Постанова 4805 № 274/574/22

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №274/574/22 Головуючий у 1-й інст. Большакова Т.Б. Категорія 63 Доповідач Борисюк Р. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 березня 2024 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого судді Борисюка Р.М., суддів Павицької Т.М., Трояновської Г.С., з участю секретаря судового засідання Гарбузюк Ю.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу № 274/574/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк", третя особа - приватний нотаріус Бердичівського міського нотаріального округу Житомирської області Пашковський Ян Альбертович, про усунення перешкод у здійсненні права розпорядження майном шляхом визнання недійсним договору іпотеки за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Ясинецької Надії Михайлівни на рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 26 жовтня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Большакової Т.Б. у м. Бердичеві, в с т а н о в и в : У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся з даним позовом, в якому проси усунути йому перешкоди у здійсненні права розпорядження належною йому частиною квартири АДРЕСА_1 шляхом визнання недійсним договору іпотеки квартири ВЕЕ 037113-114, посвідченого приватним нотаріусом Бердичівського міського нотаріального округу Пашковським Я.А., що укладений між ОСОБА_2 та ЗАТ КБ "Приватбанк", об`єкт іпотеки/обтяження: квартира АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер обтяження у Єдиному реєстрі заборон відчуження об"єктів нерухомого майна 4380134 від 20.01.2007; реєстраційний номер обтяження у Державному реєстрі іпотек 4380104 від 20.01.2007. Позов мотивував тим, що 02.06.2006 ОСОБА_2 звернулася до органу приватизації - Бердичівського міськвиконкому із заявою про приватизацію квартири АДРЕСА_1 . У заяві було вказано ОСОБА_1 , як члена сім`ї, що постійно проживає у квартирі, має право на приватизацію. До такої заяви додано відповідну довідку про його реєстрацію та проживання у квартирі. Однак, як було з`ясовано в процесі розгляду судових справ, виконкомом Бердичівської міської ради було видано два свідоцтва про право власності на квартиру від однієї дати, під одним і тим же реєстраційним номером, одне з яких на одного власника - ОСОБА_2 , а в іншому власниками зазначено ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 03.08.2021, яке було залишено без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 29.11.2021 по справі № 274/7514/20 було визнано недійсним свідоцтво про право власності на житло від 05.06.2006, видане на підставі розпорядження Органу приватизації Бердичівської міської ради від 02.06.2006 № 16836, в якому зазначено одну особу - ОСОБА_2 . В процесі розгляду вказаної справи позивач дізнався, що з метою реєстрації та захисту свого права власності на спірну квартиру є необхідним також звернутися до суду із позовною заявою про визнання недійсним договору іпотеки квартири, який було укладено 19.01.2007 його матір`ю, ОСОБА_2 як Іпотекодавцем та АТ КБ «Приватбанк» як Іпотекодержателем. Предметом такого договору іпотеки виступила спірна квартира. Під час укладення такого договору за основу брався правовстановлюючий документ на квартиру, який було визнано недійсним згаданим рішенням суду, яке набрало законної сили 06.12.2021. На підставі такого договору у Державний реєстр Іпотек було внесено запис про іпотеку, а у Єдиний реєстр внесено також заборону відчуження об`єктів нерухоме майно на вказану квартиру. Разом з тим, ОСОБА_1 , свою згоду як співвласник такої квартири, на укладення договору іпотеки не надавав, що є підставою для звернення до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права розпорядження квартирою шляхом визнання недійсним договору іпотеки. Ураховуючи, що позивач при укладенні оспорюваного договору не надавав своєї згоди на передачу майна в іпотеку, яке є спільною власністю, як того вимагає ст. 358 та ст. 369 ЦК України, частка у власності ОСОБА_2 не виділено у натурі, оспорюваний договір іпотеки має бути визнаний недійсним з підстав, передбачених статтями 203, 205. 215 ЦК України. Також вказує, що під час укладення оспорюваного договору, шляхом вчинення підробки довідки про тих хто проживає та прописаний у такій квартирі, було приховано факт проживання у такій квартирі позивача, який на той момент був неповнолітнім та перебував на утриманні у своєї матері ОСОБА_2 та позивач був і є співвласником такої квартири на підставі свідоцтва про право власності на житло від 05.06.2006, яке є чинним і ніколи не скасовувалося. Факт підробки довідки про проживаючих та прописаних у квартирі, яка видавалася 12.01.2007 ПП «Житлосервіс-5» встановлено вироком Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 05.11.2013 по справі №0603/1-21/11, яким було притягнуто до відповідальності ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 за частиною 4 статті 190 КК України, за частиною 2 статті 358 КК України (в редакції 2001 року), за частиною 3 статті 358 КК України (в редакції 2001 року). Саме ці документи подавалися нотаріусу для оформлення та посвідчення договору іпотеки. Разом з тим, факт наявності у позивача як дитини права користування житловим приміщенням (квартирою) на момент укладення оспорюваного договору іпотеки не приховувався його матір`ю ОСОБА_2 та був відомий АТ «КБ «Приватбанк» та приватному нотаріусу Бердичівського міського нотаріального округу Житомирської області Пашковському Я.А. при посвідченні іпотечного договору, оскільки при нотаріальному посвідченні договору іпотеки ОСОБА_2 надано паспорт НОМЕР_1 , виданий Бердичівським МРВ УМВС України в Житомирській області 14.12.1999, в якому на 7 сторінці є запис про дитину - позивача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивач, ОСОБА_1 , є співвласником квартири, яка є предметом іпотеки, починаючи з 2006 року по сьогодні, що підтверджується чинним свідоцтвом про право власності на житло. Так, оскільки на час нотаріального посвідчення договору іпотеки на утриманні ОСОБА_2 був позивач, який був на той момент неповнолітнім та мав право користування переданою в іпотеку квартирою, був співвласником такої квартири, договір іпотеки від 19.01.2007 було укладено з порушенням прав дитини, без згоди органу опіки та піклування та з порушенням прав позивача як співвласника квартири, без його згоди як співвласника квартири, а тому такий договір на думку позивача має бути визнаний недійсним з моменту його укладення. Вважає, що правочин може бути визнаний недійсним, якщо його вчинення батьками без попереднього дозволу органу опіки та піклування призвело до порушення права особи, в інтересах якої пред`явлено позов, тобто до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини, зменшення або обмеження прав та інтересів дитини щодо житлового приміщення. Вказує, що укладення оспорюваного договору іпотеки призвело до звуження саме майнових прав (на момент укладення як дитини) позивача, ОСОБА_1 , було порушено його право власності на квартиру. Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 26 жовтня 2023 року у задоволенні позову відмовлено. У поданій апеляційній скарзі, представник позивач - адвокат Ясинецька Н.М. просить його скасувати та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допустив порушення норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права. Судом першої інстанції розглянуто дану справу при неповному з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, що в свою чергу призвело до невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Вказує, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що права позивача, який був неповнолітнім на момент укладення договору іпотеки, був і є співвласником квартири, не було порушено шляхом укладення спірного договору іпотеки, оскільки в його інтересах діяла мати як законний представник, оскільки законними представниками позивача як дитини є не тільки його мати, але й батько - ОСОБА_6 який також свою згоду на укладення договору іпотеки в порядку частини 6 статті 177 СК України не надавав. Зазначає, що позивач не лише проживав у квартирі, яка є предметом іпотеки, а він також був і є співвласником такої квартири. Вказана обставина підтверджується дійсним свідоцтвом про право власності на житло, що міститься в матеріалах справи. Крім того, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що боржник за кредитним договором ОСОБА_7 не виконав зобов`язання, у зв`язку з цим ПАТ КБ «Приватбанк» звертався до ОСОБА_2 з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, стягнення заборгованості у справі № №274/6972/14-ц, як наслідок, квартиру, яка є предметом договору іпотеки може бути реалізовано, тобто, існує фактичне порушення законних прав позивача який був неповнолітнім внаслідок укладення такого договору іпотеки. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. У судовому засіданні представник позивача - адвокат Ясинецька Н.М. підтримала апеляційну скаргу, просила її задовольнити і надала пояснення, які відповідають доводам скарги. Представник Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" скаргу не визнала і просила відмовити в її задоволенні, а рішення суду першої інстанції, яке є законним і обґрунтованим, - залишити без змін. Також зазначила про те, що борг по кредиту, у забезпечення виконання якого було укладено спірний договір іпотеки від 19.01.2007, не погашений. Належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи інші учасники в судове засідання не з`явились, а тому суд апеляційної інстанції розглянув справу у їх відсутність, що відповідає положенням частини 2 статті 372 ЦПК України. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий суд мотивував своє рішення тим, що не доведено належними та допустимими доказами, факт порушення майнових прав позивача, внаслідок укладення оспорюваного договору іпотеки. Колегія суддів погоджується з такими висновками мотивуючи таким. Згідно із частиною 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. На підставі статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. За змістом частини 5 статті 12 ЦПК України, на суд покладається обов`язок щодо сприяння всебічному і повному з`ясуванню обставин справи шляхом роз`яснення особам, які беруть участь у справі, їх прав та обов`язків, попередження про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяння здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених законом. Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на розгляд своєї справи у суді, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на справедливий судовий розгляд. Судом установлено, що 19.01.2007 між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_7 укладено кредитний договір № ZRSWGA00000111, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 100 000,00 грн. У забезпечення виконання зобов`язань, того ж дня між АТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки № ZRSWGA00000111. Згідно з частиною 1 статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина 2 статті 215 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оскаржуваний правочин) (частина 3 статті 215 ЦК України). Пунктом 12.9 договору іпотеки визначено, що даний договір підписаний Іпотекодавцем добровільно - не під впливом тяжких обставин, загрози, примусу, насильства (морального або фізичного). При укладенні цього договору Іпотекодавцем враховані інтереси дітей та інших членів сім`ї і осіб, які мають право користування даним предметом іпотеки (при їх наявності). Особи, які мешкають або зареєстровані у предметі іпотеки (при їх наявності), дали згоду на їх виселення. На підставі іпотечного договору, а саме: квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 44,8 кв. м, приватним нотаріусом Бердичівського міського нотаріального округу Пашковським Я.А. було накладено обмеження щодо заборони відчуження нерухомого майна за реєстраційним номером обтяження 4380134 у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та здійснена реєстрація у Державному реєстрі Іпотек за реєстраційним номером 4380104 на вищевказану квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 44,8кв. м. Відповідно до частини 6 статті 203, частини 1 статті 215 ЦК України правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами) і суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей, може бути визнаний судом недійсним. Такий правочин є оскаржуваним. Також установлено та не спростовано матеріалами справи та позивачем, що під час укладання договору іпотеки, ОСОБА_2 було надано свідоцтво про право власності на житло від 05.06.2006, відповідно до якого квартира за адресою: АДРЕСА_2 належить на праві власності лише їй. При цьому, вона беручи участь у приватизації, не могла не знати, що право власності на квартиру належить їй та її неповнолітньому на той час сину, а також про існування свідоцтва про право власності на житло, що підтверджує вказане. Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду. Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 29.09.2020 у справі № 757/13243/17 підтримала правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 20.01.2016 у справі № 504/294/14-ц (провадження № 6-2940ц15). Згідно вказаного висновку правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами) стосовно нерухомого майна, право власності на яке чи право користування яким мають діти, за відсутності обов`язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування може бути визнаний судом недійсним (ч. 6 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України) за умови, якщо буде встановлено, що оспорюваний правочин суперечить правам та інтересам дитини, - звужує обсяг існуючих майнових прав дитини та/або порушує охоронювані законом інтереси дитини, зменшує або обмежує права та інтереси дитини щодо жилого приміщення, порушує гарантії збереження права дитини на житло. Сам по собі факт відсутності обов`язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення оспорюваного правочину не є безумовною підставою для визнання його недійсним (пункти 88-90). У постановах Верховного Суду України від 30.09.2015 у справі № 6-384цс15 та від 09.11.2016 у справі № 6-930цс16 сформовано правовий висновок про те, що якщо власник майна є одночасно законним представником неповнолітньої або малолітньої особи та укладає правочини, які впливають на права дитини, він повинен діяти добросовісно та в інтересах дитини, а інша сторона договору має право очікувати від нього таких дій. Неправдиве повідомлення батьками, які є одночасно законними представниками неповнолітньої або малолітньої особи, про відсутність прав дитини на майно, яке передається в іпотеку, не може бути підставою для визнання іпотеки недійсною за позовом батьків, які зловживали своїми правами законних представників дитини, а може спричинити інші наслідки, передбаченні законодавством, які застосовуються органами опіки та піклування. Аналогічні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 404/8656/15-ц та від 24.01.2019 у справі № 266/407/14-ц. Колегія суддів вважає за необхідне також зазначити, що позивач не обмежений у праві володіння, користування та проживання у квартирі, яка є предметом іпотеки. Обмеження лише стосується у його праві на розпорядження нерухомим майном ( ст. 9 Закону України «Про іпотеку»). Згідно статті 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими, а рішення суду є законним та ґрунтується на встановлених обставинах справи. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Відтак, у відповідності до положень статті 375 ЦПК України, колегія дійшла висновку про наявність підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення місцевого суду - без змін. Керуючись ст. ст. 258, 259, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Ясинецької Надії Михайлівни залишити без задоволення, а рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 26 жовтня 2023 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий Судді Повний текст постанови складений: 06 березня 2024 року.