Постанова Київський апеляційний суд № 756/319/22

Справа №756/319/22 Апеляційне провадження №22-ц/824/1704/2024 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 08 лютого 2024 року місто Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Журби С.О., суддів Писаної Т.О., Приходька К.П., за участю секретаря Павлової В.В., розглянувши справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 16 січня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , державного реєстратора приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бровченко Марини Олександрівни, третя особа: ОСОБА_2 про визнання договору недійсним, - В С Т А Н О В И В: У січні 2022 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом про визнання договору недійсним. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 07.12.2020 року приватним нотаріусом КМНО Бровченко М.О. був посвідчений правочин договір купівлі-продажу нежилих приміщень серія та номер 920 від 07.12.2020 року, укладений між ОСОБА_3 , в особі представника ОСОБА_2 , та ОСОБА_1 . Предметом зазначеного договору є нерухоме майно - нежитлове приміщення загальною площею 129.5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Вчиняючи вказаний правочин купівлі-продажу нежитлових приміщень, ОСОБА_2 діяла на підставі довіреності, якою позивач ОСОБА_3 22.12.2010 року уповноважив останню розпоряджатися (продати, здати в оренду) належні позивачу на праві власності нежитлові приміщення з АДРЕСА_1 . Права та повноваження представника позивача ОСОБА_2 визначені у вказаній довіреності, що посвідчена приватним нотаріусом КМНО Стець Н.М. 22.12.2010 року та зареєстрована за реєстровим номером 3249. Строк дії вказаної довіреності сплинув 22.12.2010 року. На підставі зазначеного правочину приватним нотаріусом КМНО Бровченко М.О. було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 55546711 від 07.12.2020 р. про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за ОСОБА_1 . За вчинений правочин позивачем не було отримано жодних грошових коштів від ОСОБА_2 , як свого представника, а також не було отримано жодних грошових коштів від ОСОБА_1 . Вважає, що вказаний правочин було вчинено з порушенням закону, оскільки у довіреності представника ОСОБА_2 , що мала право діяти від імені ОСОБА_3 від 22 грудня 2010 року, посвідчену приватним нотаріусом КМНО Стець Н.М. зареєстровану за реєстровим номером 3249, не було зазначено, що право розпоряджатися надається саме нерухомим майном за адресою: АДРЕСА_1 , а було зазначено лише адресу АДРЕСА_1 . Не було вказано у довіреності також площі об`єкту нерухомого майна. Враховуючи наведене, приватний нотаріус КМНО Бровченко М.О. не мала права вчиняти оскаржуваний правочин та на підставі зазначеного правочину приймати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 55546711 від 07.12.2020 р, оскільки довіреність представника ОСОБА_2 не містила достатньої ідентифікації об`єкту нерухомого майна. Зазначає, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на момент вчинення правочину перебували у законному шлюбі, що підтверджується актовим записом №2036 від 07 жовтня 2014 року, зареєстрованого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Оболонського районного управління юстиції у м. Києві, тобто нерухоме майно, що було відчужене за правочином було набуто у спільну сумісну власність ОСОБА_1 , тому нерухоме майно стало також власністю його дружини ОСОБА_2 . Таким чином ОСОБА_2 не мала права вчиняти такий правочин відповідно до ч.3 ст. 238 ЦК України. Вважає, що вчинений правочин щодо відчуження нежитлових приміщень суперечить ст.ст. 232,237,238,665 ЦК України, а тому даний правочин купівлі- продажу нежитлових приміщень, який вчинила від його імені ОСОБА_2 повинен бути визнаний недійсним. У зв`язку з викладеним, просив суд: визнати недійсним договір купівлі- продажу нежилих приміщень серія номер 920 від 07.12.2020 року, укладений між ОСОБА_3 , в особі представника ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , предметом якого є нерухоме майно - нежитлове приміщення з АДРЕСА_1 . визнати недійсним рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №55546711 від 07.12.2020 р. прийняте державним реєстратором - приватним нотаріусом КМНО Бровченко М.О. та зобов`язати державного реєстратора приватного нотаріуса КМНО Бровченко М.О. внести про це відомості до Державного реєстру прав на нерухоме майно; зобов`язати державного реєстратора - приватного нотаріуса КМНО Бровченко М.О. вилучити (скасувати) з Державного реєстру прав на нерухоме майно запис за номером 39561973. Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 16 січня 2023 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , державного реєстратора приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бровченко Марини Олександрівни про визнання договору недійсним - задоволено; визнано недійсним договір купівлі- продажу нежилих приміщень серія номер 920 від 07.12.2020 року, укладений між ОСОБА_3 , в особі представника ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , предметом якого є нерухоме майно - нежитлове приміщення з АДРЕСА_1 ; скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №55546711 від 07.12.2020р. прийняте державним реєстратором - приватним нотаріусом КМНО Бровченко Марини Олександрівни та зобов`язати державного реєстратора приватного нотаріуса КМНО Бровченко Мариниу Олександрівну вести про це відомості до Державного реєстру прав на нерухоме майно; зобов`язано державного реєстратора - приватного нотаріуса КМНО Бровченко Марину Олександрівну вилучити( скасувати) з Державного реєстру прав нерухоме майно запис за номером 39561973; стягнуто з ОСОБА_1 ( ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_3 судовий збір в розмірі 1404,20 гривень. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, відповідач направив апеляційну скаргу, в якій зазначив, що оскаржуване рішення вважає незаконним та таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує на те, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та є помилковими. У зв`язку з цим апелянт просив апеляційний суд скасувати рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. 30 квітня 2023 року на адресу суду позивач направив відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Ухвалою Київського апеляційного суду від 21 вересня 2023 року залучено до участі у справі ОСОБА_2 в якості третьої особи. 21 листопада 2023 року на адресу суду від залученої третьої особи - ОСОБА_2 надійшла апеляційна скарга, в якій вона просила суд скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_3 29 грудня 2023 року позивач направив на адресу суду відзив на апеляційну скаргу залученої третьої особи - ОСОБА_2 . Згідно вимог ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції. В ході розгляду справи судом встановлено, що 22 грудня 2010 року ОСОБА_3 надав ОСОБА_2 доручення на розпорядження (продати, здати в оренду) належні позивачу, на праві власності, нежитлові приміщення з АДРЕСА_1 . Термін довіреності становив 10 (десять) років( а.с.11-12). 07.12.2020 року, укладений між ОСОБА_3 , в особі представника ОСОБА_2 , та ОСОБА_1 . Предметом зазначеного договору є нерухоме майно - нежитлове приміщення, загальною площею 129.5 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 . На підставі пункту 1 цього договору, позивач передав у власність відповідачу нежитлові приміщення, а останній прийняв їх у власність, та взяв на себе зобов`язання сплатити за них грошову суму, вказану п. 2 цього договору. З пункту 2 договору купівлі-продажу вбачається, що представник позивача ОСОБА_2 , своїм підписом під цим договором підтверджує факт повного розрахунку за продане нежитлове приміщення в сумі 860 000,00 грн., та відсутності до покупця будь-яких претензій фінансового характеру( а.с.14-16). Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що в даному випадку повіренним, а саме ОСОБА_2 було відчужено майно довірителя на користь ОСОБА_3 , який є чоловіком ОСОБА_2 . За таких умов вчинення вказаного правочину повіренним фактично було здійснено в інтересах і самого повіреного. У відповідності до положень ч. 3 ст. 238 ЦК України представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом. Оскільки як вже було зазначено вище, оскаржуваний правочин було здійснено в інтересах і самого повіреного, даний правочин і було визнано судом недійсним. Як вбачається із матеріалів справи, доводи відповідача, які він поклав у основу апеляційної скарги співпадають з його позицією, висловленою в суді першої інстанції. Такій позицій відповідача судом першої інстанції була надана належна правова оцінка, з якою погоджується і колегія суддів апеляційного суду. Як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року в справі «Руїз Торія проти Іспанії», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99). Таким чином, апеляційний суд вважає відсутніми підстави для повторного наведення тих доводів і аргументів, якими керувався суд першої інстанції при вирішенні даної справи і з якими в повній мірі погоджується колегія суддів апеляційного суду. Доводи іншого апелянта - ОСОБА_2 по своїй суті співпадають з позицією ОСОБА_1 , яка, як вже було зазначено вище, була належним чином досліджена і оцінена судом першої інстанції. Ст. 12 ЦПК України встановлено принцип змагальності сторін в цивільному процесі, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, прямо встановлених Законом. При цьому сторона самостійно несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Обов`язок доведення своєї позиції за допомогою належних та допустимих доказів міститься і в ст. 81 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За таких умов суд може приймати та покладати в основу рішення по справі лише ті обставини, які були доведені сторонами. При цьому сторона сама визначає обсяг та достатність доказів, що надає до суду, а витребування таких доказів судом самостійно без наявності передбачених законом підстав у чітко визначених випадках було б порушення принципу змагальності сторін в судовому процесі, що є неприпустимим. Так, обидва апелянта по суті свою позицію ґрунтували тим, що фактично власником спірного майна був не позивач, а ОСОБА_2 . В той же час, належних та допустимих доказів з даного приводу до суду представлено не було. Більш того, з матеріалів справи вбачається, що власником спірного майна позивач став на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 22.12.2010 року приватним нотаріусом КМНО Н.М. Стець №3245 і його право власності було зареєстровано в КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна» 04.01.2011 року. Відповідно до положень ст.. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Стверджуючи про недійсність правочину щодо придбання позивачем спірного майна, ні ОСОБА_1 , ні ОСОБА_2 тим не менш відповідного судового рішення щодо визнання такого правочину недійсним до суду не представили. За таких умов у суду відсутні підстави для невизнання набуття позивачем права власності на спірне майно, що в свою чергу обґрунтовує відсутність підстав для прийняття позиції апелянтів. Зважаючи на вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку про законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення. Апелянтом не було відповідним чином доведено наявності передбачених законом підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції, відтак апеляційна скарга до задоволення непідлягає. Згідно вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 374, 375, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 16 січня 2023 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий С.О. Журба Судді Т.О. Писана К.П. Приходько