Постанова Дніпровський апеляційний суд № 199/49/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2748/24 Справа № 199/49/24 Суддя у 1-й інстанції - Спаї В.В. Суддя у 2-й інстанції - Новікова Г. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 березня 2024 року Дніпровський апеляційний суд в складі колегії: суді доповідача: Новікової Г.В. суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П. розглянувши у письмовому провадженні без виклику сторін в м. Дніпро апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Євстигнеєва А. О. на ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 09 січня 2024 року у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Держави України в особі Департаменту патрульної поліції, де третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, інспектор третього батальйону другої роти Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції Куксов Станіслав Анатолійович, про відшкодування моральної шкоди, завданої протиправним рішенням органу державної влади, - В С Т А Н О В И В: У січні 2024 року ОСОБА_1 через свого представника звернулась до суду із вказаною позовною заявою, обґрунтовуючи її тим, що накладене на неї постановою інспектора третього батальйону другої роти Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області від 23.07.2023 року адміністративне стягнення за порушення правил дорожнього руху було скасоване постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 21.12.2023 року у справі №199/6332/23. Протягом тривалого часу вирішення питання про скасування протиправної постанови працівника патрульної поліції позивач відчувала психічне напруження та душевні страждання, а також страх продовження протиправної поведінки відповідача. Просила стягнути з Департаменту патрульної поліції на її користь 15 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями інспектора патрульної поліції, вирішити питання щодо розподілу судових витрат. Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 09 січня 2024 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, завданої протиправним рішенням органу державної влади передано за підсудністю до Солом`янського районного суду м. Києва. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та повернути матеріали позовної заяви до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська, а також стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у розмір 1 000 грн. В обґрунтування посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права. Вважав, що суд безпідставно прийшов до висновку, що зазначений позов повинен розглядається у порядку ч.2 ст. 27 ЦПК України за місцем знаходження відповідача. Звертає увагу, що відповідно до положень Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено право на відшкодування шкоди у зв`язку із закриттям справи про адміністративне правопорушення. Вважає, що справа на підставі ч.4 ст. 28 ЦПК України за вибором позивача підлягає розгляду в Амур-Нижньодніпровському районному суді м. Дніпропетровська. Також склад суду який постановив оскаржувану ухвалу від 09.01.2024 року не мав права на ухвалення такого судового рішення, оскільки попередньо не вирішив питання заявленого йому 09.01.2024 року відводу. Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Відповідно до ч.1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Згідно із ч. 3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. У ч.2 ст. 369 ЦПК України зазначено, що апеляційні скарги на ухвали суду про передачу справи на розгляд до іншого суду розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Зважаючи на те, що по даній справі оскаржується ухвала суду про передачу справи на розгляд до іншого суду, розгляд апеляційної скарги здійснюється без повідомлення сторін. Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги відповідно до статті 367 ЦПК України, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Передаючи справу на розгляд до Солом`янського районного суду м. Києва,суд першої інстанції, керуючись ч.2 ст. 27 ЦПК України, виходив із того, що Департамент патрульної поліції не є органом, який здійснює оперативно розшукову діяльність, у зв`язку з чим дана справа не підсудна Амур-Нижньодніпровському районному суду м. Дніпропетровська, посилання позивача на приписи ч. 4 ст. 28 ЦПК України не є слушними, та розгляд даної справи віднесений до територіальної юрисдикції (підсудності) суду за місцем знаходження відповідача. Такий висновок відповідає встановленим обставинам справи та вимогам закону. Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Суд, встановлений законом (законний суд), є необхідним інституційним елементом справедливого правосуддя в тому розумінні, яке цьому поняттю надає стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Лише такий суд, керуючись правовими засадами та за встановленою законом процедурою, є компетентним здійснювати правосуддя. У цивільно-процесуальному законодавстві України визначення «належного суду» врегульоване інститутом підсудності та передбачене Розділом 3 Глави 2 Цивільно-процесуального кодексу України. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України суд передає справу на розгляд до іншого суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду. Частиною 2 ст. 27 ЦПК України встановлено загальне правило про підсудність справ за місцезнаходженням відповідача та визначено, що позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. У частині 4 ст. 28 ЦПК України передбачено, що позови, пов`язані з відшкодуванням шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача. Звертаючись до суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 просив стягнути з Держави України в особі Департаменту патрульної поліції грошові кошти на відшкодування завданою позивачу моральної шкоди в результаті незаконних дій інспектора патрульної поліції щодо винесення постанови про накладення адміністративного стягнення на позивача в результаті порушення ПДР. З позовної заяви вбачається, що позивач зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ; місцезнаходженням відповідача Департаменту патрульної поліції є вул. Ф. Ернста, буд.3, м. Київ. З урахуванням наведеного апеляційний суд приходить до висновку про те, що судом першої інстанції обґрунтовано передано справу за підсудністю до Солом`янського районного суду м. Києва за місцезнаходженням зазначеного у позовній заяві відповідача у відповідності до ч. 2 ст. 27 ЦПК України. Щодо доводів апеляційної скарги про те, що при зверненні до суду з позовом використав належне йому право вибору суду за правилами альтернативної підсудності, звернувся до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська, що відповідає приписам ч. 4 та ст. 28 ЦПК України, то колегія суддів звертає увагу на наступне. Відповідно до статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», відшкодуванню підлягає шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених Законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду. Згідно зі статтею 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: постановлення виправдувального вироку суду; встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; закриття справи про адміністративне правопорушення. Відповідно до ст. 2 ЗУ «Про оперативно-розшукову діяльність» оперативно-розшукова діяльність - це система гласних і негласних пошукових, розвідувальних та контррозвідувальних заходів, що здійснюються із застосуванням оперативних та оперативно-технічних засобів. Оперативно-розшукова діяльність здійснюється оперативними підрозділами: Національної поліції - підрозділами кримінальної та спеціальної поліції; Державного бюро розслідувань - оперативними, оперативно-технічними, внутрішнього контролю, забезпечення особистої безпеки; Служби безпеки України - оперативними підрозділами Центрального управління, регіональних органів та органів військової контррозвідки; Служби зовнішньої розвідки України - агентурної розвідки, оперативно-технічними, власної безпеки; Державної прикордонної служби України - розвідувальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону (агентурної розвідки, оперативно-технічним, власної безпеки), підрозділами забезпечення внутрішньої безпеки та власної безпеки, оперативного документування, оперативно-розшуковими та оперативно-технічними; управління державної охорони - підрозділом оперативного забезпечення охорони виключно з метою забезпечення безпеки осіб та об`єктів, щодо яких здійснюється державна охорона; органів і установ виконання покарань та слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України; розвідувального органу Міністерства оборони України - оперативними, оперативно-технічними, власної безпеки; Національного антикорупційного бюро України - детективів, оперативно-технічними, внутрішнього контролю; Бюро економічної безпеки України - підрозділами детективів, оперативно-технічними підрозділами. Проведення оперативно-розшукової діяльності іншими підрозділами зазначених органів, підрозділами інших міністерств, відомств, громадськими, приватними організаціями та особами забороняється. Згідно п. 5 ч. 1 ст. 3 КПК України досудове розслідування - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності. Органами досудового розслідування (органами, що здійснюють дізнання і досудове слідство) є: 1) слідчі підрозділи: а) органів Національної поліції; б) органів безпеки; в) органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства; г) органів Державного бюро розслідувань; 2) підрозділи детективів, підрозділ внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України (ч. 1 ст. 38 КПК України). Рішення інспектора Управління патрульної поліції, якими позивач вважає йому завдано моральну шкоду, не визначений законом, як орган, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратурою або судом, тому до спірних правовідносин підлягає застосовуванню загальна підсудність, передбачена ст. 27 ЦПК України. Апеляційний суд не погоджується з доводами апеляційної скарги з приводу неможливості розгляду справи та постановлення оскаржуваної ухвали суддею Спаї В.В.. Так, згідно п.2 ч.3 ст. 376 ЦПК України якщо в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими, якщо апеляційну скаргу обґрунтовано такою підставою, це свідчить про порушення норм процесуального права, яке є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення. З матеріалів справи вбачається, що в день постановлення оскаржуваної ухвали про передачу справи за підсудністю до іншого суду від представника ОСОБА_1 надійшла заява про відвід судді Спаї В.В., за результатами розгляду якої була винесена ухвала від 09 січня 2024 року про визнання відводу необґрунтованим та передачу цивільної справи судді, визначеному у відповідності до ч.1 ст. 33 ЦПК України, який буде вирішувати питання про відвід. Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 10 січня 2024 року під головуванням судді Авраменко А.М. у задоволенні заяви представника позивача про відвід судді Спаї В.В. відмовлено, оскільки доводи останнього щодо відводу зводились до незгоди із процесуальними рішеннями судді у справі. Однак, відповідно до ч. 4 ст. 36 ЦПК України незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу. Європейський суд з прав людини вказав, що наявність безсторонності відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції повинна визначатися за суб`єктивним та об`єктивним критеріями. Відповідно до суб`єктивного критерію беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі. Відповідно до об`єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності. Стосовно суб`єктивного критерію, особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного. Стосовно об`єктивного критерію, то це означає, що при вирішенні того, чи є у цій справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним же є те, чи можна вважати такі побоювання об`єктивно обґрунтованими (Білуха проти України, № 33949/02, § 49 - 52, від 9 листопада 2006 року). Виходячи із наведеного колегія суддів вважає, що заяви про відвід головуючому у суді першої інстанції вирішена, визнана необґрунтованою, а отже не є підставою для застосування положень п.2 ч.3 ст. 376 ЦПК України. Отже, наявність відводу, розглянутого у встановленому законом процесуальному порядку і у задоволені якого було відмовлено не є сама по собі підставою для скасування оскаржуваного судового рішення згідно з п. 2 ч. 3 ст. 376 ЦПК України. Згідно ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судом першої інстанції постановлено законне і обґрунтоване судове рішення, подану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін. Інші доводи апеляційної скарги стосуються питань, які підлягають вирішенню під час розгляду спору по суті позовних вимог та зводяться до незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями через тлумачення процесуального законодавства на свою користь, а також не спростовують правильних висновків суду першої інстанції. За наведених обставин судом першої інстанції на законних підставах передано справу за підсудністю до Солом`янського районного суду м. Києва . Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. З огляду на те, що апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін, підстав для відшкодування, зміни або перерозподілу судових витрат у відповідності до ст.141 ЦПК України не має. Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - адвоката Євстигнеєва А. О. залишити без задоволення. Ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 09 січня 2024 року про передачу справи за підсудністю залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України. Судді: