв`язку із встановленим, являються помилковими висновки суду першої інстанції про скасування вцілому постанови відповідача серії БАД № 268844 від 03.09.2023 року про притягнення позивача ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності. Суд апеляційної інстанції враховує, що частина 2 статті 36 КУпАП встановлює, якщо особа вчинила кілька адміністративних правопорушень, справи про які одночасно розглядаються одним і тим же органом (посадовою особою), стягнення накладається в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених. До основного стягнення в цьому разі може бути приєднано одне з додаткових стягнень, передбачених статтями про відповідальність за будь-яке з вчинених правопорушень. Колегія суддів зазначає, що на позивача спірною постановою серії БАД № 268844 від 03.09.2023 року накладено адміністративне стягнення з урахуванням приписів ч.2 ст.36 КУпАП у вигляді штрафу у розмірі 3400 грн. за більш серйозне правопорушення, а саме, ч.2 ст.126 КУпАП, положеннями якої передбачено відповідальність у виді накладення штрафу в розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а це становить 3400 грн.. Статтею 386 КАС України визначено особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності, частина третя якої встановлює, що за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено. З урахуванням того, що суд апеляційної інстанції дійшов висновку про правомірність спірної постанови серії БАД № 268844 від 03.09.2023 року в частині визнання позивача ОСОБА_1 винним у вчиненні таких порушень: - порушення правил користування ременями безпеки, відповідальність за що передбачена ч.5 ст.121 КУпАП, санкція якої передбачає накладення штрафу в розмірі 30 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 510 гривень; - не ввімкнення аварійної світлової сигналізації при зупинці на вимогу поліцейського керованого позивачем транспортного засобу, відповідальність за що передбачена ст.125 КУпАП, санкція якої передбачає попередження; то необхідним є змінення заходу стягнення, який визначений у постанові про накладення адміністративного стягнення серії БАД № 268844 від 03.09.2023 року відносно ОСОБА_1 в межах, передбачених санкціями ч.5 ст.121, ст.125 КУпАП, з урахуванням ч.2 ст.36 КУпАП, із розміру штрафу 3400 гривень на розмір штрафу 510 гривень. У решта частині постанову про накладення адміністративного стягнення серії БАД №268844 від 03.09.2023 року відносно ОСОБА_1 належить залишити без змін. З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, сформував висновки, які частково не відповідають обставинам справи та порушив норми процесуального права, а тому оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позовних вимог, з наведених вище підстав щодо часткової обґрунтованості доводів та вимог апеляційної скарги відповідача. Згідно ч.6 ст.139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. Подаючи позовну заяву, позивач просив стягнути з відповідача понесені позивачем судові витрати, зокрема і витрати на правову допомогу в процесі розгляду справи. Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Судом апеляційної інстанції враховано, що при поданні позову ОСОБА_1 було сплачено судовий збір у розмірі 536 грн., який підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача як суб`єкта владних повноважень. Відносно вимоги позивача про стягнення витрат на правову допомогу адвоката в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Відповідно до ч.1 ст.132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Згідно п.1 ч.3 статті 132 КАС України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до ч.1 ст.134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч.2 ст.134 КАС України). Відповідно до ч.3 ст.134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Згідно з ч.4 ст.134 КАС України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відповідно до ч.5 ст.134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Частиною 7 статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Відповідно до ч.9 ст.139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Колегія суддів на підставі аналізу положень статей 134, 139 КАС України зазначає, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі. Матеріалами справи підтверджується, що на обґрунтування понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції в обумовленій сумі 2000 грн. суду надано копію угоди про надання професійної правничої (правової) допомоги від 11.09.2023 року, укладеної між позивачем та керуючим партнер АБ «Жовнір і партнери», пунктом 2.1 якої узгоджено, що за виконання роботи Клієнт виплачує Виконавцеві гонорар в розмірі 2000,00 грн. Суду надано ордер адвоката про надання правничої (правової) допомоги в суді першої інстанції, а також квитанцію серії ААС №10463 про оплату за надані послуги: надання консультацій, підготовка запитів, підготовка та оформлення до суду позовної заяви, представництво в суді інтересів ОСОБА_1 у розмірі 2000 гривень (а.с. 18-20). На думку суду апеляційної інстанції, при покладенні на відповідача відшкодування витрат на правничу допомогу слід брати до уваги суму, на яку фактично такі роботи виконано, в межах надання правничих послуг щодо розгляду конкретної справи. Суд зауважує, що при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, суд має виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру залежно від конкретних обставин справи. Надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто повинно бути доведено доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справ. Суд апеляційної інстанції враховує, що дана справа є справою незначної складності, містить невеликий обсяг досліджуваних у справі обставин, по даній категорії справ є певна судова практика, що зумовлює висновок про те, що підготовка позовної заяви у цій справі не вимагала від адвоката значного обсягу юридичної та технічної роботи. З урахуванням встановленого, на підставі наданих суду доказів щодо складу та розміру витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним статтям 19, 20 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", а також врахувавши предмет спору, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що сума, яка підлягає до відшкодування за участь адвоката в суді першої інстанції об`єктивно складає 1500 грн, з врахуванням того, що позовна заява підлягає до часткового задоволення. Тому, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача як суб`єкта владних повноважень необхідно стягнути на користь позивача судові витрати у виді судового збору в сумі 536,80 грн. сплаченого за подання адміністративного позову та 1500 грн. витрат на професійну правничу допомогу. Керуючись ст.ст. 139, 243, 286, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд постановив: Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Закарпатській області задоволити частково. Рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 15 листопада 2023 року в адміністративній справі №345/4566/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області про визнання неправомірною та скасування постанови, закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення скасувати і прийняти нову постанову. Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволити частково. Постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАД № 268844 від 03 вересня 2023 року, винесену поліцейським сектору реагування патрульної поліції ВП №2 Хустського РВП ГУНП в Закарпатській області про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.126, ч.5 ст.121, ст.125 КУпАП та накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 3400,00 гривень скасувати частково, а саме, в частині притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.126 КУпАП за порушення вимог пункту 2.1.А ПДР України, і в цій частині провадження у справі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 за ч.2 ст.126 КУпАП закрити, на підставі пункту 1 частини 1 статті 247 КУпАП. Змінити захід стягнення, який визначений у постанові про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАД № 268844 від 03 вересня 2023 року, відносно ОСОБА_1 , в межах, передбачених санкціями ч.5 ст.121, ст.125 КУпАП, з урахуванням ч.2 ст.36 КУпАП, із розміру штрафу 3400 гривень на розмір штрафу 510 гривень. У решта частині постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАД № 268844 від 03 вересня 2023 року, відносно ОСОБА_1 залишити без змін. У задоволенні решта позовних вимог ОСОБА_1 відмовити. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Закарпатській області (код ЄДРПОУ 40108913) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) судові витрати у виді судового збору в сумі 536 (п`ятсот тридцять шість) гривні 80 коп. сплаченого за подання адміністративного позову та 1500 (одну тисячу п`ятсот) гривень 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і в касаційному порядку не оскаржується. Головуючий суддя В. В. Гуляк судді Н. В. Ільчишин Р. Й. Коваль Повний текст постанови суду складено 08.03.2024 року