Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 320/3572/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/3572/20 Суддя (судді) першої інстанції: Балаклицький А. І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 грудня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого: Бєлової Л.В. суддів: Аліменка В.О., Кучми А.Ю. розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2020 року (справу розглянуто у порядку спрощеного провадження) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, - В С Т А Н О В И В: У квітні 2020 року позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «МІТЛЕНД - ПЛЮС», звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом, у якому просив: - визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області від 08.10.2019 №0269837-5005-1027 та №0269838-5005-1027. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2020 року адміністративний позов задоволено: Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області від 08.10.2019 №0269837-5005-1027 та №0269838-5005-1027. Не погоджуючись з таким рішенням суду, Головним управлінням ДПС у Київській області подано апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт в обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що в зв`язку з тим, що платник в своїй підприємницькій діяльності отримує дохід в тому числі і від надання в оренду власного чи орендованого майна, то контролюючий орган не має можливості визначити використання за функціональним призначенням об`єктів нежитлової нерухомості. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження. Ухвалою Шостого апеляційного адіміністративного суду від 18 листопада 2021 року продовжено строк розгляду апеляційної скарги Головного управління ДПС у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2020 року на розумний строк, достатній для всебічного та повного розгляду справи. Відповідно до статті 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець 14.07.2000 та як платник податків перебуває на обліку в Головного управління ДПС у Київській області, що підтверджується відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб-фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, видами діяльності позивача є: 22.29 Виробництво інших виробів із пластмас (основний); 22.19 Виробництво інших гумових виробів; 23.69 Виробництво інших виробів із бетону гіпсу та цементу; 25.62 Механічне оброблення металевих виробів; 77.39 Надання в оренду інших машин, устатковання та товарів. н.в.і.у.; 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля; 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна. Судом встановлено, що позивачу на праві власності належать: - нежитлова будівля літ. "1-Ж" (механічно-складальний цех) загальною площею 1380,6 кв.м. та нежитлова будівля літ. "1-П" (корпус №13) загальною площею 1615,0 кв.м., які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , про що свідчить договір купівлі-продажу нежитлових будівель від 13.10.2003, посвідчений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Мельничук І.М. та зареєстрований в реєстрі за №5086; - частина нежитлової будівлі літ. "Ж" загальною площею 457,1 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , про що свідчить договір купівлі-продажу нежитлових будівель від 18.03.2004, посвідчений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Шелудченко О.В. та зареєстрований в реєстрі за №209. З доданих до матеріалів справи документів вбачається, що вказане нерухоме майно використовуються позивачем для виготовлення виробів з металу та пластику, а саме садових меблів, скульптур, пресування, зварювальні роботи, металообробка, зберігання готової продукції. У жовтні 2019 року Головним управлінням ДПС у Київській області прийняті податкові повідомлення-рішення, згідно з якими позивачу визначено суму податкових зобов`язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки , а саме: - від 08.10.2019 №0269837-5005-1027 на суму податкового зобов`язання 71892,99 грн. за 2018 рік, 61793,60 грн. за 2017 рік та 53219,74 грн. за 2016 рік; - від 08.10.2019 №0269838-5005-1027 на суму податкового зобов`язання 850,89 грн. за 2018 рік. Вважаючи податкові повідомлення-рішення контролюючого органу протиправними, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду. Суд першої інстанції адміністративний позов задовольнив та зазначив, що нежитлові будівлі за адресою: АДРЕСА_1 (механічно-складальний цех) загальною площею 1380,6 кв.м., приміщення "1-П" (корпус №13) загальною площею 1650,0 кв.м. та приміщення "Ж" загальною площею 457,1 кв.м., та належать позивачу на праві власності, є будівлями промисловості, а тому в розумінні підпункту "є" п.п.266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до пп. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 Податкового кодексу України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Приписи пп. 266.2.1 п. 266.1 ст. 266 ПК України визначають, що об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка. Базою оподаткування у відповідності до пп. 266.3.1 п. 266.1 ст. 266 Податкового кодексу є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. За правилами пп. 266.3.2 п. 266.1 ст. 266 ПК України база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності. При цьому пп. 266.5.1 п. 266.5 ст. 266 ПК України ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради в залежності від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 2 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування. Підпунктом 266.6.1 пункту 266.6 ст. 266 ПК України закріплено, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року. Згідно пп. 266.7.2 п. 266.6 ст. 266 ПК України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком). Щодо новоствореного (нововведеного) об`єкта житлової та/або нежитлової нерухомості податок сплачується фізичною особою-платником починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об`єкт. Контролюючі органи за місцем проживання (реєстрації) платників податку в десятиденний строк інформують відповідні контролюючі органи за місцезнаходженням об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості про надіслані (вручені) платнику податку податкові повідомлення-рішення про сплату податку у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Нарахування податку та надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень про сплату податку фізичним особам - нерезидентам здійснюють контролюючі органи за місцезнаходженням об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності таких нерезидентів. Тобто, із набранням чинності вказаними положеннями ПК України 01.01.2015 року, власники об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості є платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за виключенням випадків, визначених пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України. Підпункт «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України встановлює, що не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств. Вирішуючи питання про правозастосування даної норми, Верховний Суд у постановах від 15.05.2018 року у справі 806/2676/17 та у справі 806/2461/17, а також у постанові від 13.11.2018 року у справі № 820/417/17 прийшов до таких висновків. Системне тлумачення пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України свідчить про те, що законодавець у кожному буквеному пункті (від «а» до «л») передбачив конкретні умови, за наявності яких нерухомість не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Кожен з цих випадків не підлягає розширювальному тлумаченню. Прикладом цього є, зокрема, те, що така умова як зв`язок об`єкту нерухомості з фактом її використання у своїй діяльності передбачений пунктами «е» та «і», на відміну від пункту «є». Більш того, кожен з визначених підпунктом 266.2.2 буквених пунктів має прив`язку або до статусу суб`єкта, який володіє такою нерухомістю (діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування («д»), суб`єкти господарювання малого та середнього бізнесу («е»), сільськогосподарський товаровиробник («ж»), громадські організації інвалідів та їх підприємства («з»), релігійні організації («и»)), та/або до виду нерухомості, його стану, місця розташування (непридатна до проживання («ґ»), будівлі дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів («і»), будівлі промисловості («є») тощо). Буквальний аналіз пункту «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України свідчить про те, що нерухомість має бути класифікована як «будівлі промисловості промислових підприємств». При цьому законодавець використав прислівник «зокрема», який уживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, та який відноситься в даному випадку до виду будівель промисловості (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення), а не до суб`єкта власності. В силу пп. 14.1.129-1 п. 14.1 ст. 14 ПК України об`єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють серед іншого будівлі промислові та склади (підпункт «ґ»). Відповідно до п. 5.3 ст. 5 Податкового кодексу України інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами. Відповідно до ДК 018-2000 будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу «Будівлі нежитлові» група 125 «Будівлі промислові та склади» клас 1251 «Будівлі промисловості». До будівель промисловості відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 «Будівлі промисловості», який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - «Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості», 1251.2 - «Будівлі підприємств чорної металургії», 1251.3 - «Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості», 1251.4 - "Будівлі підприємств легкої промисловості, 1251.5 - «Будівлі підприємств харчової промисловості», 1251.6 - «Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості», 1251.7 - «Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості», 1251.8 - «Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості», 1251.9 - «Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне». Говорячи про промислове підприємство, необхідно зауважити, що в законодавстві України не існує правової норми, яка б чітко визначала дане поняття. Відповідно до ДК 009:2010 економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устатковання, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції. Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою ДК 009:2010, згідно з яким процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях B «Добувна промисловість та розроблення кар`єрів», C «Переробна промисловість», D «Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря», E «Водопостачання; каналізація, поводження з відходами» та F «Будівництво». Промисловість у розумінні економічної теорії це провідна галузь господарства, яка об`єднує підприємства, що виробляють електроенергію, знаряддя праці, предмети побуту, забезпечує потреби в паливі, сировині, матеріалах та різноманітних товарах. Положеннями статті 62 Господарського кодексу України визначено, що підприємство, це самостійний суб`єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами. Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків та може мати печатки. На підставі викладеного Верховний Суд в указаних постановах дійшов до висновку, що застосування п. «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України можливе у разі дотримання двох обов`язкових умов, наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств. У подальшому, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 17.02.2020 року у справі №820/3556/17 вирішив частково відступити від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 15.05.2018 у справі № 806/2676/17 про те, що застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі дотримання двох обов`язкових умов - наявності будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств, та сформулював новий правовий висновок, відповідно до якого застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду). Як вірно встановлено судом першої інстанції, позивач займається підприємницькою діяльністю з видами діяльності, зокрема, виробництво інших виробів із пластмас (основний), механічне оброблення металевих виробів та є власником нежитлових будівель за адресою: АДРЕСА_1 (механічно-складальний цех) загальною площею 1380,6 кв.м., приміщення "1-П" (корпус №13) загальною площею 1650,0 кв.м. та приміщення "Ж" загальною площею 457,1 кв.м. Як вбачається з експертного висновку АЗС №2004201 від 11.02.2020, складеного Державним підприємством "Державний науково-дослідний інститут автоматизованих систем в будівництві", об`єкти нерухомого майна за адресою: Київська область, м. Біла Церква, бул. 1-го Травня, 13, які належать позивачу на праві приватної власності, віднесено до групи (код 125) "Будівлі промислові та склади" класу 1251 "Будівлі промисловості", що включає підклас: 1251.1 "Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості"/ При цьому, відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб-фізичних осіб-підприємців та громадських формувань підтверджується, що видами діяльності позивача як фізичної-особи підприємця, зокрема є: 22.29 Виробництво інших виробів із пластмас (основний); 22.19 Виробництво інших гумових виробів; 23.69 Виробництво інших виробів із бетону гіпсу та цементу; 25.62 Механічне оброблення металевих виробів. Як вірно визначив суд першої інстанції, у даному випадку позивач реалізував своє право на підприємницьку діяльність, в тому числі шляхом використання у своїй діяльності власного нерухомого майна - приміщення "1-Ж" (механічно-складальний цех) загальною площею 1380,6 кв.м., приміщення "1-П" (корпус №13) загальною площею 1650,0 кв.м. та приміщення "Ж" загальною площею 457,1 кв.м., яке використовується позивачем для виготовлення виробів з металу та пластику, а саме садових меблів, скульптур, пресування, зварювальні роботи, металообробка, зберігання готової продукції. У контексті наведеного посилання контролюючого органу в апеляційній скарзі на те, що платник в своїй підприємницькій діяльності отримує дохід в тому числі і від надання в оренду власного чи орендованого майна, тому контролюючий орган не має можливості визначити використання за функціональним призначенням об`єктів нежитлової нерухомості, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки в силу приписів частини другої статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, відтак, саме контролюючий орган мав спростувати докази позивача та висновки суду першої інстанції та надати докази, що спірні приміщення не використовуються позивачем у його підприємницькій діяльності, однак, жодних доказів надано не було. Таким чином, як вірно зазначив суд першої інстанції, нежитлові будівлі за адресою: АДРЕСА_1 (механічно-складальний цех) загальною площею 1380,6 кв.м., приміщення "1-П" (корпус №13) загальною площею 1650,0 кв.м. та приміщення "Ж" загальною площею 457,1 кв.м., та належать позивачу на праві власності, є будівлями промисловості, а тому в розумінні підпункту "є" п.п.266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а тому у відповідача не було правових підстав для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. Крім того, судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Доводи апеляційної скарги не підтверджують порушення позивачем норм Податкового кодексу, жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, а відтак не є підставою для скасування рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2020 року. До того ж, доводи апеляційної скарги є абсолютно ідентичними тим, що вже були викладені відповідачем у відзиві на позовну заяву, та яким судом першої інстанції було надано вірну правову оцінку. Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень. Згідно з положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до вимог статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставини справи встановлено повно та досліджено всебічно. Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Керуючись ст. 243, 315, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд П О С Т АН О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2020 року - залишити без задоволення. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2020 року - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5ст.328 КАС України. Головуючий суддя Л.В. Бєлова Судді В.О. Аліменко, А.Ю. Кучма