Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 320/2598/22

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/2598/22 Суддя (судді) першої інстанції: Балаклицький А. І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 березня 2024 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача - Єгорової Н.М., суддів - Коротких А.Ю., Чаку Є.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2023 року у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, - В С Т А Н О В И Л А: У лютому 2022 року позивач ФОП ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Київській області, яким просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 21 лютого 2019 року №0036974-5006-1027, від 29 січня 2020 року №0011779-5005-1027 та від 16 лютого 2021 року №0033913-2403-1027. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2023 року позов задоволено повністю. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, неповно з`ясовано обставини у справі. Апелянт наголосив, що судом першої інстанції не враховано, що застосування пп. "є" пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України можливе у разі якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду), водночас позивач не здійснював промислового виробництва з використанням спірних будівель, а тому права на звільнення від сплати податку він не має. Додаткового зазначив, що позивачем, з метою застосування положень передбачених пп. "є" пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України не надано підтверджуючих документів, щодо проведення виробничої діяльності у 2018-2020 роках з використанням зазначеного нерухомого майна. Позивач подав до суду відзив, відповідно до якого просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, оскільки приміщення складу розміщене за адресою АДРЕСА_1 відноситься до складу об`єктів деревообробної промисловості і використовується у господарській діяльності з промислового виробництва меблів для побутового використання. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити повністю, а рішення суду першої інстанції - скасувати, виходячи з такого. Вирішуючи вказаний спір, суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 зареєстрований, як фізична особа-підприємець 17 жовтня 2002 року, номер запису - 2 353 017 0000 009665, видами діяльності за КВЕД є: 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (основний) 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля 47.59 Роздрібна торгівля меблями, освітлювальним приладдям та іншими товарами для дому в спеціалізованих магазинах. Згідно з копією договору купівлі-продажу від 29 жовтня 2002 року ОСОБА_1 придбав у ЗАТ "НВФ "Ферокерам" нежитлову будівлю - склад (6-ий корпусний модуль), зазначений в плані літерою "А", площею 5435, 2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Між позивачем (орендодавець) та ФОП ОСОБА_2 (орендар) укладено договір від 01 серпня 2017 року оренди частини нежитлового приміщення, відповідно до п. 1.1 орендодавець передає орендарю для організації свої діяльності під виробництво меблевої продукції, в термінове платне володіння та користування частину нежитлової будівлі, яка розташовано за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 250 кв.м. Також між ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 підписано акт приймання-передачі частини нежитлового приміщення від 01 серпня 2017 року. Адвокат Новогребельська І.М. звернулась до Головного управління ДПС у Київській області в інтересах ОСОБА_1 з адвокатським запитом від 28 грудня 2021 року №98/21, яким, зокрема, просила направити копії податкових повідомлень-рішень, що виносились відносно ОСОБА_1 за платежем "Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачене візиними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості (18010300)" за період з 2017 по 2020 роки з додатками (розрахунками) та доказами направлення та вручення платнику податків. Головне управління ДПС у Київській області листом від 13 січня 2022 року №856/6/10-36-24-05 повідомило представника позивача про те, що відносно ОСОБА_3 сформовані та винесені податкові повідомлення-рішення форми "Ф" з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки: від 21 лютого 2019 року № 0036974-5006-1027 на суму 101 176,25 грн; від 29 січня 2020 року № 0011779-5005-1027 на суму 226 810,90 грн; від 16 лютого 2021 року № 0033913-2403-1027 на суму 235 312,45 грн. Вважаючи протиправними оскаржувані податкові повідомлення-рішення позивач звернуся до суду з позовом. Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що належне позивачеві приміщення складу, розміщене за адресою: АДРЕСА_1 , за визначенням відноситься до складу об`єктів деревообробної промисловості і використовується у господарській діяльності з промислового виробництва меблів для побутового використання, а тому вказана нежитлова будівля, що належать позивачу на праві власності, є будівлею промисловості та в розумінні пп. "є" пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядок їх адміністрування, права та обов`язки платників податків, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України від 02 грудня 2010 року №2755-VI (з наступними змінами та доповненнями в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, далі - ПК України). Відповідно до пп. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Приписи пп. 266.2.1 п. 266.1 ст. 266 ПК України визначають, що об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка. За правилами пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України не віднесено до об`єктів оподаткування, зокрема, будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств (пп. "є"). Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року № 507 (далі - ДК 018-2000), до групи "Будівлі промислові та склади" (код 125) належать наступні класи, зокрема, "Будівлі промислові" (код 1251). До класу "Будівлі промислові" (код 1251) належать криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо за їх функціональним призначенням. До цього підкласу належать "Будівлі підприємств лісової, деревообробної та целюлозно-паперової промисловості (код 1251.7). Верховний Суд у постанові від 01 лютого 2023 року у справі № 2340/3419/18 вказав, що визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000. Обираючи за вихідне поняття "промисловість", у зв`язку з яким застосовується аналізована податкова пільга, законодавець пов`язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки з його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції. Оскільки "будівлі промислові", які є у складі об`єктів нежитлової нерухомості виступають загальним критерієм визначення об`єкта оподаткування (пп. "ґ" пп. 14.1.129-1 п. 14.1 ст. 14 ПК України), то встановлення пільги шляхом звільнення від оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, "будівель промисловості", зокрема виробничих корпусів, цехів, складських приміщень промислових підприємств (пп. "є" пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України) не свідчить про недостатню чіткість податкового законодавства, оскільки увівши певний загальний критерій "будівлі промислові", законодавець визначив спеціальний об`єкт (об`єкти) який звільнено від оподаткування, і зі змісту норми зрозуміло, яких об`єктів стосується така пільга. Наданням пільги щодо сплати податку, звільненням від сплати податків, держава має на меті встановлення певного рівня соціального або економічного захисту відповідної категорії платників податків. Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як в даному випадку пп. "є" пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об`єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва. Зазначені висновки викладено у постанові Верховного Суду від 17 лютого 2020 року у справі №820/3556/17, якою судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду вирішила частково відступити від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 15 травня 2018 року (справа №806/2676/17), що застосування пп. "є" пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України можливе у разі дотримання двох обов`язкових умов, наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств, та сформувати новий правовий висновок, відповідно до якого визначити, що застосування пп. "є" пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України можливе у разі якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду). Судова колегія зауважує, що учасниками справи не заперечується належність складських приміщень ФОП ОСОБА_1 площею 5435,2 кв. м. до будівель промисловості. В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначив про те, що ФОП ОСОБА_1 не здійснював промислового виробництва з використанням спірних будівель, а тому права на звільнення від сплати податку на підставі пп. "є" пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України він не має. Як було зазначено вище, задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що належне позивачеві приміщення складу, розміщене за адресою: АДРЕСА_1 , відноситься до складу об`єктів деревообробної промисловості і використовується у господарській діяльності з промислового виробництва меблів для побутового використання, а тому вказана нежитлова будівля, що належать позивачу на праві власності, є будівлею промисловості та в розумінні пп. "є" пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Судом встановлено, що згідно з копією договору купівлі-продажу від 29 жовтня 2002 року ОСОБА_1 придбав у ЗАТ "НВФ "Ферокерам" нежитлову будівлю - склад (6-ий корпусний модуль), зазначений в плані літерою "А", площею 5435, 2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 16-17). Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань основним видом діяльності ФОП ОСОБА_1 є КВЕД 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (а.с. 14). Між ФОП ОСОБА_1 (орендодавець) та ФОП ОСОБА_2 (орендар) укладено договір від 01 серпня 2017 року оренди частини нежитлового приміщення, відповідно до п. 1.1 орендодавець передає орендарю для організації свої діяльності під виробництво меблевої продукції, в термінове платне володіння та користування частину нежитлової будівлі, яка розташовано за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 250 кв.м. (а.с 23-24). Водночас, наявними у матеріалах справи документами жодним чином не підтверджується здійснення виробничої діяльності ФОП ОСОБА_1 протягом 2018-2020 років. На переконання колегії суддів, до таких документів належать, зокрема, але не виключно, договори поставки та/або купівлі-продажу деревини та запасних частин і комплектуючих до деревообробних інструментів, первинні документи, складені на їх виконання, договори поставки та/або продажу виготовленої позивачем продукції. Натомість, як свідчать матеріали справи, наданий позивачем договір оренди частини нежитлового приміщення від 01 серпня 2017 року укладений між ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 для організації останньою діяльності з виробництва меблевої продукції та акт приймання-передачі частини нежитлових приміщень від 01 серпня 2017 року, з урахуванням встановлених вище фактичних обставин вказує на нездійснення позивачем виробничої діяльності на цих об`єктах. Відповідно до висновків Верховного Суду викладених у постанові від 17 січня 2024 року по справі №520/2239/21 передача будівель у тимчасове користування іншій особі з метою виробництва останньою певної продукції, не звільняє позивача від сплати податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за ці будівлі. За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що у межах даної справи не встановлено підстав для застосування пп. "є" пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, оскільки відсутні умови, які передбачають можливість такого застосування у разі якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду). Відтак висновки суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог є помилковими і такими, що не відповідають фактичним обставинам справи. Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Таким чином, зважаючи на встановлену вище наявність правових підстав для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з огляду на відсутність доказів використання позивачем нежитлової будівлі, що належать останньрму на праві власності за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду) в період з 2018 по 2020 роки, та, як наслідок неможливості поширення на нього пільг із сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, судова колегія приходить до висновку про помилковість твердження Київського окружного адміністративного суду про обґрунтованість позовних вимог, а тому вважає за необхідне рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове про відмову у задоволенні позову. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Приписи п. 1 ч. 1 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при прийнятті рішення неповно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, що стали підставою для невірного вирішення справи. У зв`язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду - скасувати. Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області - задовольнити повністю. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2023 року - скасувати. Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - відмовити повністю. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття. Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України. Суддя-доповідач Н.М. Єгорова Судді А.Ю. Коротких Є.В. Чаку